Вирок № 108978448, 13.02.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/7039/18

Провадження №1-кп/463/51/23

В И Р О К

іменем України

13 лютого 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисників - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представник потерпілої - ОСОБА_7

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові матеріали кримінальної справи у кримінальному провадженні за №12015140030000710 від 21.09.2015, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, із середньою освітою, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , 21 вересня 2015 року приблизно в 11:00 год., керуючи автомобілем марки «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул. Богданівській у м. Львові в напрямку від вул. Тракт Глинянський, при проїзді нерегульованого пішохідного переходу, біля будинку № 20 по вул. Богданівській, порушив чинні вимоги Правил дорожнього руху України, а саме Р.1, п.1.5; Р.2 п.2.3 б), д); Р.18, п.18.1. Проявив неуважність до дорожньої обстановки, відповідно не відреагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, не надав переваги в русі пішоходам, які рухались нерегульованим пішохідним переходом з права на ліво, що призвело до наїзду на вказаних пішоходів. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив злочини, передбачені ч.1 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєні наведеного вище злочину заперечив. Пояснив, що 21 вересня 2015 приблизно в 11:00 год. здійснював керування автомобілем «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_1 по вул. Богданівській у м. Львові в сторону від центру міста. На даному відрізку дороги облаштовано двохсторонній рух автомобілів, по одній смузі у кожному напрямку. Перед ним рухався автобус, як тільки такий проїхав пішохідний перехід, він побачив людей, які переходили дорогу з права на ліво по пішохідному переходу. Намагаючись уникнути зіткнення здійснив екстрене гальмування та різко скерував автомобіль ліворуч, однак уникнути зіткнення не вдалось і він здійснив наїзд на чоловіка, який знаходився на пішохідному переході. Вийшовши з автомобіля викликав швидку медичну допомогу та повідомив поліцію. На запитання учасників процесу обвинувачений також повідомив, що в момент зіткнення на пішохідному переході знаходилось поруч дві особи чоловік та жінка, скільки метрів пішоходи пройшли по переходу та де саме знаходились в момент зіткнення пригадати не може. Також не пам`ятає відстань до пішохідного переходу, коли помітив їх вперше. Однак може повідомити, що швидкість автомобіля в цей момент складала приблизно 50 км/год. При цьому зазначив, що в момент ДТП погодні умови були хороші, жодних перешкод у керуванні автомобілем та видимості дороги не було, автомобіль був у повністю технічно справному стані. Не може пояснити чому не залишилось слідів екстреного гальмування. Зазначив що автомобіль зупинився в місці зіткнення. Вважає, що причиною ДТП являється те, що пішоходи несподівано вийшли на пішохідний перехід та він не мав можливості здійснити зупинку транспортного засобу. Оскільки не вважає себе винним, жодної шкоди потерпілим не відшкодовував, цивільний позов не визнає, та просить в задоволенні заявлених до нього позовних вимог відмовити.

Не зважаючи, що обвинувачений заперечив свою вину у пред`явленому йому обвинувачені, скоєння ним злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України підтверджується наступними доказами.

Показами Потерпілої ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні пояснила, що з обвинуваченим не знайома. 21 вересня 2015 р., в ранковий час вийшла з чоловіком з дому за адресою м. Львів, вул. Поетична 5 та рухались в напрямку церкви на вул. Богданівській у м. Львові. Переходячи дорогу по пішохідному переходу на вул. Богданівській, поруч із церквою, на них несподівано здійснив наїзд автомобіль. Внаслідок зіткнення вони обоє впали на асфальт, вона поруч з автомобілем, а чоловіка відкинуло на декілька метрів. Через деякий час приїхало два автомобіля швидкої медичної допомоги, один забрав її інший чоловіка.

В момент удару, вона з чоловіком рухались по зебрі пішохідного переходу, приблизно наближались до середини дороги. Перед наїздом, разом із нею по тротуару рухалось багато людей, більше 10. Перед виходом на пішохідний перехід вона зупинилась та переконалась, що жодні автомобілі до пішохідного переходу не наближаються. Погода в цей день була сонячна, видимість хороша, починаючи рух по пішохідному переходу вона бачила автомобіль обвинуваченого далеко, на відстані приблизно 60-70 м. Дорогу переходили дуже помалу, оскільки у неї хворі ноги і вона рухалась опираючись на чоловіка та з допомогою тростини. Обвинуваченого вперше побачила відразу після ДТП, його оточили люди, які були поруч.

Також потерпіла повідомила, що обвинувачений жодної допомоги чи відшкодування їм не пропонував та не надав. Заявлений нею цивільний позов підтримує в повному об`ємі з наведених у ньому мотивів, просить такий задоволити та відшкодувати їй завдану з вини обвинуваченого матеріальну та моральну шкоду.

Свідок ОСОБА_10 судуповідомила,що візуальнознайома зпотерпілою ОСОБА_9 ,оскільки приживаютьнеподалік.21вересня 2015р.,зранку,оскільки цесвятковий день,вона йшладо церквипо тротуарувулиці Богданівськау м.Львові.Перед неюрухалась потерпіларазом зчоловіком.Вона чіткобачила,що подружжя ОСОБА_11 зупинилисьперед виходомна пішохіднийперехід,чоловік подививсяв сторонита вониповільно почалирух попереходу.Не доходячидо серединидороги їхзбив автомобіль.Також бачила,що завтомобіля вийшовсаме обвинувачений ОСОБА_4 ,якого оточилилюди,що булипоруч,впевнена,що цебув самевін. Вмомент зіткненняпотерпілі знаходилисьмайже насередині дороги.Зазначила,що потерпілірухались пішохіднимпереходом дужеповільно,оскільки ОСОБА_9 трималась зачоловіка таопиралась натростину.Після зіткненнячоловіка відкинулона декількаметрів,а жінкавпала наасфальт поручз автомобілем.Вона думає,що відстаньна якійвона стоялавід потерпілихв моментзіткнення становилаприблизно 50м.,точні заміриз їїслів проводивслідчий,під часслідчого експерименту. Такожуточнила,що вмоменту початкуруху пішоходівпо переходув поліїї зоруавтомобіля обвинуваченогоне було,він з`явивсячерез певнийчас тарухався впопутному знею напрямкув сторонупішохідного переходу.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні повідомила, що являється донькою потерпілої. В день ДТП, 21 вересня 2015 р, батьки швидше вийшли до церкви, вона планувала вийти пізніше. Через деякий час телефоном її повідомили, що батьків збила машина. Вона відразу прибігла на місце події, її батьки знаходились на землі, у них були очевидні поранення та сліди крові. Присутні люди вказали їй на винуватця події, це був обвинувачений ОСОБА_4 . Підійшовши до нього вона запитала, як це сталось, на що він відповів, що не знає. Пізніше, в лікарні, до неї підходили жінка та сестра обвинуваченого та обіцяли відшкодувати всі витрати, оплатили томографію голови. Через декілька днів в лікарню приходив обвинувачений з дружиною просив вибачення та приніс батькам фрукти. Також обвинувачений придбав незначну частину медикаментів.

Батьки знаходились в лікарні близько місяця, батько ще вдома тривалий час, більше трьох місяців, знаходився в гіпсі. Після ДТП батько вже самостійно рухатись не міг, пересувався лише за допомогою костелів, також він частково оглух та у вересні 2018 р. помер.

Отже як показами самого обвинуваченого так і поясненнями потерпілої і свідків повністю підтверджується факт, що 21 вересня 2015 р. приблизно в 11:00 год. відбулась ДТП за участю автомобіля, яким керував ОСОБА_4 внаслідок якої здійснено наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які рухались по нерегульованому пішохідному переходу.

Показами потерпілої та свідка ОСОБА_10 підтверджується, що на момент початку руху пішоходів переходом, автомобіль знаходився на значній відставні приблизно 50 м. та рухався в їх напрямку.

Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21.09.2015 р. та додатками до такого (Том 1, а.с. 62-64) підтверджується, що в цей день на вул. Богданівській, 20 у м. Львові відбувся наїзд на пішохода автомобілем «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 . У автомобіля виявлено пошкодження у вигляді деформації кришки капоту та розбиття переднього вітрового скла. Огляд транспортного засобу проведено зі згоди водія ОСОБА_4 . Сліди шин на дорожньому покриті відсутні. Із схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, вбачається, що після ДТП задня частина автомобіля «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_1 знаходиться на зебрі пішохідного переходу, поруч з яким зафіксовано сліди речовини червоного кольору. Також на схемі вказано, що на даній ділянці дороги встановлено дорожній знак «Пішохідний перехід».

Згідно протоколів слідчих експериментів (том 1, а.с. 86-91), від 19.05.2016 р. які було проведено за участі потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з врахуванням свідчень потерпілих і проведених слідчим замірів встановлено, що відстань автомобіля обвинуваченого від пішохідного переходу, на момент виходу на такий потерпілих, становила приблизно 50-60 м., перед початком руху потерпілі переконались в безпечності таких дій та рухались дуже повільно, оскільки ОСОБА_9 в зв`язку з труднощами у пересуванні опиралась на чоловіка та використовувала тростину. Зазначили, що зіткнення відбулось приблизно на середині дороги.

Вході слідчого експерименту з участю ОСОБА_4 , протокол від 19.10.2015 р. (Том 1 , а.с. 82-85) останній повідомив, що перед ДТП швидкість його автомобіля становила приблизно 60 км/год, відстань, яку пройшли пішоходи до моменту зіткнення становить 2,0 м. Темпу руху потерпілих по пішохідному переходу відтворити не зміг лише зазначив, що такі рухались у темпі швидкого кроку. Також згідно показів ОСОБА_4 та проведених слідчим замірів в момент коли обвинувачений побачив вперше пішоходів його автомобіль знаходився на відстані 30,3 м. від пішохідного переходу.

Протоколом слідчого експерименту від 09.10.2028 р. (том 1, а.с. 94-98) який проведено за участю свідка ОСОБА_10 зафіксовано фактично аналогічну інформацію тій яку свідок повідомила в судовому засіданні.

Згідно вимог 240 КПК України метою слідчого експерименту, являється перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

На думку суду проведені під час досудового розслідування слідчі експерименти, як за участю потерпілих, свідка так і за участю обвинуваченого, зводяться лише до фіксації показів таких на місці події та не містять жодної перевірки їх правдивості та реалістичності. В зв`язку з наведеним викладена у вказаних протоколах інформація оцінюється судом з точки зору доказового значення, лише в сукупності із показами наданими в судовому засіданні учасниками судового процесу та іншими матеріалами справи.

Зокрема інформація викладена у протоколах слідчих експериментів за участю потерпілих та свідка відповідає показам потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_10 наданим в судовому зщасідані. Викладена у вказаних протоколах інформація з приводу встановленої, за наслідками експерименту,конкретної швидкостіпересування потерпілихпо пішохідномупереходу,судом доуваги небереться,оскільки якз`ясованов судовомузасіданні,стан здоров`япотерпілих внаслідокотриманих уДТП тілеснихушкоджень суттєвозмінився.Зокрема свідок ОСОБА_12 суду повідомила,що їїбатько ОСОБА_8 після отриманихтравм,міг пересуватисьлише здопомогою милець.

Однак, одночасно з наведеним, судом береться до уваги висновок комісійної судово-медичної експертизи № 184 від 05.12.2017 р. (Том 1 , а.с. 128-141) згідно з яким дані медичної документації гр. ОСОБА_8 і результатів обстежень його членами комісії на час проведення експертизи свідчать про наявність у нього ознак хронічних дегенеративно-дистрофічних захворювань кульшових та колінних суглобів нижніх кінцівое: коксартроз, гонартроз. Беручи до уваги вік та ступінь вираженості клінічних і рентгенологічних проявів (3-й, 4-й ст.) вказаних захворювань комісія вважає, що вищевказані захворювання мали місце у ОСОБА_8 і до моменту ДТП 21.09.2015 р. Вказані захворювання нижніх кінцівок супроводжуються порушенням функції ходи у вигляді обмеження рухів, що не дає можливості особі швидко пересуватися. Окрім цього, у нього наявні хронічні захворювання серцево-судинної системи та катаракта, що супроводжуються зниженням гостроти зору і також негативно впливає на його можливість пересування, ходи.

Також згідновисновку комісійноїсудово-медичноїекспертизи №185від 05.12.2017р. (Том1,а.с.142-154)данімедичної документації (виписка №3969 з медичної карти стаціонарного хворого за період березень-квітень 2014 р.) і результати обстежень членами комісії на час проведення експертизи свідчать про те, що у гр. ОСОБА_9 наявні хронічні захворювання кістково-хрящової системи, а саме двобічний горартроз прогресуюче захворювання колінних суглобів, яке характеризується дегенерацією хряща та структурними змінами кістки, варусна деформація колінних суглобів О подібне викривлення нижніх кінцівок із значним порушенням їх функції. Вказані захворювання у потерпілої були діагностовано до моменту ДТП, яка мала місце 21.09.2015 р. Захворювання колінних суглобів, наявні у гр. ОСОБА_9 супроводжуються значним порушенням функції нижніх кінцівок, в тому числі сповільненням її ходи і пересуванням за допомогою опори (палиці, милиці або посторонніх).Окрім цього, у неї наявні хронічні захворюванням серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця) із значними змінами та вікова катаракту, що супроводжується зниженням гостроти зору і також негативно впливає на її можливості пересування, ходи.

Заслуханий в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 наведені вище висновки комісійних судово-медичних експертиз № 184, №185 підтримав повністю. На зауваження захисників пояснив, що готуючи вказані висновки він особисто та інші експерти були повідомлені та цілком усвідомлювали можливу кримінальну відповідальність за ст..ст. 384,385 та 387 КК України у передбачених законом випадках, про що прямо вказано у висновках експертиз. Також пояснив, що експертизи було проведено на підставі постанов слідчого ОСОБА_14 , очевидно, що зазначення у висновках експертиз слідчого ОСОБА_15 являється опискою та жодним чином не впливає на зміст самих висновків експертів. Крім цього повідомив, що експертні дослідження проводились виключно на основі матеріалів наданих слідчим.

Представник потерпілої ОСОБА_7 з приводу клопотань захисників про визнання висновків комісійних судово-медичних експертиз № 184, №185 недопустимими доказами, зазначив, що саме він особисто, зі згоди потерпілих, надавав слідчому їх медичні документи для скерування в експертну установу, в зв`язку з чим необхідності в тимчасовому доступі до таких не було.

Таким чином враховуючи наведені висновки комісійних судово-медичних експертиз, наявну в матеріалах справи виписку із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_9 № 3969 від 2 квітня 2014 р. та покази потерпілої і свідка ОСОБА_10 суд вважає, що свідчення обвинуваченого про несподіваний вихід та швидкий рух потерпілих по пішохідному переходу не відповідають дійсності.

Також оцінюючи доказове значення інформації викладеної в протоколі слідчого експерименту за участю обвинуваченого суд враховує, що така не підтверджується жодним іншим доказом у справі та відрізняється від пояснень наданих ОСОБА_4 у судовому засіданні. Який зокрема зазначив, що швидкість його автомобіля становила приблизно 50 км/год, а не 60 км/год, як вказано в протоколі, а відстані на якій знаходився його автомобіль від пішохідного переходу в момент коли він вперше побачив потерпілих він не пригадує.

В зв`язку з наведеним суд вважає, що покази потерпілої та свідка ОСОБА_10 , щодо швидкості пересування подружжя ОСОБА_11 через пішохідний перехід та відстані автомобіля обвинуваченого до переходу в момент початку руху потерпілих, узгоджуються між собою та інформацією викладеною в протоколах слідчих експериментів і фактично підтверджуються висновками експертиз, щодо стану здоров`я потерпілих на момент ДТП. В свою чергу покази обвинуваченого ОСОБА_4 носять суперечливий характер та не підтверджуються жодним іншим доказом у справі.

Згідно висновкусудово-медичноїекспертизи № 436/15від 07.10.2015р., (Том1,а.с.100-101)у гр. ОСОБА_8 була травма тіла у вигляді рани, садна та синців на голові, перелому кісток носу, закритих переломів обидвох кісток правої гомілки, заритого перелому лівої ключиці, синців та саден на правій руці та лівій нозі. Вказані ушкодження заподіяні тупими предметами, могли утворитися 21 вересня 2015 року в момент дорожньо-транспортної пригоди при ударі виступаючими частинами рухомого легкового автомобіля на правій стороні гр. ОСОБА_8 в момент, коли він знаходився у вертикальному чи близькому до нього положенні з наступним падінням на дорожнє покриття на ліву сторону тіла. Дані ушкодження викликали тривалий розлад здоров`я та відносяться до тілесного ушкодження середньої тяшкості. Аналізу крові гр. ОСОБА_8 на етанол при поступленні в лікарню в медичних документах нема. Судово- медичних даних, про те, що тілесні ушкодження гр. ОСОБА_8 отримав при самовільному падінні на площину, нема.

Висновком експерта №1/935 від 09.10.2015 (Том 1, а.с. 106-111) встановлено, що на момент огляду робоча гальмівна система досліджуваного автомобіля «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_2 знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції передбачені конструкцією. Яких-небудь несправностей системи не виявлено.

Відповідно до Висновку експерта №1/934 від 10.10.2015, (Том 1, а.с. 115-118) під час огляду наданого на дослідження автомобіля «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_2 було виявлено технічні пошкодження його передньої правої частини, зокрема правої нижньої частини передньої кришки капота та правої частини переднього вітрового скла. Аналіз форми, локалізації даних пошкоджень дозволяє стверджувати про те, що автомобіль «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_2 контактував своєю передньою правою частиною з групою відносно твердих предметів 9 може бути тіло пішохода (пішоходів)) та відносне пересування предметів проходило в напрямку спереду до заду відносно поздовжньої осі автомобіля та контактування відбулось в місці знаходження пошкоджень правої частини передньої кришки капота та правої частини переднього вітрового скла. Місце наїзду на пішоходів автомобілем «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_2 знаходиться на ділянці дороги, що передує зафіксованому положенню вказаного автомобіля, разом з цим встановити а абсолютних чи метричних величинах місце наїзду автомобілем «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_2 на пішоходів, зокрема відносно елементів проїжджої частини дороги не представляється можливим, по причині відсутності зафіксованих на місці події характерних слідових ознак, які б могли установити картину зближення транспортного засобу та пішоходів перед наїздом, чи безпосередньо вказати на місце наїзду.

Згідно висновку комісійної судової автотехнічної експертизи від 14.02.2016 р., № 4250 (Том 1, а.с. 156-161) експертне дослідження здійснювалось виходячи із двох запропонованих слідчим варіантів розвитку подій. Основні відмінності між запропонованими варіантами полягають у відстані автомобіля від пішохідного переходу на момент виходу на такий потерпілих: 1 варіант 50-60 м., 2 варіант 30,3 м.; швидкість руху потерпілих по пішохідному переходу: 1 варіант пішоходи рухались в повільному темпі ОСОБА_8 підтримував під руку ОСОБА_9 , яка пересувалась за допомогою палички, до зіткнення пройшли 3 м., 2 варіант пішоходи рухались швидким кроком до моменту наїзду подолали відстань 2 м. Враховуючи вказані вихідні дані судові експерти зробили наступні висновки :

?Показання водія ОСОБА_4 про те, що пішоходи (чи перший із них) вийшли на нерегульований пішохідний перехід у момент коли віддаль до лінії руху пішохода-чоловіка складала 30,3 м., можуть бути технічно спроможними за умови, що пішоходи рухались швидкою ходою.

?У даній дорожній ситуації водій ОСОБА_4 повинен був, з технічної точки зору керуватися вимогами п.п.1.5; 1.10 (в частині значення термінів «небезпека для руху», «пішохідний перехід»); 2.3. (підпункти «б» та «д»); 18.1. ПДР України, у відповідності до яких вказаний водій повинен був своєчасно застосувати екстрене гальмування (як спосіб зупинки у межах найкоротшої, з можливих, віддалі) із моменту, коли мав об`єктивну можливість побачити, як із правого тротуару на нерегульований пішохідний перехід виходять пішоходи (чоловік та жінка).

?Якщо виходити з умови, що у момент виходу пішоходів на нерегульований пішохідний перехід віддаль до «Фольксваген-Кадді» складала 55 м, то при таких вихідних даних водій вказаного транспортного засобу ( ОСОБА_4 ) мав технічну можливість уникнути скоєння наїзду на пішоходів шляхом своєчасного застосування гальмування (при цьому у даному варіанті для уникнення наїзду навіть не було необхідності у застосуванні екстреного гальмування, а достатньо було застосувати гальмування й меншої ефективності, але достатньої для своєчасної зупинки згаданого легковика до нерегульованого пішохідного переходу).

?Якщо виходячи з показань водія ОСОБА_4 , про те, що у момент виходу пішохода (чи пішоходів) з тротуару на нерегульований перехід віддаль від автомобіля «Фольксваген-Кадді» до лінії руху пішохода ( чи пішоходів) складала 30,3м, то при таких вихідних даних вказаний водій не мав технічної можливості уникнути скоєння наїзду шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування.

?При вихідних даних, заданих у варіанті №1, дії водія ОСОБА_4 , з технічної точки зору, не відповідали вимогам 1.5; 1.10 (в частині значення термінів "небезпека для руху"- "пішохідний перехід"); 2.3 (підпункти "б" та "д"); 18.1 ПДР України.

?При вихідних даних, заданих у варіанті №2, дана експертиза не може стверджувати, що дії водія ОСОБА_4 не відповідали наведеним вище вимогами за умови, що пішоходи (чи пішохід) вийшли на нерегульований пішохідний перехід у момент, коли до автомобіля, який наближався ліворуч, віддаль складала 30,3м.

?В цей же час, якщо виходити із табличних значень швидкої ходи пішоходів відповідного віку, то у момент виходу пішоходів (чи пішохода) на нерегульований пішохідний перехід віддаль від автомобіля «Фольксваген-Кадді» до місця наїзду могла складати біля 29,1...41,3 м, і у цей інтервал попадало значення зупинного шляху (36,1 м), тому при такому варіанті даних неможливо дати категоричну відповідь на питання про відповідність (чи невідповідність) дій водія ОСОБА_4 вимогам 1.5; 1.10 (в частині значення термінів "небезпека для руху"; "пішохідний перехід"); 2.3 (підпункти "б" та "д"); 18.1 ПДР України.

?При вихідних даних, заданих у варіанті №1, причиною настання даної ДТП, з технічної точки зору, є та обставина, що водій ОСОБА_4 з моменту виходу пішоходів на нерегульований пішохідний перехід своєчасно не застосував гальмування, щоб дати дорогу пішоходам і забезпечити їм безпечний перехід.

?При вихідних даних, заданих у варіанті №2, та за умови, що пішоходи (чи перший із пішоходів) вийшли на нерегульований пішохідний перехід у моменти, коли віддаль до автомобіля «Фольксваген-Кадді», що наближався ліворуч, складала 30,3 м, то при таких вихідних даних причина виникнення даної ДТП, з технічної точки зору, не була пов`язана із неналежними діями водія ОСОБА_4

?При вихідних даних, заданих у варіанті №2, та за умови, що віддаль від автомобіля «Фольксваген-Кадді» до пішоходів (чи пішохода) у момент виходу на нерегульований пішохідний перехід визначалася експертним шляхом для темпу руху пішоходів «швидка хода», неможливо дати категоричну відповідь на питання про те, чи перебувають (чи не перебувають) у причинно-наслідковому зв`язку з фактом даної ДТП дії водія ОСОБА_4 (зокрема, в частині своєчасності (чи несвоєчасності) застосування ним гальмування для уникнення наїзду).

Висновком додаткової комісійної судової авто технічної експертизи від 18 вересня 2018 р. № 2090 (Том1, а.с. 166-172), з врахування двох варіантів вихідних даних, які аналогічні вказаним вище, додатково до висновку № 4250 встановлено, що:

?«в цейже час,показання водія ОСОБА_4 ,про те,що наїздна пішоходіввідбувся на віддалі 2,0 м від правової межі проїзної частини, технічно неспроможні.»

Оцініючи наведенівисновки судовихавтотехнічнихекспертиз в сукупності з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, суд вважає, що запропонований експертам варіант вихідних даних № 1 знайшов свої підтвердження вході судового розгляду з врахуванням наведених вище показів потерпілої, свідків та досліджених судом письмових документів. В той же час обставини викладені у варіанті вихідних даних № 2, який ґрунтується виключно на показах ОСОБА_4 , в частинні його основних відмінностей від першого варіанту, не підтверджуються дослідженими судом доказами включно з поясненнями обвинуваченого.

Враховуючи викладене суд приймає до уваги висновки судових автотехнічних експертиз зроблені з врахуванням вихідних даних за першим варіантом запропонованим слідчим.

Таким чином висновками автотехнічних експертиз підтверджується порушення ОСОБА_4 правил дорожнього руху, що спричинило завдання потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Правила дорожнього руху в порушенні яких обвинувачується ОСОБА_4 полягають в наступному.

Пункт 1.5 ПДР України передбачає, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Термін «Небезпека для руху» закріплений в п. 1.10 ПДР України це зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку.

Підпункти «б» та «д» п. 2.3 ПДР України передбачають, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

Пункт 18.1 ПДР України передбачає, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Відповідно до вимог п.1.10 ПДР України, який визначає терміни, що застосовуються у вказаних правилах, пішохіднийперехідце ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1-5.37.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами.

Як встановлено судом вході судового розгляду зіткнення автомобіля під керуванням обвинуваченого відбулось з пішоходами, які рухались по пішохідному переходу на ділянці проїзної частини, позначеному відповідним дорожнім знаком та дорожньою розміткою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого доведена повністю, його дії за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно, оскільки наведеними вище доказами повністю підтверджується факт керування ОСОБА_4 транспортним засобом з порушення Р.1, п.1.5; Р.2 п.2.3 б), д); Р.18, п.18.1. Правил дорожнього руху України затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 р. N 1306, що спричинило тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості потерпілому ОСОБА_8 .

Однак суд вважає, що з формулювання обвинувачення ОСОБА_4 слід виключити інформацію про те, що в наслідок його дій пішохід ОСОБА_9 отримала легкі тілесні ушкодження з короткочасними розладами здоров`я. Даний висновок суду ґрунтується на вимогах ст. 337 КПК України, згідно з якою судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, об`єктивна сторона якого передбачає обов`язкові наслідки лише у виді тілесних ушкоджень потерпілого середньої тяжкості. В зв`язку з чим факт спричинення особі легких тілесних ушкоджень не охоплюються ст. 286 КК України та не підлягає дослідженню судом в межах даного процесу.

З приводу клопотань захисників про визнання недопустимими доказів у даному кримінальному провадженні слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Отже не будь яке процесуальне порушення спричиняє недопустимість доказів, а лише ті з них які призвели до істотного порушення прав та свобод людини. В зв`язку з чим описки в висновку експерта та супровідному листі, щодо прізвища слідчого який призначив експертизу не можуть бути достатньою підставою для визнання цих доказів недопустимими.

Згідно вимог п.1, 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, на яку посилаються захисники, недопустимими є докази, що були отримані:

після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Із змісту вимог ст. 39 КПК України випливає, що визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, уповноважений керівник органу досудового розслідування який організовує досудове розслідування.

З наявноїв матеріалахсправи постановипро створеннягрупи слідчих від25листопада 2015р.(Том1а.с.232) вбачається, що групу слідчих у кримінальному провадженні № 12015140030000710 від 22.09.2015 р. р. складають слідчі ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

Заперечення захисників з приводу долучення вказаної постанови до матеріалів кримінального провадження суд вважає безпідставним. Оскільки саме за клопотання захисників, в судовому засіданні 21.05.2019 р. суд зобов`язав прокурора надати в наступне судове засідання документальне підтвердження повноважень слідчих та прокурорів у даному кримінальному провадженні. В зв`язку з чим долучення судом вказаних документів відбулось в порядку визначеному ст. 317 КПК України 26.09.2019 р. без участі захисників, які в судове засідання не з`явились в зв`язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні.

Також постановою про створення групи слідчих від 3 вересня 2018 р. (Том1, а.с. 60) підтверджується законність повноважень слідчого ОСОБА_17 , з моменту винесення даної постанови, яким зокрема проведено слідчий експеримент 19.10.2018 р. за участю свідка ОСОБА_10 про що вказано вище.

Судом також береться до уваги постанова Верховного суду від 9 вересня 2020 р. справа № 761/28347/15-к, в якій суд вказує, що реєстр досудових розслідувань є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Крім цього при вирішенні клопотань сторони захисту судом враховуються правові висновки Верховного суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду № 756/10060/17, від 31серпня 2022 р., суд вказує, що у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося.

Отже враховуючи наведене в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили, що досліджені в судовому засіданні докази отриманні слідством внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. В зв`язку з чим в задоволенні клопотань захисників про визнання доказів недопустимими слід відмовити.

Призначаючи покарання обвинуваченому, судом враховується характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особа обвинуваченого, його позитивна характеристика з місця проживання, те що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину. Обставин, які пом`якшують чи обтяжуючих покарання в ході судового розгляду не встановлено.

Враховуючи вище викладене, суд обирає обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Відповідно дост.49КК Україниособа звільняєтьсявід кримінальноївідповідальності,якщо здня вчиненнянею кримінальногоправопорушення ідо днянабрання вирокомзаконної силиминули трироки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Отже, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке мало місце 21 вересня 2015 р., уже на момент поступлення обвинувального акту до суду - 29 листопада 2018 р. минув трирічний строк, визначений законом для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.

Однак у відповідності до вимог ч. 3 ст. 285 КПК України у разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти звільнення його від кримінальної відповідальності з наведених підстав, суд не вправі закрити кримінальне провадження та звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Але згідно вимог ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбаченихстаттею 49цього Кодексу.

Таким чином суд вважає, що обвинуваченого ОСОБА_4 слід звільнити від призначеного покарання.

Вирішуючи цивільний позов (Том 1, а.с. 34-56) потерпілої ОСОБА_9 (дружина померлого) суд враховує наступні обставини.

В ході судового слідства встановлено, що внаслідок скоєного обвинуваченим злочину потерпілому ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Оскільки ОСОБА_8 помер, ще до скерування обвинувального акту до суду, цивільний позов про відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків заявлено його дружиною ОСОБА_9 . Остання просить суд стягнути відшкодування понесених витрат на лікування з ТДВ «СК КРЕДО» в сумі 2485, 34 грн. а також 75000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_4 .

Згідно ст.ст.128, 129 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого за шкоду, завдану його діями, який розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає серед іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

В судовому засіданні обвинувачений зазначав, що під час ДТП керував автомобілем, який належить його працедавцю, однак жодного документального підтвердження з приводу виконання ним своїх трудових обов`язків в момент описаних в обвинувачені подій, суду не надав, відзиву з приводу заявленого позову також не скерував.

В судовому засіданні захисники звернулись до суду з усною заявою про застосування строку позовної давності до заявлених цивільних вимог. Вважають, що у задоволенні позову слід відмовити оскільки минув строк позовної давності.

На думку суду вимоги захисників, щодо застосування строку позовної даності являються безпідставними, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України передбачає, що позовна давністьнепоширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Цивільна-правова відповідальність ТОВ «Дніпроінвест», як власника автомобіля марки «Volkswagen Caddy» р.н. НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди були застраховані в ТДВ «СК «КРЕДО», що підтверджується полісом №АІ 8102519 (Том 1, а.с.50).

ТДВ «СК «КРЕДО» скерувало на адресу суду відзив з приводу заявлених до товариства вимог. Вважає, що підстав для стягнення страхового відшкодування немає, оскільки ні водій, ні власник застрахованого автомобіля не звернулись у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку з повідомленням про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також не надали відомості про місце знаходження транспортного засобу.

Ні цивільний позивач, ні обвинувачений жодних заперечень, щодо поданого ТДВ «СК «КРЕДО» відзиву суду не надали, будь яких документів в спростування аргументів страхової компанії суду не представили.

Враховуючи наведене, а також відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт понесення позивачем вказаних в позові матеріальних витрат саме в зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення, суд вважає, що в частині вимог про стягнення з ТДВ «СК «КРЕДО» завданої позивачці матеріальної шкоди слід відмовити.

В частині стягнення з обвинуваченого завданої позивачці моральної шкоди, суд погоджується із доводами ОСОБА_9 про факт заподіяння їм такої, оскільки дійсно внаслідок спричинення з вини обвинуваченого середньої тяжкості тілесних ушкоджень її чоловіку, вона перенесла глибокі душевні страждання. Вимушена була на тривалий час змінити свій звичний спосіб життя, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, внаслідок отриманих під час ДТП травм, ОСОБА_8 довгий час перебував на стаціонарному лікуванні та після такого не міг самостійно пересуватись без використання милиць, потребував постійного стороннього догляду, зокрема зі сторони позивачки.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні цивільного позову судом також враховуються вимоги ч. 4 ст. 1193 ЦК України, згідно з якими суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Беручи до уваги наведене, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, вважає, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_4 відшкодування завданої позивачці моральної шкоди підлягає задоволенню в повному об`ємі. Таким чином з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_9 слід стягнути 75000 грн., оскільки такий розмір є розумною справедливою компенсацією душевних страждань позивачки, спричинених внаслідок вчиненого злочину.

Керуючись ст.ст.128, 129, 370, 373, 374 КПК України, ст.ст.12, 49,74, ч. 1 ст. 286 КК України, ст.ст.23,1168,1172ЦКУкраїни, ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного судом покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави відшкодування витрат на проведені судові експертизи в сумі 10401,90 грн.

Цивільний позов ОСОБА_9 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_9 75000 (сімдесят п`ять тисяч) грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга в порядку та строки визначені ст.395 КПК України, протягом 30 днів з дня їх проголошення до апеляційного суду через суд, який ухвалив рішення.

Вирок судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя: ОСОБА_1