Рішення № 108961955, 14.02.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 р. Справа № 120/9901/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

УСТАНОВИВ:

29.11.2022 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якій позивач просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.02.2022 за №№ 0010103-2405-0203 та 0010104-2405-0203;

- зобов`язати відповідача внести зміни до відомостей ІТС "Податковий блок" щодо належних позивачу на праві власності об`єктів нерухомого майна, відмінних від земельної ділянки, а саме виключити із нього Об`єкт 1 (нежитлове приміщення загальною площею 291,5 кв.м), як такий, що не належить позивачу на праві власності з 2016 року;

- зобов`язати відповідача сформувати нове податкове повідомлення-рішення щодо Об`єкту 2 (квартира загальною площею 186,5 кв.м) на суму 3536,42 грн.

Ухвалою суду від 05.12.2022 вказану позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 160-161 КАС України.

12.12.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. До заяви позивач додав нову редакцію адміністративного позову, якою виправив недоліки, зазначені в ухвалі суду від 05.12.2022. Серед іншого, позивач відмовився від немайнових вимог (про зобов`язання відповідача внести зміни до відомостей ІТС "Податковий блок" та сформувати нове податкове повідомлення-рішення) та залишив лише позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.02.2022 за №№ 0010103-2405-0203, 0010104-2405-0203.

Уточнена позовна заява обґрунтовується тим, що 25.03.2022 позивач отримав податкові повідомлення-рішення щодо визначення йому податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, за №№ 0010103-2405-0203, 0010104-2405-0203 від 21.02.2022. Не погоджуючись з цими рішеннями, позивач в квітні 2022 року оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням ДПС України від 08.11.2022 № 14135/6/99-00-06-01-04-06 за результатами розгляду скарги позивача вищевказані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області залишено без змін. Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач вимушений звертатися до суду.

Позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022 на суму 15 741,00 грн неправомірно прийняте відповідачем щодо неіснуючого об`єкта нерухомості, а саме нежитлового приміщення загальною площею 291,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яке з листопада 2016 року не перебуває у власності позивача, оскільки було поділене (із подальшою реєстрацією права власності) на два окремих об`єкта нерухомості нежитлове приміщення площею 103,4 кв.м та квартиру площею 186,5 кв.м. Про цей факт позивач повідомляв відповідача листом від 10.10.2017 під час проведення звірки податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік. Отже, контролюючий орган не міг не знати, що такий об`єкт нерухомості вже вибув із власності позивача, а тому не може бути об`єктом оподаткування відповідним податком.

Ухвалою суду від 16.12.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.01.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що згідно з наявною у нього інформацією, позивачу на праві власності належить в тому числі нежитлове приміщення загальною площею 291,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 109, АДРЕСА_2 , дата реєстрації об`єкта 26.02.2016. На підставі цієї інформації позивачу було сформоване податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022 на суму 15 741,00 грн за 2021 рік, за ставками, затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 27.06.2018 № 1231.

Таким чином, відповідач вважає свої рішення та дії правомірними, а вимоги позивача необґрунтованими.

При цьому на підтвердження своїх доводів в частині належності позивачу на праві власності нежитлового приміщення площею 291,5 кв.м відповідач додав до відзиву інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 302496134 від 10.06.2022, сформована на запит Головного управління ДПС у Вінницькій області).

16.01.2023 надійшла відповідь на відзив, в якій позивача заперечує аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить суд позов задовольнити.

Позивач наполягає на тому, що з 22.11.2016 у нього припинилося право власності на вищезазначений об`єкт нерухомості внаслідок його поділу на два окремі об`єкти: нежитлове приміщення площею 103,4 кв.м та квартиру площею 186,5 кв.м. Право власності позивача на ці були об`єкти зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.11.2016 за № 73597496 та № 73598284. Більше того, у 2017 році позивач подарував громадянці ОСОБА_2 частку (49/100) у вказаній квартирі площею 186,5 кв.м, після чого цей об`єкт належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам і у власності позивача залишилася частка у 51/100.

Позивач зауважує, що підставою для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є факт перебування у власності фізичної особи в оподатковуваному періоді об`єкта житлової або нежитлової нерухомості. А оскільки з листопада 2016 року позивач не є власником нежитлового приміщення загальною площею 291,5 кв.м, то такий об`єкт нерухомості не може бути включений до бази оподаткування з податку на нерухоме майно за 2021 рік. Тому позивач вважає податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022 протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Разом з відповіддю на відзив в порядку, передбаченому статтею 47 КАС України, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову). Позивач зазначає, що після ознайомлення з відзивом на позовну заяву, у нього виникла необхідність у частковій зміні предмету позову, а саме у вилученні із позову вимоги щодо скасування одного з податкових повідомлень-рішень. Відтак позивач просить прийняти заяву з уточненими позовними вимог, а саме про визнання протиправним та скасування виключно податкового повідомлення-рішення за № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022 на суму 15 741,00 грн.

Ухвалою суду від 19.01.2023 заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду. Відповідачу роз`яснено право подавати суду пояснення, доводи та міркування стосовно уточнених позовних вимог відповідно до ч. 3 ст. 44 КАС України.

Інших заяв (клопотань) до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та пояснення, наведені у заявах по суті, суд при вирішенні справи керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює (визначає) Податковий кодекс України (абз. 1 п. 1 ст. 1 ПК України).

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п. 5.2 ст. 5 ПК України).

Пунктом 8.1 статті 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належать: 10.1.1. податок на майно; 10.1.2. єдиний податок.

Згідно з п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з:

265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

265.1.2. транспортного податку;

265.1.3. плати за землю.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

В силу положень пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб здійснюється за такими правилами:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Пунктом 266.4 статті 266 ПК України установлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.

Так, згідно з пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи-платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Предметом спору у цій справі є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.02.2022 № 0010103-2405-0203, яким позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік в сумі 15 741,00 грн.

Вказані податкові зобов`язання нараховані позивачу за нежитлове приміщення площею 291,5 кв.м, адреса місцезнаходження об`єкта нерухомості: АДРЕСА_1 , приміщення 109, АДРЕСА_2 (далі Об`єкт).

При цьому позивач стверджує, що з листопада 2016 року він не є власником вказаного Об`єкта, оскільки саме тоді була проведена його перереєстрація із поділом на приміщення житлового призначення площею 186,5 кв.м та приміщення нежитлового призначення площею 103,4 кв.м. Відтак цей Об`єкт не міг бути включений до бази оподаткування податком на нерухоме майно за 2021 рік.

Натомість відповідач наполягає, що згідно з наявною у контролюючого органу інформацією, відповідний Об`єкт належить позивачу на праві власності, а тому у позивача виникає обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи із загальної площі такого об`єкта 291,5 кв.м.

Оцінюючи наведені доводи сторін, суд зазначає таке.

Як видно з наданих позивачем документів, право власності на Об`єкт виникло у позивача на підставі Договору купівлі-продажу від 10.10.2011 та було зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.10.2011 реєстратором КП "Вінницьке міське БТІ".

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який почав діяти з 01.01.2013, інформація про Об`єкт була внесена 26.02.2016 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А.С. При цьому Об`єкту присвоєно реєстраційний номер 864948405101.

В цьому контексті суд зауважує, що саме на 26.02.2016 відповідач посилається, як на дату реєстрації права власності позивача на Об`єкт, хоча фактично таке право виникло у позивача ще у 2011 році.

Крім того, судом встановлено, що після виконання необхідних будівельних робіт та проведення реконструкції Об`єкта, за замовленням позивача ТОВ "ПРИВАТ-БТІ" було проведено поточну технічну інвентаризацію цього Об`єкта та 10.03.2016 видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , які утворилися внаслідок реконструкції (поділу) Об`єкта, із штампом "самочинно збудовані будинки (частини будинків) переобладнання".

В подальшому, на виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 15.11.2016 у справі № 902/585/16 вказаний штамп було погашено, а позивачу видано окремі технічні паспорти на квартиру АДРЕСА_2 площею 186,5 кв.м та на нежитлове приміщення № 109 площею 103,4 кв.м за вищезазначеною адресою.

Таким чином, оскільки після проведеної реконструкції цільове призначення частини Об`єкта, а також деякі інші його параметри змінилися, то такий об`єкт нерухомості підлягав поділу із наступною реєстрацією змін, що відбулися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

18.11.2016 за заявою позивача та на підставі розгляду поданих документів державним реєстратором Вінницької філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Сміщуком Р.О. було проведено поділ Об`єкта на два об`єкта нерухомого майна із внесенням інформації щодо цих об`єктів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як наслідок, за позивачем було зареєстровано право власності на:

1) нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, яке не є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 103,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091041905101);

2) квартиру в житловому будинку (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 186,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091213305101).

У зв`язку з цим державним реєстратором сформовано та видано позивачу два витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме за №№ 73597496 та 73598284 від 22.11.2016.

Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що його право власності на Об`єкт припинилося 18.11.2016 з одночасним виникненням права на два окремих об`єкти нерухомості: квартиру площею 186,5 кв.м та нежитлове приміщення площею 103,4 кв.м.

Про вказаний факт позивач повідомив Головне управління ДПС у Вінницькій області, що підтверджується заявою позивача від 10.10.2017 "Про звірку податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" (заява надіслана на адресу відповідача поштою 16.10.2017 рекомендованим листом із описом вкладення за № 2101600350070).

Крім того, судом встановлено, що згідно з нотаріально посвідченим Договором дарування частки квартири від 20.12.2017 позивач подарував громадянці ОСОБА_2 49/100 часток квартири АДРЕСА_6 .

На підставі вказаного договору 20.12.2017 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А.С. за громадянкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вищезазначену частку у квартирі, про що видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 108343704 від 20.12.2017.

Відповідно, за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 51/100 часток у квартирі, про що видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 108371277 від 20.12.2017. Водночас раніше присвоєний цьому об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер не змінився 1091213305101.

Надалі будь-яких інших змін щодо належних позивачу об`єктів нерухомості в АДРЕСА_1 не відбулося.

Отже, судом встановлено, що на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Об`єкт, тобто нежитлове приміщення загальною площею 291,5 кв.м (приміщення 109, 110), у власності позивача вже не перебував, оскільки був поділений на два окремих об`єкта нерухомого майна квартиру та нежитлове приміщення, частку одного з яких позивач віддарував іншій фізичній особі.

Відтак суд вважає доведеним, що в оподатковуваний період (2021 рік) за рахунок площі колишнього Об`єкта позивачу на праві власності належали:

1) нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, яке не є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 103,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091041905101);

2) частка (51/100) у квартирі в житловому будинку (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 186,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091213305101).

У свою чергу, при визначенні позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік, відповідач помилково включив до бази оподаткування усе нежитлове приміщення загальною площею 291,5 кв.м, тобто той об`єкт нерухомості, який був зареєстрований за позивачем 26.02.2016, без врахування наступних змін, що відбулися як щодо цього об`єкта, так і щодо його фактичних власників.

Відтак, база оподаткування для визначення розміру податкового зобов`язання була обчислена неправильно та склала усі 291,5 кв.м, тоді як у власності позивача перебувало нежитлове приміщення площею 103,4 кв.м.

Внаслідок цього позивачу помилково нараховані податкові зобов`язання на суму 15 741,00 грн (291,5 кв.м х 6000,00 грн х 0,9%), замість належних до сплати 5583,60 грн (103,4 кв.м х 6000,00 грн х 0,9%).

З огляду на викладене суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.02.2022 за № 0010103-2405-0203 є протиправним в частині нарахування грошового зобов`язання на суму 10 157,40 грн (15741,00 5583,60) і в цій протиправній частині підлягає скасуванню.

Однак суд не вбачає достатніх підстав для скасування спірного рішення в цілому.

По-перше, наданих суду доказів достатньо для того, щоб самостійно визначити суму податкових зобов`язань, які неправомірно нараховані позивачу.

По-друге, враховуючи приписи пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України повторне винесення податкового повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно за 2021 рік є неможливим; тобто, у разі скасування судом спірного рішення очевидною є загроза ненадходження до місцевого бюджету сум податку, що підлягають сплаті позивачкою відповідно до закону.

По-третє, на дату постановлення судом цього рішення не завершилися строки давності, визначені статтею 102 ПК України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:

об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку;

нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Таким чином, закон встановлює процедуру перегляду, за ініціативою платника податку, рішень контролюючого органу щодо нарахування податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема у разі наявності розбіжностей між даними контролюючого органу та документально підтвердженими даними, що є у платника податку.

При цьому Податковий кодекс України не визначає конкретного строку, протягом якого платник податків може звернутися до контролюючого органу з відповідною заявою для проведення звірки даних по об`єктах нерухомості.

Однак суд враховує, що згідно з пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до пп. 266.7.3 п. 267.7 ст. 267 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних.

За змістом пп. 266.9.1 ст. 266.9 ст. 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

В силу вимог пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266 ПК України).

Системний та послідовний аналіз наведених правових норм дає можливість дійти висновку, що заява про проведення звірки даних щодо об`єктів нерухомого майна може бути подана платником податків до контролюючого органу після надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення за попередній звітний період (рік), але, в будь-якому разі, не пізніше закінчення передбаченого законом строку для сплати податкових зобов`язань, нарахованих згідно з таким рішенням.

Натомість судом встановлено, що позивач у передбачений законом порядок і строк не звертався до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних по належних йому об`єктах нерухомості, хоча мав таке право і у разі його реалізації відповідач міг самостійно провести перерахунок податкових зобов`язань, нарахованих позивачу помилково, шляхом прийняття нового податкового повідомлення-рішення.

Також суд відхиляє доводи позивача про неможливість самостійного визначення судом суми податкових зобов`язань, що підлягають до сплати позивачем. Адже суд перевіряє законність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення та уповноважений скасовувати його повністю або в частині. До того питання щодо правильності нарахування позивачу суми грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно є визначальним при вирішенні цієї справи і безпосередньо входить до предмета доказування. Крім того, зібрані у справі докази дозволяють суду визначити суму зобов`язань, які позивач відповідно до вимог закону повинен сплатити як власник об`єкта нежитлової нерухомості площею 103,3 кв.м, та вирахувати суму зобов`язань, що були неправомірно нараховані контролюючим органом згідно з оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями.

Додатково суд враховує, що саме такий розмір податкових зобов`язань (5583,60 грн) був визначений Головним управління ДПС у Вінницькій області на підставі податкового повідомлення-рішення від 21.02.2022 № 0010105-2405-0203.

Однак вказане рішення було скасоване в адміністративному порядку. При цьому, як можна побачити з рішення ДПС України від 08.11.2022 № 14135/6/99-00-06-01-04-06 за результатами розгляду скарги позивача, ППР від 21.02.2022 № 0010105-2405-0203 на суму 5583,60 грн (за нежитлове приміщення площею 103,4 кв.м) було скасоване лише тому, що ця нежитлова площа була двічі включена відповідачем до розрахунку податкових зобов`язань позивача, а саме згідно з ППР від 21.02.2022 № 0010105-2405-0203 та згідно з ППР від 21.02.2022 за № 0010103-2405-0203 (яке є предметом оскарження у цій справі).

Таким чином, враховуючи базу оподаткування належного позивачу об`єкта нежитлової нерухомості (103,4 кв.м) та беручи до уваги ставку податку в розмірі 0,9% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м (6000,00 Ч 0,9% = 54,00 грн), грошові зобов`язання позивача ОСОБА_1 зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік становлять 5583,60 грн (103,4 Ч 54,00).

Відповідно, в частині визначення податкового зобов`язання на вказану суму спірне податкове повідомлення-рішення № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022 визнається судом правомірним, а тому підстав для його скасування в цій частині немає.

При вирішенні справи суд відхиляє доводи позивача щодо недотримання ДПС України строків розгляду його скарги на вказане податкове повідомлення-рішення, що, як вважає позивач, в силу приписів п. 56.9 ст. 56 ПК України вважається задоволенням скарги в повному обсязі на користь платника податків.

Так, відповідно до пункту 52-8 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу.

Оскільки протягом 2022 року через поширення коронавірусної інфекції в Україні продовжили дію карантину (згідно з останнім рішенням Уряду карантин буде діяти до 30.04.2023 включно), з урахуванням вищезазначених нормативних положень суд вважає неможливим застосування наслідків, передбачених п. 56.9 ст. 56 ПК України, у зв`язку з несвоєчасним розглядом ДПС України скарги позивача від 05.04.2022 (вх. № В/587/ДЗН від 14.04.2022).

Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача, наведені у позовній заяві, щодо необхідності врахування пільг зі сплати податку на нерухоме майно, передбачених пунктом 266.4 статті 266 ПК України. Суд зауважує, що такі пільги установлені законодавцем для визначення бази оподаткування об`єкта/об`єктів саме житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи-платника податку, та, відповідно, вони не поширюються на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти нежитлової нерухомості.

Отже, зазначені пільги не впливають на визначення податкових зобов`язань позивача, нарахованих на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022.

Щодо тверджень відповідача про те, що згідно з офіційною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу на праві власності належить в тому числі нежитлове приміщення загальною площею 291,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 109, АДРЕСА_2 , то суд зазначає таке.

Дійсно, як видно з доданої до відзиву довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 302496134 від 10.06.2022, за позивачем на праві власності зареєстровані наступні об`єкти нерухомого майна:

1) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 373,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2425776505206);

2) частка (51/100) у квартирі в житловому будинку (об`єкт житлової нерухомості) загальною площею 186,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 (дата реєстрації права: 18.11.2016; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091213305101);

3) нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, яке не є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 103,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 (дата реєстрації права: 18.11.2016; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091041905101);

4) нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, яке не є об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 291,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 109, АДРЕСА_2 (дата реєстрації права: 26.02.2016; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 864948405101; підстава державної реєстрації: договір купівлі-продажу від 10.10.2011; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28544736 від 02.03.2016, прийняте приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А.С.).

Таким чином, очевидним, на думку суду, є те, що запис про останній об`єкт нерухомості за реєстраційним номером 864948405101 значиться у Державному реєстрі помилково, хоча він мав би бути архівований із закриттям Розділу по цьому об`єкту нерухомого майна у зв`язку з його поділом 18.11.2016 на два окремі об`єкти.

Відповідно до ст. 14 Закону України № 1952-IV від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі:

1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості;

2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна;

3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво;

4) скасування державної реєстрації земельної ділянки.

У разі наявності в Державному реєстрі прав двох і більше розділів на один об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості в результаті допущення технічної помилки закривається розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа, відкриті пізніше. Закритий розділ повинен містити посилання на діючий розділ відповідного об`єкта. Діючий розділ повинен містити посилання на закритий розділ відповідного об`єкта.

Закритий розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа не підлягають поновленню. У разі скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості відкривається новий розділ та формується нова реєстраційна справа відповідно до цього Закону.

У разі поділу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості або виділу частки з об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів. Закритий розділ повинен містити посилання на діючий розділ відповідного об`єкта. Діючий розділ повинен містити посилання на закритий розділ відповідного об`єкта.

Відомості про речові права, обтяження речових прав щодо об`єкта, що поділяється, або при виділі частки з цього об`єкта одночасно з відкриттям розділів Державного реєстру прав на кожний новостворений об`єкт переносяться до таких розділів. Якщо правочином або актом відповідного органу встановлено, що речові права, обтяження речових прав не поширюються на всі новостворені об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, відомості про такі права, обтяження переносяться лише до розділів, відкритих для новостворених об`єктів, яких вони стосуються.

З наведеного висновується, що внаслідок поділу об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 864948405101 на два окремих об`єкти за номерами 1091213305101 та 1091041905101, державний реєстратор Сміщук Р.О. мав би закрити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Розділ по об`єкту 864948405101 (нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 291,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 109, АДРЕСА_2 , дата реєстрації права: 26.02.2016), однак, вочевидь, цього зроблено не було, у зв`язку з чим за позивачем надалі рахується відповідний об`єкт власності.

Зрозуміло, що в інтересах самого позивача якнайшвидше вчинити необхідні дії з метою виправлення відповідних розбіжностей в ДРП, оскільки це і в майбутньому може створювати спірні ситуації, подібні до тієї, яка виникла між сторонами і проаналізована судом у цій справі.

Разом з тим суд вважає, що наявність в реєстрі такої інформації не дає законних підстав для здійснення позивачу нарахування податкових зобов`язань за об`єкт нерухомості, який фактично не перебуває у його власності. До того ж у такому разі буде мати місце подвійне оподаткування за один і той самий об`єкт, що є недопустимим.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їхнє порушення.

За змістом р термін "порушене право", який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2002 рок в справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява № 36985/97), адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення.

Водночас за змістом пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, перевіривши ключові доводи та аргументи сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню у спосіб визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області № 0010103-2405-0203 від 21.02.2022 в частині визначення податкових зобов`язань на суму 10 157,40 грн.

Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією № TS201108 від 29.11.2022.

Відтак, оскільки заявлені позовні вимоги мають майнових характер (ціна позову становить 15 741,00 грн), а позов задоволено частково на суму 10 157,40 грн (у відсотковому значені задоволена частина становить 64,53% від ціни позову), витрати позивача у вигляді судового збору підлягають відшкодуванню в сумі 640,40 грн, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.02.2022 за № 0010103-2405-0203 в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік на суму 10 157,40 грн (десять тисяч сто п`ятдесят сім гривень 40 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640,40 грн (шістсот сорок гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 );

2) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 14.02.2023.

Суддя Сало Павло Ігорович