Ухвала суду № 108957394, 09.02.2023, Новосанжарський районний суд Полтавської області

УХВАЛА

Іменем України

справа № 542/1701/22

провадження № 1-кп/542/7/23

09 лютого 2023 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.10.2022 за № 12022170480000202 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України,

в с т а н о в и в :

Начальник Новосанжарського відділу Решетилівської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів.

В обгрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

У клопотанні також вказував, що щодо обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого спливає 15.02.2023.

Посилався на наявність ризиків, а саме:

-переховування від суду;

-незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні.

Вказував, що зазначені ризики на теперішній час не зменшилися та продовжують існувати.

У судовому засіданні прокурор підтримав вказане клопотання, пояснення надав аналогічні, викладеним у ньому.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого заперечував проти задоволення клопотання. Узагальнені доводи захисника зводились до наступного. Так, захисник вказав, що єдиним конкретним потенційним ризиком, який теоретично міг мати місце - можливий вплив на свідка ОСОБА_7 , яка є односельцем ОСОБА_4 .

Зазначив, що під час судового розгляду встановлено і це не заперечувалось прокурором, що зазначений ризик не має місця, так як вказаний свідок після події змінила постійне місце проживання і проживає в іншому населеному пункті району на відстані близько 20 км від місця проживання ОСОБА_4 . Крім цього, законодавством передбачено в разі обрання іншого запобіжного заходу покладання певних обов`язків, в тому числі не спілкуватись, наприклад, із конкретними свідками. Тому цей ризик не є доведеним. Інших ризиків крім загальних фраз стороною обвинувачення в клопотанні не зазначено.

Вказував, що ризик приховування чи спотворення речей або документів так само відсутній, так як прокурор і сторона захисту вже надали і судом вивчені всі документи та речові докази і інших немає і не може бути, так як суд дослідив навіть речові докази.

Зауважив, що прокурор також не вказав ніяких даних щодо перешкоджання обвинуваченим іншим чином на розгляд кримінального провадження і тому цей ризик також відсутній. Також не наведені дані щодо можливості та бажання обвинуваченого вчинити інші кримінальні правопорушення, - за час свого життя їх він і не вчиняв, а подія яка розглядається судом сталась через протиправний напад з ножем на ОСОБА_4 . Тобто цей ризик також відсутній.

Зазначив, що в даному випадку вже були розглянуті письмові та речові докази, частково допитані свідки та встановлено, що явно немає обґрунтованої підозри, та доказів, що підтверджують причетність ОСОБА_4 до кримінального правопорушення передбаченого саме ст.115 ч. 1 КК України. Вказав, що ці обставини підтверджуються (послідовними і взаємопов`язаними між собою доказами.

Вважав, що таким чином, всі відомі на даний час реальні і прямі докази підтверджують факт того, що ОСОБА_8 зазнав нападу з ножем зі сторони ОСОБА_9 в той час коли він відвідав місце проживання ОСОБА_9 з метою пошуку своєї співмешканки ОСОБА_10 , та немає жодного належного та допустимого, а тим паче прямого доказу вчинення ОСОБА_4 умисного вбивства.

Крім цього, захисник в цьому суді, та й у інших судових засіданнях, зазначив, що під час досудового слідства ОСОБА_4 03.10.2022 року о 20-48 год був незаконно затриманий.

Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , а також просив визнати (встановити) факт незаконного затримання ОСОБА_4 поліцією в період часу з 20-48 год 03.10.2022 року до 19-30 год.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав позицію захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Дослідивши подане клопотання, заслухавши доводи учасників судового провадження, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.12.2022 обрано обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23)» строком на 59 днів, тобто до 15 лютого 2023 року.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

У своєму рішенні «Лабіта проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що питання розумності строків тримання особи під вартою вирішується судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканість.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.

Згідно з ч. 1ст. 197 КПК Українистрок дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Частиною 3ст. 176 КПК Українивстановлено, що суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

За змістом положень п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, щоіснує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора, може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України).

Водночас, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.

На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. ВодночасКПК Українине вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_4 від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності певної особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.

Таким чином, судом встановлена актуальність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду.

При цьому необхідно зауважити, що позиція суду ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить метою передбачити можливе покарання за інкримінований обвинуваченому злочин.

Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у кримінальному провадженні, суд враховує встановленуКПК Українипроцедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченомуст. 225 КПК України, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Суд вважає, що ризик впливу на потерпілого та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, та дослідження їх судом.

На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.

Відповідний незаконний вплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв`язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).

Оскільки судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, допитано тільки одного свідка, в той час як потерпіла та інші свідки судом не допитані, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого такі особи можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні продовжує існувати, що обумовлює необхідність застосування до обвинуваченого запобіжного заходу з метою запобігання цьому ризику.

Разом з тим, суд не знаходить переконливими доводи захисника щодо необгрунтованості клопотання прокурора в частині наявності ризику впливу на свідка ОСОБА_7 з тих підстав, що вона проживає в іншому населеному пункті, на відстані 20 км від місця проживання обвинуваченого.

На переконання суду, зазначена обставина жодним чином не виключає можливість обвинуваченого, у разі перебування його на свободі, здійснювати вплив на вказаного свідка, в тому числі, з огляду на близькість розташування населеного пункту, в якому проживає свідок з місцем проживання обвинуваченого.

Водночас, надаючи оцінку доводам захисника щодо досліджених в ході судового розгляду письмових та речових доказів, які, на переконання сторони захисту, є неналежними та недопустимими та, відповідно, не доводять вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд зазначає, що надання оцінки таким доказам, в тому числі щодо їх належності та допустимості на даному етапі судового розгляду є передчасним. Судом буде надано оцінку кожному доказу окремо, а також сукупності зібраних доказів у встановленому законом порядку- під час прийняття відповідного рішення за результатами розгляду кримінального провадження.

На підставі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

Ґрунтуючись на досліджених у судовому засіданні матеріалах та поясненнях сторін провадження, суд під час продовження запобіжного заходу, враховує наступні обставини:

- кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , згідно зіст. 12 ККУкраїни відноситься до особливо тяжких і у разі визнання його винуватим, йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років;

- про наявність тяжких хронічних захворювань, які б перешкоджали триманню під вартою, суд учасники провадження не повідомляли, доказів наявності стійких соціальних зв`язків, сім`ї не надали, інших характеризуючих ОСОБА_4 даних також;

- відповідно до відомостей, що зазначені в обвинувальному акті ОСОБА_4 в силу ст. 89 КК України не судимий;

- відомостей щодо застосування раніше до ОСОБА_4 запобіжних заходів чи наявність повідомлення йому про підозру про вчинення іншого кримінального правопорушення суду не надано;

- під час розгляду клопотання не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою.

Водночас, надані прокурором відомості свідчать про вагомість наявних доказів вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

На переконання суду, висновки сторони обвинувачення щодо причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, не є явно необгрунтованими чи очевидно недопустимими, тому суд дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення клопотання тією мірою, щоб виправдати обрання заходу забезпечення кримінального провадження.

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.

В той же час, суд вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Водночас, інший, більш м`який запобіжний захід є недостатнім для запобігання цим ризикам та не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Так, оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд, використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі застава, домашній арешт, особиста порука та зобов`язання не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Застосування щодо обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків переховування від суду та/або впливу на свідків у провадженні. Ця позиція суду обґрунтовується сукупністю усіх без винятку обставин, наведених раніше у цій ухвалі, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.

Суд також враховує, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування застави як основного запобіжного заходу відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості обвинуваченого у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для його позапроцесуальних дій.

Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, пов`язаний з доступом обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.

Більш м`які, аніж зазначені, запобіжні заходи, а саме: особиста порука та особисте зобов`язання тим більше не зможуть належним чином забезпечити досягнення мети застосування запобіжного заходу. Адже, у випадку їх застосування, з огляду на встановлені судом ризики, відсутні будь-які стримуючі стимули від неналежного виконання ним процесуальних обов`язків.

При цьому, стороною захисту не зазначено належного обґрунтування про відсутність ризиків, встановлених стороною обвинувачення, можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, не спростовано мотивів та доводів клопотання прокурора, не надано відповідних доказів.

Разом з тим, зазначена стороною захисту обставина щодо незаконного затримання обвинуваченого є предметом дослідження під час судового розгляду даного кримінального провадження, оскільки передбачає можливість вирішення з необхідністю заслухати показання осіб, дослідити письмові докази, і може бути об`єктивно вирішено лише після перевірки усіх доказів. Відтак, вирішення питання щодо законності чи незаконності затримання обвинуваченого можливе під час прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні з обов`язковим врахуванням доводів сторони захисту, викладених у відповідній заяві.

Таким чином, твердження сторони захисту в судовому засіданні, на думку суду, наразі не впливають на існування чи відсутність підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу, які встановлені під час судового розгляду.

Приймаючи таке рішення суд діє відповідно дост. 22 КПК України, а саме, виходить з того, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходуу виглядітримання підвартою умежах строку,визначеного ч.1ст.197КПК Українита вважаєза необхідневизначити строкдії ухвалисуду до 07 квітня 2023 року.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, в тому числі щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Враховуючи наявність обставин, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України, встановлені суддею ризики та обставини, що визначені у ст. 177, 178 КПК України суддя дійшов висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 7, 22, 26, 27, 31, 177, 178, 183, 371, 372, 376 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний західу видітримання підвартою вДержавній установі«Полтавська установавиконання покарань(№23)»строком на58днів,тобто до 07 квітня 2023 року.

Строк діїухвали судупро триманняпід вартою визначити до 07 квітня 2023 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору, та направити для виконання Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23)».

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області ОСОБА_1 .

Повний текст ухвали оголошено о 09 год 50 хв 14 лютого 2023 року.