Рішення № 108949648, 18.01.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/8113/22

Провадження 2/201/732/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі - Ковтун К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення грошових коштів, набутих в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка зазначила, що рішенням від 23.06.2022р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська встановлено факт постійного проживання її разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини після нього та визнано за нею право власності на недоотриману пенсію, яка належала ОСОБА_2 у розмірі 137 166грн 73коп в порядку спадкування за законом після померлого. Рішення набрало законної сили.

Позаяк відповідач не погоджується виплатити їй зазначену суму в позасудовому порядку, просить стягнути її, вирішити питання про судові витрати.

Представник відповідача подав відзив на позов, просить у його задоволенні відмовити. Виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера, яка ввійшла до складу спадщини, здійснюється виключно на підставі свідоцтва про право на спадщину. Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі не зверненням ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини надається свідоцтво про право на спадщину. Позивачем не було подано заяву до органів Пенсійного фонду України протягом шести місяців з дня відкриття спадщини для виплати недоотриманої пенсії, а рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2022р. на жодних обов`язків на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не покладено.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Постановою від 11.08.2021р. державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію, що належала ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням від 23.06.2022р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська встановлено факт постійного проживання її разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини після нього та визнано за нею право власності на недоотриману пенсію, яка належала ОСОБА_2 у розмірі 137 166грн 73коп в порядку спадкування за законом після померлого (а.с.11-17). Рішення набрало законної сили.

Відповідач відмовив позивачу у виплаті цієї суми, зазначивши, що їй потрібно надати, зокрема, свідоцтво про право на спадщину (а.с.18-19).

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання належного їй спадкового майна.

ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

Відтак позов слід задовольнити.

Слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 371грн 66 коп.

Стосовно витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

11.10.2022р. між позивачем та адвокатом Логвінової В.В. укладено договір № 8 про надання правничої допомоги (а.с.20), за п.2 якого формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги є гонорар, який складає фіксовану суму 10 000грн за збір доказів, складання процесуальних документів та участь в суді 1 інстанції, яка позивачем сплачена згідно квитанції № 2 від 11.10.2022р. (а.с.21).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 1 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 зі справи №922/445/19, а також у постановах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

Так, суд, досліджуючи надані позивачем докази щодо отриманої правової допомоги, доходить висновку, що останні належним чином підтверджують факт реального отримання позивачем таких послуг та їх розміру, оскільки на підтвердження отримання таких послуг, позивачем було надано: ордер про надання правничої допомоги (а.с.22), договір про надання правничої допомоги (а.с.20), квитанцію (а.с.23), розрахунок витрат на правничу допомогу.

Матеріали справи підтверджують реальність таких послуг, оскільки представництво впродовж всього розгляду справи здійснювалося адвокатом ДЛогвіновою В.В., якою підписувалися усі процесуальні документи, що свідчить про наявність підстав для стягнення таких витрат на користь позивача.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Так, закон виділяє, що гонорар адвоката може бути або фіксований, тобто вартість послуг визначається під час підписання договору про надання правничої допомоги та є незмінною в залежності від наданих в подальшому послуг, або погодинній оплаті, що розраховується згідно часу адвоката на представництво по справі.

Згідно укладеного договору, гонорар адвоката є фіксованим і позивачем сплаченим.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21.

Таким чином, зважаючи на те, що адвокат не брала участі у судових засіданнях, в той же враховуючи, що останнє включені до розрахунку вартості послуг, тобто суми в 10 000 грн., вказані витрати не можуть бути покладені на відповідача.

Отже слід стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти, право власності на які визнано в порядку спадкування, в сумі 137 166грн 73коп, витрат на професійну правову допомогу 9 500грн, витрат на сплату судового збору 1 371грн 66коп, а всього 148 038грн 39коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,19,81,131,223,259,263-265,280-282ЦПК України, ст.ст.104,107,110,112 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення грошових коштів, набутих в порядку спадкування - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , грошові кошти, право власності на які визнано в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2022 року по справі № 201/311/22, в сумі 137 166 гривень 73 копійки, витрат на професійну правову допомогу 9 500 гривень, витрат на сплату судового збору 1 371 гривню 66 копійок, а всього 148 038 (сто сорок вісім тисяч тридцять вісім) гривень 39 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б. 26.

Суддя: Д.О. Покопцева