Рішення № 108916677, 30.01.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10277/22

Провадження № 2/201/1016/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивача та відповідача.

15 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до Соборним відділом Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області про зняття арешту.

В позовній заяві позивач зазначає що його майно знаходиться під арештом в межах виконавчого провадження № 25047458 (реєстраційний номер обтяження 10930060, зареєстроване 12.03.2011 р.), яке відкрито державним виконавцем Соборного відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області 04 березня 2011 року на підставі виконавчого листа № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ «РУХ» на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 3151367,25 грн. В межах виконавчого провадження № 25047458 12.03.2011 р. було накладено арешт на невизначене майно та все нерухоме майно ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження 10930060, зареєстроване 12.03.2011 р.), що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який до теперішнього часу не скасований. Позивач вважає, що підстав для продовження арешту його майна в межах виконавчого провадження № 25047458 відсутні і, відповідно, цей арешт підлягає скасуванню.

27 та 30 січня 2023 року від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що матеріали виконавчого провадження № 25047458 було знищено і станом на сьогодні стосовно позивача відсутні відкриті будь які інші виконавчі провадження та просив суд прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 15 грудня 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 20 грудня 2022 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.

Представник позивача до суду подав заяву про розгляд цієї цивільної справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини,встановлені судом

Судом встановлено, що згідно із витягом з ДРРП судом встановлено, все нерухоме майно та невизначене майно ОСОБА_1 арештоване на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 25047458 від 04.03.2011 р. Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ.

Борг, для стягнення якого було видано виконавчий документ, виник у зв`язку із винесенням 21 жовтня 2010 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська заочного рішенням, яким було задоволено позов ВАТ «Комерційний банк Аваль» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рух» про стягнення суми, а саме: солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ТОВ «Рух» на користь ВАТ «Комерційний банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 р. у сумі 3 151 367,25 грн., а також судові витрати у сумі 1 820 грн.

24 травня 2017 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» (перейменоване ВАТ «Комерційний банк Аваль») та ПАТ «Кристалбанк» був укладений договір факторингу, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 р., укладеного між ВАТ «Комерційний банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Згідно із ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-8143/2010 замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2010 року у цивільній справі № 2-8143/2010 за позовом позов ВАТ «Комерційний банк Аваль» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Рух» про стягнення суми, вказавши стягувача Публічне акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК» замість Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Аваль».

Згідно Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 25.10.2018 р. право вимоги за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 перейшло від ПАТ «Кристалбанк» до ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР».

В подальшому, згідно договору про відступлення права вимоги від 31.01.2019 р. права вимоги за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року перейшло до ОСОБА_2 .

Тобто, з 31 січня 2019 року поточним кредитором Позивача за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року є ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 претензій щодо виконання зобов`язань за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року до ОСОБА_1 не має та не заперечує проти зняття арешту, накладеного на майно Позивача в межах виконавчого провадження № 25047458. Підтвердженням цього є надане ОСОБА_2 повідомлення ОСОБА_1 «Щодо боргу за Договором від 31.01.2019 року про відступлення права вимоги боргу за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року».

ПАТ «Кристалбанк» та ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР» також не мають претензій до ОСОБА_1 , що підтверджується довідками ПАТ «Кристалбанк» від 31.01.2019 р. та ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР» вих. № 01-10/310119 1 від 31.01.2019 р.

Отже, ОСОБА_1 не має жодних зобов`язань за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року ні перед ВАТ «Комерційний банк Аваль», ні перед ПАТ «КРИСТАЛБАНК», ні перед ТОВ «ФК «ОМЕГА-ФАКТОР», ні перед ОСОБА_2 .

07 квітня 2021 року адвокатом Адвокатського об`єднання «СМАРТ ЮРИСТ» Соколовим Дмитром Ігоровичем було відправлено адвокатський запит до Соборного відділу ДВС про надання інформації, щодо наявності відкритих або закінчених виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 .

28 квітня 2021 року адвокату Адвокатського об`єднання «СМАРТ ЮРИСТ» Соколову Дмитру Ігоровичу було надано відповідь Соборним відділом ДВС вих. № 35329/11, відповідно до якої виконавче провадження 25047458 відкрито 04.03.2011 р. про примусове виконання виконавчого листа № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ «РУХ» на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 3151367,25 грн; завершено 23.03.2012 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення ВД (виконавчого документу) стягувачеві у зв`язку з відсутністю у боржника майна).

На підставі вищевикладених обставин, представник Позивача адвокат АО «СМАРТ ЮРИСТ» Соколов Дмитро Ігорович 19 жовтня 2022 року звернувся до Соборного відділу ДВС із клопотанням про зняття арешту, накладеного на його майно в межах виконавчого провадження № 25047458.

23 листопада 2022 року Соборний відділ надав адвокату Соколову Д. І. відповідь (вих. № 75700/11), якою повідомив, що для зняття арешту, накладеного на майно Позивача в межах виконавчого провадження № 25047458, відсутні правові підстави. Також повідомлено, що виконавче провадження № 25047458 передано у 2013 році до архіву та знищено у 2016 році та було запропоновано звернутися до суду із позовом про зняття арешту з майна Позивача.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Аналогічне за змістом положенням містилось у статті 57 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно Позивача.

З метою примусового виконання листа Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р. було відкрито виконавче провадження № 25047458, в межах якого на майно Позивача накладено арешт.

Державному виконавцю надано широке коло повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

23 березня 2012 року Соборний відділ ДВС на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернув ПАТ «»КРИСТАЛБАНК (який на момент повернення виконавчого листа мав право вимоги за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року) виконавчий лист Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у редакції яка діяла на момент повернення виконавчого документу стягувачу, тобто у 2012 році, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у редакції яка діяла на момент повернення виконавчого документу стягувачу, тобто у 2012 році, виконавчі документи можуть бути пред`явлені в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Тобто, строк для пред`явлення виконавчого листа становив 1 рік.

Повторно із виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р. до Соборного відділу ДВС у встановлений законом строк ніхто не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (зняття арешту, накладеного на майно боржника), а тому повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника, що Верховний Суд підтверджував у постанові в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, постанові в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17.

Після повернення банку виконавчого документа про стягнення з Позивача кредитної заборгованості, ОСОБА_2 на підставі Договору про відступлення права вимоги боргу від 31 січня 2019 року придбала право вимоги за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року, а тому вона була поточним кредитором вимоги у розмірі 3151367,25 грн, яка виникла у ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року.

ОСОБА_2 підтвердила повне виконання Позивачем зобов`язань за кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року та не заперечувала проти зняття арешту із майна Позивача.

ОСОБА_1 розрахувався із ОСОБА_2 у повному обсязі, а тому його зобов`язання за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року, яке перейшло 31 січня 2019 року до ОСОБА_2 на підставі Договору про відступлення права вимоги боргу, виконане. Підтвердженням цього є надане ОСОБА_2 повідомлення ОСОБА_1 «Щодо боргу за Договором від 31.01.2019 року про відступлення права вимоги боргу за Кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року».

Відсутність судового рішення про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 25047458 не спростовує факту відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема ПАТ «КРИСТАЛБАНК» на користь ТОВ «ФК «ОМЕГА ФАКТОР», яке, у свою чергу, відступило право вимоги на користь ОСОБА_2 , оскільки такий відступ підтверджений належними доказами, а саме договорами про відступлення права вимоги та витягами з реєстру кредитних договорів права за якими відступались. Новий кредитор ОСОБА_2 підтвердила факт повного погашення Позивачем заборгованості за кредитним договором № К-Д 014/02-40/865/1 від 18.04.2008 року та відсутність претензій майнового характеру щодо його виконання.

Соборний відділ у своїй відповіді від 23.11.2022 р. № 75700/11 підтверджує, що виконавче провадження № 25047458 було знищене у 2016 році. Отже, заміна стягувача у такому провадженні не може бути здійснена.

Надані суду матеріали підтіерджують, що Позивач у добровільному порядку виконав рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2010 року у справі № 2-8143/2010.

Таким чином, станом на теперішній час заборгованість за виконавчим листом № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, що перебував на виконанні Жовтневого ВДВС Дніпропетровського обласного управління юстиції відсутня.

Але, Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення до суду) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Судом встановлено, що Позивач погасив борг перед особою, яка придбала право вимоги за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчих проваджень № 25047458, які є завершеними та матеріали яких знищено виконавчою службою.

Враховуючи вищевикладене, за наявності арешту (обтяжень) накладеного на майно, порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

На даний час відсутні відкриті виконавчі провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим листом № 2-8143/2010 від 22.02.2011 р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та відсутні будь які майнові претензії до Позивача з боку стягувача по виконавчому провадженню № 25047458.

Таким чином, підстави для продовження обтяження на майно відсутні.

Тому доцільно зняти арешт, накладений на майно Позивача для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно Позивача, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд у Постанові від 13 липня 2022 року у справі 2/0301/806/11 зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 року (Закону № 475/97- ВР), визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, які передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до положень статті 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяжень) накладеного на майно, порушується право власності Позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно Позивач не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини.

За таких обставин суд вважає за доцільне зняти арешт з усього визначеного та невизначеного майна ОСОБА_1 , який накладений постановою від 12.03.2011 р. про відкриття виконавчого провадження № 25047458 Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції (реєстраційний номер обтяження 10930060, зареєстроване 12.03.2011 р.).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а відтак позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10-11, 76, 128, 263, 265, 280-289, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Скасувати арешт, накладений на невизначене та все нерухоме майно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах виконавчого провадження № 25047458 (реєстраційний номер обтяження 10930060, зареєстроване 12.03.2011 р.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), код ЄДРОПУ 34984523, м. Дніпро, вул. Пісаржевського, буд. 1-А;

Суддя С.С. Федоріщев