Рішення № 108888583, 06.02.2023, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4158/22

Провадження № 2/345/146/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

06.02.2023 р.

м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Юрчака Л.Б., за участю секретаря судового засідання Мостової Ю.З., розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в залі суду м. Калуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ІБК Вертикаль» про визнання договору частково недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищенаведеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.11.2021 він уклав з ТОВ «ІБК Вертикаль» договір купівлі-продажу майнових прав № 26/11/21/18/МК, відповідно до якого купив майнові права на об`єкт нерухомого майна площею 36,76 м2 на першому поверсі в першому під`їзді, в будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 оплатив ТОВ «ІБК Вертикаль» кошти в сумі 216400, 00 гривень, однак, після початку війни рф проти України, оплата по договору зупинилася.

15.09.2022 року повідомленням № 431/1 ТОВ «ІБК ВЕРТИКАЛЬ» повідомило позивача про припинення дії договору, у зв`язку з порушенням графіку внесення коштів. ОСОБА_1 прийняв таке рішення та не має бажання його оскаржувати.

Проте, на думку позивача, він має право отримати кошти, що ним були внесені по договору в сумі 216400,00 гривень, за умови його припинення.

Також, зі змісту пунктів 7.1., 7.2., 7.3. зазначеного вище договору вбачається, що після припинення договору з відповідачем у останнього не виникає обов`язку повернути ОСОБА_1 сплачені ним кошти, оскільки цей обов`язок сформульований таким чином, що не дозволяє покупцю зрозуміти момент його виникнення та, бодай, якимось чином контролювати таку обставину.

Більше того, положення договору про утримання 5% від коштів, що підлягають поверненню ОСОБА_1 , прямо порушують принципи цивільного законодавства, оскільки стягнення штрафу за правомірну поведінку є недопустимим.

У зв`язку із наведеним, позивач вважає, що фактично, ТОВ «ІБК Вертикаль» розірвав договір з ним, прикриваючись незаконними пунктами договору, навіть не поставив питання про порядок та строки повернення сплачених коштів, змінив адресу реєстрації компанії та перестав відповідати на телефонні дзвінки і отримувати поштову кореспонденцію, що наводить на думку про недобросовісність поведінки відповідача.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить суд: визнати недійсними п.п.7.1., 7.2., 7.3. договору № 26/11/21/18/МК від 26.11.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «ІБК Вертикаль»; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Вертикаль» (код юридичної особи 35517593) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму коштів в розмірі 216400,00 гривень; покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 14.12.2022 прийнято позов до розгляду, відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник адвокат Шевченко Н.П. надала суду заяву про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримала, не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, жодних зяв, відзиву від нього на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений продату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобуне здійснювалося.

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1статті 2 ЦПК Українивстановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідностатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно достатті 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтересиу спосіб, визначений законами або договором.

В силу положень ч. 1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши та проаналізувавши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

26.11.2021 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ІБК Вертикаль» договір купівлі-продажу майнових прав № 26/11/21/18/МК, відповідно до якого ОСОБА_1 купив майнові права на об`єкт нерухомого майна площею 36,76 м2 на першому поверсі в першому під`їзді, в будинку АДРЕСА_1 .

Вказаний об`єкт нерухомості мав бути збудований та введений в експлуатацію ТОВ «ІБК Вертикаль», після чого позивач мав право зареєструвати на своє ім`я право власності на нерухоме майно.

Згідно договору вказаного вище, ОСОБА_1 мав оплачувати кошти відповідно до графіку, встановленого в п. 3.4.

ОСОБА_1 оплатив ТОВ «ІБК Вертикаль» кошти в сумі 216400, 00 гривень, що підтверджується квитанціями з банку, наданими до позовної заяви.

Однак, після початку війни рф проти України, оплата по договору зупинилася.

15.09.2022 року повідомленням № 431/1 ТОВ «ІБК ВЕРТИКАЛЬ» повідомило позивача про припинення дії договору, у зв`язку з порушенням графіку внесення коштів.

Також, укладений між сторонами договір містить наступні положення, а саме:

«п.7.1. У випадку розірвання даного Договору за згодою сторін або у випадку, передбаченому п.6.3. цього Договору, грошові кошти, сплачені Покупцем за Майнові права, повертаються йому впродовж 30-ти банківських днів після отримання коштів за ці майнові права від іншої сторони відповідно до укладеного нового Договору купівлі-продажу цих Майнових прав ;

п. 7.2. За повернення Покупцю грошових коштів в разі розірвання даного договору, останній сплачує Продавцю винагороду у розмірі 5 (п`ять) % від вартості Майнових прав на Об`єкт;

п.7.3. Винагорода Продавця, визначена в п.7.2. даного Договору утримується з суми, належної до повернення Покупцю».

Щодо визнання недійсним п. 7.1. договору.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) вказано, що «тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі № 450/3260/16-ц (провадження № 61-19614св20) зазначено, що відповідно до частини другої статті 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт шостий частини першої статті З, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві».

Щодо визнання недійсним п.7.2. та п. 7.3. договору.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/16256/19 (провадження № 61-9034св20) зроблено висновок, що «тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом); якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною); якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту».

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються; від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Умови договору купівлі-продажу майнових прав № 26/11/21/18/МК від 26.11.2021 року в частині п.п.7.1.,7.2.,7.3. є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача ОСОБА_1 .

Відтак, є всі передумови, передбачені у ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що дозволяють стверджувати про обмеження прав ОСОБА_1 як споживача. Оскільки, наявні всі ознаки для такої кваліфікації, а саме:

-умови договору порушують принцип добросовісності (пункт шостий частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), оскільки не можна вважати добросовісною поведінку відповідача, коли за умови розірвання договору за його ініціативи в період війни, у зв`язку з неможливістю покупцем сплачувати кошти по договору, відсутній будь який зрозумілий механізм для повернення сплачених покупцем коштів;

-умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, оскільки у ситуації, що склалася, ОСОБА_1 , як покупець, повністю позбавлений будь яких прав. Ситуація повністю залежить від волі ТОВ «ІБК Вертикаль» повертати чи не повертати кошти, а також повідомляти чи не повідомляти про наступний продаж майнових прав на нерухоме майно, що вивільнилися після розірвання договору з позивачем;

- умови договору завдають шкоди споживачеві, оскільки неможливість повернути таку значу суму коштів у теперішній тяжкий фінансовий стан для всіх українців, є дуже суттєвою втратою для позивача. Крім того, не отримуючи назад свої кошти за припиненим договором ОСОБА_1 позбавлений можливості направити такі кошти на придбання іншого майна, що також говорить про завдання шкоди.

До такої ж думки приходить Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року (справа 552/6997/19).

У справі, що розглядається, надані до суду докази дозволяють зробити висновок, що:

1)у оспорюваному пункті 7.2. договору купівлі-продажу майнових прав, з урахуванням його змісту та визначення штрафу, передбаченого в частині другій статті 549 ЦК України, фактично передбачено штраф за повернення покупцю грошових коштів в разі розірвання договору у розмірі 5% від вартості майнових прав;

2)оспорюваний пункт 7.2. договору купівлі-продажу майнових прав суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну поведінку, тобто право отримати оплачені кошти у випадку припинення договору. Тобто, обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту;

3)п.7.3. договору визначає порядок стягнення незаконного штрафу, передбаченого в п.7.2., а отже, підлягає визнанню судом недійсним разом з п.7.2.

Згідно ст. ч.1ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, у суду є всі підстави для визнання недійсними п.п.7.1,7.2,7.3 договору.

У свою чергу, визнання недійсними п.п.7.1,7.2,7.3 договору, дозволить ОСОБА_1 розраховувати на стягнення судом суми заборгованості в розмірі 216400,00 грн., оскільки ТОВ «ІБК Вертикаль» проігнорувало вимоги про повернення таких коштів на підставі ст.530 ЦК України.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно дост.141 ЦПК України, із відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір (за дві позовні вимоги майнового (2164 грн.) та немайнового (992,40грн.) характеру), від сплати якого позивач був звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача слід стягнути витрати, що понесені останнім за отримання правової допомоги та становлять 10000 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141,259,263-265,280-282ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТзОВ «ІБК Вертикаль» про визнання договору частково недійсним та стягнення коштів задоволити.

Визнати недійсними п.п.7.1., 7.2., 7.3. договору № 26/11/21/18/МК від 26.11.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «ІБК Вертикаль».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Вертикаль» (код юридичної особи 35517593) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму коштів в розмірі 216400,00 гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Вертикаль» (код юридичної особи 35517593) на користь держави 3156,40грн. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Вертикаль» (код юридичної особи 35517593) на користь ОСОБА_1 10000 грн. за отриману ним правову допомогу.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але небули присутні усудовомузасіданні під час проголошення судовогорішення- протягом тридцятиднів здня отримання копії цьогорішення.

Заочне рішенняможе бутипереглянуто судом,що йогоухвалив,за письмовоюзаявою відповідача.Заяву проперегляд заочногорішення можебути поданопротягом тридцятиднів здня йогопроголошення.Учасник справи,якому повнезаочне рішеннясуду небуло врученеу деньйого проголошення,має правона поновленняпропущеного строкуна поданнязаяви пройого перегляд-якщо таказаява поданапротягом двадцятиднів здня врученняйому повногозаочного рішеннясуду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішенняабоапеляційна скарга,або якщо рішеннязалишено в силі за результатами апеляційногорозгляду справи.

Суддя