Рішення № 108874272, 26.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2023Справа № 910/11568/22

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (вулиця Будіндустрії, будинок 7, місто Київ, 01013)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" (03150, місто Київ, вулиця Ділова, будинок 6)простягнення 5 487 408 грн 58 коп.Представники сторін:від позивачане з`явилисьвід відповідачане з`явилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" про стягнення 5 487 408 грн 58 коп., в тому числі 3 440 399 грн 32 коп. основної заборгованості, 911 464 грн 03 коп. пені, 393 866 грн 46 коп. 10 % річних від простроченої суми та 741 678 грн 77 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки залізобетонних виробів № ЗБВД_2021/04/030 від 05.04.2021 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 3 440 399 грн 32 коп. Крім того за неналежне виконання зобов`язань позивачем нараховано 911 464 грн 03 коп. пені, 393 866 грн 46 коп. 10 % річних від простроченої суми та 741 678 грн 77 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 відкрито провадження у справі № 910/11568/22 та прийняти позовну заяву до розгляду, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.12.2022.

21.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

07.12.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого позивач визнав позов в частині суми основного боргу та заперечує проти нарахування штрафних санкцій.

Підготовче засідання, призначене на 08.12.2022, не відбулося

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2022, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про те, що підготовче засідання відбудеться 16.01.2023.

10.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі учасника судового процесу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 26.01.2023.

26.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі учасника позивача.

Представники сторін в судове засідання не з`явились

Представник позивача та відповідача в підготовче засідання 26.01.2023 не з`явились.

В підготовчому засіданні 26.01.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.04.2021 між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки залізобетонних виробів № ЗБВД_2021/04/030, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити залізобетонні вироби, які надалі іменуються "товар", в асортименті та за цінами, визначеними сторонами в видаткових накладних.

Відповідно до пункту 2.7. договору на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна - 2 екземпляри, рахунок та документ, який підтверджує якість товару, при цьому товарно-транспортна накладна та документ, який підтверджує якість товару направляється покупцю разом з товаром. Покупець зобов`язаний один екземпляр оформленої видаткової накладної повернути постачальнику протягом 5 (п`яти) днів з дати її отримання.

Згідно із пунктом 3.2. договору сторони погодили, що приймання товару за кількістю і якістю здійснюється повноважними представниками сторін відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965 № П-6, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 № П-7. При виявленні невідповідності якості виклик представника постачальника для участі в перевірці якості та складанні акту є обов`язковим.

Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) днів з дати поставки товару, якщо інше не передбачено в додатках. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника (пункт 4.3 договору).

Згідно з пунктом 9.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 05 квітня 2022 року.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки залізобетонних виробів № ЗБВД_2021/04/030 від 05.04.2021 позивачем в період з 14.04.2021 по 18.06.2021 було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 5 519 399 грн 32 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки залізобетонних виробів № ЗБВД_2021/04/030 від 05.04.2021 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3 440 399 грн 32 коп. Також позивач просив суд стягнути з відповідача 911 464 грн 03 коп. - пені, 393 866 грн 46 коп. - 10 % річних та 741 678 грн 77 коп. - інфляційних втрат за період з 11.06.2021 по 09.08.2022.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки залізобетонних виробів № ЗБВД_2021/04/030 від 05.04.2021, та факту наявності заборгованості у розмірі 3 440 399 грн 32 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 911 464 грн 03 коп. - пені, 393 866 грн 46 коп. - 10 % річних та 741 678 грн 77 коп. - інфляційних втрат за період з 11.06.2021 по 09.08.2022.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 5.3. договору сторонами погоджено, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 5.3. договору.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, судом встановлено, що розмір пені, відсотків річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 911 464 грн 03 коп. - пені, 393 866 грн 46 коп. - 10 % річних та 741 678 грн 77 коп. - інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Заперечуючи про нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат Товариство з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" вказує, що порушення ним зобов`язань обумовлене повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, внаслідок якої відповідач не може повноцінно здійснювати свою господарську діяльність та отримувати дохід для оплати своїх зобов`язань перед контрагентами. На підтвердження настання для нього форс-мажорних обставин, відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022.

Однак, суд вважає необґрунтованими такі доводи Товариство з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" з огляду на наступне.

Як встановлено судом в межах даної справи відповідачем неналежно виконувались зобов`язання з оплати товару ще до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. Жодних пояснень з приводу неналежного виконання та прострочення виконання обов`язку з оплати поставленого товару, строк оплати якого наступив до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, відповідачем у своїх заявах по суті спору не наведено.

Крім того, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер.

Тобто, обставина, приклад якої наведено в статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Відтак, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану та комендантської години самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

Вони можуть набути статусу форс-мажорних виключно за умови правової кваліфікації їх такими судом в межах вирішення кожного окремого спору.

Іншими словами, повномасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Відповідачем не доведено, що введення воєнного стану знаходиться у причино-наслідковому зв`язку із неможливістю виконання ним грошового зобов`язання за договором.

Посилання на лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 (міститься на сайті ТПП), що введення воєнного стану є форс-мажорною обставиною з 24.02.2022 до його офіційного закінчення для безпосередньо позивача в частині його грошових зобов`язань є хибним. Зі змісту листа, вбачається, що ТПП засвідчило форс-мажор для зобов`язань за умови, якщо їх виконання настало і стало неможливим у встановлений строк у зв`язку із такими обставинами. Тобто, по суті засвідчено те, що введений воєнний стан за умови доведення причинно-наслідкового зв`язку може бути для певних зобов`язань форс-мажором, а правову кваліфікацію такій обставині має надати суд без звільнення особи, яка на таку обставину посилається, від необхідності доведення впливу на неможливість виконання зобов`язання.

Також, суд зазначає, що у пункті 6.2 договору сторони погодили, що сторона, яка посилається на форс мажорні обставини повинна не більше 15 робочих днів в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок з подальшим наданням, не пізніше 60 календарних днів з моменту настання зазначених подій, документа виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, що підтверджує наявність і тривалість форс-мажорних обставин. Порушення зазначених умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини.

Сутність повідомлення іншого учасника правовідносин про настання форс-мажорних обставин полягає в інформуванні його про виникнення у однієї із сторін правовідносин обставин неможливості виконання своїх зобов`язань.

Відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини повномасштабної військової агресії відносно України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, з боку російської федерації, а також зумовлені такими діями вторгнення, руйнування інфраструктури, людські жертви, блокади, введення мобілізації та воєнного стану, є загальновідомими обставинами та не підлягають окремому доведенню.

Попри наведене, як зазначалось, настання таких обставин не є безумовною підставою неможливості виконання зобов`язань. Відтак, особа може розраховувати на виконання іншою стороною своїх зобов`язань навіть після початку повномасштабної військової агресії, якщо остання не перешкоджає господарській діяльності контрагента, та відповідно здійснювати свою діяльність з розрахунку того, що такі зобов`язання будуть виконані.

Отже, у разі якщо настали обставини, які унеможливлюють виконання стороною своїх зобов`язань, відповідна сторона як добросовісний суб`єкт господарювання зобов`язана повідомити контрагента про неможливість виконання зобов`язань та про обставини, які перешкоджають виконанню таких зобов`язань.

В свою чергу, враховуючи масштабність таких обставин та величезну кількість суб`єктів, на яких вплинули такі дії, суд приходить до висновку про необов`язковість одержання сертифікату ТПП для підтвердження таких обставин, адже відсутні підстави вважати, що інша сторона договору могла не знати про настання таких обставин одночасно з другим контрагентом.

Таким чином, відповідач повинен був повідомити позивача про настання форс-мажору та обставини, які обумовили настання такого форс-мажору, проте надання ним відповідного сертифікату ТПП на підтвердження таких обставин було необов`язковим.

Попри наведене, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано, доказів повідомлення Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" про настання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" форс-мажорних обставин ні у визначений пунктом 6.2 договору строк, ні до звернення позивача до суду із даним позовом, що дає суду підстави для висновку, що до подання даного позову до суду відповідач не вважав такі обставини форс-мажорними, а його правова позиція в межах даного спору обумовлена бажанням ухилитись від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено існування обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Брікспецбуд" (03150, місто Київ, вулиця Ділова, будинок 6, ідентифікаційний код 43752065) на Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 7, ідентифікаційний код 05523398) 3 440 399 (три мільйони чотириста сорок тисяч триста дев`яносто дев`ять) грн 32 коп. основної заборгованості, 911 464 (дев`ятсот одинадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн 03 коп. пені, 393 866 (триста дев`яносто три тисячі вісімсот шістдесят шість) грн 46 коп. 10 % річних, 741 678 (сімсот сорок одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн 77 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 82 311 (вісімдесят дві тисячі триста одинадцять) грн 13 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 09.02.2023

Суддя Н.Плотницька