Рішення № 108769046, 24.01.2023, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/906/21

Провадження № 2/455/166/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

24 січня 2023 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Пошивака Ю.П.,

секретар судового засідання - Бобельська Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі суду, цивільну справу №455/906/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

24.06.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до АТ «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року у с.Тершів Старосамбірського району Львівської області пасажирський потяг №14, який рухався в напрямку м.Старий Самбір, здійснив наїзд на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого остання загинула на місці пригоди.

15.02.2018 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України, було відкрите кримінальне провадження №12018140320000099.

27.03.2018 року постановою про закриття кримінального провадження слідчим СВ Старосамбірського ВП Самбірського відділу поліції ГУ НП у Львівській області Павліш М.В. кримінальне провадження № 12018140320000099 закрито у зв`язку із відсутністю у діях машиніста ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Регіональною філією «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Враховуючи те, що Регіональна філія «Львівська залізниця» є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства «Українська залізниця», вказану позовну заяву заявлено до юридичної особи - Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідачем завдано їй моральну шкоду, яка полягає в самому факті смерті доньки, ОСОБА_2 .. Після смерті доньки вона страждає розладами психічної діяльності, зумовленими перенесеною ситуацією, а також надалі зазнає пригнічення, роздратування та неможливості змиритись із трагедією життя, що призвело до суттєвих та непоправних змін у її житті.

Завдана відповідачем їй моральна шкода у зв`язку зі смертю її доньки спричинила та буде спричиняти протягом усього її життя душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до смерті доньки неможливо. За наслідками смерті вона позбавлена матеріальної та моральної підтримки з боку померлої доньки у житті в майбутньому.

На даний час, вона вже третій рік поспіль постійно відчуває апатію, скаржиться на головний біль, втрату сил та порушення сну, що супроводжується сльозами. Втрата доньки позначилась на її здоров`ї, що різко погіршилось через невимовний стрес. Глибину її психологічних страждань виміряти неможливо, оскільки втрата є надто важкою для неї.

Вважає, що сума моральної шкоди є співмірною понесеним фізичним та психологічним стражданням, оскільки наслідки вказаної трагедії на залізничному транспорті можуть знайти своє вираження у моральному стані навіть через тривалий проміжок часу.

Зазначає, що загибла донька, разом із її старшим братом - ОСОБА_4 , допомагали їй утримувати сім`ю, виховувати молодших дітей, підтримувати побут у належному стані.

Просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь моральну шкоду в розмірі 400000,00 гривень.

Ухвалою суду від 25.06.2021 року позовну заяву залишено без руху.

16.07.2021 року недоліки позову усунуто.

Ухвалою судді від 19.07.2021 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 10 годину 00 хвилин 01.12.2021 року.

Ухвалою суду від 01.12.2021 року підготовче засідання відкладено на 16 годину 00 хвилин 24.05.2022 року, яке відкладено на 17 годину 00 хвилин 13.09.2022 року.

09.09.2022 року на електронну адресу суду надійшов відзив від представника відповідача АТ «Укрзалізниця» Підгородної І.М., згідно якого АТ «Укрзалізниця» просить відмовити у задоволенні позову, оскільки нещасний випадок з дочкою позивачки стався не з вини відповідача, а причиною нещасного випадку стало нехтування постраждалою правил встановлених на залізниці. Окрім того, жодних доказів, в підтвердження фактів, що стали наслідком розладів психічної діяльності, душевних страждань, апатії, головних болів, втрати сил та порушення сну, тяжких страждань, негативних почуттів та пережитого нервового стресу, позбавленні допомоги та підтримки, як стверджує позивачка, до позовної заяви не додано. Крім цього, слідство дійшло висновку, що вини локомотивної бригади не вбачається, оскільки машиніст діяв згідно вимог п.16.39 Правил технічної експлуатації на залізницях України. Окрім того у крові загиблої виявлено етиловий спирт у кількості 2,35 проміле та у сечі - 3,35 проміле.

20.09.2022 року до суду від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Слутого Я.О. надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що для настання цивільно-правової відповідальності не є обов`язковим наявність вини, як одного з чотирьох елементів для притягнення до відповідальності. Окрім того постанова про закриття кримінального провадження №12018140320000099 від 27.03.2018 року не містить навіть інформації про необережність чи звичайну недбалість загиблої. Просив позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.09.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 годину 00 хвилин 24.01.2023 року.

Позивачка ОСОБА_1 а судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Її представник - адвокат Слутий Я.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та у відповіді на відзив, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Підгородна І.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставни, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Стара Ропа Старосамбірського району Львівської області. Її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , виданим 11.04.1995 року Старосолянською с/Радою Старосамбірського району Львівської області (а.с.4).

З свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого 19.02.2018 року Виконавчим комітетом Старосолянської селищної ради Старосамбірського району Львівської області відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 (а.с.5).

Актом службового розслідування, складеного 23.02.2018 року встановлено, що для попередження наїзду на людину машиністом ОСОБА_3 подавалися звукові сигнали та було застосовано термінове гальмування. Причиною даного випадку стало порушення потерпілою п.2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України». Комісія по розслідуванні випадку аварії, допущеної ІНФОРМАЦІЯ_6 року о 01 годині 20 хвилин на перегоні Старий Самбір - Стрілковичі 92 км 9 пк встановила, що вини залізниці у даному випадку немає (а.с.82).

Постановою слідчого СВ Старосамбірського відділення поліції Самбірського відділу поліції ГУ НП у Львівській області Павліш М.В. від 27.03.2018 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року о 01:46 годині надійшло повідомлення зі служби 102 від чергової станції ОСОБА_6 , яка повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року о 01:34 годині в с.Тершів Старосамбірського району, на 92 км ПК-7 перегону Стрілки - Старий Самбір водій-машиніст ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , керуючи пасажирським потягом №14 сполученням «Солотвино - Київ» та рухаючись у напрямку м.Старий Самбір, виїзджаючи з кривої помітив як між з/д полотнами на колії сидить невідома особа. Машиніст потяга, ОСОБА_3 застосував декілька звукових сигналів та екстренне гальмування, але вказана особа на дані сигнали не реагувала, а продовжувала сидіти на полотні. Внаслідок чого потяг здійснив наїзд на дану особу після чого від отриманих травм остання померла на місці події.

Даний факт зареєстровано до ЄРДР за №12018140320000099 від 15.02.2018 року за ознаками кримінального правопорушення та розпочате досудове розслідування.

Досудовим розслідуванням було встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала під час залізнично-транспортної пригоди.

Зазначеною постановою слідчого кримінальне провадження №12018140320000099 від 15.02.2018 року, було закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу відшкодування моральної шкоди.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкода майнова і шкода моральна.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків і інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02.11.2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).

Відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

При цьому умисел потерпілого як обставина, що виключає відповідальність відповідача належними та допустимими доказами доведена не була.

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов`язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв`язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст.ст. 77-80 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Твердження, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Таких обставин під час розгляду справи не встановлено.

Встановивши, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю загиблої ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_2 , підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього у судовому засіданні не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.

Окрім того, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.

Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05.06.2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01.07.2020 року у справі № 554/858/19

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, виваженості, співмірності (пропорційності) та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань, яку позивачка зазнала внаслідок смерті свого батька, характер та тривалість їх немайнових втрат, які зруйнувала нормальні життєві зв`язки, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, а також суд враховує те, порушення загиблим п.2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 Цивільного кодексу України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п.1 ч.1 ст.263 Цивільного кодексу України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 1193 Цивільного кодексу України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Наведені положення ст. 1193 Цивільного кодексу України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

При цьому, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суд враховує, що відповідно до вимог п. 2.1, 2.5, 2.6, 2.15, 2.19, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 року № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; класти на рейки залізничної колії будь-які предмети; знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, встановлені обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_2 перебувала на колії між рейсами в стані алкогольного сп`яніння, що встановлено постановою слідчого СВ Старосамбірського відділення поліції Самбірського відділу поліції ГУ НП у Львівській області Павліш М.В. від 27.03.2018 року, та в ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у кількості: в крові - 2,35 проміле, в сечі - 3,35 проміле. Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про те, що у спірному випадку мала місце груба необережність потерпілого, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Тому суд вважає можливим зменшити розмір, який просить стягнути позивачка з відповідача на відшкодування завданої їй смертю рідної людини моральної шкоди, і за таких обставин визначити суму завданої моральної шкоди в розмірі 20000,00 гривень, задовольнивши, таким чином, вимоги позивачки - частково, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

При подачі позову до суду позивачка ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

За ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені частково, витрати зі сплати судового збору у розмірі 200,00 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 1167,168,1172, 1187, 1191, 1193 ЦК України, ст.ст.7, 10, 12, 13, 76, 81, 259, 263-268 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , моральну шкоду в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, в користь держави судовий збір в сумі 200 (двісті) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Дата складання повного судового рішення - 03.02.2023 року.

Суддя Ю.П.Пошивак