Рішення № 108738963, 25.01.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2023м. ХарківСправа № 922/1798/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" (код ЄДРПОУ: 37757186, вул. 21 км Житомирського шосе, с.Стоянка, Києво-Святошиський район, Київська область, 08114) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (код ЄДРПОУ: 30428944, вул.Маршала Батицького, б.4, м. Харків, 61038) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

07.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" основну суму заборгованості у розмірі 292 954,62 грн., пеню у розмірі 58 787,42 грн., проценти за користування чужими коштами у розмірі 61 626,45 грн., штраф (договірна санкція) у розмірі 29 295,46 грн., 3% річних у розмірі 5 135,54 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №БН-ТРАНССЄРВІС-01/2017 від 10.03.2017 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений товар згідно з видатковою накладною №861 від 02.02.2022.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.10.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1798/22. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 02 листопада 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.11.2022 відкладено підготовче засідання на 30.11.2022.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.11.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 21.12.2022.

15.12.2022 через канцелярію суду від директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" надійшло клопотання (вх.№16383 від 15.12.2022), в якому просить суд відмінити або зменшити штрафні санкції, нараховані позивачем для стягнення.

В обґрунтування клопотання директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" зазначив, що ТОВ «ТРАНССЄРВІС» не працює, більшість робітників звільнилися. Адвоката наймати немає можливості за відсутності грошових коштів.

Також директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" посилається на практику Верховного Суду з питання щодо зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій, згідно якої суд має право зменшити розмір санкцій з підстав, зокрема, у разі якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Зазначив, що такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25.01.2023.

Представник позивача в судове засідання 25.01.2023 не з`явився, проте 21.12.2022 звернувся до суду з заявою (вх.№16833 від 21.12.2022), в якій просив суд розглянути справу за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, що відповідач не здійснював погашення заборгованості, а Товариство з обмеженою відповідальністю"Боненкамп" повністю підтримує свої позовні вимоги.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 25.01.2023 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Згідно ч.2 ст.195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Разом з цим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

Ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл, зокрема, по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, в тому числі і у місті Харкові де розташований Господарський суд Харківської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. При цьому, як наслідок, у місті Харкові щодня застосовуються планові та/або аварійні відключення електроенергії.

Водночас, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя, працівники апарату та відвідувачі суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ч.2 ст.195 ГПК України.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.01.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представника відповідача у судових дебатах, суд встановив наступне.

10.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (покупець) було укладено договір поставки №БН-ТРАНССЄРВІС-01/2017 (надалі Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця шини, диски, колеса та комплектуючих до них для сільськогосподарської техніки, спецтехніки і мототехніки (надалі іменується - товари), окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах визначених у Договорі.

Істотними умовами Договору є кількість, асортимент, ціна, умови та місце поставки товару, які узгоджуються сторонами шляхом укладення та підписання письмових додатків: специфікацій, додаткових угод та/або рахунків і видаткових накладних , по кожній окремій поставці товару в рамках цього Договору та становлять його невід`ємну частину. Базові умови поставки визначені в п.З.6 Договору (п.1.2.Договору).

Згідно з п.1.3 Договору, поставка товару відповідно до умов цього Договору здійснюється окремими партіями.

Товар повинен бути поставлений покупцю в термін 3 (трьох) календарних днів з дати зазначеної у видатковій накладній на товар, якщо інше не передбачено додатковими угодами або специфікаціями (п.3.1.Договору).

Датою поставки (передачі) товару постачальником у власність покупця, є дата зазначена у видатковій накладній на товар (кожної окремої партії товару) (п.3.2.Договору).

Згідно з п.3.3. Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару, що засвідчується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін.

Фактично оформлені видаткові накладні на товар, виписані на підставі довіреностей на одержання матеріальних цінностей (товару), відповідно до вимог діючого законодавства України є належним підтвердженням права власності покупця на товар (п.3.4.Договору).

Сторони домовились, що всі документи відправлені електронною поштою або факсом мають юридичну сипу однакову з оригіналами, до моменту отримання їх оригіналів (п.3.5.Договору).

Базові умови поставки згідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (2010) - ЕХ\У за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Стоянка, вулиця 21 км. Житомирського шосе (п.3.6.Договору).

За домовленістю сторін поставка може здійснюватись через залучення перевізника. При цьому доставка товару здійснюється за тарифами перевізника. Вартість доставки товару перевізником сплачує покупець (п.3.7.Договору).

Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України - гривнях (з урахуванням податку на додану вартість) і вказується в додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частішою. При цьому Сторони домовились, що у разі, якщо після виставлення рахунку курс продажу Євро на Українській міжбанківській валютній біржі збільшиться більше ніж на 2 (два) відсотки (але не менше курсу продаж) євро на день оплати у Банковській установі постачальника зазначеного в реквізитах даного Договору), сума, що підлягає сплаті за цим рахунком змінюється пропорційно зростанню зазначеного курсу продажу Євро на день оплати, до моменту фактичної оплати покупцем вартості всієї партії товару (п.6.1.Договору).

Конкретні ціни за одиницю виміру товару, що визначені у видаткових накладних на товар та рахунках встановлені сторонами виключно дія цього Договору, не поширюються на інші договори, що укладені або будуть укладені між сторонами, і не можуть розглядатися у якості доказу усталеної практики визначення цін у договірних відносинах між сторонами (п.6.2.Договору).

Загальна ціна Договору залишається відкритою, а остаточна ціна Договору дорівнює вартості товару, який був поставлений на підставі всіх накладних на відпуск товару за цим Договором окремими партіями та визначається виходячи із встановлених цін на товар (п.6.3.Договору).

Оплата за товар покупцем здійснюється у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в реквізитах цього Договору, на підставі рахунку, який постачальник виставляє на кожну партію товару (відповідно до погоджених специфікацій) та передає його оригінал у момент отримання товару покупцем (п.7.1.Договору).

Відповідно до п.7.2. Договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати, зазначеної у видатковій накладній на товар, якщо інше не передбачено додатковими угодами або специфікаціями.

Платіжні документи за цим Договором оформляються згідно чинного законодавства України із дотриманням усіх вимог, що звичайно славляться до змісту і форми таких документів, з обов`язковим зазначенням номера рахунку за яким здійснюється переказ грошових коштів та номера Договору (п.7.3.Договору).

Товар вважається повністю оплаченим з дня надходження всієї суми коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.7.4.Договору).

При простроченні оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої оплати за кожен день її прострочення (п.9.4.Договору).

У випадку прострочення оплати товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 20 (двадцяти) календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами які повинні бути йому перераховані у розмірі 36% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченої заборгованості (п.9.5.Договору).

В той же день сторонами було погоджено та підписано Протокол узгодження розбіжностей до Договору поставки №БН-ТРАНССЄРВІС-01/2017 від 10.03.2017.

Відповідно до видаткової накладної №861 від 02.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 329 556,00 грн.

Зазначений товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності №312 від 02.02.2022.

Також, на підставі видаткової накладної №861 від 02.02.2022 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №765 від 01.02.2022, що вбачається з відповідної накладної.

Як стверджує позивач, поставлений відповідачу товар останнім оплачено частково, а саме: на суму 1 961,38 грн. - 17.02.2022 та на суму 34 640,00 грн. - 21.09.2022.

Як стверджує позивач, у відповідача на сьогоднішній день наявна заборгованість перед позивачем за видатковою накладною №861 від 02.02.2022 у розмірі 292 954,62 грн., у з в`язку із чим останній був змушений звернутися з цим позовом до суду.

Також позивач нарахував відповідачу за неналежне виконання умов Договору пеню у розмірі 58 787,42 грн., проценти за користування чужими коштами у розмірі 61 626,45 грн., штраф (договірна санкція) у розмірі 29 295,46 грн. та 3% річних у розмірі 5 135,54 грн.

В свою чергу відповідач наявність заборгованості за видатковою накладною №861 від 02.02.2022 у розмірі 292 954,62 грн. не спростовує, проте просить суд відмінити або зменшити штрафні санкції, нараховані позивачем для стягнення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 10.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (покупець) було укладено договір поставки №БН-ТРАНССЄРВІС-01/2017, згідно з п.1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця шини, диски, колеса та комплектуючих до них для сільськогосподарської техніки, спецтехніки і мототехніки (товари), окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах визначених у Договорі.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, передавши 02.02.2022 відповідачу товар згідно видаткової накладної №861 від 02.02.2022 на загальну суму 329 556,00 грн.

Вказаний товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності №312 від 02.02.2022 без жодних зауважень чи заперечень.

Відповідно до п.7.2. Договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати, зазначеної у видатковій накладній на товар, якщо інше не передбачено додатковими угодами або специфікаціями.

Таким чином остаточний платіж відповідач повинен був здійснити у строк до 04 03.2022 включно.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як було встановлено судом, поставлений відповідачу товар останнім оплачено частково, а саме: на суму 1 961,38 грн. - 17.02.2022 та на суму 34 640,00 грн. - 21.09.2022.

Відповідач наявність заборгованості за видатковою накладною №861 від 02.02.2022 у розмірі 292 954,62 грн. не спростовує.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу Українине допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати за товар отриманий за видатковою накладною №861 від 02.02.2022 у розмірі 292 954,62 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 292 954,62 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 58 787,42 грн. та штраф у розмірі 29 295,46 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені та штрафу передбачена пунктом 9.4. та 9.5. Договору.

Так, при простроченні оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої оплати за кожен день її прострочення (п.9.4.Договору).

У випадку прострочення оплати товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 20 (двадцяти) календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченої заборгованості (п.9.5.Договору).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки штрафу та пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5 135,54 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами у розмірі 61 626,45 грн.

За змістом ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов`язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

За своєю правовою природою проценти є винагородою за користування чужими грошовими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону.

Пунктом 9.5. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати товару згідно умов Договору протягом більше ніж 20 (двадцяти) календарних днів покупець також сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами які повинні бути йому перераховані у розмірі 36% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки процентів за користування чужими коштами суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними.

В свою чергу відповідач просить суд відмінити або зменшити штрафні санкції, нараховані позивачем для стягнення.

В обґрунтування клопотання директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" зазначив, що ТОВ «ТРАНССЄРВІС» не працює, більшість робітників звільнилися. Адвоката наймати нема можливості за відсутності грошових коштів.

Також директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" посилається на практику Верховного Суду з питання щодо зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій, згідно якої суд має право зменшити розмір санкцій.

Так, згідно з ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

У постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, за своєю правовою природою штраф, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Суд зазначає, що в силу положень ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином відповідач, уклавши договір поставки №БН-ТРАНССЄРВІС-01/2017 від 10.03.2017, на відповідних умовах Договору зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань, та в т.ч. сплачувати передбачені договором штрафні санкції за допущені прострочення.

Розглянувши зазначені доводи відповідача, суд констатує, що в даному випадку останнім всупереч вимогам ст.ст.73-74 ГПК не надано суду належних, вірогідних чи допустимих доказів наявність обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд також констатує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем всіх можливих заходів з метою виконання зобов`язань перед позивачем та недопущення виникнення їх прострочення.

Так само матеріали справи не містять і доказів неможливості сплати відповідачем штрафних санкцій в заявленому позивачем розмірі, а також доказів того, що сплата цих санкцій може істотно вплинути на можливість функціонування підприємства відповідача.

Відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов`язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлений йому товар.

Проценти, встановлені статтями 625 та 692 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 та частиною 3 статті 692 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

При цьому, як уже було зазначено вище, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, оскільки відповідачем добровільно на власний розсуд було взято на себе відповідальність передбачену умовами Договору, в тому числі за прострочення грошового зобов`язання, беручи до уваги наведені обставини справи, приймаючи до уваги співмірність суми процентів за користування чужими коштами, пені, штрафу та 3% річних в їх сукупності по відношенню до суми основної заборгованості, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

З огляду на зазначене, суд позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими коштами, пені, штрафу та 3% річних задовольняє в повному обсязі.

В частині клопотання відповідача щодо відміни штрафних санкцій суд зазначає, що чинне законодавство не надає право суду відміняти штрафних санкцій, а тому клопотання в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (код ЄДРПОУ: 30428944, вул.Маршала Батицького, б.4, м. Харків, 61038)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Боненкамп" (код ЄДРПОУ: 37757186, вул. 21 км Житомирського шосе, с.Стоянка, Києво-Святошиський район, Київська область, 08114) основну суму заборгованості у розмірі 292954 (двісті дев`яносто дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 62 коп., пеню у розмірі 58787 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 42 коп., проценти за користування чужими коштами у розмірі 61626 (шістдесят одна тисяча шістсот двадцять шість) грн. 45 коп., штраф (договірна санкція) у розмірі 29295 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн. 46 коп., 3% річних у розмірі 5135 (п`ять тисяч сто тридцять п`ять) грн. 54 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6716 (шість тисяч сімсот тридцять п`ять) грн. 99 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "02" лютого 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко