Рішення № 108738914, 31.01.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.01.2023м. СумиСправа № 920/1021/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1021/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, Сумська область, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, ідентифікаційний код 33698892)

до відповідача: Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991)

про стягнення 6 757,15 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, Сумська область, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, ідентифікаційний код 33698892) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 20-Т від 31.08.2007 в сумі 4 418,69 грн (чотири тисячі чотириста вісімнадцять гривень шістдесят дев`ять копійок) на р/р НОМЕР_1 філія Сумське обласне управління «Ощадбанк», МФО 337568); 3 % річних в сумі 397,68 грн (триста дев`яносто сім гривень шістдесят вісім копійок); інфляційні збитки в сумі 1 940,78 грн (одна тисяча дев`ятсот сорок гривень сімдесят вісім копійок) на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 Сумське відділення АТ «Сенс-банк» МФО 300346 та стягнути судовий збір в сумі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) на р/р НОМЕР_2 Сумське відділення АТ «Сенс-банк» МФО 300346.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умов укладеного між сторонами договору та приписів статей 526, 530 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України, допущено прострочення виконання своїх зобов`язань щодо оплати вартості отриманих послуг з теплопостачання за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 20-Т від 31.08.2007, а також застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

У позовній заяві позивач посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Також у позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з суми судового збору в сумі 2 481,00 грн.

Ухвалою суду від 13.12.2022 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1021/22; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання; призначити розгляд справи по суті на 31.01.2023; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України; встановити відповідачу семиденний строк для подання до суду заперечення на відповідь на відзив з дня її отримання із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали від 13.12.2022 у справі № 920/1021/22 надіслано судом відповідачу у його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа ві 14.12.2022.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 31.01.2023 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

31.08.2007 між сторонами укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 20-Т (надалі - договір), предметом якого є те, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу (відповідачу) вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, розмір тарифів встановлюється НКРЕКП, а у разі зміни тарифів на послуги виконавець повідомляє про це споживача через засоби масової інформації.

Розділом 3 договору передбачено сторонами порядок оплати споживачем спожитих послуг.

Згідно із пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору розрахунки за послуги проводяться в грошовій формі на умовах передплати відповідно до встановлених тарифів, які визначені умовами цього договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць і споживач до 15 числа розрахункового періоду сплачує виконавцю вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період.

Пунктом 3.5 договору визначено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 10.1 договору визначено, що договір укладається на один рік і набирає чинності з дня його укладення і вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Відповідно до Постанови НКРЕКП від 25.07.2017 № 930 позивач є ліцензіатом господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно з пп. 9 п.3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених Постановою НКРЕКП «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання» від 22.03.2017 № 308 позивач повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом.

Відповідно до умов договору протягом грудня 2018 року позивачем надані відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а саме: спожито 9,176 Гкал, що підтверджується актом прийому-передачі теплової енергії за грудень від 31.12.2018.

В ході проведення планової перевірки НКРЕКП, проведеної на підставі Плану здійснення заходів державного контролю суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, на 2019 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 листопада 2018 року № 1584, постанови НКРЕКП від 31 травня 2019 року № 917 «Про проведення планових перевірок суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у III кварталі 2019 року», встановлено, що позивачем порушено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, з постачання теплової енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22 березня 2017 року № 308 та Постановою НКРЕКП № 2540 від 26.11.2019 зобов`язано позивача: «здійснити перерахунок для категорій споживачів «бюджетні організації», «інші споживачі», «релігійні організації» надмірно нарахованих та недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання».

Постанова НКРЕКП № 2540 від 26.11.2019 прийнята на підставі Акту, складеного за результатами планового заходу № 331 від 20.09.2019, де на сторінці 11 указано, що «Перевіркою встановлено, що з 28 жовтня 2018 року офіційно почала діяти постанова НКРЕКП від 27 лютого 2018 року № 239 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП», разом з тим позивачем в період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року відпущено теплову енергію для категорій споживачів «бюджетні установи», «інші споживачі» та «релігійні організації» за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП від 14 червня 2018 року № 404, яка введена в дію з 16 серпня 2018 року, що є порушенням вимог підпункту 9 пункту 3.2 глави 3 Ліцензійних умов № 308 у частині здійснення постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються НКРЕКП у межах наданих повноважень.

Таким чином при застосуванні позивачем тарифів на теплову енергію для категорій споживачів «бюджетні установи», «інші споживачі» та «релігійні організації» відповідно до постанови НКРЕКП від 14.06.2018 № 404 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 30.04.2015 № 1367», яка діяла до 27 жовтня 2018 року, ТОВ «СУМИТЕПЛОЕНЕРГО» отримано: надлишкові кошти по категорії «бюджетні установи» у сумі 3 186,80 тис. грн. без ПДВ; надлишкові кошти по категорії «релігійні організації» у сумі 9,94 тис. грн.. без ПДВ; недоотримані кошти по категорії «інші споживачі» у сумі 5 595,97 тис. грн. без ПДВ.

За поясненнями Ліцензіата застосування зазначених тарифів на теплову енергію з 28 жовтня 2018року відбулося у зв`язку з тим, що публікація постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП» в газеті «Урядовий кур`єр» відбулася лише 27.10.2018 № 202, відповідно пізніше постанови від 14.06.2018 № 404 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 30.04.2015 № 1367» та на дату публікації вже втратила свою актуальність. ТОВ «Сумитеплоенерго» при розрахунках із споживачами її не застосовувало, оскільки сплачувало за спожитий природний газ відповідно до укладеній договорів із НАК «Нафтогаз України» по ціні 8 639,90 грн./тис. куб. м. без ПДВ. Відповідно, тариф, встановлений постановою від 27.02.2018 № 239 не був актуальний через невідповідність ціни природного газу, яка є основною його складовою.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 10.12.2018 № 1731 визнано такими, що втратили чинність, постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема від 30 червня 2015 року № 1974 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ «Сумитеплоенерго».

Постанова НКРЕКП від 10.12.2018 № 1731 набрала чинності з 01.01.2019, таким чином постанова НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 втратила чинність з 01.01.2019.

Акт № 331 від 20.09.2019 та Постанова № 2540 від 26.11.2019 є публічною інформацією, розміщені на офіційному сайті НКРЕКП і є у вільному доступі:

- акт № 331 від 20.09.2019 розміщено за посиланням: https: //www.nerc.gov.ua/ data/filearch/Catalog8/2019%20/20.09.2019/Akt-Sumiteploenergo20.09.2019-331.pdf;

- постанову № 2540 від 26.11.2019 розміщено за посиланням: https://www.nerc. gov.ua/web/printable.php?id=46569&lang=UA.

Ураховуючи те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, є обов`язковими до виконання; позивачем проведено відповідний перерахунок за надані відповідачу послуги постачання теплової енергії.

Згідно Постанови НКРЕКП №404 від 14.06.2018 для потреб Інших споживачів з 16.08.2018 діяв тариф на теплову енергію 1 256,52 грн (без ПДВ), а з 28.10.2018 Постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 введено в дію тариф, що становить 1 657,81 грн (без ПДВ), який не застосовувався для нарахувань з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року у зв`язку з тим, що Постанова про його встановлення прийнята 27.02.2018, а опублікована 27.10.2018.

Таким чином позивачем здійснено перерахунок нарахованих коштів за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці тарифів (401,29 грн без ПДВ за 1 Гкал) за період з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року.

Зазначене коригування у розмірі 4 418,69 грн (з ПДВ) відображено в рахунку № 20-Т від 31.12.2019 та підлягає до сплати відповідачем у повному обсязі.

Листом від 02.01.2020 № 1 позивач повідомив відповідача про здійснений ним перерахунок коштів за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці в тарифах за період з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року. Цей лист отримано представником відповідача. На адресу відповідача позивачем неодноразово направлено повідомлення про існуючу заборгованість за договором № 20-Т, зокрема: вимогу про оплату заборгованості вих. № 6063 від 03.12.2020, претензія щодо сплати заборгованості за використану теплову енергію вих. №1244 від 09.03.2021.

АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» листом від 31.03.2021 № 18-7/276 надало відповідь на претензію позивача №1244 від 09.03.2021, де повідомило, що не згодне з проведенням перерахунку, а абзац Постанови НКРЕКП, вважає не правомірним, у зв`язку з чим звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до НКРЕКП, про визнання протиправним та скасування абзацу постанови, що стосується застосування тарифів, згідно яких було проведено перерахунок.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі № 480/566/20 відмовлено у задоволені позову Акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» та Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго», про визнання протиправним та скасування постанови.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі № 480/566/20 ухвалено залишити без змін рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі № 480/566/20.

Таким чином, як зазначає позивач, заборгованість відповідача утворилась в результаті перерахунку вартості спожитої теплової енергії згідно із постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.11.2019 № 2540 у грудні 2019 року, а саме за період з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року.

Факт споживання відповідачем наданих послуг у повному обсязі підтверджується підписаними рахунками та актами за грудень 2018 року та 2019 рік, проте в порушення умов укладеного договору, постанови НКРЕКП та вимог статей 526, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач заборгованість перед позивачем не сплатив, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої стаття 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 Цивільного кодексу України).

Відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про теплопостачання», Законом про України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила 630) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що:

житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить

право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено поняття виконавець комунальної послуги - це суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. При цьому статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання.

Факт надання позивачем відповідачеві послуг за вищевказаним договором повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, оскільки відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідачем суду не надано.

Відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь основного боргу за надані послуги за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 31.08.2007 № 20-Т в сумі 4 418,69 грн за період з 03.12.2019 до 02.12.2022 підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 940,78 грн інфляційних втрат (загальний період з 03.12.2019 до 02.12.2022) та 397,68 грн 3 % річних (загальний період з 03.12.2019 до 02.12.2022) суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 397,68 грн за загальний період з 03.12.2019 до 02.12.2022 та інфляційні втрати в сумі 1 940,78 грн за загальний період з 03.12.2019 до 02.12.2022.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних суд встановив, що вищезазначений розрахунок виконано позивачем арифметично вірно.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 397,68 грн за загальний період з 03.12.2019 до 02.12.2022 та інфляційних втрат в сумі 1 940,78 грн за загальний період з 03.12.2019 до 02.12.2022 підлягають задоволенню на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами в розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2 481,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, Сумська область, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, ідентифікаційний код 33698892) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 31.08.2007 № 20-Т в сумі 4 418,69 грн (чотири тисячі чотириста вісімнадцять гривень шістдесят дев`ять копійок) на р/р НОМЕР_1 філія Сумське обласне управління «Ощадбанк», МФО 337568); 3 % річних в сумі 397,68 грн (триста дев`яносто сім гривень шістдесят вісім копійок) та інфляційні збитки в сумі 1 940,78 грн (одна тисяча дев`ятсот сорок гривень сімдесят вісім копійок) на р/р НОМЕР_2 Сумське відділення АТ «Сенс-банк» МФО 300346; а також відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) на р/р НОМЕР_2 Сумське відділення АТ «Сенс-банк» МФО 300346.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 02 лютого 2023 року.

СуддяЮ.А. Джепа