Рішення № 108719811, 23.01.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5513/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2023 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засіданняМаксимович А.Я.,

представника позивача Крохти Р.В.,

представника відповідача Гурняк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 (далі позивач; ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35 (далі відповідач; ГУ ДПС у Львівській області), в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30.06.2021, просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005903306, від 30.03.2020 №0005923306, від 30.03.2020 №0005913306, рішення від 30.03.2020 №0005943306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-10304-17 у розмірі 49170,00 грн.

Ухвалою від 13.04.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.10.2021 зупинено провадження у справі № 380/5513/21 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 160/11673/20.

Ухвалою суду від 26.05.2022 поновлено провадження у справі № 380/5513/21.

Ухвалою суду від 06.07.2022 допущено заміну первісного відповідача у справі Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) його правонаступником Головним управлінням ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090).

Ухвалою від 11.07.2022 суд відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 12.09.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не взяв до уваги надані до перевірки первинні документи, які підтверджують надання клієнтам транспортно-експедиційних послуг з пошуку перевізників або вантажовідправників у 2019 році. Оскаржена вимога прийнята з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач вказав, що ні в Законі України №2464-V, ні в Інструкції №449 не передбачено прийняття вимоги на раніше узгоджену суму єдиного внеску. Відображення боргу з єдиного внеску у розмірі 49170,00 грн відображена у вимозі від 30.03.2020 та у вимозі від 12.02.2021, що підтверджує протиправність останньої. Окрім цього, на думку позивача, для визначення правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість враховуються ті ж первинні документи, що й при визначенні правомірності нарахування податку на доходи фізичних осіб. З огляду на це, відповідач не зміг довести чому при визначенні податку на доходи фізичних осіб були відсутні документи та проплата за отримання товарно-матеріальних цінностей, а для визначення повноти нарахування податку на додану вартість вони були. Застосовані відповідачем розміри штрафних санкцій не відповідають нормам Податкового кодексу України.

13.05.2021 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що перевіркою встановлено завищення позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу. Відтак позивач занизив суму доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини у розмірі 22% за 2019 рік на 245500,00 грн. Позивач не оскаржив вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.03.2020 у встановлені терміни, тобто визнав її, як узгоджену. Договори про надання транспортно-експедиційних послуг не передбачають заправки транспортних засобів, а транспортні засоби, які позивач використовує у підприємницькій діяльності не використовувалися при перевезенні згідно з такими договорами, а тому безпідставними є посилання позивача на платіжні доручення, згідно з якими позивач здійснював оплату за придбані нафтопродукти.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Посадові особи ГУ ДПС у Львівській області провели документальну планову виїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2019, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2019, за результатами чого склали акт від 11.03.2020 №529/33.6-03/ НОМЕР_2 (далі Акт перевірки від 11.03.2020), в якому зафіксовано порушення позивачем:

- вимог статей 167, 168, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині перекручення даних в поданій декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік, що призвело до заниження нарахувань та несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2019 рік в сумі 40230,00 грн;

- вимог пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2019 рік;

- вимог підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 177, пункту 16.1 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено військовий збір за 2019 рік у розмірі 3352,50грн;

- вимог пункту 4 частини першої статті 4, пункту 4 частини другої статті 6, пункту 3 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок за 2019 рік в сумі 49170,00 грн;

- пункту 63.3 статті 63, пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України в частині не подання повідомлення за формою №20-ОПП за 2017-2019 роки.

На підставі Акта перевірки від 11.03.2020 відповідач прийняв:

- податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005913306, яким за порушення пункту 63.3 статті 63, пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафу) у розмірі 170,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005923306, яким за порушення підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 177, пункту 16.1 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на суму 5028,75 грн (податкове зобов`язання 3352,50 грн; штрафні санкції 1676,25 грн);

- податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005903306, яким за порушення статей 167, 168, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 60345,00 грн (податкове зобов`язання 40230,00 грн; штрафні санкції 20115,00 грн);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.03.2020 №Ф-0005933306 на суму 49170,00 грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.03.2020 №0005943306, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4917,00 грн.

12.02.2021 відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10304-17 на суму 77709,64 грн, яка складається з єдиного внеску на суму 49170,00 грн (нараховано на підставі Акта перевірки від 11.03.2020) та на суму 23622,64 грн (задекларованого та несплаченого позивачем), а також штрафних санкцій у розмірі 4917,00 грн (нараховано рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.03.2020 №0005943306).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005913306, від 30.03.2020 №0005923306, від 30.03.2020 №0005903306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.03.2020 №0005943306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 №Ф-10304-17 у розмірі 49170,00 грн протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-17 (далі ПК України).

Правова регламентація оподаткування доходів фізичних осіб здійснена у розділі IV Податок на доходи фізичних осіб ПК України.

У пункті 167.1 статті 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 зазначеної статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначений статтею 168 ПК України.

Питання оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування врегульоване статтею 177 ПК України.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 вказаного Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Підпункти 177.4.1- 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України встановлюють, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

- суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи підприємця (підпункт 177.4.3);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

У пункті 177.5 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПК України для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати (абзац перший підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України).

Відповідно до пункту 179.9 статті 179 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

На виконання вказаного положення наказом Міністерства фінансів України 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 25.04.2019 № 177) затверджено форму податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкцію щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (далі Інструкція щодо заповнення декларації).

У розділі ІІ Інструкції щодо заповнення декларації визначено порядок оформлення декларації, у розділі ІІІ порядок заповнення декларації, а у розділі IV порядок заповнення додатків до декларації.

Згідно з положеннями пункту 3 розділу IV Інструкції щодо заповнення декларації у додатку Ф2 Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою до декларації:

1) у розділі I Доходи від провадження господарської діяльності, який заповнюється фізичними особами - підприємцями, зазначаються:

номер відповідного кварталу арабською цифрою від 1 до 3 фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування;

останнім базовим податковим (звітним) періодом для фізичних осіб, якими проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, є період із дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду, до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності;

доходи, отримані від провадження кожного виду економічної діяльності, що відображаються в окремому рядку розділу I із зазначенням у графі 2 назви та у графі 3 - коду виду економічної діяльності згідно з КВЕД, за провадження якого одержано дохід;

у графі 4 - сума одержаного доходу від провадження окремого виду економічної діяльності;

у графах 5-7 - сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із провадженням господарської діяльності (вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, реалізованих або використаних у виробництві продукції, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг, амортизаційні відрахування).

Фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування, зазначають результати провадження господарської діяльності за звітний квартал (доходи, отримані від провадження господарської діяльності, вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, сума чистого оподатковуваного доходу).

Фізичні особи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, відображають винятково доходи від проведення підприємницької діяльності за останній базовий податковий (звітний) період;

у графі 8 - сума амортизаційних відрахувань, обчислених відповідно до підпунктів 177.4.6-177.4.9 пункту 177.4 статті 177 розділу IV Кодексу.

Значення граф 5-8 дорівнюють значенням відповідних граф Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці згідно з пунктом 177.10 статті 177 розділу IV Кодексу;

у графі 9 - сума чистого оподатковуваного доходу, яка обчислюється за такою формулою:

графа 4 - графа 5 - графа 6 - графа 7 - графа 8.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПК України.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК України, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 ПК України.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 ПК України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон України № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до зазначеного Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

У відповідності до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульований статтею 9 Закону України № 2464-VI.

За результатами проведення перевірки відповідач встановив та в Акті перевірки від 11.03.2020 зафіксував, що в декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік позивачем задекларовано витрати в сумі 2298229,68 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані визначена в розмірі 400513,96 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 140910,00 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 1756805,72 грн.

В декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік позивачем задекларовано витрати в сумі 4217012,00 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані визначена в розмірі 489091,00 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 111264,00 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 3616657,00 грн.

В декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік позивачем задекларовано витрати в сумі 3500793,00 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані визначена в розмірі 494573,00 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 133224,00 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 2872996,00 грн.

Фактично за даними перевірки сума витрат, безпосередньо пов`язаних з господарською діяльністю та документально підтвердженими ФОП ОСОБА_1 , визначена:

- за 2017 рік у розмірі 2298229,68 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані в діяльності визначена в розмірі 400513,96 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 140910,00 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 1756805,72 грн;

- за 2018 рік у розмірі 4217012,00 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані в діяльності визначена в розмірі 489091,00 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 111264,00 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 3616657,00 грн;

- за 2019 рік у розмірі 3277293,00 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані в діяльності визначена в розмірі 271073,00 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 133224,00 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 2872996,00 грн.

Тобто перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у додатку до податкової декларації за 2019 рік, відповідно до представлених первинних документів контролюючим органом встановлено завищення позивачем суми витрат, безпосередньо пов`язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків за 2019 рік у розмірі 223500,00 грн.

З порівняння відомостей декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік та висновків контролюючого органу щодо суми витрат, безпосередньо пов`язаних з господарською діяльністю та документально підтвердженими ФОП ОСОБА_1 , за 2019 рік, суд встановив, що сума коштів у розмірі 223500,00 грн є різницею між сумою задекларованої позивачем вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані (494573,00 грн) та встановленою відповідачем вартістю придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані в діяльності (271073,00 грн).

Таким чином, відповідач за результатами проведення перевірки встановив завищення позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу за 2019 рік на суму 223500,00 грн (витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані). У зв`язку з цим, за результатами перевірки правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2017-2019 роки, що підлягає сплаті до бюджету, перевірки повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету військового збору та перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, відповідач сформував висновок про заниження ФОП ОСОБА_1 : суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності за 2019 рік в сумі 40230,00 грн (223500,00 грн х 18%); податкового зобов`язання з військового збору за 2019 рік на суму 3352,50 грн (223500,00 грн х 1,5%); єдиного внеску за 2019 рік на суму 49170,00 грн (223500,00 грн х 22%).

Отже, встановлені відповідачем порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статей 167, 168, пункту 177.2 статті 177 ПК України, вимог підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 177, пункту 16.1 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, вимог пункту 4 частини першої статті 4, пункту 4 частини другої статті 6, пункту 3 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, пов`язані із завищенням позивачем витрат щодо придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 223500,00 грн.

В контексті оцінки аргументів позивача, провівши аналіз положень Інструкції щодо заповнення декларації, суд зазначає, що віднесення платником податку певних сум до витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані можливе при існуванні двох взаємопов`язаних умов:

1) підтвердження первинними документами придбання товарно-матеріальних цінностей;

2) підтвердження реалізації платником податків придбаних товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності.

Водночас у разі придбання у звітному періоді товарно-матеріальних цінностей без їх використання у цьому ж звітному періоді платник податку позбавлений права відображати витрати на придбання таких цінностей у декларації як витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані; такі суми нереалізованих товарів відносяться до залишків товарно-матеріальних цінностей у відповідному звітному періоді. Іншими словами, право на віднесення вартості придбаних товарів до витрат виникає у платника податків з моменту реалізації таких товарів, а не з моменту їх придбання. Звідси можна сформувати похідний висновок про те, що придбані, але не реалізовані товарно-матеріальні цінності не можуть впливати на розмір чистого доходу, у сторону його зменшення.

Разом з цим, у продовження оцінки доводів позивача, суд вказує на те, що у розумінні положень ПК України для віднесення вартості придбаних товарів (послуг) до податкового кредиту достатньо підтвердити первинними документами факт придбання такого товару. З огляду на це, суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що для визначення правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість враховуються ті ж первинні документи, що й при визначенні правомірності нарахування податку на доходи фізичних осіб.

Отже, за наведених висновків можлива ситуація коли за результатами перевірки не буде встановлено порушень щодо повноти визначення платником податку податкового кредиту (в частині придбання товарно-матеріальних цінностей), натомість буде встановлено порушення правомірності нарахування податку на доходи фізичних осіб, у зв`язку із завищенням витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, за умови відсутності доказів реалізації таких товарів.

Таким чином, суд вважає, що викладені в Акті перевірки від 11.03.2020 висновок щодо відсутності порушень повноти визначення позивачем податкового кредиту та висновок щодо завищення позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу за 2019 рік на суму 223500,00 грн не можуть вважатися суперечливими, а тому доводи сторони позивача в цій частині суд відхиляє.

Ревізуючи на обґрунтованість висновок контролюючого органу про завищення позивачем витрат щодо вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 223500,00 грн, суд зазначає, що відповідач при дослідженні питання правомірності віднесення задекларованих позивачем витрат щодо вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на загальну суму 494573,00 грн повинен був дослідити документи, які підтверджують їх придбання, а також документи, що підтверджують їх реалізацію.

Натомість при формуванні висновку про завищення позивачем таких витрат в Акті перевірки від 11.03.2020 не зазначено жодних первинних документів, які досліджувались при дослідженні цих обставин.

У продовження наведеного варто зауважити, що для підтвердження задекларованих у 2019 році витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 494573,00 грн, представник позивача долучив до матеріалів справи платіжні доручення про придбання у ТзОВ Альянс Холдинг нафтопродуктів за договором від 03.08.2016 №ЛР-1429 (акр. справи 136-171, том 4). Водночас в Акті перевірки від 11.03.2020 не вказано які з цих документів відповідач взяв до уваги, вказуючи на підтвердження витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 271073,00 грн, а які не взяв, вказуючи на не підтвердження витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 223500,00 грн.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що при проведенні перевірки позивач не надав таких платіжних документів, оскільки відповідач встановив правомірне зарахування до витрат 271073,00 грн вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані в діяльності. Крім того, відповідач не встановив порушень щодо повноти визначення платником податку податкового кредиту, на що, згідно з Актом перевірки від 11.03.2020, мало вплив, серед іншого, придбання позивачем нафтопродуктів.

Суд також наголошує на тому, що в Акті перевірки від 11.03.2020 не встановлено за який товар та у якій кількості не підтверджується факт реалізації позивачем у господарській діяльності на суму 223500,00 грн.

Більше того, вказаних відомостей не змогли пояснити і допитані у судовому засіданні як свідки інспектори ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проводили перевірку.

Таким чином, у відповідності до абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідач не довів обставин, на підставі яких перевіркою встановлено завищення позивачем витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані на суму 223500,00 грн.

Натомість представник відповідача обґрунтовуючи правомірність оскаржених рішень пояснила, що в ході перевірки встановлено включення позивачем до складу інших витрат згідно з кодом КВЕД 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту суму у розмірі 223500,00 грн, яка документально не підтверджена.

Допитані у судовому засіданні як свідки інспектори ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проводили перевірку, надали схожі за змістом пояснення та додали, що за результатами проведення перевірки сформовано висновок про відсутність підстав для врахування витрат по експедиції.

Перевіряючи такі пояснення представника відповідача та інспекторів ГУ ДПС у Львівській області на відповідність фактичним обставинам, суд зазначає таке.

Згідно з додатком Ф2 Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою до поданої позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік у графі сума одержаного доходу у рядку 2 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту вказано суму 2853981,00 грн, а у графі інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг у рядку 2 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту 2826295,00 грн.

Як пояснив допитаний у судовому засіданні як свідок ФОП ОСОБА_1 , він на виконання доручень замовників здійснює пошук перевізників (інтелектуальні послуги), з якими укладає договори про транспортне експедирування. Тобто задекларована за 2019 рік сума доходу у розмірі 2853981,00 грн, пов`язана з наданням послуг щодо пошуку таких перевізників, а сума витрат у розмірі 2826295,00 грн, пов`язана із залученням перевізників для надання послуг перевезення вантажу. Фактично ФОП ОСОБА_1 виступає у статусі посередника між замовниками послуг перевезення і перевізниками, які надають такі послуги.

Поряд з цим, суд повторно акцентує увагу на тому, що посадові особи ГУ ДПС у Львівській області проводячи перевірку сформували висновок про безпідставне віднесення ФОП ОСОБА_1 суми 223500,00 грн до витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані (графа 5 вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції у рядку 1 вантажний автомобільний транспорт розділу І додатку Ф2 до поданої позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік) у відповідності до положень підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України, а не щодо безпідставного віднесення такої суми до інших витрат, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг (графа 7 інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг у рядку 2 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту розділу І додатку Ф2 до поданої позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік) у відповідності до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Наведене підтверджує, що пояснення представника ГУ ДПС у Львівській області та інспекторів Федунь М.С. та ОСОБА_3 явно не співпадають з висновками, зафіксованими в Акті перевірки від 11.03.2020, адже в такому міститься інформація про безпідставне включення 223500,00 грн до витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані, а не завищення витрат, пов`язаних з допоміжною діяльністю у сфері транспорту.

У зв`язку з незрозумілим посиланням сторони відповідача на не підтвердження позивачем витрат згідно з кодом КВЕД 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту суму у розмірі 223500,00 грн, суд не бере до уваги посилання на договори про надання транспортно-експедиційних послуг та складені на їх підставі акти приймання виконаних робіт (послуг) та товарно-транспортні накладні.

Суд також вважає очевидно безпідставними посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях на те, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, відображених у додатку до податкової декларації за 2019 рік, відповідно до представлених первинних документів встановлено завищення суми витрат, безпосередньо пов`язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків за 2019 рік у розмірі 245500,00 грн, оскільки про таку суму взагалі не згадується в Акті перевірки від 11.03.2020.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що викладений в Акті перевірки від 11.03.2020 висновок контролюючого органу про завищення позивачем суми витрат, безпосередньо пов`язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків за 2019 рік у розмірі 223500,00 грн (різниця між сумою задекларованої позивачем вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані у розмірі 494573,00 грн та зазначеною відповідачем вартістю придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані в діяльності у розмірі 271073,00 грн) не підтверджується дослідженими матеріалами, а тому є необґрунтованим та безпідставним.

З огляду на це, протиправним є і похідний висновок відповідача про заниження ФОП ОСОБА_1 : суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності за 2019 рік в сумі 40230,00 грн (податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005903306); податкового зобов`язання з військового збору за 2019 рік на суму 3352,50 грн (податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005923306); єдиного внеску за 2019 рік на суму 49170,00 грн (вимога про сплату боргу (недоїмки) від 30.03.2020 №Ф-0005933306 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10304-17 в частині 49170,00 грн).

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених вказаним Кодексом або іншим законодавством, якщо:

- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України (у редакції, чинній станом на час прийняття оскаржених рішень) у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Отже, зважаючи на безпідставне збільшення відповідачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності та з військового збору, а також єдиного внеску, у відповідача не було підстав для застосування штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2020 №0005903306 на суму 20115,00 грн, згідно з податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2020 №0005923306 на суму 1676,25 грн, згідно з рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.03.2020 №0005943306 на суму 4917,00 грн.

Окрім цього, суд зауважує, що в оскарженій вимозі відображено не лише суму безпідставно нарахованого єдиного внеску у розмірі 49170,00 грн, а й суму штрафних санкцій 4917,00 грн, які застосовні, у зв`язку з донарахуванням своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 49170,00 грн (на підставі Акта перевірки від 11.03.2020). Відтак зважаючи на висновок суду про неправомірне нарахування податковим органом єдиного внеску у розмірі 49170,00 грн, то у відповідача не було підстав і для нарахування штрафних санкцій на суму 4917,00 грн та відображення її в оскарженій вимозі.

Таким чином, суд дійшов висновку про невідповідність податкових повідомлень-рішень від 30.03.2020 №0005903306, від 30.03.2020 №0005923306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.03.2020 №0005943306 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-10304-17 у розмірі 54087,00 грн критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладених у частині другій статті 2 КАС України, що свідчить про їх протиправність та наявність підстав для скасування.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005913306, яким за порушення пункту 63.3 статті 63, пункту 117.1 статті 117 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафу) у розмірі 170,00 грн, то суд зазначає таке.

У пункті 63.3 статті 63 ПК України встановлено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Відповідно до пункту 117.1 статті 117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених вказаним Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених ПК України, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом ПК України.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Відповідно до пункту 7.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі Порядок №1588), також взяття на облік за неосновним місцем обліку здійснюється на підставі повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП (додаток 10), поданого платником відповідно до розділу VIII вказаного Порядку, та якщо у такому повідомленні платник податків визначив контролюючий орган, у якому бажає стати на облік за неосновним місцем обліку за місцезнаходженням відповідного об`єкта оподаткування.

Згідно з пунктом 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

З наведеного положення видно, що повідомлення за формою № 20-ОПП стосується: об`єктів оподаткування; об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням; об`єктів через які провадиться діяльність.

Насамперед суд зауважує, що в Акті перевірки від 11.03.2020 відповідач не вказав щодо яких об`єктів позивач повинен був подати повідомлення за формою № 20-ОПП.

З аналізу положень Порядку №1588 можна сформувати висновок про те, що обов`язок подати повідомлення про вищевказані об`єкти виникає у платника податку у разі реєстрації відповідних об`єктів, тобто отримання права користування, розпорядження таким об`єктом, та є одноразовим. Таким чином, необхідною умовою для встановлення порушення платником податку вказаних положень є встановлення дати набування права користування/розпорядження відповідними об`єктами.

Суд наголошує на тому, що формуючи висновок про неподання позивачем повідомлення за формою № 20-ОПП за 2017-2019 роки, відповідач не встановив дати набуття позивачем щодо об`єкту оподаткування відповідно до правовстановлюючих документів чи документів, що підтверджують прав користування, розпорядження об`єктом оподаткування.

Наведене, на переконання суду, свідчить про неповноту дослідження обставин та необґрунтоване встановлення податковим органом порушення позивачем пункту 63.3 статті 63 ПК України, а відтак і безпідставне застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 117.1 статті 117 ПК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про невідповідність податкового повідомлення-рішення від 30.03.2020 №0005913306 критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладених у частині другій статті 2 КАС України, що свідчить про його протиправність та наявність підстав для скасування.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1975,00 грн, сплачений згідно з платіжним дорученням від 06.04.2021 № 770.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.03.2020 №0005903306, від 30.03.2020 №0005923306, від 30.03.2020 №0005913306, рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.03.2020 №0005943306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 12.02.2021 № Ф-10304-17 у розмірі 54087 (п`ятдесят чотири тисячі вісімдесят сім) грн 00 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул.Стрийська, 35) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1975 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят п`ять) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 01 лютого 2023 року.

Суддя Мричко Н.І.