Рішення № 108715601, 26.01.2023, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10228/22

Провадження № 2/357/270/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 січня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участю секретаря Сокур О. В.,

представника позивача Капустіна В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції залі суду № 5 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені та моральної шкоди, мотивуючи тим, що 25 квітня 2022 року близько 15 год. 44 хв., рухаючись по проспекту Князя Володимира в напрямку масиву Леваневського в м. Біла Церква, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_1 , в місці розвороту допустив зіткнення з мотоциклом «Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 під його керуванням. В результаті ДТП мотоцикл «Suzuki SV650» отримав механічні пошкодження. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2022 року у справі № 357/4063/22 встановлено вину ОСОБА_2 у настанні вищевказаної ДТП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП. Цивільна-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», згідно полісу № АР/2155449. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, за полісом № АР/2155449 становить 130 000 грн., розмір франшизи 0 грн. Так, на момент ДТП він керував мотоциклом на підставі реєстраційного документу на транспортний засіб, а саме, Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого на ім`я власника ОСОБА_3 , з яким раніше домовився про придбання вказаного транспортного засобу з розстрочкою платежу. Він мав переоформити реєстраційні документи на нього після оплати повної вартості мотоцикла. 02.06.2022 року після сплати повної вартості мотоцикла, він переоформив на себе право власності на нього. 10.06.2022 року він направив на адресу відповідача заяву про страхове відшкодування, яка була одержана відповідачем 14.06.2022 року. При цьому, відповідач у встановлені законодавством строки не направив свого представника для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, тому він вимушений був самостійно звернутись до судового експерта з метою визначення вартості матеріального збитку, завданого йому пошкодженням мотоцикла, поніс витрати в сумі 2 600 гривень. Відповідно до звіту № 69 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого пошкодженням колісного транспортного засобу «Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 від 02.06.2022 року, яким встановлено, що розмір майнової шкоди складає 36 161,02 грн., яку відповідач зобов`язаний сплатити йому як власнику пошкодженого транспортного засобу. Загальна сума, яка підлягає до стягнення становить 38 761,02 грн., яка складається з відшкодування майнової шкоди та втрат на проведення дослідження з визначення матеріального збитку. Згідно до ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач зобов`язаний був виплатити йому страхове відшкодування не пізніше 12.09.2022 року. Проте, станом на дату подання цього позову, відповідач не виконав своїх зобов`язань з виплати йому страхового відшкодування та відшкодування витрат на проведення дослідження з визначення матеріального збитку. Крім того, відповідач жодним чином не відповів на його заяву про виплату страхового відшкодування, в тому числі, не надав письмової відмови у його виплаті. Таким чином, в даному випадку має місце прострочення виплати страхового відшкодування, тому відповідач зобов`язаний сплатити на його користь пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Період прострочення відповідачем виплати йому страхового відшкодування становить з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року, включно. Розмір пені за вказаний період становить 2 179,57 грн., 3% річних в розмірі 130,77 грн. та інфляційні втрати в розмірі 687,06 грн. Окрім цього, ухиленням від виконання своїх зобов`язань і тривалою невиплатою страхового відшкодування, відповідач завдав йому моральної шкоди, оскільки він перебуває у постійному стресі, так як вчинивши належним чином всі необхідні і залежні від нього дії для отримання страхового відшкодування, він досі не може отримати завдані йому збитки. Моральну шкоду оцінює в 10 000 грн. також, у зв`язку з необхідністю захисту своїх прав, він змушений був звернутися до адвоката для отримання правової допомоги, яка включає в себе консультацію, підготовку позовної заяви та становить 2 500 грн. Крім того, ним понесено витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. Тому, просив суд стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на його користь 36 161,02 грн. - страхового відшкодування, 2 179,57 грн. - пені, 130, 77 грн. -3% річних, а також 687,06 грн. інфляційних втрат. Крім того, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., витрати за проведення дослідження з визначення матеріального збитку в сумі 2 600 грн. та судові витрати, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи ( а. с. 1-9 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2022 року (а. с. 37 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Ухвалою судді від 09 листопада 2022 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 07 грудня 2022 року ( а. с. 41-42 ).

Відповідно до ч. 6 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Згідно паспортних даних позивача ОСОБА_1 , місце реєстрації останнього: АДРЕСА_1 ( а. с.11 ).

Тому, позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 6 ст. 28 ЦПК України, що територіально віднесено до юрисдикції Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

09 січня 2023 року за вх. № 378 судом було отримано від ТДВ «СК «Гардіан» відзив на позовну заву ОСОБА_1 , в якому просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі ( а. с. 64-68 ).

Вказаний відзив з боку відповідача було подано суду у відповідності до вимог ст. 178 ЦПК України, тобто протягом п`ятнадцяти днів з дня з вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Так, таку ухвалу відповідач отримав 26.12.2022 року, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення ( а. с. 60 ).

Розгляд справи двічі відкладався ( а. с. 47, 77-80 ), останнього разу розгляд справи було відкладено на 26.01.2023 року ( а. с.81 ).

Ухвалою суду від 16.01.2023 року задоволено клопотання представника відповідача щодо проведення судового зсідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за участі представника відповідача ОСОБА_4 .

16 січня 2023 року за вх. № 1301 судом отримано відповідь на відзив, який підписаний представником позивача, в якому останній виклав додаткові пояснення на відзив відповідача та відповідні обґрунтування.

Крім того, 16.01.2023року за вх. № 1299 судом отримано від представника позивача заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 30 134,18 грн.- страхового відшкодування, 5 077,41 грн. пені, 304,65 грн. 3% річних, а також 1 782,40 грн. інфляційні втрати. Інші позовні вимоги залишити без змін.

В судовому засіданні 26.01.2023 року представник позивача, адвокат Капустін В.В., який діє на підставі Договору про надання правничої (правової ) допомоги від 09.05.2020 року ( а. с. 30-31 ) та Ордеру серії АІ № 1316965 від 07.12.2022 року ( а. с. 46 ) підтримав позовну заяву в частині незмінності та заяву про зменшення розміру позовних вимог, надав пояснення аналогічні викладеним в них, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. Також, в судовому зсіданні представником позивача було зроблено заяву, в порядку статті 141 ЦПК України.

Представник відповідача ОСОБА_4 в режимі відеоконференції в судове засідання не вийшов, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Заяв та клопотань від останнього на адресу суду не надходило.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. ( ч.5 ст.128 ЦПК України ).

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить протокол судового засідання в режимі конференції № 1160981 від 10.01.2023 року, на якому був присутній представник відповідача ОСОБА_4 та відкладаючи судом судове засідання на 26.01.2023 року останній був обізнаний ( а. с.77-80 ).

До того ж, з наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, ухвали суду від 16.01.2023 року про проведення судового засіданні в режимі відеоконференції, останній 16.01.2023 року був доставлений до електронної скриньки на електронну адресу представника відповідача Кузьменкова.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасника судового розгляду ( який не з`явився ), оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін ( представника сторони ), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Так, як зазначено вище, 16.01.2023 року представник позивача звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 30 134,18 грн.- страхового відшкодування, 5 077,41 грн. пені, 304,65 грн. 3% річних, а також 1 782,40 грн. інфляційні втрати. Інші позовні вимоги залишити без змін.

Однак, судне приймає до розгляду вказану заяву представника позивача, оскільки остання була подана до суду з порушенням вимог ст. 49 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді від 09.11.2022 року постановлено провести розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначалося судове засідання у справі на 07.12.2022 року, в свою чергу, представник позивача звернуся з вказаною заявою лише 16.01.2023 року.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 25 квітня 2022 року близько 15 год. 44 хв., рухаючись по проспекту Князя Володимира в напрямку масиву Леваневського в м. Біла Церква, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_1 , в місці розвороту допустив зіткнення з мотоциклом «Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . В результаті ДТП мотоцикл «Suzuki SV650» отримав механічні пошкодження.

З наявного в матеріалах справи Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 , останній зареєстрований за ОСОБА_3 ( а. с. 13 -14 ).

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2022 року у справі № 357/4063/22 встановлено вину ОСОБА_2 у настанні вищевказаної ДТП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП ( а. с. 15 ).

В судовому засіданні, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 вину визнав.

Вказана постанова суду набрала законної сили 04.07.2022 року.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦП України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що цивільна-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», згідно полісу № АР/2155449 ( а. с. 16, 17 ).

Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, за полісом № АР/2155449 становить 130 000 грн., розмір франшизи 0 грн.

Встановлено, що позивач на момент ДТП керував мотоциклом на підставі реєстраційного документу на транспортний засіб, а саме, Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого на ім`я власника ОСОБА_3 , з яким раніше домовився про придбання вказаного транспортного засобу з розстрочкою платежу. Він мав переоформити реєстраційні документи на нього після оплати повної вартості мотоцикла. 02.06.2022 року після сплати повної вартості мотоцикла, він переоформив на себе право власності на нього.

10 червня 2022 року позивач направив на адресу відповідача заяву про страхове відшкодування ( а. с. 18 ), яка була одержана відповідачем 14.06.2022 року ( а. с. 19 на зворотному листі ).

15 липня 2022 року позивач на адресу відповідача направив копію постанови суду від 22.06.2022 року з відміткою про набрання законної сили ( а. с. 20 ), одержано відповідачем 21.07.2022 року ( а. с. 20 на зворотному листі ).

Відповідно до звіту № 69, який складено 2 червня 2022 року фізичною особою-підприємцем « ОСОБА_5 » суб`єктом оціночної діяльності, вартість матеріального збиту, завданого власнику мотоцикла Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 36 161,02 гривень ( а. с. 21-23 ).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначає, що відповідач повинен сплатити страхове відшкодування у понесеному розмірі, а також за невиконанням страховиком вчасно зобов`язання пеню, 3% річних, інфляційні втрати та моральну шкоду.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого,: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), колегія Верховного суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 р. у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, та зазначила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Так, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву позивача, що останній є неналежним позивачем та не має права на отримання страхового відшкодування, оскільки не є власником пошкодженого транспортного засобу не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.11.2021 року у справі № 610/2229/18, провадження № 61-16760свп19.

При цьому, факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, що звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, завданої вказаному майну.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 ( п. 141 постанови ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, як встановлено судом, на момент ДТП позивач керував мотоциклом на підставі реєстраційного документу на транспортний засіб, а саме, Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого на ім`я власника ОСОБА_3 , з яким раніше домовився про придбання вказаного транспортного засобу з розстрочкою платежу, тобто відбулася фактична передача власником транспортного засобу іншій особі, мале місце правомірне володіння з боку позивача транспортним засобом.

Крім того, як встановлено, 02.06.2022 року після сплати повної вартості мотоцикла, позивач переоформив на себе право власності на нього.

З боку відповідача не було надано суду жодного належного доказу в спростування зазначеному.

Навпаки, з наявного в матеріалах справи Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 29.06.2022 року, позивач як власник мотоцикла Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив його відчуження ОСОБА_6 .

Тому, суд приходить до переконання, що позивач правомірно звернувся до суду та вимагає від відповідача страхового відшкодування на його користь, завданого винною особою, цивільна-правова відповідальність якого на час ДТП була застрахована у відповідача ТДВ «СК «Гардіан».

Стосовно посилань відповідача у відзиві на позовну заяву, що обов`язок оцінки майна для визначення розміру страхового відшкодування покладається на страховика, а водії та власники транспортного засобу зобов`язані зберігати пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходиться після ДТП, суд зазначає про таке.

У відповідності до п. 33.3. ст. 33 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Пунктом 33.1.4. ст. 33 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування ( регламентної виплати ), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Як зазначено вище, ДТП сталося 25.04.2022 року, тобто до 29.04.2022 року водій застрахованого транспортного засобу, який скоїв ДТП, ОСОБА_2 , повинен був повідомити відповідача, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності про дану дорожньо-транспортну пригоду.

Згідно п. 34.2. ст. 34 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до п. 34.3. ст. 34 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

При цьому, згідно абз. 2 п. 33.3. ст. 33 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Встановлено, що в строки визначені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач протягом десяти робочих днів не прибув до місцезнаходження пошкодженого майна.

Більш того, звернувшись до відповідача з заявою про страхове відшкодування, яку відповідач отримав 14.06.2022 року, що не спростовано матеріалами справи, останній також не направив свого представника.

Тому, враховуючи норми вищевказаного Закону, позивач звільнявся від обов`язку збереження пошкодженого майна та мав право продати транспортний засіб, що і було зроблено останнім 29.06.2022 року ( договір купівлі-продажу ).

До того ж, до відзиву з боку відповідача було додано відповідь від НПУ про дату, час та місце пригоди, про учасників ДТП, їх анкетні дані та відомості про потерпілого (позивача), що свою чергу свідчить, що відповідач був обізнаний про ДТП за участі особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність у ТДВ «СК «Гардіан», однак з цього приводу жодних дій з боку відповідача не було здійснено.

З урахуванням наведеного, позивач правомірно звернувся до експерта для проведення експертного висновку із визначення матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу.

Так, як зазначено вище, відповідно до звіту № 69, який складено 2 червня 2022 року фізичною особою-підприємцем « ОСОБА_5 » суб`єктом оціночної діяльності, вартість матеріального збиту, завданого власнику мотоцикла Suzuki SV650», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 36 161,02 гривень.

При цьому, відповідач не спростував заявлений позивачем розмір майнової шкоди та не довів, що шкода йому була завдана в іншому розмірі, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права ( ст. 102 ЦПК України ).

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2, ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовуються на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовуються винною особою.

За приписами статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Встановлено, завдана шкода позивачу під час ДТП не перевищує ліміт страхового відшкодування.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження №14-176цс 18, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Таким чином, враховуючи, позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18, а також те, що розмір заподіяної позивачу в результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, вимоги позивача саме до ТДВ «СК «Гардіан» є цілком обґрунтованими.

Але, суд не може погодитися в повному обсязі з вказаною сумою, яку просив позивач стягнути з відповідача в рахунок страхового відшкодування виходячи з наступного.

Так, вищевказаний висновок експерта, який був долучений до позовної заяви з боку позивача, оцінювачем розраховано вартість матеріального збитку з урахуванням податку на додану вартість ( ПДВ ).

Відповідно до п. 36.2. ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Суд зазначає, що питання вирахування розміру ПДВ із суми страхового відшкодування неодноразово висвітлювалось у висновках Верховного Суду.

Так, такі правові висновку були викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 06.07.2018 року у справі № 924/675/17, в постанові від 28.02.2018року у справі № 757/22706/15-ц, в постанові від 19.09.2018 року у справі № 523/5890/15-ц.

З боку позивача, яка потерпілої особи не було надано суду відповідних документів, що підтверджують здійснення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу на станції технічного обслуговування, яка є платником ПДВ, навпаки останнім підтверджено, що пошкоджений транспортний засіб було продано у пошкодженому вигляді після ДТП.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 30 134,18 гривень, враховуючи висновок експерта та з урахуванням ПДВ ( 6 026,84 грн. ).

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача пеню за період з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року у розмірі 2 179,57 грн., то з цього приводу суд приходить до наступного.

Так, відповідно до ст. 36.5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 36.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на втримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Таким чином, страховиком не виконано вчасно грошові зобов`язання щодо страхового відшкодування.

Як встановлено вище, позивач 10.06.2022 року звернувся до відповідача з заявою про страхове відшкодування, яке отримано відповідачем 14.06.2022 року.

Таким чином, відповідач повинен був виплати на користь позивача страхове відшкодування не пізніше 12.09.2022 року включно ( не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування ).

Отже, суд погоджується, що період прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування починається з 13.09.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тому, в межах заявлених вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року.

Позивач звертаючись до суду з позовною заявою просив стягнути з відповідача пеню за період прострочення виплати страхового відшкодування в розмірі 2 179,57 гривень.

Однак, суд не може погодитися з вказаною сумою в повному обсязі, яку просив стягнути позивач, тому приводить наступний розрахунок.

Так, облікова ставка НБУ, відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті Національного банку України, з 09.09.2022 року становила 25%.

Розраховується за формулою:

[Пеня, грн.] = [Сума боргу, грн.] х 2 х [Ставка пені (%)] / 100% /365 днів х [Кількість днів прострочення]

Період розрахунку: з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року, кількість днів складає - 44, сума боргу 30 134,18 грн.

Таким чином, застосовуючи вищевказану формулу, за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 1 816,31 гривень.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 130,47 грн. та інфляційних втрат у сумі 687,06 грн., суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновків про правильне застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, за змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством; а стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, зобов`язання з виплати позивачу страхового відшкодування для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, є грошовим зобов`язанням і його невиконання тягне за собою наслідки, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, позивач звертаючись до суду з позовною заявою просив стягнути з відповідача 3% річних за вищевказаний період в розмірі 130,77 гривень, а інфляційні втрати в розмірі 687,06 гривень.

Однак, суд не може погодитися з вищевказаними сумами, які просив стягнути позивач з відповідача, розмір 3% річних та інфляційних втрат, тому приводить наступний розрахунок.

Таким чином, розмір 3% річних за період з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року, складають у розмірі 108,98 гривень, а розмір інфляційних втрат за цей же період, складає 1 340,22 гривень.

Так, за період з 13.09.2022 р. по 26.10.2022 р. нараховуються 3% річних в розмірі 108,98 грн.

Розраховується за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% * [Кількість днів] / [Кількість днів у році] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу;[Процентна ставка (%)] проценти річних;[Кількість днів] кількість днів прострочення зобов`язання;[Кількість днів у році] кількість днів у календарному році.

Розрахунок відсотків річних:

Період розрахунку: з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року - 44 дні

[Проценти] = 30 134,18 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 44 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 108,98 грн.

Розрахунок інфляційних втрат розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] * [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу] Де:[Сума боргу] сума простроченого боргу.[Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Інфляційні нарахування здійснюються за період з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року.

У період з 13.09.2022 року по 26.10.2022 року індексація на суму 30 134,18 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 101,90% * 102,50% = 104,448% (за період Вересень 2022, Жовтень 2022)

[Інфляційні нарахування] = 30 134,18 грн. (сума боргу) * 104,448% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 30 134,18 грн. (сума боргу) = 1 340,22 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 108,98 гривень та інфляційні втрати в розмірі 1 340,22 гривень, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень, то суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до п. 7 Постанови Пл. ВС України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" N 4 від 31.03.95 р., заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно із п. 5 цієї ж постанови Пленуму ВС, згідно із загальними підставами цивільно - правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та винуватість останнього у її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи у якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також - інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обґрунтовуючи моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., позивач зазначав те, що така шкода з боку відповідача завдана йому ухиленням останнього від виконання своїх зобов`язань і тривалою невиплатою страхового відшкодування. Він тривалий час чекав і продовжує чекати на виплату страхового відшкодування. Така бездіяльність страховика впливає на його моральний стан, оскільки він перебуває у постійному стресі, так як вчинивши належним чином всі необхідні і залежні від нього дії для отримання страхового відшкодування, він досі не отримав такого відшкодування, будучи потерпілим.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд виходить з характеру душевних страждань позивача, враховуючи при цьому вимоги розумності і справедливості, вважає за можливе визначити розмір морального відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача в розмірі 500 грн.

Потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної затягуванням страховиком виплати відшкодування.

Така правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 р. у справі № 465/4287/15.

В зазначені постанові, Велика Палата Верховного Суду не погодилася із висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та зазначила, що питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, врегульовано ст. 26-1 Закону № 1961-IV, згідно з якою, зокрема, страховиком відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача. Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди потерпілий мотивував затягуванням відповідачем виплати відшкодування, порушенням зобов`язань за договором страхування, що, за його твердженнями, призвело до душевних хвилювань та вимагало додаткових зусиль і часу, вплинуло на особисті, сімейні стосунки. Апеляційний суд не звернув достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому його рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Окрім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на проведення дослідження з визначення матеріального збитку в розмірі 2 600 гривень.

Такий Звіт експерта, який був доданий позивачем до матеріалів справи за № 69 було складено 2 червня 2022 року ( а. с. 21-23 ), тобто до відкриття провадження у справі ( ухвала судді про відкриття провадження від 09.11.222 року ) ( а. с. 41-42 ).

Відповідно до ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/19089/20 від 13 липня 2021 року. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 824/647/19-а, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № №824/647/19-а.

Верховний Суд у справі № 640/19089/20 від 13 липня 2021 року зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою Товариства до звернення до суду з позовом, що обумовлює відсутність підстав для відшкодування Товариству витрат на підготовку експертного висновку.

На користь такого висновку також свідчать норми частини восьмої статті 104 КАС України, які надають право учаснику справи подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи. Отже, здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження в поза процесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта.

Тому, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача витрати вартості робіт судового експерта по здійсненню дослідження в сумі 2 600 гривень, замовлення якого було здійснено позивачем не в межах до звернення до суду з позовом, не підлягають задоволенню.

До того ж, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2 500 гривень.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останнім було надано до суду: Договір про надання правничої ( правової ) допомоги від 09 травня 2020 року за № 225 ( а. с. 30-31); Додаток до Договору про надання правничої ( правової ) допомоги № 225 від 09 травня 2020 року, укладеного 09.05.2020 року за 1 ( а. с. 32 ); Акт приймання-передачі виконаних робіт від 26 жовтня 2022 року ( а. с. 33 ); Детальний опис робіт ( наданих послуг ), виконаних адвокатом на підставі Договору про надання правничої ( правової ) допомоги № 225 від 09 травня 2020 року ( а. с. 34 ); квитанція до прибуткового касового ордера № 15 від 26.10.2022 року про сплату 2 500 грн. ( а. с. 35 ).

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи позиції викладені у постановах Верховного Суду, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесені на правову допомогу у розмірі 2 600 грн., понесення яких документально підтверджено.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При зверненні до суду з боку позивача було понесено судові витрати в розмірі 992,40 грн., що підтверджується відповідною квитанцією від 26.10.2022 року ( а. с. 10 ).

Тому, у відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені судові витрати у вищевказаному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 23, 524, 533-535, 625, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 102, 110, 128, 133, 137, 141, 187, 258, 259, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь позивача ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 30 134,18 гривень, пеню в розмірі 1 816,31 гривень, 3% річних в розмірі 108,98 гривень, інфляційні втрати в сумі 1 340,22 гривень, моральну шкоду в розмірі 500 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 гривень та судові витрати по сплаті судового збору у сумі 992,40 гривень, загалом 37 392,09 гривень ( тридцять сім тисяч триста дев`яносто дві гривні дев`ять копійок ).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення витрат на проведення автотехнічного дослідження в розмірі 2 600 ( дві тисячі шістсот ) гривень, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_4 );

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» ( адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 96, ЄДРПОУ: 35417298 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 31 січня 2023 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов