Рішення № 108709596, 25.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2023Справа № 910/6781/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Лисенко Ніни Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мотозаводець-6» (02225, м. Київ, проспект В. Маяковського, буд. 5, код ЄДРПОУ 22934022)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВдомаЛад" (м. Київ, вулиця Закревського, б. 75/2, код ЄДРПОУ 42609420)

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, м. Київ, вулиця Ю.Іллєнка, буд.31, код ЄДРПОУ 41916045)

про зобов`язання вчинити дії,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Лазоренко Т.В.

Від відповідача: Мирутенко Н.М.

Від третьої особи-1: не з`явився

Від третьої особи-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Лисенко Ніна Дмитрівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мотозаводець-6» про зобов`язання відповідача відновити електропостачання у продовольчому магазині, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/6781/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучити до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВдомаЛад" та Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»; призначено підготовче засідання на 07.09.2022.

У засіданні суду 07.09.2022 представник відповідача повідомив що 07.09.2022 ним подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи-2 надає суду письмові пояснення та примірники даних пояснень учасникам судового процесу.

Суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи дані письмові пояснення, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Представник позивача повідомив, що має намір подати відповідь на відзив на позовну заяву.

Третя особа-1 участь свого представника у засідання суду 07.09.2022 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 відкладено підготовче засідання на 26.09.2022.

07.09.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що договір №5 від 01.06.2001 про оренду, що визначений позивачем в якості предмету спору та який останній просить суд зобов`язати вчинити дії, укладений між ОСББ "Мотозаводець-6" та фізичною особою Лисенко Н.Д., яка при укладенні вказаного договору не виступала як фізична особа - підприємець. Тобто, вищенаведений спір є цивільно-правовим.

Також 22.09.2022 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, яку залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 26.09.2022 представник третьої особи-2 надав суду клопотання про долучення доказів направлення копії пояснень по суті спору на адресу третьої особи-1.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для уточнення позовних вимог та подав письмове клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Розглянувши дане клопотання, суд на місці ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до ст. 77 ГПК України, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач та третя особа-1 участь своїх представників у засідання суду 26.09.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 відкладено підготовче засідання на 12.10.2022.

06.10.2022 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням Голови правління поза межами м. Києва.

У засіданні суду 12.10.2022 розглянувши дане клопотання, суд його задовольняє.

Сторони та треті особи участь своїх представників у засідання суду 12.10.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 відкладено підготовче засідання на 26.10.2022.

У засіданні суду 26.10.2022 представник позивача повідомив, що 22.10.2022 ним направлено до суду засобами поштового зв`язку заяву про зміну предмету позову.

Представником позивача подано клопотання письмове клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, яке судом розглянуто та задоволено протокольною ухвалою.

Відповідач та треті особи участь своїх представників у засідання суду 26.10.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 відкладено підготовче засідання на 26.10.2022.

26.10.2022 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем приміщенням продовольчого магазину, який знаходиться у восьмому під`їзді будинку АДРЕСА_1, шляхом допущення позивача (в супроводі технічного фахівця-електрика) до головного розподільчого щитка, доступ до якого здійснюється через кімнату правління ОСББ «Мотозаводець-6» у під`їзді АДРЕСА_1 для відновлення електропостачання у продовольчому магазині (підключення ввідного кабелю до головного розподільчого щитка).

31.10.2022 засобами поштового зв`язку від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

Також 11.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

У засіданні суду 16.11.2022 представник позивача підтримав заяву про зміну предмету позову, просив прийняти її до розгляду.

Протокольними ухвалами суду дану заяву прийнято до розгляду та залучено до матеріалів справи письмові пояснення третьої особи-1 та заяву позивача про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 16.11.2022 присутніми представниками сторін та третьої особи-1надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Третя особа-2 участь свого представника у засідання суду 16.11.2022 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.12.22

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 відкладено судове засідання на 25.01.2023.

14.12.2022 через систему Електронний суд від третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

20.01.2023 через відділ діловодства суду позивачем подані письмові пояснення по справі.

25.01.2023 через систему Електронний суд від третьої особи-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник позивача у судовому засіданні 25.01.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні 25.01.2023 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

25.01.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2001 між Лисенко Ніною Дмитрівною (далі - позивач, орендар) та Житлово-будівельним кооперативом «Мотозаводець-6» (в подальшому перейменовано на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мотозаводець-6») (далі - відповідач, орендодавець) було укладено договір оренди №5, предметом якого є нежитлове приміщення розміром 35,9 кв.м., що належить орендодавцю і знаходиться в буд.5 по пр. Маяковського в м. Києві, яке на підставі рішення правління ЖБК «Мотозаводець-6» від 01 червня 2001 (протокол № 20 ) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове штатне володіння та користування для розміщення продовольчого магазину (п.3. договору).

Відповідно до п.24 договору цей договір діє з 01.06.2001 до 31.05.2050 строком на сорок дев`ять років.

Позивач у позовній заяві зазначає, що використовує для свого бізнесу вказане приміщення. Вхід до приміщення здійснюється з 8-го під`їзду будинку.

На підставі договору про постачання електричної енергії № 80561 від 22.11.2006 року (розрахунковий рахунок №80561018), який укладено між АЕК «Київенерго» (в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги») та ФОП Лисенко Ніною Дмитрівною приміщення за адресою АДРЕСА_1 , зокрема, продовольчий магазин підключений до електромережі.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на початку березня 2022 року Фізична особа-підприємець Лисенко Ніна Дмитрівна тимчасово перемістилася у західні регіони України, що підтверджується посвідченням тимчасового переселенця, копія якого наявна в матеріалах справи.

Продовольчий магазин у цей період не обслуговував клієнтів.

Як зазначає позивач, 05.04.2022 року Голова правління ОСББ «Мотозаводець-6» Мирутенко Надія Миколаївна подала до ТОВ «ВдомаЛад» (обслуговуюча організація) заявку на відключення від електропостачання продовольчого магазину.

За твердженням позивача ТОВ «ВдомаЛад» того ж дня заявку виконало та відключило від електропостачання продовольчий магазин.

Дізнавшись про безпідставне відключення, позивач (дистанційно) викликала наряд поліції, що підтверджується довідкою Деснянського УП ГУНМ міста Києва від 11.04.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що голова ОСББ чинить перешкоди і не дає доступ до кімнати правління ОСББ, яка з находиться в у під`їзді № 7 будинку та в якій і розміщене устаткування з елекрощитком, на якому є вмикач.

Позивач вважає, що в такий спосіб відповідач порушує умови договору оренди право позивача на повноцінне використання приміщення, оскільки без електропостачання використовувати продовольчий магазин належним чином неможливо.

Позивач зазначає, що для вирішення даного питання усно зверталася до ТОВ «ВдомаЛад» та представники останнього повідомили, що вони не можуть провести роботи по підключенню електроенергії в приміщенні, адже Мирутенко П.М. не надає їм доступ до кімнати, де знаходиться відповідне обладнання, чинить опір, погрожує. На письмову скаргу ТОВ «ВдомаЛад» відповідь не надало.

Позивач зверталася до ТОВ «Київські енергетичні послуги», проте постачальник електроенергії повідомив, що надання електроенергії не припиняв та що не несе відповідальність за будь-якій збій у роботі устаткуванні, що знаходиться у приміщенні.?

У зв`язку з вищевикладеними обставинами Фізична особа-підприємець Лисенко Ніна Дмитрівна звернулася до суду з вимогами зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мотозаводець-6» усунути перешкоди у користуванні позивачем приміщенням продовольчого магазину, який знаходиться у восьмому під`їзді будинку АДРЕСА_1, шляхом допущення позивача (в супроводі технічного фахівця-електрика) до головного розподільчого щитка, доступ до якого здійснюється через кімнату правління ОСББ «Мотозаводець-6» у під`їзді АДРЕСА_1 для відновлення електропостачання у продовольчому магазині (підключення ввідного кабелю до головного розподільчого щитка), з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 316 Цивільного кодексу України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Як передбачено ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Статтею 13 цього ж Кодексу визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 28.01.2020 у справі № 905/1513/16.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав про те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За твердженням позивача, голова ОСББ «Мотозаводець-6» чинить перешкоди і не дає доступ до кімнати правління ОСББ, яка з находиться в під`їзді №7 будинку та в якій і розміщене устаткування з елекрощитком, на якому є вмикач.

На переконання позивача в такий спосіб відповідач порушує умови договору оренди №5 від 01.06.2001 право позивача на повноцінне використання приміщення, оскільки без електропостачання використовувати продовольчий магазин належним чином неможливо.

В обґрунтування даних тверджень позивач посилається на наявний в матеріалах справи акт технічної перевірки та/або опломбування обліку електричної енергії (ВОЕ) №ТПЦ 014161 від 13.09.2022, який складено представником ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».

Проте суд критично оцінює зазначений вище акт ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», оскільки в ньому встановлений факт відключення ввідного кабелю в ГРЩ (головному розподільчому щитку).Натомість, з пояснень позивача, відповідача та з самого акту технічної перевірки та/або опломбування обліку електричної енергії випливає, що доступу до приміщення під час складання акту не було, тому суд дійшов висновку про те, що інженер ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» ОСОБА_1. не міг об`єктивно встановити причину відсутності електропостачання в орендованому позивачем приміщенні.

Також зі скарги ФОП Лисенко Н.Д. на адресу ТОВ «ВдомаЛад» від 18.05.2022 випливає, що незаконне відключення позивача від електропостачання вчинило саме ТОВ «ВдомаЛад», а не відповідач.

Більше того, як на правову підставу пред`явлення позовних вимог позивач вказує про обставини укладення між ОСББ «Мотозаводець-6» та ФОП Лисенко Надією Дмитрівною договору оренди №5 від 01.06.2001 року за яким позивач орендує за адресою АДРЕСА_1 нежитлове приміщення під продовольчий магазин розміром 35,9 кв.м.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Частиною третьою статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Проте як вбачається з матеріалів справи, договір №5 від 01.06.2001 про оренду, на якому ґрунтуються позовні вимоги, укладений між ОСББ "Мотозаводець-6" та фізичною особою Лисенко Надією Дмитрівною , яка при укладенні вказаного договору не виступала як фізична особа - підприємець.

Отже, на момент укладення договору між позивачем та відповідачем, позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця.

Таким чином, суд зазначає, що виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, Фізична особа-підприємець Лисенко Ніна Дмитрівна не має договірних відносин з Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мотозаводець-6», тому посилатись на договірні зобов`язання в даному випадку не доцільно.

Більше того, з наданих позивачем та відповідачем пояснень випливає, що позивач приміщенням не користується.

Зокрема, з пояснень сторін суду стало відомо про те, що фактично приміщенням користуються інші особи. Представник позивача пояснив суду, що приміщення було передано іншим особам за договором позички, після чого останніми відкрито магазин. Позивач повідомив, що між ним та іншими сторонами відсутній укладений договір суборенди.

Разом з тим позивачем до матеріалів справи не долучено договору позички чи будь яких інших.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявна довідка Деснянського УП ГУНМ міста Києва від 11.04.2022, з якої, серед іншого, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться магазин «Єжевіка». Доказів того, що зазначений магазин належить позивачу, суду не надано.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

По суті позовні вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном є як додатковий спосіб захисту прав власника майна на здійснення ним користування та розпорядження майном.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Разом з тим, з урахуванням предмету та підстав позову, а також з огляду на докази, надані позивачем у цій справі, питання приналежності майна, щодо якого позивач звернувся за захистом прав, судом не встановлюється та не було заявлено позивачем.

За таких обставин, суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, яке не перебуває у його володінні, і це підтверджується матеріалами справи і поясненнями представників сторін. Крім того, така вимога може заявлятися лише власником майна, а не користувачем, тому позивач не вправі пред`являти таку вимогу.

Отже, позивачами заявлено негаторну позовну вимогу без дотримання обов`язкової умови її висунення - перебування майна у володінні власника.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №907/804/17.

Так, позивач стверджує, що 05.04.2022 Голова правління ОСББ «Мотозаводець-6» Мирутенко Надія Миколаївна у незаконний спосіб, без будь-яких пояснень, подала до ТОВ «Вдомалад» заявку на відключення від електропостачання продовольчого магазину і в свою чергу ТОВ «ВдомаЛад» того ж дня, о 09:00 ранку, таку заявку виконало.

В матеріалах справи міститься копія скарги, з якою позивач звернувся до ТОВ «ВдомаЛад».

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт відключення нежитлового приміщення (продовольчий магазин) від електричної енергії працівниками ТОВ «ВдомаЛад».

Крім того, позивач звертався до ТОВ «Київські енергетичні послуги» зі скаргою, в якій просив відновити постачання електроенергії до приміщення продуктового магазину за адресою: АДРЕСА_1 та виконати умови договору №80561018 на постачання електроенергії.

Судом встановлено, що з 01.01.2019 постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1, здійснюється на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг між ТОВ «Київські енергетичні послуги» та Фізичною особою-підприємцем Лисенко Ніною Дмитрівною на умовах КП «Універсальна».

Листом № 25/4/12/15697 від 24.06.2022 третя особа-2 повідомила позивача про те, що ТОВ «Київські енергетичні послуги» не було ініціатором припинення електроживлення, згідно з положеннями ПРРЕЕ та у останнього відсутні повноваження вирішення питань його відновлення.

Судом неодноразово зверталась увага позивача на необхідність довести факт відключення позивачем приміщення від електропостачання. Натомість, позивач так і не надав доказів на підтвердження кількості спожитої енергії станом на березень 2022 року та станом на день звернення з даним позовом до суду.

Також позивачем не доведено приналежність йому на законних підставах будь-якого майна, яке може перебувати у приміщенні відповідача.

За таких обставин доводи позивача про наявність підстав для зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем приміщенням продовольчого магазину, який знаходиться у восьмому під`їзді будинку АДРЕСА_1, шляхом допущення позивача (в супроводі технічного фахівця-електрика) до головного розподільчого щитка, доступ до якого здійснюється через кімнату правління ОСББ «Мотозаводець-6» у під`їзді АДРЕСА_1 для відновлення електропостачання у продовольчому магазині (підключення ввідного кабелю до головного розподільчого щитка) не знайшли свого підтвердження, з огляду на що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лисенко Ніни Дмитрівни.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Лисенко Ніни Дмитрівни відмовити повністю.

Позивач - Фізична особа-підприємець Лисенко Ніни Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

Відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "МОТОЗАВОДЕЦЬ-6" (02225, м. Київ, проспект В. Маяковського, буд. 5, код ЄДРПОУ 22934022)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.02.2023

Суддя І.О. Андреїшина