Рішення № 108702544, 01.02.2023, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1020/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2023 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сокалі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної агрофірми «Білий Стік» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом та просить витребувати із чужого незаконного володіння та зобов`язати ПАФ «Білий Стік» повернути їй земельну ділянку площею 1,5194га. та площею 0,2497га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та скасувати записи про державну реєстрацію права оренди вказаних земельних ділянок та стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги обгрунтовує наступним.

Їй на праві приватної власності належать земельні ділянки площею 1,5194га. та 0,2497га, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Волицької сільської ради.

Їй стало відомо, що ПАФ «Білий Стік» орендує її земельні ділянки. Проте оренда вказаних земельних ділянок здійснюється відповідачем без укладення договорів оренди, оскільки жодних договорів оренди позивачка не підписувала.

Зазначає, що ефективним способом захисту права як власника земельних ділянок являється повернення їй таких земельних ділянок відповідачем.

У зв`язку з тим, що вищевказані договори оренди земельних ділянок є неукладеними, то відповідач не міг набути права оренди таких земельних ділянок на підставі цих договорів, тому записи про державну реєстрацію права оренди зазначених земельних ділянок за відповідачем підлягають скасуванню.

04.07.2022р. представник відповідача ПАФ «Білий Стік» надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

Свої заперечення мотивує наступним.

В грудні 2017р. між ОСОБА_1 та ПАФ «Білий Стік» було укладено договір оренди земельних ділянок площею 1,5195га, кадастровий номер 4624881100:10:000:0210, площею 0,2497га., кадастровий номер 4624881100:08:000:0133.

19.02.2018р. було здійснено було здійснено державну реєстрацію права оренди вищевказаних земельних ділянок.

Без надання позивачем паспорта, РНОКПП, державних актів на право власності на земельні ділянки укладення та реєстрації договорів оренди землі були б неможливими.

Також, зазначає, що орендна плата позивачу виплачувалась своєчасно та в повному розмірі, що стверджується відомостями про виплату грошей та платіжними дорученнями та отримання позивачем грошей свідчить про виконання сторонами умов та вимог договору оренди від 28.12.2017р.

Крім цього, твердження позивача про те, що їй тільки у 2020р. стало відомо про оренду вказаних земельних ділянок ПАФ «Білий Стік». Водночас позивач щорічно отримувала орендну плату за договором оренди землі, що свідчить про прийняття договорів оренди до виконання, а отже, і схвалення даного правочину.

Тобто твердження позивача про те, що вона лише у 2020 році дізналася про наявність орендних відносин не відповідає дійсності.

Ухвалою від 04.08.2022р. у даній справі призначено почеркознавчу експертизу.

18.10.2022р. дана цивільна справа повернулася з висновком експерта №2815 від 05.10.2022р.

Ухвалою від 18.10.2022р. поновлено провадження у справі.

Представник позивача адвокат Огорілко Ю.В. подав заяву в якій вказує, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити, розгляд справи проводити без його участі.

Представник відповідача подав заяву, у якій просить розгляд справи просить проводити у його відсутності. Позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З дослідженого державного акту серія ІV-ЛВ №037709 позивачці ОСОБА_1 належать на праві власності земельна ділянка загальною площею 1,7692га призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області, з них земельна ділянка площею 1,5195га, кадастровий номер 4624881100:10:000:0210 - ріллі та площею 0,2497га., кадастровий номер 4624881100:08:000:0133 кормових угідь.

З договору оренди від 28.12.2017р. встановлено, що позивач ОСОБА_1 передала, ПАФ «Білий Стік» прийняло в строкове платне користування вищевказані земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва та використання її у своїй господарській діяльності строком на 20 років.

В даному договорі, в графі «орендодавець» міститься підпис від іменні ОСОБА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21/02/2018р., у вказаному реєстрі, на підставі вищевказаного договору оренди, зареєстровано право оренди зазначених земельних ділянок.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи №2815, проведеної 05.10.2022 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Волинського відділення встановлено, що рукописний запис в графі «Орендодавець» в розділі «Підписи сторін» зі змістом « ОСОБА_1 » на договорі оренди землі від 28.12.2017р. між ОСОБА_1 та директором ПАФ «Білий Стік» ОСОБА_2 , предметом якого є земельні ділянки з кадастровими номерами 4624881100:10:000:0210 та 4624881100:08:000:0133, що розташовані на території Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» в розділі «Підписи сторін» зі змістом « ОСОБА_1 » на договорі оренди землі від 28.12.2017р. між ОСОБА_1 та директором ПАФ «Білий Стік» ОСОБА_2 , предметом якого є земельні ділянки з кадастровими номерами 4624881100:10:000:0210 та 4624881100:08:000:0133, що розташовані на території Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Разом з цим, судом встановлено, що у 2018-2021 роках позивач отримувала орендну плату від відповідача за передані в оренду земельну ділянки, що підтверджується відомостями про виплату грошей №39 від 21.08.2018р., №75 від 30.10.2018р., №23 від 17.09.2019р., №62 від 18.09.2020р. та платіжними дорученнями №1317 від 02.09.2021р. та №1686 від 13.10.2021р.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Також, Позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації договорів оренди землі.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 17 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як встановлено судами, оспорюваний договір оренди землі від 28.12.2017 року зареєстрованого 19.02.2018 року державним реєстратором Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 січня 2020 року.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом супроводжується внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником земельних ділянок із кадастровими номерами 4624881100:10:000:0210 та 4624881100:08:000:0133, на час подання позову є ОСОБА_1 , про що свідчить державний акт на право власності на земельні ділянки.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Разом із тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження власністю належними їй на праві приватної власності земельними ділянками.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, реєстрація права оренди ПАФ «Білий Стік» на підставі неукладеного договору оренди землі не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Вказана судова практика є сталою, що підтверджується постановами Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц (провадження № 61-18491св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18 (провадження № 61-18916св20), від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18 (провадження № 61-1429св21).

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування рішення про проведену державну реєстрацію, зареєстрованого 19.02.2018 року державним реєстратором Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, щодо земельних ділянок площею 1,5195га, кадастровий номер 4624881100:10:000:0210 та площею 0,2497га., кадастровий номер 4624881100:08:000:0133, які розташовані на території Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області і призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об' єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, провадження № 61-13586 св 20.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги та скасування оспорюваних рішень державного реєстратора про проведення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Разом з цим, 01.08.2022р. представник відповідача надав заяву про застосування строків позовної давності. Заяву обгрунтовує тим, що позивачка щорічно отримувала орендну плату за договором оренди землі шляхом отримання готівкових коштів та перерахування коштів на банківський рахунок у 2018-2020 роках, що спростовує твердження позивачки про те, що вона лише у 2020 році дізналася про оренду земельних ділянок.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і оста точність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Для вирішення питання про застосуваня до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить даний позов.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Тобто, поки особа не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, вона може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним та скасування рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ЗРУ ДПС України. А тому віндикаційний позов може бути пред`явлений упродовж трирічного строку позовної давності.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 оспорюваний договір не підписувала, тобто він є неукладеними.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Таким чином, заява представника відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення, оскільки поданий ОСОБА_1 до ПАФ «Білий Стік» є негаторним позовом і він може заявитись впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Також, відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. п. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз`яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Зокрема, п. 48 вищезазначеної постанови встановлено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У зв`язку з наведеним та відповідно до матеріалів справи представник позивача являється адвокатом відповідно до ордеру долученого до матеріалів справи, в матеріалах справи наявні документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 5000грн. (а.с.11-15) з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати понесені на отримання правової допомоги в розмірі 5000грн.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на проведення експертизи.

Відповідно до ч.6 ст.139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Разом з цим, з матеріалів справи встановлено, що витрати на оплату експертизи, здійсненої стороною позивача становлять 8 117,10 грн., що стверджується актом здачі-приймання висновку експерта та квитанцією.

Таким чином, розмір витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 8 117,10грн. підлягають стягненню з відповідача, що відповідає таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

Також, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1984, 80грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 200 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння та зобов`язати Приватну агрофірму «Білий Стік» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,5195га, кадастровий номер 4624881100:10:000:0210 та земельну ділянку площею 0,2497га., кадастровий номер 4624881100:08:000:0133 із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Скасувати записи про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Волицької сільсьуої ради Сокальського району Львівської області площею 1,5195га, кадастровий номер 4624881100:10:000:0210 (рішення про державну реєстрацію від 21.02.2018 року індексний номер 114779379) та площею 0,2497га., кадастровий номер 4624881100:08:000:0133 (рішення про державну реєстрацію від 21.02.2018 року індексний номер 114784504).

Стягнути з Приватної агрофірми «Білий Стік» в користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Стягнути з Приватної агрофірми «Білий Стік» в користь ОСОБА_1 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривень 80 копійок судового збору.

Стягнути з Приватної агрофірми «Білий Стік» в користь ОСОБА_1 8 117 (вісім тисяч сто сімнадцять) грн.10коп. витрат за проведення почеркознавчої експертизи.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

У разі, якщо рішення не було вручено в день його проголошення, пропущений строк може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: с.Поториця Червоноградський район, Львівська область.

Відповідач: Приватна агрофірма «Білий Стік», ЄДРПОУ: 03760651, місце знаходження: с.Волиця, вул.Шевченка, 38Б Червоноградський район Львівська область.

Головуючий: Л. Ю. Фарина