Ухвала суду № 108685358, 24.01.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"24" січня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/540/22Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

при секретарі судового засідання Борисовій Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Дичко В.О.,

від позивача: Садардінова І.В.,

від відповідача: Куліченко В.М.,

від третьої особи: Ярошенко Г.Ю.,

розглянувши зареєстровану 03.01.2023 р. за вх. № 2-4/23

заяву Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД"

про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення

по справі № 916/540/22

за позовом Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради,

про стягнення 241561,91 грн.

встановив:

23.03.2022 р. Керівник Малиновської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" (з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог) 241561,91 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 3,4666 га за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5 (кадастровий номер 5110137300:06:001:0030) за період з 19.03.2019 р. по 20.09.2020 р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 р. позов Керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" на користь Одеської міської ради 241561/двісті сорок одну тисячу п`ятсот шістдесят одну/ грн 91 коп.; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" на користь Одеської обласної прокуратури 3623/три тисячі шістсот двадцять три/ грн 43 коп. судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 р. по справі № 916/540/22 залишено без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 р. по справі № 916/540/22 залишено без змін.

26.12.2022 р. Господарським судом Одеської області отримано матеріали справи № 916/540/22.

27.12.2022 р. Господарським судом Одеської області видано накази про примусове виконання рішення від 06.09.2022 р.

03.01.2023 р. Приватне акціонерне товариство "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою, в якій посилаючись на вплив на фінансовий стан і господарську діяльність надзвичайних подій, пов`язаних з оголошенням воєнного стану в України через триваючу агресію Російської Федерацій просить суд на власний розсуд відстрочити на період дії воєнного стану, але не більше ніж на 1 рік, або розстрочити на один рік виконання рішення суду в частині стягнення на користь Одеської міської ради 241561,91 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, визначивши графік щомісячних платежів.

Обґрунтовуючи звернення із заявою Приватне акціонерне товариство "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" посилається на падіння обсягу реалізації продукції, на розташування території підприємства у безпосередній близькості до об`єктів військової інфраструктури, у зв`язку із чим зменшено обсяги виробництва та відправлено частину працівників у відпустку без збереження заробітної плати на час запровадженого воєнного стану. У той же час відновлення обсягів виробництва неможливо через низку причин, до яких заявник відносить: потенційну небезпеку життю та здоров`ю працівників під час повітряної тривоги, обмежене електропостачання підприємства через руйнування в результаті ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури України; зимово-весняний період, який є періодом падання попиту на залізо-бетонні вироби, у зв`язку із скороченням обсягу будівельних робіт.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.01.2023 р. призначено розгляд заяви Приватне акціонерне товариство "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" в судовому засіданні на 12.01.2023 р.

10.01.2023 р. Малиновською окружною прокуратурою м. Одеси реалізовано право на подачу пояснень на заяву про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, в якій просить відмовити у задоволені заяви Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД". Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при постановленні ухвали про відмову у задоволенні заяви, Прокуратура, серед іншого посилається на те, що положення статті 331 ГПК України передбачають розстрочення або відстрочення, у той час як заявником самостійно не визначено, яким саме чином відтермінувати виконанні рішення суду; на те, що складне фінансове становище Відповідача з урахуванням здійснення господарської діяльності на власний ризик, не є безумовною підставою для відтермінування виконання рішення суду. Додаткового зазначаючи, що Відповідачем не додано довідку про наявність банківських рахунків із відображенням наявних коштів; те, що згідно інформації з відкритих джерел фінансових звітів Відповідач протягом 2019-2021 років мав певний чистий дохід від реалізації продукції, відтак враховуючи суму стягнення є досить сумлінним факт неможливості виконання рішення суду; відпустки без збереженням заробітної плати протягом строку запровадженого воєнного стану відповідно до приписів законодавства України надаються за волевиявленням працівника, а не через вимушені обставини товариства; про необхідність сплати коштів, які є предметом позову, Позивач повідомляв Відповідача ще у 2020 році; Відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на мінімальне погашення заборгованості.

12.01.2023 р. Одеською міською радою реалізовано право на подачу заперечень на заяву про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, в якій просить відмовити у задоволенні заяви. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при постановленні ухвали про відмову у задоволенні заяви, міська рада посилається, зокрема на те, що Відповідач самостійно несе економічну відповідальність за свої дії та ризики, а подальше ухилення від сплати присуджених коштів суттєво зачіпає інтереси Одеської міської ради як органу місцевого самоврядування, на якого в умовах запровадженого воєнного стану покладено додаткові функції із забезпечення потреб національної безпеки та усунення загрози небезпеки державній незалежності України; те, що введення воєнного стану в Україні не свідчить про неможливість виконання Відповідачем господарської діяльності.

Призначене на 12.01.2023 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із відсутністю живлення електричної енергії в адміністративній будівлі Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.01.2023 р. призначено розгляд заяви Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" на 24.01.2023 р.

Розглянувши заяву про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані положення кореспондуються з частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Вказані положення кореспондують зі статтею 18 ГПК України.

Як передбачено статтею 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 р. судом наголошено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84).

Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Відтак, особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункту 1 статті 6 Конвенції.

Приписами статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України Про виконавче провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі № 11-рп/2012).

Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм відстрочення виконання рішення за наявності певних умов.

Так, за приписами частини 1 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як роз`яснено у пунктах 7.2., 7.1.1. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз`яснення в частині 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 р. № 14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження).

Частиною 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому, необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст.331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зауважує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (стаття 42 та абзац 5 статті 44 Господарського кодексу України).

Це означає, що за порушення договірних зобов`язань та інших правил здійснення господарської діяльності суб`єкт господарювання самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина друга статті 218 Господарського кодексу України).

У розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, випадкові обставини недодержання своїх обов`язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Обставини щодо важкого фінансового стану, на які посилається відповідач, з урахуванням положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України не являються тими виключними обставинами, які б надавали підстави для відстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання.

Відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).

Отже, недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких виконання судового рішення можна відстрочити, а тому посилання заявника на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання та відстрочення виконання рішення суду. Крім того, Приватним акціонерним товариством "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" представлено фінансову звітність за 9 місяців 2022 р., однак не представлено ані доказів наявності дебетової заборгованості перед товариством, ані відповідної довідки з податкових органів відносно наявності відкритих рахунків в банківських установах та наявності коштів на них. Як і не доведено зменшення обсягу виробництва продукції у порівнянні з іншими періодами за минулі роки.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 р., розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Додаткового господарський суд зазначає, що звертаючись із заявою Приватним акціонерним товариством "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" не конкретизовано, а залишено на розсуд суду вирішення питання про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, що суперечить положенням частини 1 статті 331 ГПК України.

Керуючись ст.ст.233,234,235,331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви (зареєстрована 03.01.2023 р. за вх. № 2-4/23) Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" про відстрочення/розстрочення виконання судового рішення по справі № 916/540/22 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 30 січня 2023 р.

Суддя С.Ф. Гут