Рішення № 108663121, 17.01.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

справа №380/20370/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Костецький Н.В.,

секретар судового засідання Горонна О.З.,

за участю:

представника позивача Гевяк П.І.,

представника відповідача Наконечної О.М.,

представника третьої особи Лильо І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м.Львів, ЄДРПОУ 04055896), третя особа: Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (пл. Ринок, 9, м.Львів, ЄДРПОУ 02144743) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської міської ради Львівської області, третя особа: Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є педагогічним працівником, запрошеним з серпня 2021 до закладу освіти та, на даний час, обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, а з 17.09.2021 відповідно до наказу № 304-к від 15.09.2021 Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, виконує обов`язки директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради.

20.10.2021 о 16:05 на вебсайті Львівської міської ради опубліковано оголошення про конкурс на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, яким встановлено кваліфікаційні вимоги, зокрема, вільне володіння державною мовою та вичерпний перелік документів для участі у конкурсі, зокрема, документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою. Термін прийняття документів встановлений до 09.11.2021.

При подачі документів на конкурс 09.11.2021 орієнтовно о 10:30 їй було усно відмовлено в прийнятті заяви та документів у зв`язку із відсутністю документа, що підтверджує вільне володіння державною мовою. Після з`ясування причини відмови через деякий час, на вимогу позивача, надано письмову відповідь у якій вказано аналогічну причину відмови у прийнятті документів. Однак, о 16:00 цього ж дня позивача у телефонному режимі запросили повторно здати документи для розгляду комісією, щоб комісія розглянула питання допуску до участі у конкурсі.

16.11.2021 о 08:35 на електронну адресу ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради (lviv.school5@gmail.com) поступив лист з відділу освіти Галицького та Франківського районів щодо забезпечення організації зустрічі з колективом та батьківською громадою кандидатів - претендентів допущених до участі в конкурсі на зайняття посади керівника закладу освіти. Зустріч відбулася 16.11.2021 о 16:00, але лише після неї о 16:30 цього ж дня позивачу стало відомо про те, що на вебсайті Львівської міської ради опубліковано протокол №1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради від 15.11.2021, з якого вбачалось, що позивача не допущено до участі у конкурсі, у зв`язку із відсутністю документа, що підтверджує вільне володіння державною мовою, натомість до участі у конкурсі допущено лише одного кандидата - ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що вказаними діями грубо порушено її права, як за умовами для участі у конкурсі викладеними в оголошенні про конкурс на заміщення посади директора від 20.10.2021 так і результатами допуску кандидатів до участі у конкурсі оформленими протоколом №1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради від 15.11.2021.

З наведених підстав звернулася до суду з цим позовом.

19.11.2021 позивачем подано клопотання про забезпечення доказів.

Ухвалою суду від 19.11.2021 прийнято позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 29.11.2021 заяву позивача про забезпечення доказів задоволено частково.

23.12.2021 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

23.12.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач зазначає, що відповідно до п.4.1.11 Положення про управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, до компетенції управління освіти належить призначення керівників закладів освіти, які перебувають у підпорядкуванні управління у порядку, визначеному законодавством.

Ліцей №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради є закладом загальної середньої освіти комунальної форми власності, так як засновником ліцею є Львівська міська рада, виконавчим органом Львівської міської ради, що реалізує державну політику у галузі освіти та виховання є управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. Заклад освіти підпорядкований відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, який здійснює безпосереднє управління закладом.

18.03.2020 набрав чинності новий Закон України «Про повну загальну середню освіту», ч.1 ст.39 якого визначає, що керівник державного, комунального закладу загальної середньої освіти обирається на посаду за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до вимог цього Закону та положення про конкурс, затвердженого засновником або уповноваженим ним органом (посадовою особою). Згідно ч.11 ст.39 протягом трьох робочих днів з дня оприлюднення рішення про переможця конкурсу посадова особа засновника (голова відповідної ради чи керівник державного органу) або керівник уповноваженого ним органу (структурного підрозділу з питань освіти) призначає переможця конкурсу на посаду та укладає з ним строковий трудовий договір. Беручи до уваги наведене, управління освіти ДГП ЛМР наділене відповідними повноваженнями щодо призначення на посаду та звільнення з неї керівників закладів загальної середньої освіти комунальної форми власності у Львівській міській територіальній громаді.

Наказом від 19.10.2020 №624р «Про оголошення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради» прийнято рішення про оголошення конкурсу на посаду директора ліцею №5.

Відповідно до Закону України «Про повну загальну середин освіту» та п. 6 Положення про конкурс правління освіти оголосило та оприлюднило оголошення на сайті засновника та на сайті управління освіти. Впродовж встановленого терміну подачі документів, який становив 20 календарних днів з дня оприлюднення оголошення про проведення конкурсу - 20.10.2021, до управління освіти звернулись дві особи, які подали для участі у конкурсі свої документи, зокрема - ОСОБА_1 , яка 09.11.2021 подала документи на участь у конкурсі.

Частина 1 ст.9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначає осіб, які зобов`язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків, серед яких керівники закладів освіти всіх форм власності (п.13 цієї статті). Частина 2 ст.10 цього ж Закону визначає, що рівень володіння державною мовою особами, означеними пунктами 1, 3, 4, 7, 9, 10, 13 частини першої статті 9 цього Закону, засвідчується державним сертифікатом про рівень володіння державною мовою, що видається Національною комісією зі стандартів державної мови відповідно до цього Закону, тому, незрозумілим є посилання позивачки на п.14 ст.10 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Тим паче, що сама позивачка вказує у позовній заяві про те, що ст.9 вказаного Закону встановлює вичерпний перелік осіб, які зобов`язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків. Беручи до уваги наведене, надання позивачкою атестату замість державного сертифікату про рівень володіння державною мовою є порушенням та недотриманням вимог ч.5 ст.39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» щодо подання документів на конкурс.

Стосовно терміну подачі документів, який визначався в оприлюдненому оголошенні про конкурс на посаду директора ліцею №5, зазначає, що оголошення як зазначалось було оприлюднене 20.10.2021 року і термін подачі документів визначений до 09.11.2021, що становить 21 календарний день із врахуванням дня оприлюднення оголошення або рівно 20 календарних днів з наступного дня після оприлюднення, оскільки 09 листопада був останній день прийому документів, про що, позивачу відомо, оскільки, саме у цей день вона подала документи на участь у конкурсі. Окрім цього, Закон України «Про повну загальну середню освіту» визначає строк впродовж якого можуть подаватись документи, який може становити від 20 до 30 календарних днів з дня оприлюднення оголошення про проведення конкурсу, тому норми та вимоги ст.39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» дотримані Львівською міською радою та управлінням освіти ДГП ЛМР.

Стосовно отримання довідки про відсутність судимості, яка визначена ст.39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» та довідки про проходження попереднього психіатричного огляду, зазначає, що відповідач не приймає рішення про перелік документів, які необхідно подати для участі у конкурсі на посаду директора закладу загальної середньої освіти, оскільки, перелік визначений Законом України «Про повну загальну середню освіту». Крім цього, отримати довідку про відсутність судимості можна не лише у територіальних сервісних центрах МВС, а й у Центрах обслуговування громадян «Паспортний сервіс» за бажанням при безпосередньому зверненні заявників у коротші терміни, а також замовити у Єдиному порталі державних послуг «Дія». При цьому 30 календарних днів з дня надходження запиту на отримання вказаної довідки це максимальний термін впродовж якого розглядається заявка, проте її можна отримати швидше, як правило це від 3 до 14 робочих днів.

Щодо наведених у позовній заяві тверджень позивача про «відсіювання» кандидатів на участь у конкурсі, а також випадки допущення до участі і призначення на посаду директора за наявності в останнього сертифікату Б1, зазначає, що директор СЗШ №40 Маковей І.В. , подавала документи на конкурс до вступу у дію норм Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і на момент подачі документів дійсно документом, що підтверджує рівень володіння державною мовою був атестат про повну загальну середню освіту. Загалом процедура проведення конкурсу на СЗШ №40 також розпочалась до вступу у дію норм Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Крім цього, зазначає, що дослідження фактів подання ОСОБА_2 документів на участь у конкурсах на заміщення вакантної посади керівників СЗШ №36, СЗШ №95, ліцею №2 та ліцею №5 не має значення для розгляду цієї справи, оскільки норми законодавства не забороняють будь-якій особі подаватись на кілька конкурсів і не впливають на допущення чи недопущення інших осіб до процедури проведення цих конкурсів. Законодавство не передбачає обмежень для проведення конкурсу на посаду директора закладу загальної середньої освіти за умови подання документів лише одним кандидатом.

Частиною 5 ст.39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» встановлено, що протягом п`яти робочих днів з дня завершення строку подання документів для участі в конкурсі, конкурсна комісія: - перевіряє подані документи щодо відповідності установленим вимогам; - приймає рішення про допущення та/або недопущення до участі у конкурсі; - оприлюднює на офіційному веб-сайті засновника перелік осіб, допущених до участі у конкурсному відборі (далі - кандидати). 15.11.2021 члени конкурсної комісії провели засідання з вищевказаних питань, за результатами якого сформований протокол №1, який оприлюднений на сайті засновника, відповідно до якого кандидата ОСОБА_1 не допущено до участі у конкурсі на посаду директора ліцею №5 у зв`язку із відсутністю серед поданих нею документів на конкурс документа, що підтверджує вільне володіння державною мовою. Крім того, зазначає, що при поданні документів на конкурс на посаду директора ліцею №5 у ОСОБА_1 згідно даних реєстру сертифікатів Національної комісії зі стандартів державної мови, які є у відкритому доступі, був наявний сертифікат про володіння державною мовою на середньому рівні, проте, позивачка стверджувала, що сертифікату у неї немає. Разом з тим, навіть за умови подачі ОСОБА_1 сертифікату про володіння державною мовою на середньому рівні, вона б не була допущена до участі у конкурсі, оскільки сертифікат такого рівня не засвідчує факту вільного володіння державною мовою у відповідності із ст.11 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Щодо позовних вимог про зобов`язання допустити ОСОБА_1 до участі у конкурсі на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, зазначає, що відповідно до п.10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 року резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду, тому, повноваження конкурсної комісії Львівської міської ради щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі допуску до участі у конкурсі на заміщення посади директора ліцею №5 за своєю правовою природою є дискреційними.

Просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 28.12.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

19.01.2022 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що 20.10.2021 о 16:05 опубліковано оголошення про конкурс на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, термін прийняття документів встановлений до 09.11.2021. Проте, при оголошенні конкурсу не враховано роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби №134-р/з від 01.07.2021, відповідно до яких під час прийняття рішення про оголошення конкурсу з 16.07.2021 рекомендовано встановлювати максимальний строк подання інформації для участі в конкурсі, з метою надання можливості особам, які бажають взяти у ньому участь, скласти іспит на рівень володіння державною мовою та отримати відповідний державний сертифікат.

Частиною 5 ст. 39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що строк подачі документів для участі в конкурсі не може бути меншим за 20 днів, однак в даній ситуації для претендентів надано лише 19 днів та 8 годин, що унеможливлювало отримати відповідний сертифікат у такий стислий строк. Окрім того, відповідно до ч.4 ст.10 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» документ, що засвідчує рівень володіння державною мовою, подається особою до обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою статті 9 цього Закону.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» встановлено вичерпний перелік осіб, які зобов`язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків. Згідно з ч.2 ст.10 Закону особи, визначені пунктами 1, 3, 4, 7, 9, 10, 13 ч.1 ст.9 Закону, мають засвідчувати рівень володіння державною мовою державним сертифікатом, який видає Комісія. Особи, визначені пунктами 2, 5, 6, 8, 11, 12, 14-16 ч.1 ст.9 Закону, - документом про повну загальну середню освіту за умови, що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета (дисципліни), або державним сертифікатом про рівень володіння державною мовою, що видається Комісією.

Позивач зазначає, що є педагогічним працівником, запрошеним з липня 2021 до закладу освіти та, на даний час, обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, у зв`язку із чим до документів поданих для участі у конкурсі разом із документом, що підтверджує володіння державною мовою подала атестат, на відмінно про повну середню освіту який, підтверджує вивчення української мови, як навчального предмета (дисципліни), що відповідно до вимог Закону є достатнім підтвердженням вільного володіння державною мовою. Аналогічна позиція викладена в листі Національної комісії зі стандартів Державної мови №2.4/1120/21 від 09.11.2021.

Окрім того, при подачі документів вказувалось, що на даний час результати іспиту щодо рівня володіння державною мовою переглядаються Національною комісії зі стандартів Державної мови у зв`язку з технічними проблемами в ході його проведення. В подальшому Національна комісія 16.11.2021 задовольнила заяву позивачки і прийняла рішення щодо необхідності повторної здачі іспиту на рівень володіння державною мовою. За результатами іспитового випробування отримала сертифікат С2, який підтверджує вільне володіння державною мовою.

Наголошує, що при подачі документів комісії надала сертифікат про рівень володіння державною мовою та атестат, вказала що результати іспитового випробування щодо рівня володіння державною мовою переглядаються Національною комісії зі стандартів Державної мови та на час подачі документів рішення такою за заявою, ще не прийнято, що спростовує посилання відповідача у відзиві на його відсутність. Окрім того, сертифікати про володіння державною мовою є у відкритому реєстрі, на що вказує у відзиві і сам відповідач, та доступні для всіх, тому при виникненні у відповідача якихось сумнів, міг переконатись у достовірності сертифікату, зв`язатись з Національною комісією та уточнити хід та результат розгляду заяви, поданої до комісії.

За таких обставин вважає, що не допущення позивача до участі в конкурсі має відверто дискримінаційні ознаки передбачені ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», оскільки, як педагогічний працівник подала відповідний документ про володіння державною мовою, і відмінний атестат про повну загальну середню освіту, що надавало підстави і право приймати участь у конкурсному відборі на заміщення вакантної посади директора ліцею.

Зважаючи на викладене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

22.02.2022 відповідачем подано письмові пояснення на позовну заяву, які за змістом аналогічні відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 30.03.2022, суд перейшов із спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив у справі підготовче судове засідання на 03.05.2022.

03.05.2022 відкладено підготовче судове засідання на 25.05.2022 через неявку сторін у зв`язку з запровадженням воєнного стану на території України.

24.05.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що представник братиме участь в судовому засіданні у Восьмому апеляційному адміністративному суді.

25.05.2022 відкладено підготовче судове засідання на 06.07.2022 через неявку сторін у зв`язку з запровадженням воєнного стану на території України.

30.06.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням представника у відпустці.

30.06.2022 відповідачем подано клопотання про долучення документів на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 про забезпечення доказів.

06.07.2022 протокольною ухвалою суду відкладено підготовче судове засідання на 19.07.2022.

19.07.2022 протокольною ухвалою суду відкладено підготовче судове засідання на 02.08.2022.

02.08.2022 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких зазначає аналогічне обґрунтування, що викладено у відзиві на адміністративний позов. Вважає, що відповідь на відзив представника позивача є незаконною та необґрунтованою, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

02.08.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що представник братиме участь в судовому засіданні у Шевченківському районному суді м. Львова.

02.08.2022 відкладено підготовче судове засідання на 10.08.2022 через неявку сторін у зв`язку з запровадженням воєнного стану на території України.

10.08.2022 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті на 05.10.2022.

05.10.2022 відкладено судове засідання на 11.10.2022 у зв`язку з навчанням судді.

11.10.2022 відкладено судове засідання на 25.10.2022 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги на території України через загрозу ракетного удару.

24.10.2022 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з відрядженням представника.

25.10.2022 відкладено судове засідання на 29.11.2022 через тимчасове призупинення роботи апарату Львівського окружного адміністративного суду та неможливості проведення судових засідань.

29.11.2022 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

29.11.2022 відкладено судове засідання на 14.12.2022 у зв`язку з відсутністю світла в приміщенні суду.

14.12.2022 протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 21.12.2022.

21.12.2022 протокольною ухвалою суду відкладено розгляд справи на 27.12.2022.

27.12.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що представник братиме участь в судовому засіданні в Господарському суді Львівської області.

27.12.2022 відкладено судове засідання на 17.01.2023 у зв`язку з неявкою сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №158-к від 22.06.2021 «Про припинення строкового трудового договору з директором ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради» звільнено 30.06.2021 ОСОБА_1 з посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, у зв`язку із завершенням строку дії строкового трудового договору від 28.04.2020 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Наказом ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради №55-к від 24.06.2021 «Про призначення заступника директора з НВР» прийнято ОСОБА_1 на посаду заступника з НВР (методична робота), 0,5 ставки з 01.07.2021 року на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_4

20.10.2021 о 16:05 на вебсайті Львівської міської ради в розділі оголошення опубліковано оголошення про конкурс на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради. Яким встановлено:

1) Кваліфікаційні вимоги:

- громадянство України;

- вільне володіння державною мовою;

- вища освіта ступеня не нижче магістра (спеціаліста);

- стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років;

- стан фізичного і психічного здоров`я, що не перешкоджає виконанню професійних обов`язків.

2) Вичерпний перелік документів для участі у конкурсі:

- заява про участь у конкурсі з наданням згоди на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

- автобіографія та/або резюме (за вибором учасника конкурсу);

- копія паспорта громадянина України;

- копія документа про вищу освіту (з додатком, що є його невід`ємною частиною) не нижче освітнього ступеня магістра (спеціаліста);

- документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою;

- копія трудової книжки чи інших документів, що підтверджують стаж педагогічної (науково-педагогічної) роботи не менше трьох років на день їх подання (крім приватних та корпоративних закладів освіти);

- довідка про відсутність судимості;

- довідка про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду;

- мотиваційний лист, складений у довільній формі.

Термін прийняття документів встановлений до 09.11.2021.

09.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до Голови конкурсної комісії конкурсу на посаду керівника закладу загальної середньої освіти Львівської міської ради з заявою про допуск до участі в конкурсі на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради. До заяви було додано: - резюме; - копію паспорта громадянина України; - копію документа про вищу освіту з додатком; - документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою (атестат на «відмінно»); - копію трудової книжки; - довідку про відсутність судимості; - довідку про проходження попереднього психіатричного огляду; - мотиваційний лист; - копію посвідчення «Відмінник освіти України»; - копію посвідчення «Заслужений вчитель України»; - лист-звернення батьківської громади закладу; - рекомендаційний лист трудового колективу закладу.

Відповідальна особа - ОСОБА_5 09.11.2021 о 11:05 годині склала лист, в якому зазначено, що станом на 09.11.2021 у ОСОБА_1 відсутні документи, що підтверджують вільне володіння державною мовою, який необхідно подати для участі в конкурсі на посаду директора закладу загальної середньої освіти відповідно до п.13 ч.1 ст.9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної функціонування». Відповідно до ч.5 ст.39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» для участі в конкурсі на посаду директора закладу необхідно подати, зокрема, документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою.

У подальшому позивачці зателефонували та запросили для подачі документів для їх розгляду комісією щодо вирішення питання допуску до участі у конкурсі. Пакет документів для участі в конкурсі було прийнято.

Відповідно до протоколу №1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради від 15.11.2021, для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади директора ліцею документи подали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , документи яких розглядалися на засіданні комісії. За результатами розгляду документів:

- ОСОБА_2 допущено до участі в конкурсі;

- ОСОБА_1 не допущено до участі в конкурсі, оскільки серед поданих документів на посаду директора ліцею відсутній документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою.

ОСОБА_1 08.10.2021 отримала державний сертифікат про рівень володіння державною мовою на середньому рівні другого ступеня, проте, під час складання іспиту на рівень володіння державною мовою стався непередбачуваний збій програми, який об`єктивно вплинув на результат іспиту, тому було подано скаргу щодо результатів іспиту на рівень володіння державною мовою у зв`язку із непередбачуваним збоєм програми під час складання іспиту на рівень володіння державною мовою.

Рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови №289 від 16.11.2021 «Про результати розгляду скарг» задоволено скарги щодо результатів іспиту на рівень володіння державною мовою та щодо порушення процедури проведення іспиту на рівень володіння державною мовою, що могло вплинути на об`єктивність результатів іспиту на рівень володіння державною мовою, таких осіб, які зобов`язані володіти державною мовою та застосувати її під час виконання службових обов`язків і допущено до повторного складання іспиту на рівень володіння державною мовою, зокрема ОСОБА_1 .

Після задоволення скарги та повторного складання іспиту на рівень володіння державною мовою, ОСОБА_1 03.12.2021 отримала державний сертифікат про рівень володіння державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня.

Зазначені обставини, зумовили прийняття рішення про недопуск до участі в конкурсі на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб (п. 9 ч. 1).

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначає Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 №463-IX (далі - Закон №463-IX).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №463-IX законодавство України про загальну середню освіту складається з Конституції України, Закону України «Про освіту», цього Закону, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Статтею 36 Закону №463-IX встановлено, що управління закладом загальної середньої освіти здійснюють: засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган; керівник закладу освіти; педагогічна рада; вищий колегіальний орган громадського самоврядування закладу освіти. Органи громадського самоврядування та піклувальна рада мають право брати участь в управлінні закладом загальної середньої освіти у порядку та межах, визначених Законом України «Про освіту», цим Законом та установчими документами закладу освіти.

Згідно ч.1 ст. 37 Закону №463-IX, права та обов`язки засновника (засновників) закладу загальної середньої освіти визначаються цим Законом, Законом України «Про освіту» та іншими актами законодавства.

Засновник закладу загальної середньої освіти або уповноважений ним орган (посадова особа), серед іншого: затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом; затверджує положення про конкурс на посаду керівника закладу загальної середньої освіти та склад конкурсної комісії; приймає рішення про проведення конкурсу на посаду керівника закладу загальної середньої освіти; здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками віку, статі, раси, кольору шкіри, стану здоров`я, інвалідності, особливих освітніх потреб, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, місця проживання, мови спілкування, походження, сімейного, соціального та майнового стану, складних життєвих обставин, наявності судимості та іншими ознаками; реалізує інші права, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства (ч.2 ст.37 Закону №463-IX).

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону №463-IX керівником закладу загальної середньої освіти може бути особа, яка є громадянином України, вільно володіє державною мовою, має вищу освіту ступеня не нижче магістра, стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років (крім керівників приватних, корпоративних закладів освіти), організаторські здібності, стан фізичного і психічного здоров`я, що не перешкоджає виконанню професійних обов`язків, пройшла конкурсний відбір та визнана переможцем конкурсу відповідно до цього Закону.

Повноваження керівника закладу загальної середньої освіти визначаються законодавством та установчими документами закладу освіти.

Обрання, призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу загальної середньої освіти визначає стаття 39 Закону №463-IX.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону №463-IX керівник державного, комунального закладу загальної середньої освіти обирається на посаду за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до вимог цього Закону та положення про конкурс, затвердженого засновником або уповноваженим ним органом (посадовою особою).

Рішення про проведення конкурсу приймається засновником державного чи комунального закладу загальної середньої освіти або уповноваженим ним органом (посадовою особою): одночасно з прийняттям рішення про утворення нового закладу загальної середньої освіти; не менше ніж за два місяці до завершення строкового трудового договору, укладеного з керівником закладу загальної середньої освіти; не пізніше десяти робочих днів з дня дострокового припинення договору, укладеного з керівником відповідного закладу загальної середньої освіти, чи визнання попереднього конкурсу таким, що не відбувся (ч.2 ст. 39 Закону №463-IX).

Згідно ч.3 ст.39 Закону №463-IX, оголошення про проведення конкурсу оприлюднюється на офіційному вебсайті засновника та на офіційному вебсайті закладу освіти (за наявності) наступного робочого дня після прийняття рішення про проведення конкурсу та повинне містити: найменування і місцезнаходження закладу освіти; найменування посади та умови оплати праці; кваліфікаційні вимоги до керівника закладу освіти відповідно до цього Закону; вичерпний перелік, кінцевий строк і місце подання документів для участі в конкурсі; дату та місце початку конкурсного відбору, етапи його проведення та тривалість; прізвище та ім`я, номер телефону та адресу електронної пошти особи, уповноваженої надавати інформацію про конкурс та приймати документи для участі в конкурсі.

Відповідно до ч.4 ст.39 Закону №463-IX, для проведення конкурсу засновник формує та затверджує конкурсну комісію чисельністю від 6 до 15 осіб, до складу якої на паритетних засадах входять представники: - засновника (посадові особи органу державної влади чи депутати відповідного представницького органу місцевого самоврядування (не більше однієї особи від однієї фракції чи групи); - відповідної місцевої державної адміністрації чи територіального органу центрального органу виконавчої влади із забезпечення якості освіти (державні службовці); - інститутів громадянського суспільства (громадських об`єднань керівників закладів освіти, професійних об`єднань педагогічних працівників, районної (міської) профспілкової організації та інших громадських формувань, а також експертів, фахівців у сфері загальної середньої освіти тощо).

Вимоги до членів конкурсної комісії та порядок її формування визначаються положенням про конкурс на посаду керівника закладу загальної середньої освіти.

Члени конкурсної комісії зобов`язані: - брати участь у роботі конкурсної комісії та голосувати з питань порядку денного; - заявляти самовідвід у разі наявності чи настання підстав, передбачених цією статтею, що унеможливлюють їх участь у складі конкурсної комісії.

Конкурсна комісія є повноважною за умови присутності на засіданні не менше двох третин її затвердженого складу. Конкурсна комісія приймає рішення більшістю голосів від її затвердженого складу. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови конкурсної комісії.

Рішення конкурсної комісії оформляється протоколом, який підписується всіма присутніми членами конкурсної комісії та оприлюднюється на офіційному вебсайті засновника протягом наступного робочого дня з дня проведення засідання конкурсної комісії.

Конкурсна комісія та її члени діють на засадах неупередженості, об`єктивності, незалежності, недискримінації, відкритості, прозорості, доброчесності. Не допускаються будь-які втручання в діяльність конкурсної комісії, тиск на членів комісії та учасників конкурсу.

Частиною 5 ст.39 Закону №463-IX встановлено, що для участі в конкурсі подаються такі документи:

- заява про участь у конкурсі з наданням згоди на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

- автобіографія та/або резюме (за вибором учасника конкурсу);

- копія паспорта громадянина України;

- копія документа про вищу освіту (з додатком, що є його невід`ємною частиною) не нижче освітнього ступеня магістра (спеціаліста);

- документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою;

- копія трудової книжки чи інших документів, що підтверджують стаж педагогічної (науково-педагогічної) роботи не менше трьох років на день їх подання (крім приватних та корпоративних закладів освіти);

- довідка про відсутність судимості;

- довідка про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду;

- мотиваційний лист, складений у довільній формі.

Особа може надати інші документи, що підтверджують її професійні та/або моральні якості.

Визначені у цьому пункті документи подаються особисто (або уповноваженою згідно з довіреністю особою) до конкурсної комісії у визначений в оголошенні строк, що може становити від 20 до 30 календарних днів з дня оприлюднення оголошення про проведення конкурсу.

Уповноважена особа приймає документи за описом, копію якого надає особі, яка їх подає.

Відповідно до ч.6 ст.39 Закону №463-IX, протягом п`яти робочих днів з дня завершення строку подання документів для участі в конкурсі конкурсна комісія: - перевіряє подані документи щодо відповідності установленим вимогам; - приймає рішення про допущення та/або недопущення до участі у конкурсі; - оприлюднює на офіційному вебсайті засновника перелік осіб, допущених до участі у конкурсному відборі (далі - кандидати).

До участі у конкурсі не можуть бути допущені особи, які:

- не можуть обіймати посаду керівника закладу загальної середньої освіти відповідно до цього Закону;

- подали не всі документи, визначені цим Законом, для участі в конкурсі;

- подали документи після завершення строку їх подання.

Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 №2704-VIII встановлюється статус української мови як єдиної державної мови в Україні (далі - Закон №2704-VIII).

Відповідно до ст.2 Закону №2704-VIII, цей Закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України.

Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.

Порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.9 Закону №2704-VIII володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків зобов`язані керівники закладів освіти всіх форм власності.

Володіти державною мовою зобов`язані особи, які претендують на обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою цієї статті (ч.2 ст.9 Закону №2704-VIII).

Статтею 10 Закону №2704-VIII встановлені вимоги щодо відповідного рівня володіння державною мовою особами, визначеними статтею 9 цього Закону, встановлює Національна комісія зі стандартів державної мови.

Рівень володіння державною мовою особами, визначеними пунктами 1, 3, 4, 7, 9, 10, 13 частини першої статті 9 цього Закону, засвідчується державним сертифікатом про рівень володіння державною мовою (далі - державний сертифікат), що видається Національною комісією зі стандартів державної мови відповідно до цього Закону.

Рівень володіння державною мовою особами, визначеними пунктами 2, 5, 6, 8, 11, 12, 14-16 частини першої статті 9 цього Закону, засвідчується документом про повну загальну середню освіту за умови, що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета (дисципліни), або державним сертифікатом про рівень володіння державною мовою, що видається Національною комісією зі стандартів державної мови відповідно до цього Закону.

Документ, що засвідчує рівень володіння державною мовою, подається особою до обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою статті 9 цього Закону.

Судом під час розгляду справи встановлено, що оголошення про конкурс на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради опубліковано на вебсайті Львівської міської ради 20.10.2021 о 16:05, з терміном прийняття документів до 09.11.2021, що свідчить про надання лише 19 днів та 8 годин для подачі документів.

Частиною 5 ст.39 Закону №463-IX визначено, що документи подаються до конкурсної комісії у визначений в оголошенні строк, що може становити від 20 до 30 календарних днів з дня оприлюднення оголошення про проведення конкурсу.

Таким чином, Львівською міською радою не дотримано мінімальний строк для подачі документів, а саме 20 календарних днів.

Також встановлено, що ОСОБА_1 08.10.2021 отримала державний сертифікат про рівень володіння державною мовою на середньому рівні другого ступеня, проте, під час складання іспиту на рівень володіння державною мовою стався непередбачуваний збій програми, який об`єктивно вплинув на результат іспиту.

Разом з тим, ОСОБА_1 було подано скаргу щодо результатів іспиту на рівень володіння державною мовою у зв`язку із непередбачуваним збоєм програми під час складання іспиту на рівень володіння державною мовою.

Рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови №289 від 16.11.2021 «Про результати розгляду скарг» задоволено скарги щодо результатів іспиту на рівень володіння державною мовою та щодо порушення процедури проведення іспиту на рівень володіння державною мовою, що могло вплинути на об`єктивність результатів іспиту на рівень володіння державною мовою, таких осіб, які зобов`язані володіти державною мовою та застосувати її під час виконання службових обов`язків і допущено до повторного складання іспиту на рівень володіння державною мовою, зокрема ОСОБА_1 .

Після задоволення скарги та повторного складання іспиту на рівень володіння державною мовою, ОСОБА_1 03.12.2021 отримала державний сертифікат про рівень володіння державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 вчинялися дії направленні на отримання та надання державного сертифікату про рівень володіння державною мовою відповідного зразку.

Більш того, ОСОБА_1 до заяви було долучено документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою, а саме атестат на «відмінно», оскільки надати державний сертифікат про рівень володіння державною мовою на рівні вільного володіння не було можливим у зв`язку з поданням скарги на результати іспиту на рівень володіння державною мовою та щодо порушення процедури проведення іспиту на рівень володіння державною мовою.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.10 Закону №2704-VIII, документ, що засвідчує рівень володіння державною мовою, подається особою до обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою статті 9 цього Закону, таким чином суд зазначає, що в Законі №463-IX та Законі №2704-VIII містяться різні вимоги щодо часу надання державного сертифікату про рівень володіння державною мовою.

Отже, відповідачем було прийнято рішення, яке оформлене протоколом №1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради від 15.11.2021 в частині недопущення до участі у конкурсі, у зв`язку із відсутністю документа, що підтверджує вільне володіння державною мовою, без взяття до уваги норми зазначеної в Законі №2704-VIII.

Таким чином, Львівською міською радою вчиненні протиправні дії, щодо застосування найбільш несприятливого підходу для визначення часу надання державного сертифікату про рівень володіння державною мовою, не взявши до уваги норму зазначену в Законі №2704-VIII.

Щодо наявності в Законі №463-IX та Законі №2704-VIII різних вимог щодо часу надання державного сертифікату про рівень володіння державною мовою, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні публічно-правових спорів, судом також повинно перевіряться питання застосування «якості закону».

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 № 22-рп/2004).

В статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства раніше зазначався принцип законності, водночас, у чинній редакції статті 129 Конституції України (після внесення змін згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)») такий принцип вже відсутній та лише міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний принцип верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Відповідно пунктів 11 та 75 Висновку №11 (2008) Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься якість законів, прийнятих законодавчими органами (зокрема, досконалість написання проектів законів або чіткість у змісті законів, а також відсутність порушень процесуальних правил). Крім того, у Доповіді Венеціанської комісії №512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів Пітер Ван Дайк (Нідерланди), Ґрет Галер (Швейцарія), Джефрі Джоуел (Велика Британія) та Каарло Туорі (Фінляндія)) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т.Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона свавілля, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п.21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п.24); верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно-правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п.37).

У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв.

ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для заінтересованих осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

У справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п. п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява №23224/94, п.55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява №1365/07, п.39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява №44787/98, п.46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява №17488/90, п.33).

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява №77703/01, п.115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява №23372/94, п.40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява №45701/99 п.109).

Окремо варто звернути увагу на рішення ЄСПЛ, в яких було констатовано порушення Україною положень Конвенції, у тому числі, з огляду на застосування положень закону, який не відповідає критерію «якість закону».

Так, у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11, п. 52; заявника було неправомірно покарано за організацію та проведення мирної демонстрації та, відповідно, порушено право на свободу мирних зібрань) Суд акцентував увагу на тому, що «закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (рішення у справах Rekvenyi v. Hungary [ВП], заява № 25390/94, п. 34; Rotaru v. Romania [ВП], заява № 28341/95, п. 55; Maestri v. Italy [ВП], заява № 39748/98, п. 30).

У справі «Редакція газети «Правоє дело» та «Штекель проти України» (заява №33014/05, п.51, 52; встановлено порушення статті 10 Конвенції у зв`язку із зобов`язанням, покладеним національними судами щодо опублікування офіційного вибачення та покаранням заявників за оскаржувану публікацію) Суд наголосив на тому, що саме законодавство повинно відповідати певним умовам «якості», зокрема, норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він повинен бути здатен - за потреби й за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за певних обставин, наслідки, які може потягнути його дія.

У справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України» (заява №48408/12, п.п.79-84; констатовано порушення стаття 11 Конвенції «Свобода зібрань та об`єднання») Суд дійшов висновку, що втручання становитиме порушення Конвенції, якщо воно не було «встановлено законом», не переслідувало одну або більше легітимних цілей та не було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей; вислів «встановлено законом» вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві, а він також стосується якості закону, який має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість - за необхідності шляхом надання відповідної допомоги - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може спричинити відповідна дія.

У справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява №11932/02, п.25; органи влади порушили право на повагу до кореспонденції) Суд зауважив, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) №38812/97, п.155).

У справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява №30856/03, п.43; органи влади порушили «право на житло» у зв`язку із визнанням недійсною прописки заявників та подальшим їх виселенням) Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону; положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява №78146/01, п.125).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04, п.52; органи влади незаконно санкціонували проведення робіт з реконструкції горища будинку заявників і згодом передали це горище третій особі) Судом було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу, з огляду на те, що не існувало чітких законодавчих положень, які були б підставою для припинення права власності особи.

Крім цього, Європейським судом з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Корецький та інші проти України» (заява №40269/02, п.46) зазначив, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій в національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» в другому пункті статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону).

На обов`язковості такої вимоги до закону, що дає змогу стверджувати про його можливість застосування, як передбачуваність та обґрунтованість, акцентовано увагу також в ухвалі про прийнятність заяви №43464/18 від 09.06.2019 у справі «Молдавська Катерина Макарівна проти України», в якій заявниця скаржилася на порушення Верховним Судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо незаконного обмеження доступу до суду касаційної інстанції в частині обов`язкового представництва адвокатом. У цій ухвалі міститься наступний висновок: «Суд враховує те, що процесуальний закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин».

Крім того, на таких вимогах до закону як «доступність», «передбачуваність» та «зрозумілість» (громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади у здійснення громадянами своїх прав) наголошено також у низці інших рішень ЄСПЛ, зокрема «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), №18139/91, п.37; «Мелоун проти Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), №8691/79, п.66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява №12963/87, п.75; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява №27798/95, п.56; S. and Marper v. the United Kingdom [ВП], заяви №30562/04 і №30566/04, п.95.

Зазначені підходи застосовані у практиці Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей суд при ухваленні постанови від 25.05.2016 у справі №419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У постанові від 29.08.2018 у справі № 492/446/15-а Велика Палата Верховного Суду обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п.50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові в зразковій справі №822/524/18від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду з посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Цей принцип також неодноразово був застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 580/122/17, від 20.02.2018 у справі № 576/1724/17, від 20.02.2018 у справі № 679/761/15-а, від 27.02.2018 у справі № 642/3284/17, від 27.02.2018 у справі № 227/2360/17, від 17.12.2018 у справі № 344/12315/16-а.

Отже, відповідними критеріями, за якими визначається якість норми національного права, є такі: доступність норми права, що визначається можливістю фізичних та юридичних осіб, до яких вона звернена, ознайомитись зі змістом норми права; передбачуваність її застосування - має місце, якщо її формулювання є достатньо чіткими з урахуванням специфіки відповідних суспільних відносин, зокрема статусів їхніх учасників, щоб дати змогу учасникам суспільних відносин передбачити в розумних межах у світлі особливостей конкретних обставин наслідки, що може потягти за собою те чи інше їх діяння; наявність гарантій проти її свавільного застосування, тобто національне законодавство повинно давати приватним особам належне уявлення про обставини та умови, за яких представники влади мають повноваження вдатись до заходів, що зачіпають права приватних осіб.

Таким чином, у контексті охарактеризованого критерію «якості закону» слід зазначити, що встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону», зобов`язують суд застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону.

Суд зазначає, що норми які регулюють правовідносини людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки та не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему», тому норми права повинні належним чином функціонувати порядок людського співіснування; думка законодавця «лише тоді розпізнається з достатньою чіткістю, коли існує чітке уявлення про її взаємозв`язок з іншими нормами, про її функцію в межах такої взаємопов`язаної системи»; норма права, яка уповноважує до адміністративного розсуду, повинна бути тим чіткішою, чим інтенсивнішим буде втручання у сферу життя, захищену основним правом, і чим важливішим, бо фундаментальнішим буде основне право, якого торкнеться обмеження.

Вимога щодо «якості закону» та обов`язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях ч.1 ст.57 Конституції України, яка встановлює, що «кожному гарантується право знати свої права і обов`язки». Із цієї конституційної норми випливає те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов`язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов`язки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22.09.2005 №5-рп/2005 міститься висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

У практиці адміністративного судочинства також застосовується принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права), який запозичено з кримінального судочинства та загальноприйнято розуміти як: у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаєминах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Крім того, «дефектність» правової визначеності (в аспекті «якості закону» та «якості самого процесу розгляду справ та його результату») зумовлює порушення законності судового рішення, самого адміністративного судочинства, ставить під сумнів легітимність мети адміністративного судочинства і його результату, а також порушує баланс приватних та публічних інтересів, як наслідок - до приватної особи можуть бути застосовані обмеження її прав, свобод, інтересів, які є більш обтяжливими, неспіврозмірними, нелегітимними за своє метою, без достатніх підстав та мотивів застосування; за умови порушення («дефектності») правової визначеності порушується «розумний баланс інтересів», відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються».

Верховний Суд у постанові від 03.07.2019 у справі №911/1521/18 наголосив на тому, що відповідно до вимог принципу правової визначеності, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Аналогічний підхід стосовно найбільш сприятливого для суб`єкта приватного права тлумачення закону, який не відповідає критерію «якість закону», застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.04.2020 у справі № 826/18792/16, від 17.06.2020 у справі № 826/17578/15, від 09.07.2020 у справі № 823/647/17.

Таким чином, суб`єкт нормотворчості не повинен порушувати права особи внаслідок ухвалення «неоднозначних» актів законодавства та повинен за це нести відповідальність (особливо, якщо акт передбачає можливість обмеження прав особи), а також відповідний суб`єкт повинен мати обов`язок негайного виправлення негативної ситуації, зумовленої прийняттям акта, що містить норми права, які не відповідають критерію «якість закону».

Застосування критерію «якості закону» адміністративними судами під час вирішення публічно-правових спорів має важливе практичне значення та безпосередньо впливає на ефективність судового захисту прав та інтересів особи та на якість судового рішення загалом, одним із критеріїв чого є формулювання у резолютивній частині рішення такого припису, який було б легко виконати та, відповідно, ефективно захистити порушене права особи.

Суд встановивши невідповідність акта законодавства критерію «якість закону» за загальним правилом, повинен тлумачити національне законодавство таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості та розумності (врахування при вирішення публічно-правового спору загальних (суспільних) інтересів).

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при подачі документів, що засвідчує рівень володіння державною мовою особою до обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою статті 9 Закону №2704-VIII, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

У іншому випадку, держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 17.07.1997 прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР.

Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Частиною 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, у справі «Будченко проти України» у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція майна не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав законні сподівання щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (рішення у справі Ганс-Адам II проти Німеччини). Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ. Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за статтею 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (рішення у справі Скордіно проти Італії (№ 1).

У справі «Кечко проти України» Суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної об`єктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Суд, який є керівним у інтерпретації закону, відповідно до обставин справи з`ясував, що скарги мають бути розглянуті відповідно до 1 статті першого Протоколу, а саме: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Окремо посилаючись на виплати соціальної допомоги, стаття 1 першого Протоколу не обмежує держав-учасників щодо наявності або конкретної форми схеми соціального захисту, або вибору типу чи розміру пільг, що надаються за цими схемами. Однак, якщо у державі - учаснику існує законодавство, що передбачає виплати у вигляді пільг на соціальне забезпечення, незважаючи на те, чи виплачуються такі пільги за певних умов або у вигляді попередніх виплат, таке законодавство має розглядатись як таке, що формує майнове право, яке гарантується статтею 1 першого протоколу для осіб, які задовольняють його вимоги. Суд визначив, що заяву заявників із вимогою виплати доплати до пенсії, яку не оскаржує відповідач, необхідно розглядати у рамках 1 статті першого протоколу. Доплата до пенсії у даному випадку може розглядатись як майно у розумінні відповідного положення Протоколу. Питанням залишається той факт чи заяви заявників стосовно того, що вони мають право на відповідний розмір доплати складають право власності у розумінні даного положення, і якщо так, то чи порушує невиплата доплати право власності заявників.

Водночас, Суд нагадав, що за певних обставин законні очікування стосовно отримання власності можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантовано, можна вважати як таку, яка має «законні очікування», якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування (рішення Копецьки проти Словаччини). Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами (рішення Анхойзер-Буш Інк проти Португалії). Суд також відзначив, що перша і найбільш важлива вимога 1 статті першого Протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним, і переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто справедливого співвідношення між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що в розумінні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції права позивача перебувають у безпосередній залежності від моменту подачі документів, що засвідчують рівень володіння державною мовою особою до обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою статті 9 Закону №2704-VIII, а тому ОСОБА_1 при зверненні до Голови конкурсної комісії конкурсу на посаду керівника закладу загальної середньої освіти Львівської міської ради з заявою про допуск до участі в конкурсі на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради, мала обґрунтовані сподівання на можливість подачі державного сертифікату про рівень володіння державною мовою перед обранням чи призначенням на посаду керівника закладу освіти, після проходження конкурсу на посаду, оскільки ч.4 ст.10 Закону №2704-VIII передбачає таку можливість.

Однак, конкурсна комісія не допустила ОСОБА_1 до участі в конкурсі на заміщення посади директора ліцею №5 ім. Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради через відсутність документів, що підтверджує вільне володіння державною мовою.

Стосовно посилання позивача на ознаки непрямої дискримінації, суд зазначає наступне.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №5207-VI (далі - Закон №5207-VI) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону №5207-VI непряма дискримінація, це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Частиною 1 ст.2 Закону №5207-VI встановлено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до ст.4 Закону №5207-VI, дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України.

Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин, зокрема на освіту.

Згідно ст.5 Закону №5207-VI формами дискримінації є: - пряма дискримінація; - непряма дискримінація; - підбурювання до дискримінації; - пособництво у дискримінації; - утиск.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону №5207-VI, особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб (ч.2 ст.14 Закону №5207-VI).

Судом встановлено, що відповідно до протоколу №1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради від 15.11.2021, для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади директора ліцею документи подали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , документи яких розглядалися на засіданні комісії. За результатами розгляду документів:

- ОСОБА_2 допущено до участі в конкурсі;

- ОСОБА_1 не допущено до участі в конкурсі, оскільки серед поданих документів на посаду директора ліцею відсутній документ, що підтверджує вільне володіння державною мовою.

Відповідно до наявних матеріалів справи, ОСОБА_2 при подачі заяви про участь в конкурсі надала необхідні документи визначені ч.5 ст.39 Закону України «Про повну загальну середню освіту», тому судом не встановлено, що Львівська міська рада при прийнятті документів вчинила будь-які дії, які вказують на ознаки будь-якої дискримінації, оскільки з наданих ОСОБА_2 документів не вбачається надання їй якихось привілеїв, переваг або надані більш сприятливих умов для участі у конкурсі, тому наведені позивачем доводи, щодо можливої дискримінації судом до уваги не беруться.

Разом з тим, судом встановлено, що Львівською міською радою неврахований принцип «якості закону», який потягнув відповідні наслідки для ОСОБА_1 .

Таким чином, суд враховує, що згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 2497,00 грн. судового збору, сплаченого згідно з квитанціями від 18.11.2021 №№0.0.2345911371.1, №0.0.2345911345.1 та від 19.11.2021 №60455.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Львівської міської ради при оприлюдненні 20.10.2021 о 16:05 на веб-сайті Львівської міської ради оголошення про конкурс на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення оформлене протоколом №1 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на посаду директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради від 15.11.2021 в частині недопущення до участі у конкурсі ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю документа, що підтверджує вільне володіння державною мовою.

4. Зобов`язати Львівську міську раду (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 04055896) допустити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до участі у конкурсі на заміщення посади директора ліцею №5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради.

5. Стягнути з Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 04055896) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 2497,00 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 27.01.2023.

Суддя Костецький Н.В.