Рішення № 108651608, 30.01.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2023м. ДніпроСправа № 904/4409/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" (Хмельницька обл., м. Волочиськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Транс-Авто-Д" звернулось з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 121045,48грн, з якої: 80000,00грн - основного боргу, 18015,35грн - інфляційних втрат, 23030,13грн - штрафних санкцій. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів №30394727 від 09.02.2022, в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги по перевезенню вантажів.

Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч. 7 ст. 250 ГПК України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2022 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

06.12.2022 відповідач подав до канцелярії суду відзив на позов в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що сторонами обумовлений договором порядок досудового врегулювання спору шляхом подання претензій, відповідач листом №181 від 27.06.2022 повідомив позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та надав відповідний офіційний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Таким чином відповідач вважає, що дана обставина є підставою для звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання договору.

27.12.2022 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій просив задовольнити позовні вимоги.

В своїх поясненнях щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень зазначає, що заборгованість у відповідача виникла до 24.02.2022. Також зазначає, що відповідачем повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин не відповідно до умов п. 9.7 договору, а тому відповідач позбавлений посилатися на такі обставини. Додатково акцентує увагу на тому, що відповідач не надав жодних доказів здійснення господарської діяльностіна тимчасово непідконтрольній території України чи в зоні ведення бойових дій, чи перебування підприємства в простої.

29.12.2022 представник відповідача подав до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив в яких заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в позові. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що умовами договору не визначено строк оплати за надані послуги, а тому необхідно застосовувати вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України. Вважає, що відповідачем було отримано претензію позивача у травні, а тому строк виконання зобов`язання настав у травні, саме у період дії форс-мажорних обставин, про які відповідачем повідомлено позивача листом №181 від 27.06.2022.

Станом на 30.01.2023 від позивача не надходило до суду будь-яких пояснень на заперечення відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

УСТАНОВИВ:

09.02.2022 між Приватним підприємством "Транс-Авто-Д" (далі перевізник)таТовариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія" (далі замовник) укладений договір №30394727 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов`язання надати відповідно до умов даного договору послуги по перевезенню вантажів (негабаритних) замовника автомобільним транспортом перевізника.

Замовник зобов`язується прийняти надані послуги по перевезенню та оплатити їх вартість в порядку та строки, визначені цим договором (п. 1.2 договору).

Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що дані, необхідні для надання послуг (реквізити вантажовідправника та вантажоодержувача, характеристики вантажу, адреси пунктів завантаження та призначення, розмір плати за перевезення і строк доставляння вантажу, тощо), вказуються у заявках на перевезення вантажу (надалі - заявка), що є невід`ємними частинами даного договору. Погоджені сторонами заявки регулюють взаємовідносини сторін щодо кожного окремого перевезення та є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з п. 4.1 договору об`єм перевезень та загальна вартість послуг за договором визначається у заявці і сплачується замовником перевізнику шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, зазначений в даному договорі.

Загальна вартість послуг по перевезенню вантажів, фактично виконаних перевізником за цим договором, по кожній окремій заявці фіксується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг (п. 4.2 договору).

Ціна договору складається з вартості послуг, вказаних в усіх актах приймання-передачі наданих послуг (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 4.4 договору розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг (включаючи факсимільну копію актів приймання-передачі наданих послуг, яка буде прирівнюватись та мати силу оригіналу, до моменту отримання замовником оригіналу) по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, якщо інше не зазначено в заявці. Можлива повна або часткова передоплата.

Приймання-передача наданих послуг здійснюється шляхом підписання уповноваженими особами сторін акту приймання-передачі наданих послуг, що надається перевізником замовнику та скріплюється їх печатками (п. 5.1 договору).

Згідно з п. 7.3.1 договору за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.1 договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного проведення розрахунків.

Позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги з перевезення вантажу на суму загальну суму 105000,00грн, що підтверджується підписаними сторонами актами про надання послуг, копії яких долучені до матеріалів справи:

- №591 від 09.02.2022 на суму 25000,00грн;

- №706 від 14.02.2022 на суму 25000,00грн;

- №707 від 14.02.2022 на суму 25000,00грн;

- №902 від 21.02.2022 на суму 30000,00грн.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи замовником було здійснено, а перевізником зараховано часткову оплату у сумі 25000,00грн, сплачену за платіжним дорученням №214 від 10.02.2022.

Із зазначеної суми позивачем було зараховано та погашено заборгованість за актом №591 від 09.02.2022 у розмірі 25000,00грн.

Зазначене підтверджується підписаним сторонамиактом звірки взаєморозрахунків за договором №30394727 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів від 09.02.2022 за період січень-травень 2022 рокуі станом на 31.05.2022 заборгованість відповідача складала 80000,00грн (а.с. 26 том 1).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг не виконав, у зв`язку з чим, перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 80000,00грн на яку останній нарахував інфляційні втрати у сумі 18015,35грн та пеню у сумі 23030,13грн. Вказане і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини щодо виконання позивачем послуг перевезення вантажів, виконання/невиконання відповідачем своїх зобов`язань з їх оплати, строк оплати та наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенні з огляду на наступне.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 ГК України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків у розумний строк.

Відповідно до частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Як зазначалось вище, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 105000,00грн, що підтверджується підписаними сторонами актами про надання послуг та актом звірки взаєморозрахунків, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 15-17, 26том 1).

Відповідачем було здійснено часткову оплату у сумі 25000,00грн, що не заперечується позивачем та відповідачем.

Із зазначеної суми позивачем було зараховано та погашено заборгованість за актом №591 від 09.02.2022 у розмірі 25000,00грн.

Таким чином, не оплаченою за актами залишається сума 80000,00грн, з яких:

- 25000,00грн за актом №706 від 14.02.2022;

- 25000,00грн за актом №707 від 14.02.2022;

- 30000,00грн за актом №902 від 21.02.2022.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до підпункту 4.4 договору з урахуванням ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України надані позивачем послуги з перевезення вантажу повинні були оплачені відповідачем:

- 14.02.2022 за актом №706 від 14.02.2022 на суму 25000,00грн, прострочення з 15.02.2022;

- 14.02.2022 за актом №707 від 14.02.2022 на суму 25000,00грн, прострочення з 15.02.2022;

- 21.02.2022 за актом №902 від 21.02.2022 на суму 30000,00грн, прострочення з 22.02.2022.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати вартості наданих послуг на суму 80000,00грн відповідач не надав і доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів впливу саме воєнного стану на можливість виконання зобов`язань за договором.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання зобов`язання.

Тож, зазначений лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили).

Інших доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати поставленого позивачем природного газу у встановлений договором строк матеріли справи не містять і відповідачем суду не надано.

Таким чином, з урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 80000,00грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 7.3.1 договору в розмірі 23030,13грн та інфляційні втрати у розмірі 18015,35грн, які розраховані на підставі ст. 625 ЦК України, відповідно до розрахунку (а.с. 27-29 том 1).

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.3.1 договору за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Заявлена позивачем пеня розрахована у сумі 23030,13грн за загальний період з 15.02.2022 по 17.11.2022 із заборгованості за спірними актами про надання послуг (а.с. 29 том 1).

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що він здійснений без урахування наступних положень законодавства.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором сторони не передбачили порядку, який би визначав період нарахування штрафних санкцій, а тому при розрахунку необхідно застосовувати вимоги статті 232 ГК України.

Посилання позивача на п. 12.6 договору не приймається судом до уваги, оскільки даним пунктом сторони передбачили лише продовження строку позовної давності, а не зміну періоду нарахування штрафних санкцій.

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 13016,44грн за загальний період з 15.02.2022 по 22.08.2022, з яких:

- 8027,40грн за період з 15.02.2022 по 15.08.2022 із заборгованості у загальній сумі 50000,00грн за актами №706 від 14.02.2022, №707 від 14.02.2022;

- 4989,04грн за період з 22.02.2022 по 22.08.2022 із заборгованості у сумі 30000,00грн за актом №902 від 22.02.2022.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у загальній сумі 18015,35грн за загальний період з лютого 2022 по жовтень 2022 із заборгованості за спірними актами (а.с. 27-28 том 1).

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень не встановлено.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин, законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 111031,79грн, з яких: 80000,00грн - основний борг, 13016,44грн - пеня, 18015,35грн - інфляційні втрати. В решті позовних вимог слід відмовити.

Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 2275,76грн (111031,79 х 2481,00/121045,48 = 2275,76).

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

ПозовПриватного підприємства "Транс-Авто-Д" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 121045,48грн, з якої: 80000,00грн основного боргу, 18015,35грн інфляційних втрат, 23030,13грн штрафних санкцій задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія"(49026, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 47, кв. 54, ідентифікаційний код 30394727)на користь Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" (31200, Хмельницька обл., м. Волочинськ, вул. Запорізька, буд. 7, ідентифікаційний код 34412482)80000,00грн - основного боргу, 13016,44грн - пені, 18015,35грн - інфляційних втрат та 2275,76грн - судового збору.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія"на користь Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" 10013,69грн - пені.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 30.01.2023.

Суддя В.О. Татарчук