Рішення № 108647834, 30.01.2023, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 702/700/22

Провадження № 2/702/54/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

30.01.2023 м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Жежер Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Махомети І.С. ,

позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ТзОВ «Займер» - не з`явилися,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства зобмеженоювідповідальністю«Займер» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 15.12.2022 звернулась до Монастирищенського районного суду Черкаської області з вимогою до товариства з обмеженою відповідальністю «Займер» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 20.07.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» (далі по тексту ТзОВ «Займер», кредитодавець, товариство), та нею, ОСОБА_1 (далі по тексту позичальник, клієнт), було укладено договір про надання фінансового кредиту № 164543 (далі - кредитний договір) на суму 3000,00 грн на споживчі потреби на строк 14 днів та платою за користування кредитом у вигляді процентів - 2% на добу (730 % річних).

Вважає, що при укладенні вищевказаного договору порушені її права як споживача, згідно зЗаконами України «Про захист прав споживача», «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про електронну комерцію», «Про захист персональних даних», що вбачається у ненаданні інформації, яка стосується суті наданих кредитором фінансових послуг, встановлення несправедливих умов щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання зобов`язань за договором та порушення вимог щодо черговості погашення заборгованості.

Просить визнати недійсним договір про надання фінансового кредиту № 164543 від 30.11.2020.

Ухвалою суду від 19.12.2022 відкрито позовне провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Відповідно до поданого клопотання просить справу розглядати у її відсутність.

У судове засідання представник відповідача ТзОВ «Займер» повторно не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Передбачених ч. 2ст. 223 ЦПК Українипідстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. 280-283 ЦПК України.

Враховуючи те, що розгляд справи відбувається у відсутності сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши викладені у заявах по суті справи обставини та безпосередньо дослідивши письмові докази, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи питання про порушення відповідачем норм встановлених ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка стосується суті фінансових послуг, суд зазначає наступне.

30.11.2020 між ТзОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 164543 (далі - договір) у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого позивачем отриманий кредит 3 000 грн, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2% на добу, річна ставка за кредитом становить 730 %, термін користування кредитом 14 днів, тобто до 13.12.2020, загальна сума, що підлягає сплаті становить 3840 грн (а.с. 7 - 9).

Як встановлено зі змісту кредитного договору кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.

Договір № 164543 від 30.11.2020 містить строк кредиту, суму кредиту, проценти за користування кредитом, термін платежу та загальну суму, що підлягає сплаті (а.с. 7 - 9).

Відповідно до п.6.9. договору клієнт підтверджує, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (а.с. 8 зворотна сторона).

Згідно п. 6.8. договору підписанням цього договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту товариства (а.с. 8 зворотна сторона).

Відповідно до п. 6.3 договору всі додатки та додаткові угоди, складені сторонами в електронному вигляді і підписані з використанням одноразового ідентифікатора, є невід`ємними частинами договору.

За змістом положень ч. 1, 2 ст.207, п. 2 ч. 1 ст.208 ЦК Українипередбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.6ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 6 ч.1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від відповідача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір вважається укладеним у відповідності дост. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Факт підписання договору сторонами не оспорюється. Таким чином, сторони договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Посилання позивача, як на підставу задоволення позову на невиконанням відповідачем вимог ч. 2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 12 ЗУ « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи із наступного.

Метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III від 12.07.2001 (далі по тексту ЗУ №2664-III) є створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб - підприємців, які надають фінансові послуги, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Згідно з ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокремаЗаконом України"Про захист прав споживачів". Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані, відповідно доЗакону України"Про захист прав споживачів".

Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит, то позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати спеціальний закон «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України"Про споживче кредитування".

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) стаття 11 в редакції Закону України № 1734-VIII від 15.11.2016 частину другу не містить. Посилання позивача на дану норму не є підставою для відхилення доводів позивача та не здійснення перевірки судом надання споживачеві інформації до укладення договору про споживчий кредит, визначеній ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ №2664-III, що узгоджується з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб`єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов`язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги: а) найменування (для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг; б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності); в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги; г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків; ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги; д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства.

Посилання позивача на порушення відповідачем споживчих прав щодо ненадання інформації, передбаченої ч. 2 ст. 12 ЗУ №2664-III, спростовуються самим договором, який підписаний сторонами, а саме п. 6.9., згідно з яким клієнт підтверджує, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Тобто, підписання позивачем договору про надання фінансового кредиту та прийняття пропозиції укласти договір (оферти) свідчить про ознайомлення з вимогами ч. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, з досліджених судом доказів вбачається, що ознайомлення з правилами передують укладенню договору.

Отже, відповідач в повній мірі поінформував позивача про умови надання позики відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи позивача про необізнаність її з усіма умовами договору через укладенням цього договору у короткий проміжок часу та відсутність окремого підписаного документу суд оцінює критично, оскільки позивач не підтвердила належними доказами відсутність у неї можливості ознайомитися з правилами надання кредиту, договору оферти щодо отримання кредиту та іншою інформацією, розміщеною на сайті відповідача, до безпосереднього укладення оспорюваного договору, а не під час процедури отримання одноразового ідентифікатору електронного цифрового підпису та його виконанням.

Доводи позивача щодо не ознайомлення з Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту суд оцінює критично, оскільки позивач підтвердила, що знайомилась та повністю розуміє вказані правила, Правила не містять істотних умов договору та не є його частиною. Всі істотні умови викладено в кредитному договорі. Тобто не ознайомлення з Правилами не впливає на зміст зобов`язання, що випливає з кредитного договору та його дійсність, а тому посилання позивача на те, що вона не була ознайомлений з Умовами та Правилами до кредитного договору є необґрунтованими.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами у справі, відповідачем виконано умови договору в частині перерахування на банківську картку позичальника грошових коштів у сумі 3000,00 грн.

Доказів на спростування отримання коштів за договором у розмірі 3 000,00 грн та користування ними позивачем не надано.

Таким чином, при укладанні договору, приймаючи всі умови та вчиняючи дії щодо отримання коштів позивач підтвердив свою поінформованість з умовами договору та погодилася з ними.

Таким чином, аналізуючи спірний договір № 164543 від 30.11.2020 в сукупності з нормамиЗакону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.215, ч.1 і ч.3 ст.203 ЦК України, суд дійшов висновку, що при укладенні та підписанні зазначеного правочину сторонами було додержано усіх вимог, передбачених нормами чинного законодавства, за змістом оспорюваного правочину сторонами досягнуто всіх істотних умов обов`язкових для даних видів договорів, при підписанні спірного договору, позивач погодилась з його умовами, перерахування на рахунок позивача кредитних коштів ніким не оспорюється, а тому умови зазначеного правочину не суперечать принципу добросовісності, підстав для визнання недійсним договору позики з цих підставі як в окремих частинах, так і вцілому, які наведені позивачем, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про порушення відповідачем норм встановлених п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (який був чинним на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон № 1023-ХІІ) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закон № 1023-ХІІ (який був чинним на момент виникнення правовідносин) несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно п. 1.3. договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Відповідно до п. 4.3. договору у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього договору та/або в додатку(ах) до цього даного договору, клієнт зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому, пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 (ста) календарних днів.

Так, згідно з розрахунком ОСОБА_1 , який міститься у позовній заяві, за користування коштами у розмірі 3000 грн в проміжок 14 днів, вона сплачує відсотки за користування в розмірі 840,00 грн = (3000х(2%х365)/365х30.

Суд не погоджується з тим, що вказані умови договору є несправедливими чи є проявом нечесної практики, оскільки позивач однозначно розумів розмір процентів, розмір своїх витрат по кредиту і плати за кредитні кошти, наслідки, і у разі якби вважав для себе укладення договору і отримання кредитних коштів на умовах сплати таких відсотків невигідним чи неспівмірним платі за отриману послугу - мав абсолютну і необмежену можливість та право договору не укладати.

Крім того, кредитодавцем доведені до відома позичальника загальні витрати по кредиту і загальний розмір кредиту (актуальний при умові повернення кредитних коштів і повної сплати відсотків у визначений законом строк і без допущення прострочення). Всі інші наслідки, які небажані для позичальника, за умовами договору (і це відповідає принципам цивільного договору) настають для нього лише при умові недотримання ним самим умов договору та допущення ним порушень умов договору і зокрема, допущення прострочення у виконанні грошового зобов`язання. Позивач знав і усвідомлював такі наслідки, і це з одної сторони мало б його дисциплінувати і спонукати до належного виконання договору, з другої сторони позивач, у разі незгоди з такими умовами та наслідками прострочення мав абсолютну можливість на таких умова договору не укладати.

У даному випадку йде мова не про нечесність чи недобросовісність кредитодавця, який діяв в межах закону, а про зміну намірів і прагнень позичальника, який станом перед отриманням грошей вважав такі умови прийнятними для себе, а після їх отримання і використання для задоволення своїх власних потреб змінив свою думку.

Як вбачається з наданих на адресу суду доказів, у вказаний строк позивач від договору не відмовлявся, жодних заперечень щодо його змісту не висловлював, що свідчить про його згоду з умовами укладеного договору. Позивач ініціював оспорення договору лише після спливу значного часу невиконання ним зобов`язань за договором, що може свідчити про єдиний намір позичальника- уникнути виконання договірних зобов`язань, які через поведінку позичальника стали тепер для нього обтяжливими.

Таким чином судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках договору № 164543 про надання фінансового кредиту від 30.11.2020, здійснюється в межах строку користування кредитом на підставі умов кредитного договору та згідно з вимогами чинного законодавства, а встановлення в кредитному договорі плати (процентів) за користування кредитними коштами не є компенсацією у разі невиконання ним зобов`язань за договором в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991№1023-XII.

Крім цього, згідно розрахунку ОСОБА_1 , який міститься у позовній заяві, у випадку прострочення компенсація становить 2100,00 грн: 3000 грн х (5%х365)/365х14=2100,00 грн, що на думку позивача, становить більше 50 відсотків суми отриманого кредиту та є непропорційно великою сумою по відношенню до вартості наданих послуг.

Разом з тим, суд не погоджується з вищевказаною позицією позивача, оскільки вказаним пунктом встановлена відповідальність за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання. При належному виконанні договірних зобов`язань штрафна санкція не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої штрафної санкції залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Суд вважає, що під час укладення спірного договору в повній мірі дотримано вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов договору, а тому вимога позивача про визнання п. 1.3, 4.3, договору недійсними до задоволення не підлягає.

Вирішуючи питання про порушення відповідачем ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 (який діяв на момент виникнення правовідносин) у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно п. 2.4. договору, який підписаний сторонами, зокрема, при надходженні до товариства коштів на виконання зобов`язань клієнта товариство направляє такі кошти на погашення заборгованості в наступній послідовності: у першу чергу сплачуються проценти за користування кредитом; у другу чергу здійснюється повернення суми кредиту. У разі виникнення простроченої заборгованості за договором грошові кошти клієнта направляються в такій черговості: в першу чергу сплачується пеня за прострочення; в другу чергу оплачуються відсотки за користування кредитом; в третю чергу повертається сума кредиту.

Суд вважає, що під час укладення спірного договору в повній мірі дотримано вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо зазначення черговості погашення заборгованості за договором, а тому вимога позивача про визнання п. 2.4 договору про надання споживчого кредиту недійсним до задоволення не підлягає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір про надання фінансового кредиту № 164543 від 30.11.2020, був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимогиЗакону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогамЗакону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а надання та обробка персональних даних не порушують вимог Закону України «Про захист персональних даних".

Отже, розглядаючи даний спір, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в порушення вимог ст. 12,81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактів на які вона посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а відтак, і підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає, що є наслідком відмови в задоволенні позовних вимог.

На підставіст. 141 ЦПК України, оскільки позивач при подачі позовної заяви була звільнена від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставівикладеного такеруючись статтями 2-7,9-13,141,223,258,259,263-265, 268, 272,273, 351, 352,354,355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства зобмеженоювідповідальністю«Займер» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовити повністю.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦивільним процесуальнимкодексом України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Позивач, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Відповідач: товариство зобмеженоювідповідальністю«Займер», місцезнаходження вул. Ярославська,5/2В м. Київ, код ЄДРПОУ 42146903.

Суддя Ю.М. Жежер