Рішення № 108647814, 30.01.2023, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/1501/22

Номер провадження № 2/699/128/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2023 року м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шеавченківський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - Гусарової В.В., при секретарі - Горбенко І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Корсунь-Шевченківський в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 12.01.2010 Корсунь- Шевченківським РВУМВС України в Черкаській області, Зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Корсунь - Шевченківської міської ради ( Код ЄДРПОУ: 33917227, місце знаходження: вул. Шевченка, буд.42, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

в с т а н о в и в:

1.Позиція сторони позивача.

Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод користування житловим приміщенням, мотивуючи тим, що позивач є новим власником будинку АДРЕСА_1 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане мені 22 листопада 2022 року та зареєстровано в реєстрі під № 1160.В цьому успадкованому ним будинку зареєстрована гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із своєю неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ці особи позивачу незнайомими. Позивач, ставши власником успадкованого будинку по АДРЕСА_1 , ніколи не бачив ні їх, ні їхніх речей в цьому будинку. Позивач вважаю, що відповідачка при житті його матері ОСОБА_5 , 1933 року народження (спадкодавця будинку) була лише формально зареєстрованою для "прописки" її та її малолітньої дочки, адже при житті матері, часто відвідуючи матір, позивач цих людей жодного разу не бачив у цьому будинку як і не бачив їхніх речей.

Позивачу відомо, що відповідачка разом із своєю неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою АДРЕСА_3 . На прохання позивача виписатися з будинку відповідачка повідомила, що не заперечує щодо цього, мала намір самостійно добровільно виписатися, проте не може зробити цього через певні бюрократичні перепони.

Тобто, не дивлячись на те, що відповідачка разом з її неповнолітньою донькою ОСОБА_6 фактично не проживає в його будинку, вони залишаються бути зареєстрованими в ньому, не маючи на це ніяких підстав.

З огляду на те, позивач за цим позовом просить суд про усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні житлом шляхом зняття з місця реєстрації відповідачів та позбавлення їх права на користування житлом.

2.Позиція сторони відповідачів.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила судове засідання проводити без її участі, позов визнала у повному обсязі.

3.Судовий розгляд

Ухвалою про відкриття провадження по справі від 03.01.2023 р. суд ухвалив слухати справу за правилами загального позовного провадження .

У судове засідання позивач не з`явився, був належним чином повідомлений, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила судове засідання проводити без її участі, позов визнала у повному обсязі.

Третя особа - представник служби у справах дітей Корсунь-Шевченківської міської ради проти задоволення позову не заперечувала та просила розглянути справу без її участі.

У судовому засіданні були вивчені наступні докази по справі :

-Копія паспорту позивача ( а.с.7-8)

-Копія свідоцтсва на право на спадщину за законом ( а.с.9)

-Копія будинкової книги ( а.с.10-12)

-Технічний паспорт на будинок ( а.с.13-20)

-Витяг з державного реєстру речових прав ( а.с.21)

-Витяг про реєстрацію у спадковому реєстрі ( а.с.22)

-Пояснення ОСОБА_7 ( а.с.23)

-Акт обстеження будинку позивача, відповідно до якого відповідач з дитиною там не проживають, в будинку ведеться капітальний ремонт та відсутні умови для проживання дитини. ( а.с.24)

-Довідка щодо місця реєстрації відповідача ( а.с.29)

-Заява відповідача щодо визнання позовних вимог ( а.с.38)

- 4.Висновку суду та норми законодавства, якими керувався суд при прийняття рішення

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до вимог ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" "Застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого, згідно вимог статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки".

Вивчивши матеріали справи судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 з 22.11.2022 р. ( а.с.21), на підставі свідоцтва про право на спадщину ( а.с.9).

При цьому судом було встановлено, що відповідач разом з дитиною зареєструвана у зазначеному будинку з 2010 р. ( а.с. 11), однак фактично ніколи там не проживала.

Відповідач та його дитина не є членами родини позивача.

Так, відповідачка на сьогодні не має права власності на даний будинок чи на його частину, договори наймання, піднаймання, оренди квартири з ним не укладалися також. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Приписами статті 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Згідно положень статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або-, права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України № 475/97-ВР від 17.07.97 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Також, правова позиція Європейського Суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 p., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 p., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 p.). У статті 47 Конституції України зазначено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.11, ч.І ст.143акону України «Про охорону дитинства`кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Україною 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її /

благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 2,3 ст. 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

В силу ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається по місцю проживання батьків.

Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Таким чином , суд дійшов висновку, що є законні підстави для задоволення позову і це не порушить права дитини відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16,29,316,317,319,321,379,405 ЦК України, ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Корсунь - Шевченківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити повністю .

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право на користування будинком АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяГусарова В.В.