Постанова № 108647631, 27.01.2023, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/146/22

провадження № 3/631/2/23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2023 року селище міського типу Нова Водолага

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області адміністративний матеріал, що надійшов від Відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , працюючого на посаді водія вантажного автомобіля у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЖБК-15», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Нововодолазького районного суду Харківської області відВідділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській областідля розгляду по суті надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 .

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 247837, складеного 04 лютого 2022 року поліцейським сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим сержантом поліції Попсуйшапка І. С., убачається, що 04 лютого 2022 року о 18 годині 15 хвилин у селищі міського типу Нова Водолага, Харківського району, Харківської області по вулиці 40 років Перемоги, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21063», державний номерний знак НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору «Drager Аlcotest6820» у присутності двох свідків, що підтверджується тестом № 199 від 04 лютого 2022 року, результат огляду склав 2,04 ‰.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення вимогпункту 2.9 «А» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У судові засідання, що були призначені неодноразово протягом 2022 року ОСОБА_1 жодного разу не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення, у тому числі шляхом направлення судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS повідомлення на номер мобільного телефону, який ОСОБА_1 вказав у своїй заяві на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS повідомлень від 04 лютого 2022 року.

ОСОБА_1 та його представники адвокати Мезін Віталій Вікторович та ОСОБА_2 неодноразово зверталися до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи з різних причин, пояснень по суті справи не направляли, окрім клопотання про повернення матеріалів справи для належного оформлення.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди повинні неухильно виконувати вимоги статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи, це можливо у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і від неї не надійшло клопотання про його відкладення.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні для надання пояснень та доказів. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Положеннями статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено п`ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому частиною 6 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить один рік з дня вчинення правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 надійшов на адресу суду для розгляду по суті 16 лютого 2022 року та неодноразово розгляд справи відкладався за клопотаннями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та його захисників, які суд розцінює як спробу затягування судового розгляду даної справи, задля уникнення притягнення до адміністративної відповідальності з урахування того, що 04 лютого 2023 року спливає строк, визначений статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, для накладання адміністративного стягнення.

Тим більше, у ОСОБА_1 та його захисників було достатньо часу щонайменше з 14 липня 2022 року (коли новий представник Алексєєва О. О. вперше ознайомився з матеріалами справи про адміністративне правопорушення), надати свої письмові пояснення або докази, та направити будь які клопотання для розгляду у судовому засіданні, що зроблено не було, окрім клопотання про направлення матеріалів до органу поліції для дооформлення.

При цьому суддя зауважує, що безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержанняКонституції,законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

У даній справі суддя виходить з того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальностівиклала свою позиціюписьмово, у поясненнях, що надані до протоколу про адміністративне правопорушення. Отже нею реалізовано відстоювання своєї правової позиції і на власний розсуд використано процесуальні права. Також ОСОБА_1 та його представники не повідомляли суд з часу введення воєнного стану будь-яким способом про бажання брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Крім того, клопотань про допит працівників поліції, які склали протокол про адміністративне правопорушення, а також свідків, ОСОБА_1 та його захисники не заявляли, а тому суд вважає можливим провадити розгляд на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на що, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до уваги те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки вважає за здійснити розгляд справи у її відсутність, адже (з огляду на викладене в сукупності) розгляд суддею/судом цієї справи в умовах воєнного стану за відсутності указаної сторони, однак при наявності її письмових пояснень, здійснюється на підставі загальних засад і відповідає конституційному принципу верховенства права. Це не призведе до обмежень прав і свобод людини і громадянина, азабезпечить оперативний і об`єктивний судовий контроль в умовах воєнного стану на виконання завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення визначених у статті 1 вказаного Кодексу. Тим більше, що положення статті 268 Кодексу України про адміністративніне містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення застаттею 130 Кодексу України про адміністративніза відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до наступного.

Положення частин 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

У відповідності до вимог частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).

При цьому, положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях247та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Приписами пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію»визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ встановлені обов`язки учасників дорожнього руху, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюютьсяПравилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі Правила дорожнього руху), пункт 1.3 якихпередбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, водій особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.9 «А» Правил дорожнього руху).

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9 «А» Правил дорожнього руху передбачена статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, об`єктивна сторона якої полягає в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, також передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Отже, з системного аналізу вказаних норм права вбачається, що проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності до того підстав, є обов`язком водія, а не його правом.

Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння визначена положеннями статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, а також «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 № 1103.

Частинами 2 та 3 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції від 16 лютого 2021 року), чітко визначено, щоогляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно положень пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 6розділу Івищенаведеної Інструкціїпередбачено,що оглядна стансп`яніння проводиться: поліцейськимна місцізупинки транспортногозасобу звикористанням спеціальнихтехнічних засобів,дозволених дозастосування МОЗта Держспоживстандартом(далі спеціальнітехнічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Як визначеноу пунктах1,3,4та 7розділу ІІ«Інструкції пропорядок виявленняу водіївтранспортних засобівознак алкогольного,наркотичного чиіншого сп`янінняабо перебуванняпід впливомлікарських препаратів,що знижуютьувагу ташвидкість реакції»,затвердженої НаказомМіністерства внутрішніхсправ України,Міністерства охорониздоров`яУкраїни №1452/735від 09листопада 2015року,за наявностіознак,передбачених пунктом3розділу Іцієї Інструкції,поліцейський проводитьогляд настан сп`янінняза допомогоюспеціальних технічнихзасобів,дозволених дозастосування МОЗта Держспоживстандартом. Поліцейськимивикористовуються спеціальнітехнічні засоби,які мають,зокрема,сертифікат відповідностіта свідоцтвопро повіркуробочого засобувимірювальної техніки. Огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції. Установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Результати оглядуна стансп`яніння водіятранспортного засобу,проведеного поліцейським,зазначаються вакті оглядуна станалкогольного сп`янінняз використаннямспеціальних технічнихзасобів (додаток2)(далі актогляду).У випадкуустановлення станусп`яніння результатиогляду,проведеного поліцейським,зазначаються упротоколі проадміністративне правопорушення,до якогодолучається актогляду. Актогляду складаєтьсяу двохпримірниках,один зяких вручаєтьсяводію,а другийзалишається уполіцейського та/абодолучається допротоколу проадміністративне правопорушенняу разівстановлення станусп`яніння. Якщо технічними характеристиками спеціального технічного засобу передбачається роздрукування на папері його показників, ці результати долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення (пункт 10 розділу ІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року).

Аналогічні за змістом норми містяться й у Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року, у пукти 2, 3 та 5 якого встановлюють, що огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі стан сп`яніння), згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.

Огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров`я (в сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп`яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп`яніння.

Підтвердження стану сп`яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до

відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи 04 лютого 2022 року о 18 годині 15 хвилин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автомобілем марки «ВАЗ 21063», державний номерний знак НОМЕР_2 , у селищі міського типу Нова Водолага, Харківського району, Харківської області по вулиці 40 років Перемоги, у зв`язку із виявленням порушення пункту 34.4.3 «В» Правил дорожнього руху, за що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 995660 від 04 лютого 2022 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладання адміністративного стягнення у виді штрафу (а. с. 12). Даний факт ОСОБА_1 та його захисниками не заперечувався, а отже вказані обставини підтверджують факт керування останнім відповідним транспортним засобом автомобілем.

Під час спілкування з водієм у працівників полії виникла підозра, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння, через що останньому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Аlcotest6820».

Факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння підтверджується сукупністю доказів, що містяться в матеріалах справи, зокрема:

- даними тестування на алкоголь, проведеного 04 лютого 2022 року о 18 годині 13 хвилини за допомогою газоаналізатора «Drager Аlcotest 6820», прилад № ARJL 0253, принтер № ARJК 0471, тест № 199, який є додатком до протоколу № 247837, де вказано результат тесту 2,04‰. Даний результат підписаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без зауважень (а. с. 3);

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 04 лютого 2022 року, який повідомив, що 04 лютого 2022 року знаходився вдома та ввечері випив 200 грам горілки та поїхав за донькою, оскільки остання не могла добратися до дому. Коли ОСОБА_1 повертався назад на автомобілі не працювала ліва фара ближнього світла та він був зупинений працівниками поліції за порушення Правил дорожнього руху. У вчиненому розкаюється та зобов`язався, що вподальшому такого не допустить (а. с. 4);

- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 04 лютого 2022 року, які вказали, що 04 лютого 2022 року близько 18 години 10 хвилин були зупинені працівниками поліції та стали свідками того, як відносно ОСОБА_1 був складений адміністративний протокол за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Під час проходження тесту на місці зупинки транспортного засобу громадянином ОСОБА_1 , за допомогою приладу «Drager Аlcotest», було встановлено, що останній має показник алкоголю 2,04 ‰. Також останній мав ярко виражений запах алкоголю з порожнини рота, невнятну мову, поводив себе агресивно та зухвало. Проїхати до медичної установи для здачі відповідних аналізів ОСОБА_1 , у присутності свідків, відмовився у категоричній формі (а. с. 5, 6).

Надаючи оцінку цим поясненням суд відмічає, що виходячи з вимог статті 272 та пункту 5 частини 1статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, допит свідків в судовому засіданні не є обов`язком судді, який розглядає справу про адміністративне правопорушення.

При цьому, суд враховує, що з клопотанням про допит свідків під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 та його захисники не зверталися.

Крім того, письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які наявні в матеріалах справи, повністю узгоджуються з фактичними обставинами події та іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Оформлення поліцейським пояснень свідків на бланку, само по собі не свідчить про недостовірність цих пояснень як доказів; під вказаними поясненнями міститься власноручний запис свідків про те, що пояснення з їх слів записані вірно та ними прочитані.

Те, що вказані пояснення відносяться саме до цієї справи, жодних сумнівів не викликає.

Також факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом вірно відображений у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 247837, що був складений 04 лютого 2022 року поліцейським сектору реагування патрульної поліціїВідділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим сержантом поліції Попсуйшапка І. С.,з якого вбачається, що 04 лютого 2022 року о 18 годині 15 хвилин у селищі міського типу Нова Водолага, Харківського району, Харківської області по вулиці 40 років Перемоги, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21063», державний номерний знак НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору «Drager Аlcotest6820» у присутності двох свідків, що підтверджується тестом № 199 від 04 лютого 2022 року, результат огляду склав 2,04 ‰ (а. с. 2).

З відомостями, зафіксованими працівником поліції у даному протоколі ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі.

Слід також зауважити, що будь-яких заперечень щодо відомостей, які зазначені в протоколі працівником поліції, ОСОБА_1 ані в протоколі, ані в окремих поясненнях не зазначив; останній не висловлював те, що не згоден із встановленим відносно нього факту перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що цей протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії службової особи, яка його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ані ОСОБА_1 , ані його захисниками не оскаржувалися, а саме: скарг до керівництва працівників поліції, позовної заяви до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, заяв до правоохоронних органів в порядку, передбаченомуКримінальним процесуальним кодексом України, останні не подавали, а тому доводи про те, що працівники поліції під час складення протоколу порушили вимоги чинного законодавства є необґрунтованими та суд ставиться до них критично.

Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений з дотриманням вимог статтей 254 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, будь-яких істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.

При цьому, як встановлено у ході судового розгляду справи працівниками поліції в цілому дотримані вимоги статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недоліки протоколу, на які вказує захисник в частині некоректно зазначеної назви приладу, наведення букв у прізвищі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності тощо, не є суттєвими та не вказують на безпідставність складання протоколу.

Крім того, у судовому засіданні були досліджені та відтворені відеозаписи, що долучені до матеріалів справи, зокрема диск «Alerus» DVD-R 4,7 GB, на якому мається два відеофайла: 20220204_180039 тривалістю 07 хвилин 28 секунд та 20220204_181008 тривалістю 05 хвилин 04 секунди (а. с. 12), на яких відображено перебіг подій, що мали місце 04 лютого 2022 року по вулиці 40 років Перемоги в селищі міського типу Нова Водолага Харківського району Харківської області, за участю водія ОСОБА_1 , а саме те, що останній добровільно у присутності дружини та свідків погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального приладу газоаналізатора «Drager Alcotest 6820». Перед проходженням огляду працівник поліції докладно пояснив, що потрібно роботи та зробив пасивний тест на приладі (забір повітря), продемонструвавши, що у насадці до газоаналізатору не має вмісту алкоголю. За результатами огляду було встановлено, що вміст алкоголю у видихуваному ОСОБА_1 повітрі складає 2,04‰. При цьому ОСОБА_1 поводив себе зухвало, періодично висловлюючись ненормативною лексикою.

Даних про те, що ОСОБА_1 був не згоден із результатами огляду матеріали адміністративної справи не містять. Крім того, після проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, ОСОБА_1 до медичного закладу для проходження додаткового огляду на стан алкогольного сп`яніння самостійно не звертався.

Будь-яких порушень при проведенні фіксації вчиненого адміністративного правопорушення та збирання доказів, судом не встановлено.

Частина 2 статті 30 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до статті 31 вказаного Закону віднесено застосування засобів відеозапису.

Відповідно до приписів статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:

1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Долучені до матеріалів справи відеозаписи не суперечать вимогам статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення та в даному випадку не є єдиним доказом по справі, а оцінюється в сукупності з іншими доказами.

Наданий до матеріалів справи диск з відеозаписами сумнівів щодо його достовірності та допустимості не викликає, так як не містить ознак фальсифікації та фабрикації; на цих записах відображено подію, що зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення та інших документах.

Таким чином, з огляду на те, що подія була зафіксована поліцейськими за допомогою технічного засобу відеозапису, який долучено до протоколу про адміністративне правопорушення, суд вважає, що проведення огляду та складання протоколу про адміністративне правопорушення відбулося з дотриманням вимог закону, тому вказані докази є належними та допустимими.

Також в матеріалах справи маються відомості про виконання поліцейськими вимог частини 1 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушенняпро відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем, а саме розписка ОСОБА_5 від 04 лютого 2022 року про отримання від працівників поліції автомобіля марки «ВАЗ 21063», державний номерний знак НОМЕР_2 , для доставляння його за місцем мешкання батька ОСОБА_1 адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13).

З приводу доводів адвоката про порушення працівниками поліції пункту 7 розділу 2 «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, в частині допущення у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 247837 від 04 лютого 2022 року закреслень та виправлень у часі вчинення адміністративного правопорушення, а також у прізвищі водія у тексті й повній назві спеціального приладу, слід зазначити наступне.

Дійсно, у протоколі про адміністративне правопорушення маються певні виправлення та подвійне наведення букв у деяких словах та цифрах, проте вказані наведення ніяких чином не впливають на кваліфікацію порушеного ОСОБА_1 пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху чи диспозиції протоколу.Вказані недоліки не є суттєвими та не роблять неможливим отримання інформації з протоколу про адміністративне правопорушення, чи сумніватися в правильності відомостей відображених в ньому.

Як вказав Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1214/17 та від 24 грудня 2019 року у справі № 459/1801/17, зазначення інспектором неправильних даних, в тому числі і неправильної дати складання постанови, не спростовує порушення Правил дорожнього руху, та є опискою, яка не може бути підставою для скасування документу.

Доводи щодо якості доказів, з огляду на наявні у них виправлення, не тягне за собою визнання їх неприйнятними, адже в постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 357/14462/14-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимимивиступає якість змісту документів.

Щодо впливу порушення в оформленні протоколу з огляду на наявність виправлень через призму положень «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 09 грудня 2020 року № 4248/5, то суд зауважує, що у пункті наявне застереження, а саме указано, що не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що вносяться до протоколу, а також унесення додаткових записівпісля того, як протокол підписано особою, щодо якої його складено.

Навіть якщо припустити, що така дія, попри наявність застереження, є порушенням законодавства, суд вважає, що воно не потягло за собою порушення або ж звуження певних прав сторони захисту.

Слід зазначити, що вирішуючи справу чуд має приймати інформоване рішення, тобто робити свої висновки щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, виходячи з усієї релевантної інформації, яку сторонам вдалося отримати і надати суду.

Правила недопустимості доказів становлять собою обмеження цього загального принципу, дозволяючи або зобов`язуючи виключати з процесу доказування інформацію, яка потенційно може мати істотне, а іноді й вирішальне значення для справи.

Тому виключення потенційно важливих відомостей, тобто визнання їх недопустимими незалежно від їх стосунку до справи і доказового значення, є крайнім заходом, до якого слід звертатися у разі, якщо іншими засобами неможливо забезпечити справедливого судового розгляду.

В основі створення правил про недопустимість доказів лежать кілька міркувань.

Насамперед це виключення потенційно недостовірних доказів або доказів, достовірність яких неможливо перевірити.

Також запровадження правил про недопустимість доказів має за мету створити стримуючий ефект для державних органів. Загроза виключення доказів, отриманих внаслідок істотного порушення фундаментальних прав і свобод людини, знеохочує органи правопорядку вдаватися до таких порушень.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи отримання доказів за допомогою катувань і поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та права на допомогу захисника, відвертого порушення права на недоторканість або тих чи інших аспектів приватного життя тощо не може бути терпимим у правосудді.

Тому концепція, що лежить в основі правил щодо допустимості доказів, на переконання суду, виходить з розуміння, що в центрі уваги суду, який вирішує питання про допустимість доказу, мають знаходитися права особи і виправданість їх обмеження державою, незалежно від того, яким саме представником держави ці права обмежуються.

Водночас, порушення численних формальностей, які регулюють порядок складання процесуальних документів чи окремих процесуальних дій, але жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті порушення і покаранні винуватця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Верховний Суд в постанові від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18зазначав, що норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».

Суд в цій справі вважає такий підхід, сформований Верховним Судом, правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та/або заперечити цю інформацію.

Сторона захисту у питанні наявності виправлень та подвійного наведення букв у деяких словах та цифрах жодним чином не аргументувала, які саме права і свободи людини порушені та якими положеннямиКонституції, законів України та/або міжнародних договорів ці права і свободи людини передбачені. Не наведено обґрунтування, чому ці порушення, навіть якщо було б встановлено, що ним зачіпаються права і свободи особи, може розглядатися як істотне, тобто таке, що заперечує або критично звужує саму сутність якогось права та свободи людини.

Наприклад, якщо припустити, що таким чином зачіпаються права сторони захисту, то слід відмітити що останні не указали, у якому аспекті права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності були звужені тим, що було деталізовано час вчинення адміністративного правопорушення та прізвище правопорушника в описовій частині протоколу, і реалізації яких прав стороні захисту завадило таке виправлення.

Тим самим, в сукупності підстави наведені стороною захисту для визнання доказу недопустимим не є слушними, так як не було установлено істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження та вказані недоліки не спростовують виявленого порушення вимог пункту 2.9 «А» Правил дорожнього руху з боку ОСОБА_1 .

Посилання захисника на те, що матеріали справи не містять сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, за допомогою якого проводився огляд на стан алкогольного сп`яніння, суд сприймає критично, з огляду на відсутність у поліцейських такого обов`язку надавати вказані документи до протоколу, тоді як стороною захисту така вимога не була заявлена ані під час розгляду справи у суді, ані була озвучена ОСОБА_1 під час проходження відповідного огляду.

При розгляді даної справи, суд вважає за необхідне зазначити, що допустимий вміст алкоголю в крові людини, яка керує транспортним засобом 0,2 проміле. Ухвалена класифікація говорить, що 0,2 ‰ це майже нульова, найлегша ступінь сп`яніння, майже безсимптомна.

Разом із тим, згідно результатів огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, проведеного за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6820», результат тесту склав 2,04 ‰, що значно перевищує допустиму норму.

Слід звернути увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у керуванні особою транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, за своїм характером має підвищену суспільну небезпеку, оскільки становить загрозу не лише для безпечного руху транспорту, а й для життя та здоров`я водіїв, учасників дорожнього руху та пішоходів.

Отже,оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, доведеним, а тому він підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» року («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» № 15809/02 і 25624/02) від 29 червня 2007, яке з урахуванням положень статей 8 та 9 Конституції України є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Так, 17 січня 2023 року за вхідним № 292/23-вх до Нововодолазького районного суду Харківської області надійшло клопотання голови трудового колективу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖБК-15» Лисенка Андрія Миколайовича про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі статті 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення та передачу справи з єдиним унікальним № 631/146/22 на розгляд трудового колективу підприємству для застосування до ОСОБА_1 заходів громадського впливу. До вказаного клопотання надано заяву від ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року про визнання вини у вчиненні 04 лютого 2022 року адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та взяття на поруки, а також протокол Загальних зборів трудового колективу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖБК-15» від 27 липня 2022 року.

Вирішуючи порушене у зверненні питання суд відмічає наступне. Питання темпоральної дії (дії у часі) закону про відповідальність за адміністративні правопорушення врегульоване положеннями статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка мовить, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2657-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні право-порушення щодо посилення адміністративної відповідальності за незаконну торгівлю пальним», який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, статтю 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення було виключено з Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто законодавець виключив з цього Кодексу сам правовий інститут звільнення особи від адміністративної відповідальності та передачу матеріалів про адміністративні правопорушення на розгляд громадській організації або трудовому колективу.

Разом із тим, на час вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення (04 лютого 2022 року), чинна на той час редакція статті 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачала звільнення особи від адміністративної відповідальності та передачу матеріалів про адміністративні правопорушення на розгляд трудовому колективу, проте містила заборону прозвільнення від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів стосовно осіб, які вчинили правопорушення, зокрема передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, на даний час відсутні як матеріальні, так і процесуально правові підстави для задоволення клопотання голови трудового колективу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖБК-15» Лисенка Андрія Миколайовича про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі статті 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення та передачу справи з єдиним унікальним № 631/146/22 на розгляд трудовому колективу підприємству.

Згідно з частиною 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Обставин, що відповідно до статтей 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення пом`якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 у судовому засіданні не встановлено. Майнової шкоди проступком не заподіяно.

Вирішуючи питання щодо міри адміністративного стягнення, яке необхідно призначити ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Адміністративна відповідальність має подвійну мету захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності.

Перша репресивно-каральна («штрафна») полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави правопорушнику, а по-друге, - засобом, який попереджає нові правопорушення.

Друга функція запобіжно-виховна тісно пов`язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.

Тобто, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, що і матиме місце в цій ситуації.

Відтак, керуючись принципом верховенства права, з урахуванням вимог статей 33, 245, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою запобігання вчинення у подальшому нових правопорушень та досягнення мети адміністративного покарання, беручи до уваги характер скоєного адміністративного правопорушення, особу правопорушника та ступень її вини, суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів в межах санкцій частини 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з урахуванням вимог статтей 34, та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В порядку частини 5 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд вирішує питання про стягнення судового збору з особи, на яку накладається адміністративне стягнення.

Відповідно до вимог статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у провадженні по справі про адміністративнеправопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Згідноз частиною 1 та пунктом 5 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у сумі, яка дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому він справляється.

Статтею 7 Закону України № 2710-ІХ від 03 листопада 2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2684гривні 00 копійок.

В зв`язку з вищевикладеним, вважаю за необхідне стягнути із ОСОБА_1 судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у розмірі 536 гривень 80 копійок, - зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8 9 11, 23, 34, 35, частиною 6 статті 38, статтею 40-1, частиною 1 статті 130, статтями 245, 246, 256, частиною 2 статті 268, пунктом 7 частини 1 статті 247, статтями 249 252, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 280, 283 285, частиною 2 статті 287, статтями 294, 298, частинами 1 і 2 статті 299 та частиною 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, який стягнути на користь держави (номер рахунку (IBAN): UA 168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету: 21081300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) електронне адміністрування податку) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк ОДИН рік.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 536 гривень 80 копійок (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП електронне адміністрування податку), номер рахунку (IBAN) UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

В разі не сплати штрафу у строк встановлений частиною 1 статті 307Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку примусового виконання постанови стягується штраф у подвійному розмірі, що буде складатиме 34000 гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанова набираєзаконної сили після закінчення строку оскарження,а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження.

Суддя: Т. М. Трояновська