Вирок № 108645531, 30.01.2023, Вишгородський районний суд Київської області

30.01.2023 363/2128/22

В И Р О К

Іменем України

30.01.2023р. Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань №42022112330000337 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Катюжанка Вишгородського району Київської області, громадянина України, з середньою - спеціальною освітою; неодруженого; пенсіонера; раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 визнав правомірною збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році за наступних обставин.

Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй.

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволене.

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.

Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська Російської Федерації вторглись сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.

Так, у громадянина України ОСОБА_5 , після 20.02.2014 року, тобто початку військової операції РФ на території Автономної Республіки Крим, внаслідок якої відбулась окупація частини території України, а в подальшому послідувала збройна агресія РФ на сході України і окупація частини Донецької і Луганської областей України, виник та сформувався стійкий злочинний умисел, направлений на визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, зміну чинної української влади та об`єднання України і Російської Федерації в єдине державне утворення.

Визнання протиправною збройної агресії РФ проти України ОСОБА_5 продовжилось в тому числі після початку 24.02.2022 року повномасштабної війни Російської Федерації проти України.

Так, у період із 07 год. 00 хв. по 12 год. 00 хв. 27 лютого 2022 року ОСОБА_5 зустрів на території свого подвір`я, за адресою: АДРЕСА_1 , невстановлену кількість військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, зняв перед ними шапку, тим самим вчинив дію, яка указує на схвалення ним застосування збройної сили Російської Федерації проти суверенітету України і територіальної цілісності України, що є відображенням його антиукраїнської позиції та заперечення встановленого в Україні державного ладу, а також після цього сказав «я вас 8 років тут чекав, чому ви так довго».

Окрім того, у період із 07 год. 00 хв. по 12 год. 00 хв. 01.03.2022 року, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел направлений на схилення мешканців села Катюжанка, Вишгородського району, Київської області до визнання правомірної збройної агресії Російської Федерації проти України, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, з повною серйозністю, ОСОБА_5 у розмові із ОСОБА_7 сказав «навпаки потрібно радіти приходу російських військ».

У подальшому, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на схилення ОСОБА_7 до визнання правомірної збройноїагресії РосійськоїФедерації протиУкраїни, у невстановлений час 22.03.2022 року та 25.03.2022 року, бажаючи настаннясуспільно небезпечнихнаслідків,з повноюсерйозністю, ОСОБА_5 у розмові із останньою сказав «росіяни прийдуть-порядок наведуть».

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи (семантико-текстуальної) експертизи № 9510/22-39 від 26.05.2022 року у мовленні ОСОБА_5 , реалізовані висловлювання «навпаки необхідно радіти приходу російських військ на територію України, яких, з його слів він «очікував 8 років, починаючи з 2014», «росіяни прийдуть порядок наведуть», «я вас 8 років тут чекав, чому ви так довго», що містять ознаки визнання правомірною, спрямовану на шкоду територіальної цілісності і суверенітету України російську збройну агресію проти України (відкритий воєнний напад Росії на Україну 24 лютого 2022 року).

Дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 436-2 КК України, як визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році.

26 липня 2022 року, до підготовчого судового засідання, між підозрюваним ОСОБА_5 , за участі захисника ОСОБА_4 та начальником відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 укладена угода про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.

Згідно даної угоди начальник відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та підозрюваний ОСОБА_5 , за участі захисника ОСОБА_4 , дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 436-2 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, щиро кається у вчиненому; сторони не мають сумнівів щодо добровільності та істинності їх позицій. Узгоджене покарання за ч. 1 ст. 436-2 КК України у виді трьох років позбавлення волі із застосуванням статті 75 КК України, з врахуванням того, що ОСОБА_5 зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість.

Учасникам процесу роз`яснені наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, наслідки невиконання угоди.

Відповідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно з ч.4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.

Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов`язковою участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження (ч.2 ст.474 КПК України).

Дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_5 раніше не судимий; на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває; неодружений; пенсіонер; за місцем проживання характеризується посередньо.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином; сторони добровільно уклали угоду про визнання винуватості, зміст угоди відповідає вимогам ст. 472 КПК України та закону, сторони досягли згоди щодо виду покарання.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до обвинуваченого у разі затвердження угоди судом, та наслідки невиконання угоди передбачені ст. 476 КПК України.

Речові докази відсутні.

Процесуальні витрати по справі за проведення експертизи у сумі 15 667 гривень 91 копійка слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави.

Цивільній позов по справі не заявлено.

Керуючись ст. ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Затвердити в підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості укладену 26 липня 2022 року між начальником відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 та підозрюваним ОСОБА_5 , за участі захисника ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання, якщо він впродовж іспитового строку 1 (один) рік не скоїть нового кримінального правопорушення, та виконає покладені на нього, відповідно до ст.76 КК України обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_5 у дохід держави процесуальні витрати у сумі 15 667 гривень 91 копійку.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1