Ухвала суду № 10863880, 21.08.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-14911/10 Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В.

Категорія 57 Доповідач Соломаха Л.І.

_________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Поляковій Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 22 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2009 рік, -

В С Т А Н О В И В :

13 травня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області (далі Микитівське УПСЗН Горлівської міської ради) про стягнення недоплаченої щорічної компенсації на оздоровлення за 2009 рік.

Зазначав, що є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 1 групи.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щ орічна допомога на оздоровлення йому повинна виплачуватися у розмірі пяти мінімальних заробітних плат на момент виплати.

Таку допомогу за 2009 рік він отримав 11 лютого 2009 року в розмірі 120 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року, що порушує його право на соціальний захист відповідно до ст. 46 Конституції України та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На його звернення доплатити компенсацію на оздоровлення відповідач відмовив.

Посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» мінімальна заробітна плата на лютий 2009 року складала 605 грн., п росив:

- визнати дії відповідача щодо відмови в доплаті щ орічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік протиправними;

- стягнути з відповідача на його користь недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік в розмірі 2 905 грн. (а.с. 1).

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 22 червня 2010 року визнані протиправними дії Микитівського УПСЗН Горлівської міської ради щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щ орічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік. С тягнуто з Микитівського УПСЗН Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік в розмірі 2 905 грн. за рахунок Державного бюджету (а.с. 31-32).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щ орічна допомога на оздоровлення позивачу повинна виплачуватися у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати. Проте згідно ст. 62 зазначеного Закону роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами державної виконавчої влади. Згідно ст. 63 зазначеного Закону фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України у 2009 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Зазначеним законом не передбачені компенсаційні виплати на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі пяти мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам 1 групи складає 120 гривень. Саме в такому розмірі і була виплачена позивачу допомога на оздоровлення за 2009 рік відповідно до бюджетних асигнувань, що надходять на рахунок управління (а.с. 36-37).

В судове засідання апеляційного суду сторони не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 3041 ЦПК України р озгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду справ, передбачених пунктом 2 частини першої статті 15 цього Кодексу, здійснюється апеляційним судом за наявними у справі матеріалами та без виклику осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується його посвідченням НОМЕР_1 від 11 лютого 1998 року (а.с. 3).

Рішенням МСЕК від 14 травня 2005 року він визнаний інвалідом 1 групи безстрокового у звязку із захворюванням, повязаним з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 9).

11 лютого 2009 року Микитівським УПСЗН Горлівської міської ради йому була виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2009 рік у розмірі 120 грн. (а.с. 7).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалід 1 групи, має право на щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі пяти мінімальних заробітних плат. За 2009 рік така допомога йому виплачена в розмірі 120 грн. згідно п останови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка не відповідає ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який має вищу юридичну силу, чим значно звужені права позивача.

Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду є законним та обгрунтованим.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи сторонами не оспорюються.

Оскаржуючи судове рішення, відповідач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 19 грудня 1991 року № 2001-ХІІ.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( в редакції Закону України від Закону України від 06.06.96 р. N 230/96-ВР) щ орічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам I групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Відповідно до п/п 11 п. 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було внесено зміни, згідно яких щ орічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені п/п 11 п. 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 року № 107-1У «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо розмірів щорічної допомоги на оздоровлення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і відповідно до ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

Після 22 травня 2008 року та на протязі 2009 року будь-які зміни до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Верховною Радою України не вносилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, щорічна допомога на оздоровлення за 2009 рік позивачу виплачена 11 лютого 2009 року і при її виплаті відповідач зобов'язаний був застосовувати положення ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції яка діяла до 28 грудня 2007 року, тобто в редакції Закону України від 06.06.96 р. № 230/96-ВР, та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати.

Доводи апеляційної скарги про те, що щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 року N 2017-III (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 цього Закону встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам 1 групи встановлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення - 120 гривень, що суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та значно звужує права позивача на отримання соціальних виплат у розмірах, визначених законом.

Відповідно до частини 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

При цьому надання законодавцем відповідно до ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Проте органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги. Реалізація особою права, що повязане з отримання бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування на виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених законом, не можуть бути причиною невиконання покладених на УПСЗН зобовязань.

Відповідно до ст. 55 Закону України від 26.12.2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2009 року був встановлений - 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень на місяць.

Саме з розміру мінімальної заробітної плати 605 грн., який діяв станом на час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення на 11 лютого 2009 року, і виходив суд першої інстанції при обчисленні розміру допомоги на оздоровлення та дійшов правильного висновку, що її недоплата складає 2905 грн.

Доводи відповідача про те, що статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України у 2009 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

В звязку із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» будь-які зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і зокрема до статті 48 цього Закону не вносилися.

Крім того, на виконання ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінетом Міністрів України нормативний акт про встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 2009 році не приймався.

До того ж, слід відмітити, що в рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зазначено, що ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Бюджетного кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Бюджетного кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України . У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" .

Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Д оводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При зверненні до суду відповідачем з апеляційної скарги не був сплачений судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до п. 7 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» відповідач від сплати судового збору звільнений.

Відповідно до п. 10 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258, за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цивільних справах витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву до суду першої інстанції.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 р. № 825 по цій справі витрати з інформаційно-технічного забезпечення підлягають сплаті в розмір 120 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 120 грн.

Керуючись ст. 3041, ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області відхилити.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 22 червня 2010 року залишити без змін.

Стягнути з Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривень 00 коп. (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації - 22050002 ).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко