Рішення № 108634817, 25.01.2023, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/14306/21

н/п 2/953/641/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

за участю секретаря судових засідань-Мордухович К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (м.Київ, пр-т Героїв Сталінграда 4 корп. 6 А), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Санжаревського І.А. звернулась до суду з позовом, в якому просила суд: стягнути з відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» суму страхового відшкодування в розмірі 5301,22 грн., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 19.05.2021-26.07.2021 в розмірі 150,90 грн., стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди в розмірі 2000 грн., моральну шкоду в розмірі 1500 грн., а також стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. та суму сплаченого судового збору в загальному розмірі 3178,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 03.12.2020 о 08-40 в м.Харкові по вул. Чернишевській 95, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_3 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв наїзд на припаркований автомобіль Skoda Kаroq д.н.з. НОМЕР_4 , який належить позивачу. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Київського районного суду м.Харкова від 24.12.2020 року (справа №953/20718/20) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП у зв`язку з порушенням п. 13.1 ПДР України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вищевказана постанова набрала законної сили 04.01.2021 року. Вказали, що цивільно-правова відповідальність автомобілю відповідача на момент ДТП була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (ЄДРПОУ32404600). ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» була повідомлена про ДТП, повідомлення зареєстроване та заведена справа №20.201926844-8838. 16.02.2021 позивач звернулась до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» з заявою про виплату страхового відшкодування, яка була отримана відповідачем -1 -18.02.2021. Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» листом №51-1265/3 від 30.06.2021 повідомило, що відповідно до ремонтної калькуляції, вартість відновлювального ремонту з врахуванням знос пошкодженого транспортного засобу оцінено в 7301,22 грн. Оскільки страховий поліс відповідача -2 ОСОБА_2 передбачає франшизу в розмірі 2000 грн., страховою компанією прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 5301,22 грн. Проте, страхове відшкодування ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» виплачено не було. У зв`язку з невиплатою у встановлені строки суми страхового відшкодування з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» підлягає стягненню пеня за період з 19.05.2021-26.07.2021 в розмірі 150,90 грн. Також, враховуючи, що сума страхового відшкодування зменшена на суму франшизи на 2000 грн., вказана сума підлягає стягненню з відповідача 2 з ОСОБА_2 . Крім того, представник посилається на те, що діями ОСОБА_2 позивачу було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 1500 грн. Моральна шкода виразилась в душевних стражданнях, які позивач зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою ОСОБА_2 . Також представник позивача зазначив, що позивач понесла витрати на сплату витрат по сплаті судового збору в загальному розмірі 3178,00 грн. та на правову допомогу в розмірі 5000 грн., які позивач просить стягнути з відповідачів.

13.12.2021 до суду від відповідача -2 ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він визнав позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення з нього майнової шкоди в розмірі визначеною франшизою в сумі 2000 грн., в задоволенні решти вимог просив відмовити. Посилався на те, що вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та недоведеною, ґрунтується виключно на словах, жодних доказів отримання моральної шкоди позивачем, матеріали справи не містять. Крім того, позовна заява не містить жодних документів на підтвердження оплати за послуги з надання правової допомоги позивачу. Також договір №0112/21-2 від 12.02.2021 про надання правничої допомоги діє до 05.08.2021, зазначений договір не містить пункту про пролонгацію, а отже, на його думку, адвокат не має права представляти інтереси позивача.

21.12.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що у зв`язку з ДТП позивач відчуває значні душевні страждання. Враховуючи, що позивач не отримав майнового відшкодування та не відремонтував автомобіль, позивач оцінює компенсацію моральної шкоди в сумі 1500 грн. Посилання відповідача 2 на те, що строк договору про надання правової допомоги сплив і у представника позивача відсутні повноваження, спростовується наданими матеріалами. Так, між Адвокатським бюро та позивачем укладена додаткова угода №1 від 01.08.2021 про зміну п.8.2 договору про надання правничої допомоги від 12.02.2021, де встановлений строк дії договору до повного виконання доручення.

30.12.2021 від відповідача-2 ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, аналогічні, викладеним в відзиві на позов.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 19.10.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Санжаревський І.А. в судове засідання не з`явились, представник позивача надав заяву про слухання справи за їх відсутністю, вимоги позовної заяви просив задовольнити.

Представник відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, заяв, клопотань до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява, в якій він просив розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги визнав частково, в частині стягнення з нього майнової шкоди в розмірі 2000 грн. В задоволенні решти вимог просив відмовити.

Відповідно до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чинному повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідност.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р., суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 р. у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль Skoda Kаroq д.н.з. НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .

Крім того, судом вбачається, що 03.12.2020 о 08-40 в м.Харкові по вул. Чернишевській 95, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_3 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв наїзд на припаркований автомобіль Skoda Kаroq д.н.з. НОМЕР_4 , який належить позивачу. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Київського районного суду м.Харкова від 24.12.2020 року (справа №953/20718/20) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП у зв`язку з порушенням п. 13.1 ПДР України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Вищевказана постанова набрала законної сили 04.01.2021 року.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначив, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

На момент ДТП цивільно правова відповідальність автомобіля ОСОБА_2 Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_3 була застрахована в ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності 201926844, франшиза становить 2000 грн.

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» листом №51-1265/3 від 30.06.2021 повідомило, що відповідно до ремонтної калькуляції №20-8838 від 13.03.2021, вартість відновлювального ремонту з врахуванням знос пошкодженого транспортного засобу оцінено в 7301,22 грн.

Позивачем ОСОБА_1 до ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» подано повідомлення про ДТП та заява про виплату страхового відшкодування, які були отримані представником відповідача 18.02.2021 проте, жодних виплат з позивачем проведено не було.

Відповідно до вимогст. 4 ЦПК України: кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень чч.1 та 2ст.509 ЦКзобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установленихст.11 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайнових правам фізичної або юридичної особа, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно вимог ст. 1187 ЦК України, в разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, обов`язок по її відшкодуванню покладається на особу, яка володіє транспортним засобом, використання якого призвело до заподіяння шкоди. Цією особою в даній справі є відповідач.

Стаття 979 ЦК Українипередбачає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Стаття 1 Закону України «Про страхування»передбачає, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до п. 3 ч. 1ст. 988 ЦК України, страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальнимзаконом «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальностізакон № 1961-IV(ст.3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV).

Згідно зіст.6 закону №1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно п. 9.1.ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За змістомЗакону №1961-IV(стст.9, 22-31, 35, 36), настання страхового випадку (вчинення ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбаченост.1194 ЦК України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок вчинення ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок щодо страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.2ст.14 ЦК України).

Відповідно до положеньст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Положеннямист. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено: у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Зі змісту правової позиції Великої палати Верховного Суду по справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18 від 04 липня 2018 року вбачається, що уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. (див. пункт 35 цієїпостанови).Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 19 постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», з урахуванням змісту статті 979ЦК України та статті 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.

У відповідності дост. 26 Закону України «Про страхування», підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Крім того, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що на момент ДТП між ОСОБА_2 та ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» булоукладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що видано Поліс 201926844,франшиза становить2000грн.

ОСОБА_1 звернулася до ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» з повідомленням про подію та заявою про виплату страхового відшкодування, відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте, страховиком ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» не було здійснено виплати страхового відшкодування.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Виходячи із викладеного, суд прийшовдо висновку,що обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди покладається на страховика, розмір страхового відшкодування належний до виплати складає 5301,22 грн. При цьому суд наголошує, що відповідачем ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів на спростування обставин справи та суми страхової виплати, а у відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Більш того, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» листом №51-1265/3 від 30.06.2021 наданим на запит сторони позивача, повідомило, що відповідно до ремонтної калькуляції, вартість відновлювального ремонту з врахуванням знос пошкодженого транспортного засобу оцінено в 7301,22 грн., тобто, на думку суду, не оспорювало розмір страхового відшкодування.

Щодо стягнення з відповідача ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 36.5Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Суд погоджується з наданим представника позивача розрахунком, а отже, період прострочення становить з 19.05.2021 до 26.07.2021, сума пені за прострочення становить 150, 90 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ»

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди в розмірі 2000 грн., моральної шкоди в розмірі 1500 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно дост.9Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правової відповідальностівласників наземнихтранспортних засобів» обов`язковий ліміт відповідальності страховика це грошова сума, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до ст. 22.1 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо - транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст.9Закону України«Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Тобто, франшиза це ті збитки, попередньо прописані в договорі, які страховик не відшкодовує в разі виникнення страхового випадку.

Згідно з пунктом 12.1статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якої відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно з пунктом 36.6.статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

У відповідності дост. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідност.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, в постанові від 04 липня 2018 року, у справі №755/18006/15-ц.

Таким чином, враховуючи, що обов`язок з відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою у розмірі 2000 грн. (розмір франшизи), згідно із вказаними положеннями чинного законодавства, покладається на відповідача, беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги в цій частині, відтак дана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Визнання відповідачем позову в цій частині не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3 постанови № 4 від 31.03.1995 року (з наступним змінами) Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної/немайнової/шкоди/» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 4постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Оскільки діями відповідача ОСОБА_2 , позивачу спричинені моральні страждання, які пов`язані з пошкодженням належного йому майна, керуючись встановленими законом принципами виваженості, співрозмірності та розумності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2статті 15 Цивільного процесуального кодексу Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до частини 8статті 141 Цивільного процесуального кодексу Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно достатті 133 Цивільного процесуального кодексу Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно достатті 137 Цивільного процесуального кодексу Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначенийстаттею 141 Цивільного процесуального кодексу України, у відповідності до частин 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3статті 137 Цивільного процесуального кодексу Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістомстатті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 1, 3статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульованоГлавою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема,стаття 903 Цивільного кодексу Українипередбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.Стаття 632 Цивільного кодексу Українирегулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положеньстатті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючисьглавою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так іЗаконом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Згідно зістаттею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамистатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Згідно частини 4статті 263 Цивільного процесуального кодексу Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 5статті 137 Цивільного процесуального кодексу Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно достатті 134 Цивільного процесуального кодексу Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Представник позивача адвокат Санжаревський І.А. на підтвердження понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надав: копію договору №0212/21-2 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2021; копію ордеру, серії АХ №1060757, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2373; копію додаткової угоди №1 від 01.08.2021 до договору №0212/21-2 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2021; опис робіт виконаних адвокатом від 09.02.2022, відповідно до якого вказано, що позивачем сплачені послуги адвоката в розмірі 5000 грн.; копію рахунку фактури №1-1125/21-1 від 25.11.2021; копію рахунку фактури №1-0208/22 від 08.02.2022; копію меморіального ордеру від 25.11.2021 про сплату ОСОБА_1 2500 грн. за надання правничої допомоги на підставі договору №0212/21-2 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2021; копію меморіального ордеру від 08.02.2022 про сплату ОСОБА_1 2500 грн. за надання правничої допомоги на підставі договору №0212/21-2 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2021.

Судом встановлено, що 12 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та АБ «Санжаревський» в особі директора Санжаревського І.А. було укладено договір №0212/21-2 про надання правничої (правової) допомоги від 12.01.2021. Відповідно до п.4.1. вказаного договору розмір гонорару визначається у додатку до договору та не може перевищувати 5000 грн.

Також представником позивача в описі виконаних адвокатом робіт від 09.02.2022 зазначено вид робіт та визначення розміру оплати. Так, адвокатом виконані наступні роботи: надання клієнту консультацій та роз`яснень з правових питань, з`ясування всіх відомих клієнту обставин, вивчення всіх відповідних документів, які є в розпорядженні клієнта, визначення правової позиції, повідомлення про правові наслідки досягнення результату -500 грн.; складання позовної заяви-2000грн.; складання відповіді на відзив -1000 грн.; представництво в суді-1500 грн., всього за надані послуги 5000 грн.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»зазначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пункті 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат.

Разом з тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічна правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 11.11.2020 у справі 673/1123/15-ц, постанові від 02.09.2020 у справі 329/766/18 та постанові від 16.06.2021 у справі № 640/4126/21.

Відповідно до частини першоїстатті 81 Цивільного процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач ОСОБА_2 просив суд відмовити у задоволенні витрат на правову допомогу у зв`язку з необґрунтованістю та не співмірністю наданих послуг та заявленою позивачем сумою.

У пунктах 34 - 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також, при винесенні означеного рішення суд враховує висновок, викладений у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19, згідно якого втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору.

Враховуючи викладене, з дотриманням вимог доведеності та співмірності витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку, що представником позивача належними та допустимими доказами підтверджено понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 3500 грн., і саме ця сума витрат на правничу допомогу, зазначена в позовних вимогах була фактичною і неминучою, а їх розмір обґрунтованим, а відтак суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню. Суд вважає, що з відповідача ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» підлягають стягненню витрати на професійну (правничу) допомогу в розмірі 2500 грн., з відповідача ОСОБА_2 в розмірі 1500 грн.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом встановлено, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви про стягнення майнової шкоди, 2270 грн. за подання моральної шкоди.

У відповідності до приписів ч.2ст.142ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладене, з відповідача ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 454,00 грн. Враховуючи часткове визнання позову ОСОБА_2 , а також те, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди задоволена частково на суму 500 грн., з останнього підлягають витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в загальному розмірі 983,67 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 77-79, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (м.Київ, пр-т Героїв Сталінграда 4 корп. 6 А, код ЄДРПОУ 32404600) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму страхового відшкодування в розмірі 5301,22 грн., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 19.05.2021-26.07.2021 в розмірі 150,90 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 454 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди в розмірі 2000 грн., моральну шкоду в розмірі 500 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. та витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 983,67 грн.

Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 50 відсотків понесених нею судових витрат зі сплати судового збору за подання вимоги майнового характеру в сумі 227 грн. з державного бюджету України, сплачених ним по квитанції №0.0.2210196643.1 від 26.07.2021.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Нарішення суду першої інстанції протягом30днівз дняйогопроголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя