Рішення № 108606141, 25.01.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

25 січня 2023 р. Справа № 120/7696/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку (далі-відповідач) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені, а саме, з 04.06.2018 по 26.08.2022.

Ухвалою від 28.09.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідач вважає, що ні законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Вінницький ЗВ ВСП - це бюджетна організація, підпорядкована Міністерству оборони України, у своїй діяльності керується Законами України, Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністра оброни України і являється структурним підрозділом Міністерства оборони України. Основні фонди матеріальні цінності Вінницького ЗВ ВСП є державною власністю, перебувають у сфері управління Міністерства оборони України і закріплені за ним на праві органу управління.

Вказав, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах і не є найманими працівниками, а проходять військову службу, тому грошове забезпечення, яке вони отримують, не відповідає визначенню заробітної плати.

Ухвалою суду від 06.01.2023 витребувано у відповідача додаткові докази.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у Вінницькому зональному відділу Військової служби правопорядку.

Наказом начальника Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку від 04.06.2018 року №113, начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку Південного територіального управління Військової служби правопорядку Видавського Ігоря Олексійовича, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі №120/3163/19-а, окрім іншого, зобов`язано Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення позивача, станом на день звільнення з військової служби 04.06.2018.

Також встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 по справі №120/4001/20-а, окрім іншого, зобов`язано Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Як слідує із матеріалів справи, 26.08.2022 позивачу здійснено виплату компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2015-2018 роки в сумі 16449,11 грн. (утримано військовий збір 246,74 грн.) та індексацію грошового забезпечення в сумі 4503,23 грн. (утримано військовий збір 67, 55 грн).

З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 26.08.2022, позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.09.2022, в якій, просив виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом із тим, вимоги позивача виконані не були.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі №120/3163/19-а, окрім іншого, зобов`язано Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби 04.06.2018.

Також встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 по справі №120/4001/20-а, окрім іншого, зобов`язано Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

28.06.2022 позивачу здійснено виплату компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки в сумі 16202,37 грн. та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 4435,68 грн.

З огляду на викладене, суд вважає цілком обґрунтованою позицію позивача про те, що остаточний розрахунок з ним проведено лише 28.06.2022.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що Вінницьким зональним відділом Військової служби правопорядку допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, саме з 05.06.2018, з наступного дня після його виключення, а не з 04.06.2018 як про це просить позивач.

В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.

Метою встановлення передбаченої нормами ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Так, суд враховує, що позивача звільнено 22.02.2018 з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 04.06.2018.

На виконання рішень судів у справах № 120/3619/19-а та №120/4001/20-а, Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахував та виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпусту учасника бойових дій за 2015-2018 роки в сумі 16202,37 грн. та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 4435,68 грн.

Отже, період затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби становить 1544 календарних днів, зокрема з 05.06.2018 (наступний день після виключення зі списків військової частини) по 26.08.2022 року (дата остаточного розрахунку).

Згідно відомостей наданих відповідачем № 1/105 від 13.01.2023, середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби складає 17496,65 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 296, 55 грн. (17496,65 грн. : 59 календарний день (два попередні місяці перед звільненням). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 457873,20 грн. (296,55 грн. х 1544 календарних днів).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та індексації грошового забезпечення в загальній сумі 20683,05 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 457873,20 грн., що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 457873,20 грн., при розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористану відпусту учасника бойових дій за 2015-2018 роки та індексації грошового забезпечення в сумі 20683,05 грн. було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум індексації грошового забезпечення (20683,05) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 05.06.2018 року по 26.08.2022 року становить 0,045% (20683,05: 457873,20 грн. х 100%).

При цьому, сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,045% розраховується наступним чином: 296,55 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,045 % = 13,34 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки: 13,40 грн. х 1544 (днів затримки розрахунку) = 20604,30 грн.

З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 20604,30 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Крім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства.

Водночас відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.06.2018, адже позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 04.06.2018 року, а середній заробіток слід обчислювати з наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, тобто з 05.06.2018.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш ИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 26.08.2022 включно.

Зобов`язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 28.06.2022 в розмірі 20604,30 гривень (двадцять тисяч шістсот чотири гривні тридцять копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку (вул. Стрілецька, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 24290095)

СуддяпідписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: