Рішення № 108559214, 24.01.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 р. Справа № 120/8803/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства оборони України (далі також відповідач), за вимогами якої позивач просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмову в призначенні одноразової грошової допомоги як дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , яке викладене у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 192 від 02.09.2022;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , як дружина померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, звернулась із заявою до Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призначення їй одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". За результатами розгляду поданих документів комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 02.09.2022 прийняла рішення (протокол № 192) про відмову у призначенні такої допомоги із тих підстав, що на момент смерті ОСОБА_2 не був військовослужбовцем.

Позивач вважає зазначене рішення протиправним та аргументує свою позицію тим, що за змістом п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби. За таких обставин позивач переконує суд в тому, що будучи дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, вона має право на отримання одноразової грошової допомоги у визначеному законом розмірі.

Ухвалою суду від 01.11.2022 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 7-ми денний строк для усунення виявлених недоліків, які стороною позивача були усунуті.

Надалі ухвалою від 21.11.2022 судом відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Окрім того даною ухвалою судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

07.12.2022 до суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Свої заперечення мотивує тим, що на час смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) законодавство не передбачало виплату одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого, якого було звільнено з військової служби. А тому, оскільки чоловік позивачки на час його смерті не був військовослужбовцем, тому правових підстав для виплати членам його сім`ї одноразової грошової допомоги не має.

16.12.2022 від представника третьої особи Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшли письмові пояснення щодо позову, за змістом яких останній також вважає заявлені позовні вимоги безпідставними. Вказує на те, що згідно записів військового квитка НОМЕР_1 гр. ОСОБА_2 11.05.1987 був звільнений зі строкової військової служби, в період проходження якої отримав захворювання «Вірусний гепатит», що і стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . В силу вимог пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. Таким чином, представник третьої особи зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою смерті та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент.

Звертає увагу суду на те, що до моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби. Проте, з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких право на отримання одноразової грошової допомоги призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві (підпункт 3 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII).

Таким чином наголошує на тому, що в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (станом на момент смерті ОСОБА_2 ) після звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця строкової військової служби в осіб, які згідно з цим Законом мають право на її отримання, не виникає.

Окремо просить суд врахувати і ту обставину, що ОСОБА_1 пропустила визначений у ч. 8 ст. 16-3 Закону №2011-XII трьохрічний строк, в межах якого остання могла реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги.

За таких обставин Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення комісія Міністерства оборони України діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством, а тому в позові ОСОБА_1 просить відмовити.

Відповіді на відзив як і будь-яких інших заяв від позивача до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, які викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що згідно копії військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_2 з 04.05.1985 по 11.05.1987 проходив строкову військову службу в лавах Радянської армії, та в межах цього періоду з 26.01.1986 по 11.05.1987 приймав участь у бойових діях на території країни Афганістан, де отримав захворювання «вірусний гепатит».

11.05.1987 ОСОБА_2 був звільнений (демобілізований) з військової служби в запас.

Отримане в період проходження військової служби захворювання при прогресуванні призвело до «Криптогенного цирозу печінки клав В по Чайлду з вираженою активністю, декомпесованого».

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.09.2017.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв N 61 від 01 березня 2019 року, захворювання та причина смерті ОСОБА_2 , так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач ОСОБА_1 , як дружина померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 через четвертий відділ Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки звернулася із заявою та необхідним пакетом документів про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2

02 вересня 2022 року Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що ОСОБА_2 звільнено зі строкової військової служби 11.05.1987, отже на час смерті він не був військовослужбовцем, про що складено протокол N 192.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та прийнятим рішенням позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 листопада 1991 року N 2011-XII (далі - Закон N 2011-XII).

Питання одноразової грошової допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві урегульоване нормами статті 16 Закону N 2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону N 2011-XII, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 Закону N 2011-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

-загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

-смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

Правовий висновок щодо тлумачення та застосування згаданих вище правових норм надано Верховним Судом у постанові від 28.01.2020 у справі № 2240/2957/18, на яку, власне, і посилається позивачка у своєму позові. Зокрема, суд касаційної інстанції проаналізувавши зміст вказаних норм статті 16 Закону N 2011-XII дійшов висновку про те, що одноразова грошова допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Отже, визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Таким чином Верховний Суд у згаданій вище справі № 2240/2957/18 виснував те, що право на отримання одноразової грошової допомоги членами сім`ї військовослужбовця не залежить від наявності в останнього на момент смерті статусу військовослужбовця, а безпосередньо пов`язане з наявністю зв`язку між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби.

Втім суд враховує, що фактичні обставини даної справи та справи № 2240/2954/18 не є тотожними, а тому згаданий правовий висновок не може бути застосований в цьому випадку.

Зокрема, суд наголошує, що Верховним Судом надавалася оцінка нормам пункту 1 та 2 частини другої статті 16 Закону N 2011-XII, які в діючій на час виникнення спірних правовідносин редакції стосувалися тільки тих військовослужбовців, які не являлись військовослужбовцями строкової служби. Тобто, правові приписи цих норм не підлягали застосуванню до військовослужбовців строкової служби.

Натомість суд вкотре звертає увагу на те, що згідно записів військового квитка НОМЕР_1 від 04.05.1985, ОСОБА_3 в період часу з 04.05.1985 по 11.05.1987 проходив саме строкову військову службу, а отже отримав захворювання, яке в подальшому спричинило смерть, будучи військовослужбовцем строкової служби.

Таким чином важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону N 2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" N 2232-XII.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону N 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Одним із видів військової служби згідно ч. 6 ст. 2 Закону N 2232-XII є строкова військова служба.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служб у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975 (далі - Порядок N 975) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою смерті та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Тому наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі N 807/15426/18, від 29 жовтня 2018 року у справі N 820/2504/18, від 12 лютого 2019 року у справі N 816/1458/18, від 27 березня 2020 року у справі № 274/165/17.

Отже із цього слідує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме ті правові норми, які визначали порядок та підстави отримання одноразової грошової допомоги на момент смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дійсно, до 01.01.2017, тобто до моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII), право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги.

А саме, після 01.01.2017 пунктом 3 частини другої статті 16 Закону N 2011-XII (в редакції Закону № 1774-VIII) було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Тобто, в період дії зазначеної редакції пункту 3 частини 2 статті 16 Закону N 2011-XII, який припав на той час, коли ОСОБА_2 помер ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), право на отримання одноразової грошової допомоги виникало лише у випадку смерті військовослужбовця строкової служби, що настала під час виконання обов`язків військової служби. Вказана норма не містила положень про взаємозв`язок між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби, а тому є застосованою лише до тих військовослужбовців строкової служби, смерть яких настала в період проходження військової служби.

Таким чином, статтею 16 Закону N 2011-XII, яка діяла на час смерті ОСОБА_2 , не передбачалось можливості отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця строкової служби, що настала після його звільнення з військової служби однак внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Правова позиція щодо застосування такої редакції статті 16 Закону N 2011-XII у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.11.2022 у справі № 320/5174/19, в якій містяться посилання на інші постанови Верховного Суду: від 26.06.2018 у справі N 750/5074/17, від 12.02.2019 у справі N 816/1458/19, від 20.11.2018 у справі N 820/1835/18, від 31.01.2019 у справі N 678/370/17, від 04.03.2020 у справі N 756/1003/16, від 12.02.2019 у справі N 816/1458/18, від 13.06.2019 у справі N 816/2213/18, від 17.11.2022.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскільки ОСОБА_3 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не був військовослужбовцем, тобто його смерть настала не під час виконання обов`язків строкової військової служби, тому правових підстав для отримання одноразової грошової допомоги згідно пунктів 1-3 ч. 2 ст. 16 Закону N 2011-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) в позивача не виникло.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення від 02.09.2022 (протокол № 192) не допустив порушення прав та інтересів позивача, у зв`язку з чим підстав для його скасування суд не вбачає.

Щодо окремих доводів представника третьої особи, викладених в письмових поясненнях на позовну заяву від 16.12.2022, відносно пропуску позивачем трирічного строку визначеного для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, то суд зважає на таке.

Дійсно, частиною восьмою статті 16-3 Закону N 2011-XII передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Тобто, в даному випадку такий строк слід обраховувати з дати смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаний трирічний строк є преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода), тобто строк, з яким пов`язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.

Втім суд враховує, що оскільки вказані обставини (пропуск строку) не були підставою для відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги згідно оскаржуваного рішення, як і окремо не досліджувалися відповідачем при прийнятті такого рішення, тому суд не вбачає підстав надавати їм окрему правову оцінку в межах розгляду даної справи.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 24.01.23.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022, місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168);

Третя особа: Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ: 08362793, місцезнаходження: вул. Д.Галицького, 31, м. Вінниця, 21036).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович