Рішення № 10855629, 09.08.2010, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

№ 2-3582/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2010 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючої судді Мірути О.А.,

при секретарі Лисенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про перерахунок і виплату недоотриманої суми одноразової компенсації у звязку із вс тановленням інвалідності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду 30.04.2010 року з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про перерахунок і виплату недоотриманої суми одноразової компенсації у звязку із вс тановленням інвалідності, посилаючись на наступні обставини: він є ліквідатором наслідків на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом 3 групи з 22.10.2009 р. і перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Ворошиловського району м. Донецька.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» інвалідам 3 групи передбачена одноразова компенсація в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент встановлення інвалідності. В листопаді 2009 р. даний вид компенсації був нарахований позивачеві відповідачем у розмірі, значно нижчому встановленого законодавством, а саме 189,60 грн., але виплачена не була. Позивач не отримав значну суму коштів, що складається з наступного: 650 грн. (мінімальна заробітна плата на момент встановлення інвалідності) * 30 = 19500 грн. Відповідач одноразову компенсацію в розмірі 19500 гривень відмовляється виплатити в добровільному порядку.

Просить суд визнати дії відповідача по відмові в перерахунку і доплаті недоотриманої суми разової компенсації в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент встановлення інвалідності, протиправними, зобовязати відповідача відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в результаті Чорнобильської катастрофи» провести доплату суми разової компенсації виходячи з розміру 30 мінімальних заробітних плат, встановлених в момент виплати, а саме в розмірі 19500 грн.

В судове засідання позивач не зявився, надав суду заяву в якій просив позов задовольнити та розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, надав суду заперечення проти позову, просив відмовити в задоволенні позову, та просив справу слухати за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є інвалідом 3 групи з 22.10.2009 р., що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 06.11.09 р., довідкою МСЕ № 054096 від 22.10.09 р.

Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена одноразова компенсація учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, інвалідам 3 групи 30 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. У відповідності до зазначеного вище закону позивач має право на одноразову компенсацію у розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Розмір одноразової компенсації за встановлення 3 групи інвалідності встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року.

Спору про право на отримання одноразової компенсації за інвалідність та на отримання щорічної допомоги на оздоровлення між сторонами немає, спір виник тільки про розмір вказаних виплат.

При виплаті одноразової компенсації за встановлення у жовтні 2009 року 3 групи інвалідності ОСОБА_1 відповідач керувався підзаконним актом постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, яка значно звужує право позивача на отримання одноразової компенсації з встановлення 3 групи інвалідності, що суперечить ст. 22 Конституції України.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату компенсації в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обовязки громадянина.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року всупереч Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якій встановив конкретні розміри усіх доплат, пенсій та компенсацій як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри одноразової компенсації за встановлення 3 групи залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, оскільки правова норма про розмір одноразової компенсації за встановлення 3 групи інвалідності, встановлений ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були діючі, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно статті 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача грошових сум згідно наступного розрахунку.

Позивач не отримав одноразову компенсацію за встановлення 3 групи інвалідності в 2009 році в розмірі: (650 х 30) 19500 гривень (в листопаді 2009 р. компенсація була нарахована у розмірі 189,60 грн., але виплачена не була).

Так, відповідно до принципу верховенства права та законності суд, при вирішені справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як розяснено постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя” судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і закону.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради недоотриманої одноразової компенсації за встановлення 3 групи підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 ЦПК України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керуючись , ст.ст. 15, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про перерахунок і виплату недоотриманої суми одноразової компенсації у звязку із вс тановленням інвалідності задовольнити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України (бюджетна програма «Компенсації за шкоду, заподіяну здоровю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» код програмної класифікації видатків (КПКВ)-2501250, рахунок 35215039001469 у ГУДКУ у Донецькій області МФО 834016, ЄДРПОУ 25987214, код економічної класифікації видатків (КЕКВ)-1341) на користь ОСОБА_1 суму компенсації за встановлення 3 групи інвалідності в розмірі 19500 грн. (девятнадцять тисяч пятсот гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А. Мірута