Ухвала суду № 108514114, 20.01.2023, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

20 січня 2023 року Справа № 903/186/19 за заявою: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз

про відстрочку виконання рішення суду

по справі №903/186/19

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", м. Луцьк

про стягнення 39 500 559 грн. 24 коп.

Суддя Кравчук А. М.

Секретар судового засідання Мачульська Л.В.

Представники:

від стягувача: Пясецький Д.В., довіреність від 26.12.2022

від боржника: Козлюк З.Р., довіреність від 02.01.2023

встановив: рішенням Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 стягнуто з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 32 936 578 грн. 94 коп. інфляційних втрат, 6 563 980 грн. 30 коп. 3% річних та 592 508 грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 40 093 067 грн. 63 коп. (сорок мільйонів дев`яносто три тисячі шістдесяти сім грн. 63 коп.).

13.01.2023 на адресу суду надійшла заява АТ ОГС Волигьгаз від 12.01.2023 про відстрочку виконання рішення суду терміном на 6 місяців до 21.06.2023.

Ухвалою суду від 16.01.2023 заяву Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз від 12.01.2023 про відстрочку виконання рішення суду прийнято до розгляду. Розгляд заяви призначено у судовому засіданні 18.01.2023 о 10 год. 30 хв. Запропоновано стягувачу подати суду пояснення по суті заяви.

Стягувач у запереченнях від 17.01.2023 та представник у судовому засіданні 18.01.2023 у задоволені заяви про відстрочку просить відмовити, оскільки посилання боржника на скрутне фінансове становище не може бути підставою для надання відстрочки виконання рішення суду, оскільки обов`язковість виконання рішення суду не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів. Належні докази скрутного фінансового становища боржником не надані. Обставини, на які посилається боржник, не є виключними, з якими пов`язується відстрочка виконання рішення суду. Затримка розрахунку боржника складає 7 років. Частина контрагентів-боржників стягувача перебуває на тимчасово окупованих територіях в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській областях, що унеможливлює будь яке стягнення заборгованості з таких осіб. Стягувачем також передано на потреби армії велику низку активів (включаючи техніку та транспортні засоби). Боржник не позбавлений можливості реструктуризації своєї заборгованості на підставі ЗУ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Відстрочка виконання зобов`язання позбавить боржника права на фактичну реструктуризацію боргу, оскільки її строк виконання не настане. Позивач не має фінансової можливості відстрочувати виконання зобов`язань боржника, оскільки і фінансовий стан стягувача є скрутним. За 139 виконавчими документами стягненню підлягає більше 11,7 млр. грн. з боржників, які розташовані на території окупованих в 2014 році Луганської, Донецької областей та АР Крим. Такі борги є фактично безнадійними. Несплата боргів перед іноземними постачальниками газу стягувачем може зупинити постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01.01.2006, відбулося 01.01.2009, 16.06.2014.

Представник боржника заяву про відстрочку виконання рішення суду підтримав.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши пояснення представників стягувача та боржника, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно з ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Частиною 4 статті 11 ГПК України також визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до вимог Конституції України, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Системний аналіз зазначеної статті ГПК України свідчить про те, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності конкретні обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

Крім того, розглядаючи питання про відстрочку виконання рішення суду, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що реально ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду.

Тобто законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

При цьому положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. Суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Також, вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтовано тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Отже, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Також, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відтак, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, при цьому суд повинен досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. Також, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на наявність обставин, які можуть ускладнити виконання рішення суду у даній справі. Зазначає, що його негайне виконання є неможливим без істотного погіршення вкрай тяжкого фінансового стану АТ Волиньгаз, що ставить під загрозу його подальшу діяльність та, в свою чергу, може призвести до неможливості виконання функцій, покладених на оператора газорозподільної системи на території Волинської області.

Заявник зазначає, що запроваджений в Україні воєнний стан одночасно призвів до складних умов господарської діяльності підприємства. АТ Волиньгаз є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує енергетичну незалежність Волинської області, особливо в період початку опалювального сезону 2022 - 2023 рр. Захист критичної інфраструктури є складовою частиною забезпечення національної безпеки України. З метою забезпечення потреб Збройних Сил України, сил територіальної оборони та постраждалих від збройної агресії та соціально незахищених осіб, АТ Волиньгаз вживає заходи щодо надання безоплатно паливно-мастильних матеріалів для задоволення потреб військових частин, розміщених на території Волинської області та територіальній обороні Волинської області, а також використовує паливно-мастильні матеріали для транспортування гуманітарної допомоги власними транспортними засобами. Товариством передано для потреб ЗСУ рухомий склад в кількості 6 одиниць транспорту.

Згідно балансу (звіту про фінансовий стан на 30.09.2022) непокритий збиток АТ Волиньгаз складає 612 408 тис. гривень. Відповідно до податкової декларації з податку на прибуток підприємств на 30.09.2022 року об`єкт оподаткування становить (-) 183 720 469 грн. Дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги складає 51 134 тис. грн. (на початок звітного періоду така заборгованість складала 24 368 тис. грн). При цьому, єдиним джерелом надходження коштів на рахунки товариства є оплата споживачами комунальних послуг, яка на сьогодні є надзвичайно низькою. Заборгованість населення перед товариством станом на 01.01.2023 складає 19 879 383 грн. 57 коп.

Згідно Балансу (звіту про фінансовий стан на 30.09.2022) станом на 30.09.2022 кредиторська заборгованість товариства за продукцію, товари, роботи, послуги складає 894 240 тис. грн. Крім того у товариства існують зобов`язання щодо погашення заборгованості згідно укладених договорів про реструктуризацію заборгованості перед ДК Газ України , яка станом на 30 вересня 2022 року склала 60 185 450,21 тис.грн. Кредиторська заборгованість утворилась через затвердження Регулятором тарифів на розподіл природного газу для АТ Волиньгаз на економічно необґрунтованому рівні, який не дозволяв підприємству покривати обґрунтовані витрати протягом 2014 -2021 років, що призвело до збитковості відповідної діяльності та накопичення боргів перед кредиторами.

Зазначає, що вина АТ "Волиньгаз" у простроченні виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу/постачання природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеним з АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", №13-167-ВТВ від 04.01.2013 року відсутня.

Відстрочення відповідатиме інтересам суспільства та забезпечить збереження балансу інтересів сторін, тому що надасть можливість сторонам безперешкодно виконати умови Законів України Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу (далі - Закон 1639), Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачанню під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування. (далі - Закон 2479).

Відповідно до положень Закону №1639 заборгованість (грошові зобов`язання) суб`єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону включає в себе, в тому числі заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", не сплачена станом на розрахункову дату. Процедура врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.

Відповідно до ст. 6 Закону 1639 (у редакції Закону України від 29.07.2022 р. N 2479-ІХ) передбачено умови та процедуру списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування, а саме: на заборгованість за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню: за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.

Заявник стверджує, що у справі №903/186/19 сума основного боргу підлягає врегулюванню шляхом проведення взаєморозрахунків та/або реструктуризації заборгованості, сума неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нараховані позивачем за договором, підлягають списанню згідно Закону 1639.

Отже, заявник зазначає, що АТ Волиньгаз, як оператор газорозподільної системи, має законодавчо передбачене право на врегулювання не сплаченої заборгованості, яка виникла перед АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за договором купівлі продажу природного газу №13-167-ВТВ від 04.01.2013 року за період 2015 рік.

На виконання вимог Закону України Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу, між АТ Волиньгаз та НАК Нафтогаз України підписано акт звіряння сум для врегулювання відповідно до Закону №1639- IX та подано відповідну заяву до НКРЕКП, що свідчить про участь сторін у врегулюванні заборгованості відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 01 листопада 2022 року № 1372, АТ Волиньгаз включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, а тому заявник вважає, що на даний час існує об`єктивна причина для врегулювання заборгованості відповідно до вказаного Закону № 1639 -ІХ, адже предметом розгляду у справі №903/186/19 є стягнення заборгованості, яка має бути врегульована відповідно до Закону.

Суд не приймає посилання боржника на настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану, що слугувало причиною накопичення збитків з огляду на таке.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із ст. 141 Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув грунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони с форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 р. № 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до ст. 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Щодо наявності надзвичайних подій/форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) боржник посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, згідно якого Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14і Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

В той же час зобов`язання боржника по укладеному між сторонами договору виникло задовго до настання форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислова палата України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Боржник не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Судом враховано, що військова агресія російської федерації проти України та введення в Україні військового стану має загальний характер та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб`єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, саме відповідачем порушено зобов`язання, тобто через його винні дії виник спір, при цьому відповідачем під час розгляду справи не було доведено, що порушення зобов`язання сталося внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, тому доводи АТ Волиньгаз щодо настання надзвичайних подій для боржника, які можуть ускладнити виконання рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Суд зазначає, що АТ "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" є юридичною особою.

Згідно статті 96 ЦК України однією з ознак юридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов`язаннями та відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Згідно статті 140 ГК України джерелами формування майна суб`єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об`єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб`єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Надані боржником баланс станом на 30.09.2022 та податкова декларація з податку на прибуток підприємств за три квартали 2022 року відображають лише дані на конкретну дату і не відображають проміжні дані щодо ведення відповідачем господарської діяльності (том 2, а.с. 190-196).

Боржник - АТ "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" не надав суду доказів наявності або відсутності у нього майна, за рахунок якого можливе погашення заборгованості.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд звертає увагу боржника також і на ту обставину, що скрутне фінансове становище та збитковість діяльності не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для відстрочки виконання рішення, оскільки фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки та належного планування власної діяльності, в тому числі й в частині своєчасного і належного стягнення дебіторської заборгованості.

Крім того, суд зважає, що належних доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання відстрочення виконання на 6 місяців боржником не надано, а згоди стягувача на відстрочення виконання рішення суду не отримано.

Поряд із цим, АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як стягувач, який має право на отримання коштів за рішенням суду у даній справі, не повинен нести відповідальність за неефективну діяльність боржника.

Суд враховує ту обставину, що існування заборгованості, підтвердженої обов`язковим і таким, що підлягає виконанню судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява №3236/03, п.43).

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п.40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява №59498/00, п.34, ECHR 2002-ІІІ, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява №41510/98, п.27).

Задоволення заяви означало б, фактично, врахування інтересів лише боржника. В той же час, дотримання справедливого балансу прав та інтересів вимагає врахування інтересів також і стягувача. Відсутність коштів на рахунках чи їх арешт ще не свідчать про неможливість виконання рішення суду, з огляду на існуванні інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", способів виконання рішення суду.

Посилання заявника на те, що спірна заборгованість підпадає під дію Закону України № 1639-ІХ від 14.07.2021 "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" не є підставою для відстрочення виконання рішення, встановленого ч. 5 ст. 331 ГПК України.

Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" внесені зміни до ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких передбачено зупинення виконавчого провадження щодо заборгованості, яка підлягає під дію Закону України № 1639-ІХ від 14.07.2021.

Отже, боржник за наявності відповідних обставин матиме право звернутися до виконавця з заявою про зупинення виконавчого провадження.

Представник стягувача у судовому засіданні пояснив, що накази суду не передають на виконання до виконавчої служби, оскільки такі виконавчі провадження підлягають зупиненню.

Також, з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника, при вирішенні питання щодо відстрочення виконання рішення, суд враховує принципи співмірності і пропорційності.

Стягувач у будь-якому випадку має отримати у законний спосіб все, присуджене за рішенням суду у даній справі, з урахуванням процедури, встановленої Законом N 1639.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 83 НАК "Нафтогаз України", як державне підприємство, є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Надання відстрочки виконання вказаного рішення судом не стимулює процедуру погашення заборгованості, а сприяє боржнику і в подальшому порушувати свої зобов`язання, оскільки надана відстрочка буде істотно порушувати майнові інтереси стягувача, внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи стрімкі інфляційні процеси в державі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи, наведені в обґрунтування заяви боржника, не підкріплені належними доказами та не підтверджують наявність обставин, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення, у зв`язку з чим вважає, що підстави для задоволення заяви АТ «ОГС «Волиньгаз» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2022 відсутні з огляду на її необґрунтованість.

При цьому судом враховано, що основний борг, на який нараховані інфляційні втрати та 3% річних, не сплачувався протягом 7 років, а виконавче провадження підлягає зупиненню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Керуючись ст.ст. 234-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» від 12.01.2023 про відстрочку виконання рішення суду відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України

Ухвала суду підписана 20.01.2023.

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук