Рішення № 108498701, 16.01.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/57318/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/57318/20-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс»

відповідач 2: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання зобов`язання по кредитному договору виконаним та стягнення занадто сплачених коштів, -

представник позивача - адвокат Кресюн В. А.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати зобов`язання ОСОБА_1 по договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №211351-А від 28.02.2018 року, перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (далі - ТОВ «Фінфорс») виконаним, стягнути із ТОВ «Фінфорс» та приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на користь ОСОБА_1 занадто стягнуті кошти по виконавчому провадженні №61272790 від 14.02.2020 року у сумі понад 9 254, 85 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 10.02.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. вчинено виконавчий напис №1493 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості за кредитним договором №211351-А від 28.02.2018 року у розмірі 9 253, 93 грн.

На підставі виконавчого напису №1493 від 10.02.2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 14.02.2020 року відкрито виконавче провадження №61272790 щодо стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості за кредитним договором №211351-А від 28.02.2018 року у розмірі 9 253, 93 грн та виконавчого збору у розмірі 925, 39 грн.

Вказує, що за період із лютого 2020 року по грудень 2020 року у рамках вказаного виконавчого провадження із позивача було стягнуто 19 833, 17 грн, що перевищує суму стягненні на 9 253, 85 грн, а отже вказані кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно стягнуті. Також зазначає, що зобов`язання ОСОБА_1 по договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №211351-А від 28.02.2018 року, перед ТОВ «Фінфорс» підлягають визнанню виконаним, оскільки заборгованість була стягнута із позивача у примусовому порядку, при цьому приватний виконавець продовжує проводити стягнення у виконавчому провадженні №61272790, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.12.2020 року забезпечено позов шляхом зупинення стягнення за виконавчим написом, зареєстрованим в реєстрі за №1493 від 10.02.2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінфорс» заборгованості у розмірі 9 253,93 грн у виконавчому провадженні №61272790.

Копії ухвал від 23.12.2020 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачам було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено на зазначені адреси електронної пошти сторін.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, остання отримала копії ухвал - 24.06.2021 року.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 1, останній отримав копії ухвал та копію позовної заяви з додатками - 04.08.2021 року.

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 2, остання отримала копії ухвал та копію позовної заяви з додатками - 09.03.2021 року.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

Відповідачі своїм правом надаті відзив на позовну заяву не скористались.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.02.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. вчинено виконавчий напис №1493 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості за кредитним договором №211351-А від 28.02.2018 року у розмірі 9 253, 93 грн.

На підставі виконавчого напису №1493 від 10.02.2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 14.02.2020 року відкрито виконавче провадження №61272790 щодо стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості за кредитним договором №211351-А від 28.02.2018 року у розмірі 9 253, 93 грн та виконавчого збору у розмірі 925, 39 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 1049 ЦК України визначено, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. ч.1, 2, 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження»).

Так, позивач зазначає, що нею в повному обсязі було виконано зобов`язання, оскільки з неї в рамках виконавчого провадження в примусовому порядку було стягнуто 19 833, 17 грн, що на 9 253, 85 грн перевищує суму стягнення, оскільки у рамках виконавчого провадження №61272790 здійснюється стягнення із позивача на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості за кредитним договором №211351-А від 28.02.2018 року у розмірі 9 253, 93 грн та виконавчого збору у розмірі 925, 39 грн.

Разом з тим, посилання позивача на те, що з її аліментного рахунку було списано 18.02.2020 року - 10 579, 32 грн, а 04.03.2020 року - 2 999, 83 грн, не відповідає дійсності та спростовується наданою позивачем випискою по рахунку. Так, з виписки по аліментному рахунку НОМЕР_1 за період із 01.01.2020 року по 07.12.2020 року вбачається, що 18.02.2020 року було встановлено арешт суми на рахунку у розмірі 10 579, 32 грн, а не списано вказані кошти з позивача, як вона зазначає.

При цьому, твердження, що 04.03.2020 року із позивача було списано кошти на повернення заборгованості у розмірі 2 999, 83 грн відповідають дійсності та підтверджується вказаною випискою. Також із виписки вбачається, що 18.02.2020 року у погашення заборгованості було також стягнуто 3, 38 грн.

Щодо наданої довідки від 07.12.2020 року із ТОВ «АЛМІ ДЕСТИБЬЮШН» вбачається, що за період із грудня 2019 року по листопад 2020 року із заробітної палати позивача було утримано згідно постанови у рамках виконавчого провадження - 5 449, 02 грн.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи із позивача у рамках виконавчого провадження №61272790 було стягнуто лише 8 452, 23 грн (2 999, 83 грн+3, 38 грн+5 449, 02 грн), а отже твердження позивача, що з неї за період із лютого 2020 року по грудень 2020 року у рамках вказаного виконавчого провадження було стягнуто 19 833, 17 грн не відповідає дійсності та спростовується наданими позивачем виписками та довідками.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В статті 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про належне виконання позивачем зобов`язання за кредитним договором шляхом примусового стягнення рамках виконавчого провадження №61272790 та те, що з неї було суму коштів, що перевищує суму стягнення, а доводи позивача ґрунтуються виключно на її поясненнях та розрахунках заборгованості і спростовуються долученими позивачем випискою по рахунку та довідкою, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання зобов`язання по кредитному договору виконаним внаслідок його повного виконання та стягнення занадто сплачених коштів.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 207, 527, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 626, 628, 638, 1049, 1054, 1212 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання зобов`язання по кредитному договору виконаним та стягнення занадто сплачених коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», адреса: вул. Новопечерський провулок, 19/3, корп. 2, офіс 9, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 41717584.

Відповідач 2: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, адреса: вул. Раїси Окіпної, 4-А, офіс 71-А, м. Київ, 02002.

Суддя Г.О.Матійчук