Рішення № 108497229, 19.01.2023, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 19.01.2023Справа № 646/6886/21 Провадження № 2-а/554/48/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.01.2023р. м. Полтава

Октябрський районнийсуд м.Полтави в складі: головуючого судді Горбунової Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до поліцейського УПП в Дніпропетровській області інспектора взводу роти батальйону УПП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Пещира Дмитра Андрійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Департамент патрульноїполіції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, посилаючись на наступне.

21.10.2021 р. відповідачем була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху БАА №580779 відповідно до якої позивача було визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення дозволеної швидкості руху. В процесі винесення зазначеної постанови позивач заперечував щодо накладення адміністративного стягнення, так як він діяв у стані крайньої необхідності перевозив на задньому сидінні тяжко хвору людину до лікарні. Працівники патрульної поліції відмовились викликати швидку допомогу, ажде вона мала їхати до даного місця більш ніж 1,5 години.

Відповідач відзив на позов не надав.

Представник третьої особи надав письмові пояснення по справі, в яких також зазначив, що обставини, викладені позивачем в позовній заяві, мають суто гіпотетичний характер та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Дії поліцейського управління патрульної поліції в повному обсзі відповідають нормам діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ч. 1ст.2КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що постановою інспектора УПП в Дніпропетровській області Пещира Д.А. серії БАА № 580779 від 21.10.2021 (а.с. 3) ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за перевищення швидкості в розмірі 255,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що 21.10.2021 р. о09-00год ОСОБА_1 керував автомобілем марки «NISSAN X-TRAIL», номерний знак НОМЕР_1 , по трасі М-04152 км, не виконав вимоги дорожнього знаку 3.29 на 44 км/год, рухався зі швидкістю 94 км/год, чим порушив п. 12.4.5 Правил дорожнього руху України.

Позивач факт перевищення швидкості не спростовує, проте звертає увагу на наявність крайньої необхідності, за умов якого відбулось вказане правопорушення, оскільки він перевозив на задньому сидінні тяжко хвору людину, тобто діяв із необхідності забезпечення хворої людини швидкою медичною допомогою та для усунення небезпеки її здоров`ю.

В якості доказу позивачем надано письмові пояснення ОСОБА_2 , в яких зазначено, що 21.10.2021 р. він їхав разом із позивачем зі сторони м. Дніпро в сторону м. Кривий Ріг та по дорозі підібрали тяжко хвору жінку, у зв`язку із чим, поспішали до лікарні. Були зупинені працівниками патрульної поліції за перевищення швидкості руху, які складали постанову більш ніж 30 хвилин.(а.с.4)

Між тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердужвали, що позивач дійсно перевозив в своєму автмообілі тяжко хвору людину.

Клопотань про виклик свідків або витребування доказів від позивача не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух»учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цьогоЗакону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає обсяг прав та обов`язків водія, є такожПравила дорожнього руху, що затвердженіпостановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001року №1306(далі -ПДР).

П. 1.1ПДРвідповідно доЗакону України «Про дорожній рух»встановлює єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимогиПДР, згідно п. 1.3ПДР.

Разом з тим, п. 1.9ПДРзазначає, що особи, які порушуютьПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Розділом 12ПДР, а саме п. 12.1ПДРвизначено, що водій під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху повинен враховувати дорожню обстановку, особливості вантажу, який перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Загальні обмеження швидкості, зокрема п. 12.4ПДР, поширюється на всю територію України. У населених пунктах, рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю 50 км/год. Таке обмеження стосується населених пунктів, позначених дорожнім знаком 5.45 «Початок населеного пункту», і скасовується знаком 5.46 «Кінець населеного пункту».

Пунктом 12.9 (б)ПДР, визначено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.

Частиною 1 ст.122 КУпАПпередбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Положеннями ст. 222 КУпАПпередбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, в тому числі справи про правопорушенняПДРпередбачені ч. 1ст. 122 КУпАП.

Так, згідно з п. 11 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожньогорухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух»передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Статтею 9 КУпАПвизначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 283 КУпАПпостанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

У відповідності дост.245 КУпАПзавданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Згідно ізст.252КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 280 КУпАП).

Дійсно, нормист. 17 КУпАП, визначають, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності, а ст.18 цього Кодексупередбачає, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У чинному законодавстві, інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Також, стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «спізніла» крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Тож, саме посилання особи, стосовно якого здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, на існування крайньої необхідності у вигляді необхідності надання медичної допомоги людині, не може беззаперечно свідчити про необхідність застосування положень ст. ст.17,18 КУпАП, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що вона дійсно потребувала такої допомоги та що її не могла надати інша особа, або медична установа.

Під час розгляду справи в суді не було належними доказами встановлено, що дії позивача були вчинені ним у стані крайньої необхідності, які відповідачем кваліфіковано, як адміністративне правопорушення.

На фотознімках міститься вся необхідна інформація для встановлення факту вчинення правопорушення, а саме: дата та час вчинення правопорушення; місце вчинення правопорушення; географічні координати місця вчинення правопорушення; фотофіксація автомобіля з чітким зображенням державного номерного знаку; швидкість руху автомобіля, км/год; обмеження (перевищення) швидкості, км/год; напрямок руху автомобіля.

Відтак, сукупність належних, достатніх і допустимих доказів, підтверджує доведеність вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст.122 КУпАП, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-79, 245, 246, 255, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: поліцейський УПП в Дніпропетровській області інспектор взводу роти батальйону УПП в Дніпропетровській області лейтенант поліції Пещира Дмитро Андрійович, 49000, м. Дніпро, Троїцька площа, 2-А.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернеста, 3.

Суддя Я.М. Горбунова