Ухвала суду № 108482957, 19.01.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

"19" січня 2023 р. справа № 300/5088/22

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з посиланням на обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та навести доводи на обґрунтування поважності причин пропуску строку та надати докази на підтвердження даних доводів.

На виконання вимог ухвали суду від 15.12.2022 року, від позивача 13.01.2023 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви із новою редакцією позовної заяви від 06.12.2022 року. За змістом якої, ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 30000 грн. щомісячно, з врахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винарогоду з 09.11.2022 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168, з врахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.

Щодо строків звернення до суду, позивач, подаючи заяву про усунення недоліків позовної заяви, у змісті останньої зазначив, що "... Згідно із частиною 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до позовних вимог, які охоплюються періодом з 24.02.2022 по 18.07.2022, застосовуються стаття 233 КЗпП України, в редакції чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2022 за №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка не містить обмежень щодо строків звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.

Тим більше, що у згаданому Законі не міститься застережень про його зворотну дію в часі, тобто про поширення на правовідносини, які існували до моменту набрання ним чинності. Вимоги за період з 19.07.2022 відкориговані відповідно до внесених змін та дати подання позовної заяви до суду".

Дослідивши подану заяву та матеріали адміністративної справи, вирішуючи питання дотримання строків звернення із адміністративним позовом, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Однак пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі по тексту також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:

- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);

- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Оскільки спірні правовідносини стосуються зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії/прийняти рішення, у відповідності до яких слід нарахувати та виплати додаткову винагороду позивачу під час проходження ним служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, аналізовані положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.

Натомість, єдиною чинною процесуальною нормою, яка визначає строк звернення до суду з позовом осіб, які проходять публічну службу в Службі судової охорони, та яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.

Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, предметом спору у цій справі є зобов`язання відповідача вчинити дії/прийняти рішення щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 та в розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 19.07.2022 по 01.12.2022, а також зобов`язання виплатити таку винагороду.

Тобто підставою звернення до суду з цим позовом стала невиплата позивачу додаткової винагороди, яка, на переконання останнього, підлягала виплаті щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року.

При цьому, встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, суддя зазначає, що оскільки зазначена винагорода підлягала виплаті щомісячно, то про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, позивач повинен був дізнатися при отриманні не пізніше 28.02.2022 грошового забезпечення за місяць лютий 2022 року.

Відлік місячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за лютий 2022 року розпочався з 01.03.2022 (та з першого числа наступного місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць) і закінчився 31.03.2022 (в останній день місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць.

Надалі, позивач був обізнаний 30 або 31 числа кожного наступного місяця, у якому ОСОБА_1 не отримував спірну винагороду за кожний попередній місць окремо.

Водночас, позивач доводить до відома суду про ймовірне порушення його права на належний розмір винагороди з лютого 2022 року, втім з рапортом про виплату такої винагороди ОСОБА_1 звернувся до відповідача тільки 05.10.2022.

Попри вказане, реалізуючи право на оскарження бездіяльності відповідача в судовому порядку, позов подано до суду 09.12.2022.

Дослідивши подані позивачем письмові пояснення у заяві про усунення недоліків позовної заяви, суддя дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача, що свідчить про наявність підстав для визнання причин пропуску місячного строку звернення до суду неповажними, з огляду на наступне.

Позивач, як на одну із мотивацій дотримання ним строків звернення до суду, в частині позовних вимог, які охоплюються періодом з 24.02.2022 по 18.07.2022, покликається на необхідності застосування статті 233 КЗпП України, в редакції чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2022 за №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка не містить обмежень щодо строків звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати, оскільки Конституційний Суд України у пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В даному випадку суд, звертає увагу позивача, що Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 надав правову оцінку щодо застосування норм матеріального права, зокрема, "дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності".

Тобто, починаючи з 19.08.2022, після спливу місячного строку (по відношенню до дня набрання чинності Закону України від 01.07.2022 за №2352-ІХ), у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Більше того, посилання позивача на незворотність дії у часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні питання щодо процесуальних строків звернення до суду є помилковим. Так як відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відтак, станом на 09.12.2022 (день подання адміністративного позову) позивач зобов`язаний дотримуватися тих строків звернення до суду, які станом на момент вчинення такої процесуальної дії визначені чинним процесуальним законом. Таким у досліджуваному випадку є Кодекс адміністративного судочинства України, яким у правовідносинах публічної служби, в тому числі її проходження, а також нарахування і виплати грошового забезпечення, встановлено місячний строк на звернення до суду з дня коли особа дізналася чи могла дізнатися про події, обставини чи факти, які, на її переконання, порушують права та інтереси, що підлягають захисту.

В цьому випадку суддею встановлено порушення саме процесуальних строків звернення до суду із позовною заявою від 06.12.2022 (яка надійшла до канцелярії суду 09.12.2022) і не вирішується питання застосування положень нового закону (норм матеріального права) чи іншого нормативно-правового акта в період до набрання ним чинності - до 19.07.2022.

Суд відхиляє доводи позивача, що "Закон України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX не міститься застережень про його зворотну дію в часі, тобто про поширення на правовідносини, які існували до моменту набрання ним чинності", оскільки позивач:

- помилково трактує і розуміє правові висновки Рішення Конституційний Суд України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99;

- помилково вважає, що статтю 233 КЗпП України слід застосовувати зокрема щодо кожного періоду позовних вимог, без врахування дати звернення до суду самим позивачем за захистом своїх прав і як наслідок без дотримання положень частини 3 статті 3 КАС України.

За умови звернення ОСОБА_1 до суду в строк до 19.08.2022 суд однозначно застосував би положення статті 233 КЗпП України в редакції закону, яка була чинною до 19.07.2022. Втім, позивач не мотивував і не пояснив про причини недотримання ним місячного строку звернення до суду.

В силу правового регулювання частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов`язаний додати докази поважності причин його пропуску.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія Юкос" проти росії).

Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі (надалі по тексту також - Рішення Суду) "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.

У пункті 47 Рішення Суду зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Крім цього, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Відтак, суддя констатує, що заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви в частині вимог про поновлення порушеного права з 24.02.2022 по 18.07.2022 так і не містить посилання на обґрунтовані, поважні причини пропуску строку звернення до суду, а доводи позивача не спростовують позиції судді щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду місячним строком.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, що повинно бути підтверджено належними доказами.

Враховуючи наведене, у зв`язку із відсутністю належного обґрунтування поважності пропуску місячного строку звернення до суду, позовна заява вважається поданою без дотримання відповідного строку звернення до суду в частині вимог за період з 24.02.2022 по 18.07.2022.

Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).

Оскільки позивачем у встановлений законом строк не було наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, то наявні усі правові підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Водночас суд звертає увагу позивача на те, що в силу вимог частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Враховуючи наведене, керуючись статями 122, 123, 169, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суд із адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області в частині вимог про поновлення і захист порушеного права за період з 24.02.2022 по 18.07.2022.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання до вчинення дій щодо нарахування і виплату додаткової винагороди з 24.02.2022 по 18.07.2022 в розмір 30 000,00 гривень з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Панікар І.В.