Рішення № 108480138, 11.01.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1449/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Арнаутова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, буд.73) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (54027, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Боброва Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 )

про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням такого права, зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

від прокуратури: Дичко В.О. - прокурор

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва.

05.07.2022 Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Боброва Олега Олександровича, в якій просить суд:

- скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Бобровим Олегом Олександровичем на нежитлові приміщення магазину та офісу літ. А-2, загальною площею 109 кв.м., по вул. Фалєєвській, 9А в м. Миколаєві (запис 12.10.2020 за №38667822) з одночасним припиненням такого права;

- зобов`язати ФОП Боброва О.О. усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої прибудови до першого поверху нежитлових приміщень магазину та офісу під літ. А-2, загальною площею 26,9 кв.м., по вул. Фалєєвській, 9А в м. Миколаєві, а також стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 11.07.2022 відкрито провадження у справі №916/1449/22 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

09.08.2022 до суду від представника позивача надійшла заява про здійснення розгляду справи №916/1449/22 за відсутності представника Миколаївської міської ради (а.с.105).

12.08.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.113-114), в якому він просив суд закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

22.08.2022 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив (а.с.122-127).

Протокольною ухвалою від 31.08.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 21.09.2022, суд розглянув клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відмовив у його задоволенні з огляду на те, що позовна заява подана з урахуванням підсудності та підвідомчості.

18.10.2022 від прокуратури надійшли пояснення по справі (а.с.152-154).

Протокольною ухвалою від 19.10.2022 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 11.01.2023 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Позивач та відповідач до суду не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином. Відповідач про причини відсутності суд не повідомляв.

3. Позиція учасників справи.

3.1. Доводи Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування №324 від 03.03.2010 ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №873 від 23.06.2010 ФОП Боброву О.О. дозволено переведення квартири АДРЕСА_3 у нежитлове приміщення надано вихідні дані на проектування та реконструкцію нежитлових приміщень по АДРЕСА_4 з надбудовою другого поверху для розміщення магазину продовольчих товарів та офісних приміщень.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.10.2020 за №38667822 за Бобровим О.О. зареєстровано право власності на нежитлові приміщення магазину продовольчих товарів та офісу з літнім майданчиком загальною площею 82,1 кв.м. по вул. Фалєєвській, 9А в м. Миколаєві.

Водночас ФОП Бобров О.О. здійснив реконструкцію нежитлових приміщень магазину (колишньої житлової квартири АДРЕСА_2 за відсутності містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та декларації про введення об`єкту нерухомого майна в експлуатацію у визначеному законом порядку.

У подальшому ФОП Бобровим О.О. повторно реконструйовано зазначений об`єкт нерухомого майна шляхом здійснення прибудови до першого поверху магазину, чим змінено площу останнього з 82,1 кв.м на 109 кв.м.

Така прибудова до першого поверху нежитлових приміщень магазину, площею 26,9 кв.м. здійснена за відсутності містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, документів дозвільного характеру, що дають право на виконання будівельних робіт та посвідчують готовність об`єкта до експлуатації.

Окрім того будівництво вказаної вище прибудови здійснено відповідачем за рахунок самовільно зайнятої частини земельної ділянки комунальної власності, яка складає 26,9 кв.м під забудовою.

Зокрема, за інформацію Миколаївської міської ради від 15.12.2021 ФОП Боброву О.О. на підставі рішення міської ради №4/32 від 10.03.2011 надано в оренду строком на 1 рік земельну ділянку площею 110 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень по вул. Фалєєвській, 9А у м. Миколаєві. Строк дії договору оренди землі №8037 від 22.04.2011 закінчився 22.04.2017. Рішень про поновлення договору оренди землі за вказаною вище адресою міською радою не приймалось.

Наведене у сукупності свідчить, що відповідачем добудова була здійснена за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а отже нежитлове приміщення у розумінні ст. 376 ЦК України є самочинним.

Крім того, в порушення положень ст. 9 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прибудову до першого поверху магазину збудовано на земельній ділянці, яка за містобудівними документами розташована в зоні, яка відповідно до Генерального плану міста віднесена до території дорожньо - вуличної мережі магістральних вулиць.

Відповідно до Плану зонування території міста Миколаєва земельна ділянка, на якій здійснено будівництво, належить до зони вулиць в червоних лініях (ТР-2), до якої входять території, що знаходяться в межах червоних ліній магістральних та основних житлових вулиць.

22.01.2021 державним реєстратором внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими змінено площу об`єкта нерухомості з 82,1 кв.м на 109 кв.м та змінено назву об`єкта з «нежитлові приміщення магазину продовольчих товарів та офісу з літнім майданчиком» на «нежитлові приміщення магазину та офісу».

Оскільки реконструкція нежитлових приміщень магазину та офісу здійснено ФОП Бобровим О.О. самочинно, з численними порушеннями містобудівного та земельного законодавства та внаслідок очевидного зловживання правом, останній не набув права власності на спірний об`єкт у визначений законом спосіб, як того вимагає ст. 328 ЦК України. Крім того, державна реєстрація за ним права власності на нежитлові приміщення магазину та офісу здійснена без наявності всіх необхідних документів.

Наведене у сукупності є підставою для скасування державної реєстрації права власності за Бобровим О.О. на нежитлові приміщення магазину та офісу літ. А-2, загальною площею 109 кв.м. по АДРЕСА_4 (запис 12.10.2020 за №38667822) з одночасним припиненням такого права, а прибудова до першого поверху магазину підлягає знесенню.

Позов заявлено до ФОП Боброва О.О. з урахуванням того, що Бобров О.О. здійснив реконструкцію нежитлових приміщень магазину та офісу в статусі приватного підприємця, які використовує з комерційною метою.

Крім того Бобров О.О. отримав дозвіл виконавчого комітету Миколаївської міської ради №873 від 23.06.2010 про переведення квартири АДРЕСА_3 у нежитлові приміщення для розміщення магазину продовольчих товарів та зареєстрував дозвіл на початок будівельних робіт щодо нежитлових приміщень саме як фізична особа підприємець.

3.2. Доводи Фізичної особи-підприємця Боброва Олега Олександровича.

В рамках даного спору відсутній спір про право, дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діяв як суб`єкт владних повноважень, а отже спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Рішення державного реєстратора є правомірним та чинним, позивачем не оскаржено, а отже без перевірки в адміністративному судочинстві управлінського рішення державного реєстратора не можуть розглядатися похідні вимоги щодо скасування державної реєстрації відповідного права власності фізичної особи на весь об`єкт нерухомості та щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії щодо часткового знесення лише прибудови.

Позивач помилково звернувся до неналежного відповідача ФОП, який не є власником нерухомого майна.

Безпідставним є посилання позивача на необхідність отримання містобудівних умов та обмежень, оскільки на момент проведення державної реєстрації в реєстрі речових прав на нежитлові приміщення магазину та офісу літ. А-2, загальною площею 109 кв.м. по вул. Фалєєвскій, 9А в м. Миколаєві, державну реєстрацію яких позивач намагається скасувати, вже існував об`єкт нерухомого майна, реконструюючи який фізична особа не змінювала його зовнішньої конфігурації та функціональне призначення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 03.03.2010 (а.с.21-22) Бобровим О.О. набуто право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

На підтвердження права власності відповідача на означене майно прокурором також надано суду витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.23).

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №873 від 23.06.2010 (а.с.34-35) ФОП Боброву О.О. дозволено переведення квартири АДРЕСА_3 у нежитлове приміщення для розміщення магазину продовольчих товарів та офісних приміщень; надано вихідні дані на проектування та реконструкцію нежитлових приміщень по вул. Фалєєвській, 9А у м. Миколаєві з надбудовою другого поверху для розміщення магазину продовольчих товарів та офісних приміщень.

В подальшому відповідачем з Миколаївською міською радою укладено договір оренди землі №8037 від 22.04.2011 (а.с.47-50), предметом якого є надання відповідачу в оренду земельної ділянки, площею 110 кв.м., для обслуговування нежитлових приміщень, щодо яких рішенням виконкому міської ради від 26.06.2010 №873 надано вихідні дані на проектування та реконструкцію для розміщення продовольчих товарів та офісних приміщень.

Згідно інформації з листа Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15.12.2021 №9380/02.02.01-40/12/14/21 (а.с.36-37), договір оренди №8037 діяв до 22.04.2017, рішень щодо поновлень договору оренди не приймалось. При цьому у листі від 04.02.2022 №939/02.02.01-40/11/14/22 (а.с.61) Виконавчим комітетом Миколаївської місткої ради повідомлено, що ФОП Бобров О.О. після закінчення договору оренди землі продовжує сплачувати земельний податок.

Також матеріали справи свідчать про отримання відповідачем декларації про початок виконання будівельних робіт (а.с.42-46), в розділі 12 якої "інформація про проектну документацію" зазначено РП-07-2010 Реконструкція нежитлових приміщень по магазину продовольчих товарів та влаштування 2-го поверху для офісу.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.10.2020 за Бобровим О.О. зареєстровано право власності на нежитлові приміщення магазину продовольчих товарів та офісу з літнім майданчиком загальною площею 82,1 кв.м. по вул. Фалєєвській, 9А в м. Миколаєві. В якості підстави для державної реєстрації зазначено: рішення органу місцевого самоврядування №873 від 26.06.2010, видавник: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради; договір дарування від 03.03.2010, серія та номер 324.

Надалі, 20.01.2021, державним реєстратором внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими шляхом виправлень змінено площу об`єкта нерухомості з 82,1 кв.м на 109 кв.м та змінено назву об`єкта з «нежитлові приміщення магазину продовольчих товарів та офісу з літнім майданчиком» на «нежитлові приміщення магазину та офісу».

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, різниця у площі приміщення 82,1 та 109 виникла за рахунок прибудови (літній майданчик), площею 26.9 кв.м., про що в тому числі свідчить акт обстеження земельної ділянки від 19.01.2022 з фотофіксацією (а.с.55-58).

При цьому з пояснень прокурора судом встановлено, що фактично питання реконструкції приміщення та добудови 2 поверху, а також реєстрація права власності на 82,1 кв.м. нежитлового приміщення не є предметом оспорювання та дослідження в рамках даної справи.

Відповідні висновки суду ґрунтуються в тому числі на наявних в матеріалах справи доказах. Так судом враховано, що реконструкція з добудовою 2 поверху, внаслідок чого площа приміщення збільшилась до 82,1 кв.м. була здійснена на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №873 від 23.06.2010, після отримання декларації про початок виконання будівельних робіт. При цьому доказів на спростування правомірності рішення №873 прокуратурою не надано, як не надано і доказів скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

В матеріалах справи також наявний лист Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" №2069 від 17.09.2020 (а.с.30), яким Боброва О.О. повідомлено, що за результатами останньої технічної інвентаризації нерухоме майно за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9А має наступні показники: назва будівель та споруд нежитлові приміщення магазину продовольчих товарів та офісу з літнім майданчиком; матеріал стін будівель та споруд камінь; загальна площа 82,1 м2. Також у вказаному листі зазначено про відсутність самочинного будівництва. Згідно примітки у вказаному листі реконструкція квартири АДРЕСА_3 у нежитлові приміщення магазину продовольчих товарів та офісу з літнім майданчиком оформлено рішенням виконкому Миколаївської міської ради за №873 від 23.06.2010.

Технічний паспорт, виготовлений КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.09.2020 (24-29), згідно якого загальна площа приміщень становить 82.1 м2, також відміток про наявність самочинного будівництва не містить.

Отже в даному випадку фактично предметом спору є законність здійснення прибудови до першого поверху, площею 26.9 кв.м., про самочинне будівництво якої вказує прокуратура.

5. Позиція суду.

5.1. Щодо підстав звернення прокурора з позовом до суду.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як вказує прокурор, незаконна забудова земельної ділянки територіальної громади м. Миколаєва та створення перешкод у її використанні грубо порушує інтереси держави, оскільки заподіює шкоду правам територіальної громади м. Миколаєва на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до положень статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування" орган місцевого самоврядування має право звертатись до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

Так, окружною прокуратурою м. Миколаєва листом від 28.01.2022 №51-1036вих-22 (а.с.65-68) повідомлено Миколаївську міську раду про незаконність оформлення ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення магазину з офісом.

Листом від 09.02.2022 №1045/02.02.01-40/11/14/22 (а.с.69) Миколаївською міською радою повідомлено про те, що відповідний позов на захист інтересів територіальної громади не пред`являвся та до пред`явлення не планується.

Матеріалами справи також підтверджується, що Прокуратура звернулася до позивача із повідомленням №51-2763ВИХ-22 від 25.06.2022 (а.с.70-74) в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про намір звернутися до суду із відповідним позовом.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави, а наявність або відсутність порушених прав позивача має встановлюватися судом під час розгляду справи по суті.

5.2. Щодо права власності Миколаївської міської ради.

Встановлюючи обставини належності Миколаївській міській раді, в інтересах якої прокурором заявлено позов, права власності на земельну ділянки, на якій розташоване майно, що є предметом даного позову, суд враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 05.08.2022 по справі № 922/2060/20, в якій вказано, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

В обґрунтування такого висновку Верховним Судом зазначено таке:

"Із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 ЗК України та статті 373 ЦК України.

Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку..

Отже, беручи до уваги наведені висновки Верховного Суду, а також положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, земельні ділянки в мажах населеного пункту Миколаїв, окрім тих, що перебувають в державній власності та в приватній власності, належать на праві комунальної власності Миколаївській міській раді.

Обставина належності Миколаївській міській раді на праві комунальної власності земельної ділянки під спірним майном належними, допустимими та достовірними доказами сторонами даного спору не спростована.

5.3. Щодо юрисдикції даного спору та статусу відповідача.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Так за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Бобров О.О. з 18.03.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.

При цьому суд враховує, що Бобровим О.О. дозвіл виконавчого комітету Миколаївської міської ради №873 від 23.06.2010 про переведення квартири АДРЕСА_3 у нежитлові приміщення для розміщення магазину продовольчих товарів отримано саме як ФОП.

Відповідне майно зареєстровано як приміщення магазину та офісу, а отже використовується з комерційною метою.

При цьому наявність або відсутність статусу фізичної особи-підприємця, з урахуванням того, що ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, жодним чином не впливає на питання визначення юрисдикції цієї справи (не змінює господарського характеру спірних правовідносин сторін).

Таким чином заперечення відповідача в цій частині не можуть бути взяті до уваги ані в якості підстав для закриття провадження у справі, ані в якості підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки спір у цій справі за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.

Посилання відповідача на те, що спір про право відсутній, а дослідженню підлягають владні управлінські функції реєстратора не відповідають матеріалам справи та характеру спірних правовідносин, які виникли в рамках даного спору.

Так, згідно зі сталою судовою практикою (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі N 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі N 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі N 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі N 287/167/18-ц (пункт 52), спір щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено спірний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, позовні вимоги, спрямовані на скасування державної реєстрації відповідних речових прав, не можуть бути звернені до державного реєстратора, як про це стверджує відповідач.

5.4. Щодо правомірності будівництва та набуття відповідачем права власності на спірне майно.

Надаючи оцінку правомірності будівництва та наявності правових підстав для реєстрації права власності на спірне майно, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.04.2020 у справі 916/2791/13:

"6.23. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.24. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

6.25. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

6.26. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

6.27. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

6.28. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

6.29. Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

6.30. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

6.31. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

6.32. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

6.33. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті".

Крім того суд також враховує, що відповідно до ст. 18 Закону № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі статті надаються в редакції, чинній на час реєстрації права власності та внесення змін) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку, зокрема: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав).

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 8 ст. 18 Закону N 1952-IV).

Підстави для внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них встановлено ст. 26 Закону N 1952-IV, у ч. 1 якої визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Ч.2 ст. 26 Закону N 1952-IV визначено, що у разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови, що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

У разі, якщо допущена технічна помилка, виявлена після отримання заявником документів за результатом розгляду заяви, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, - посадовою особою Міністерства юстиції України чи його територіальних органів.

У разі, якщо допущена технічна помилка впливає на права третіх осіб, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі судового рішення.

За змістом частини 5 статті 26 зазначеного Закону внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Таким чином, можливість внесення змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно передбачено чинним законодавством, у тому числі з підстав зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна. При цьому, внесення змін здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Згідно ч. 1 ст. 27 наведеного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Пунктом 43 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції станом на момент реєстрації права власності на реконструйоване майно) для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у результаті реконструкції такого об`єкта подаються: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалася в результаті спільної діяльності).

Натомість, як встановлено судом, державна реєстрація права власності була проведена за відсутності повного пакету означених у Закону та Порядку документів, а також за відсутності волевиявлення Миколаївської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно, на користь відповідача.

При цьому суд зазначає, що відповідачем жодних документів на спростування обставини того, що спірне майно є об`єктом самочинного будівництва, суду не надано, натомість наявні в матеріалах справи докази в повній мірі підтверджують таку обставину.

5.5. Щодо ефективного способу захисту.

Суд зауважує, що порушені право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц.

Законом України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

З урахуванням наведених положень Закону, а також висновків щодо спірного майна, яке є об`єктом самочинного будівництва, та проведення державної реєстрації прав на таке майно за відсутності належних на те підстав, суд доходить висновку, що вимоги прокурора направлені на скасування державної реєстрації права власності за Бобровим О.О. на нежитлові приміщення магазину та офісу літ. А-2, загальною площею 109 кв.м., по АДРЕСА_4 з одночасним припиненням такого права, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням положень пункту 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 N 1141, оскільки у Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав, а у разі скасування рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав у такому Реєстрі проводиться зміна шляхом редагування відповідного запису з метою приведення його у стан, що існував до прийняття такого рішення та проведення відповідних реєстраційних дій, суд вказує, що фактично рішення суду про припинення права власності на 109 кв.м. є підставою для реєстрації зміни права власності ОСОБА_1 шляхом приведення його у стан, що існував до прийняття рішення про зміни об`єкта нерухомого майна реєстратором Мостецьким Д.О. від 22.01.2021, індексний номер 56266916, та проведення відповідних реєстраційних дій.

У іншому випадку буде мати місце існування реєстрації права власності на майно, яке суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

При цьому, оскільки за наявності правовстановлюючих документів на квартиру, яка в подальшому була переведена з житлового фонду в нежитловий на підставі відповідного рішення Миколаївської міської ради, яким в тому числі було дозволено проведення реконструкції, з урахуванням також реєстрації декларації про початок будівельних робіт, позбавлення відповідача права власності в цілому не відповідало б гарантіям ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямованим на захист особи від будь-якого посягання держави на право особи мирно володіти своїм майном тобто захисту права приватної власності.

Щодо вимог прокурора про зобов`язання відповідача знести самочинно збудовану прибудову до першого поверху, площею 26,9 кв.м., суд вказує наступне.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Системний аналіз положень ст. 376 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дії, які відповідно закону є правомірними.

Таким чином, оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки і в користування остання Миколаївською міською радою, в т.ч. і під забудову, не передавалася, а збудована відповідачем прибудова є самочинним будівництвом на належній на праві власності територіальній громаді землі, суд доходить висновку, що вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Боброва О.О. усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої прибудови є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача), а отже підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Бобровим Олегом Олександровичем ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлові приміщення магазину та офісу літ. А-2, загальною площею 109 кв.м., по АДРЕСА_4 з одночасним припиненням такого права.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Боброва Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Миколаївській міській раді (54027, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20, код ЄДРПОУ 26565573) в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої прибудови до першого поверху нежитлових приміщень магазину та офісу під літ. А-2, загальною площею 26,9 кв.м., по вул. Фалєєвській, 9А в м. Миколаєві.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Боброва Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, буд.73, код ЄДРПОУ 02910048) судовий збір у сумі 4 962 /чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 19 січня 2023 р.

Суддя Ю.М. Щавинська