Рішення № 108479196, 26.12.2022, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 грудня 2022 року Справа № 903/1019/21

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Кошового В.А., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор, м. Львів

до відповідача 1): Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради

до відповідача 2): Виконавчого комітету Луцької міської ради, м. Луцьк

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство Луцькреклама, Волинська область, м.Луцьк

про стягнення 215 888,55 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: не прибув;

від третьої особи : не прибув;

В с т а н о в и в: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор звернувся з позовом до 1) Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради, 2)Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство Луцькреклама про стягнення:

-з Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради у розмірі 14 624,71 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України повернення майна набутого без достатніх правових підстав.

-з Виконавчого комітету Луцької міської ради 201 263,84 грн. на підставі ст. 1166, 1175 ЦК України за відшкодування шкоди завданої органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

Крім того, просить питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу вирішити додатковим рішенням з урахуванням доказів, які будуть подані додатково у встановлений для цього строк.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.02.2018 виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №111-1 Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, яким збільшено на 49% величину базового тарифу плати за користування місцем розташування рекламних засобів. 11.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор та Комунальним підприємством Луцькреклама було укладено договір тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №129/ТК. За період з 01.03.2018 по 31.12.2018 позивач оплачував послуги за договором на підставі рахунків КП Луцькреклама, які були складені із врахуванням рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №854-1 від 18.12.2018. Проте, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №803/433/18 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька визнано протиправним та нечинним. У зв`язку з цим, позивач надмірно сплатив у 2018 році кошти відповідачу в розмірі 215 888,55 грн., а тому просить стягнути з Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради у розмірі 14 624,71 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України та стягнути з Виконавчого комітету Луцької міської ради у сумі 201 263,84 грн. на підставі ст. 1166, 1175 ЦК України.

Ухвалою суду від 16.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 26.01.2021 постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.03.2022.

Ухвалою суду від 02.02.2022 відкладено підготовче засідання на 14.03.2022. та запропоновано позивачу подати заяву із зазначенням предмета та підстави позову щодо кожного із відповідачів.

Ухвалою суду від 14.03.2022 залучено співвідповідачем Виконавчий комітет Луцької міської ради, зобов`язано позивача надіслати Виконавчому комітету Луцької міської ради позовну заяву з додатками, про що докази надіслання надати суду. Запропонувати Виконавчому комітету Луцької міської ради подати суду відзив на позов та наявні докази (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали), копії якого з додатками надіслати іншим учасникам справи, докази надіслання надати суду та відкладено розгляд справи 04.04.2022.

Ухвалою суду від 04.04.2022 відкладено підготовче засідання та згідно п.2 резолютивної частини ухвали визначено, що про дату та час судового засідання учасники справи будуть повідомлені згідно ст. 120 ГПК України.

Ухвалою суду від 10.10.2022 підготовче засідання призначено на 31.10.2022.

Ухвалою суду від 31.10.2022 замінено первісного відповідача -1 Комунальне підприємство «Луцькреклама» на належного відповідача-1 Департамент фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради та залучено третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство «Луцькреклама», підготовче засідання відкладено на 28.11.2022.

Ухвалою суду від 28.11.2022 підготовче засідання відкладено на 02.12.2022.

Ухвалою суду від 02.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.12.2022.

Представник позивача через відділ діловодства подав заяву за вх.№01-57/7138/22 від 26.12.2022 про розгляд справи без його участі, але з врахуванням додаткових пояснень, у яких вказує, що у п. 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджено Постановою КМУ від 03.08.2011 №845 та звертає увагу суду на те, що у разі задоволення позову в даній частин позову, стягнення належить провести не з Департаменту фінансів та аудиту ЛМР, а з надходжень бюджету міста Луцька про що повинно бути чітко зазначено у рішенні та наказі суду.

Представник відповідача -1 через відділ діловодства суду подав:

- заяву за вх.№01-57/7143/22 від 26.12.2022 про розгляд справи без його участі, у позові просить відмовити.

-заяву про застосування наслідків пропущення строків позовної давності за вх.№01-57/7144/22 від 26.12.2022, оскільки відповідач звернувся з позовом до останнього 31.10.2022, а строк позовної давності сплив ще 11.12.2021, а тому просить суд відмовити у позові.

Представник відповідача - 2 через відділ діловодства суду подав заяву за вх.№01-54/7149/22 про застосування наслідків пропущення строків позовної давності, оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 по справі №803/433/18 визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.10.2018 за №111-1 « Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луцька», а 14.03.2022 ухвалою суду залучено співвідповідачем Виконавчий комітет Луцької міської ради на підставі заяви повивача від 12.03.2022 , а відтак доводить, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до нього із позовом.

Уповноважений представник третьої особи в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання , у відзиві на позовну заяву за вх.№01-05/2/281/21 від 22.12.2021 (вих.№01-57/7854/21 від 23.12.2021) позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ним дотримано принципу змагальності, що є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі, сторонам надана можливість висловити свої доводи, заперечення та надати докази в обґрунтування своєї позиції.

Поряд з цим, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін (за умови їх належного повідомлення), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив, наступне:

11.04.2012 між КП "Луцькреклама" (уповноважена особа) та ТзОВ "Комтех Аутдор" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №129/ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами. (а.с. 26-28)

Згідно умов якого уповноважена особа передає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення засобів зовнішньої реклами, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє його у триденний термін після закінчення терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами. (п. 1.1).

Розмір оплати за тимчасове користування місцем розміщення засобів зовнішньої реклами встановлюється Виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама" (п. 3.1).

Плата за тимчасове користування місцем розміщення засобів зовнішньої реклами складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножуються на базовий тариф та площі місця. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному засобів зовнішньої реклами у додатку до договору, проводиться у порядку, визначеному Виконавчого комітету Луцької міської ради (п. 3.3).

Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим органом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та включає податок на додану вартість (п. 3.4).

Плата за тимчасове користування місцем сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісяця шляхом перерахування коштів на рахунок КП «Луцькреклама» та зараховується до бюджету міста, згідно з рішення Луцької міської ради від 26.01.2012 №20/89. Допускається авансове перерахування грошових коштів (п.3.5).

У разі зміни в ціновій політиці сторони зобов`язані укласти додатковий договір (п. 3.8).

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, а в окремих випадках, згідно з вимогами ч. 3 ст. 631 ЦК України, з 01.03.2012 (п. 6.1).

Строк дії договору може бути продовжено шляхом укладання додаткової угоди та внесення змін до додатків(п. 6.2).

Розмір плати за користування встановлених:

-Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012 затверджено порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька (а.с. 10-18). Визначено, що нарахування плати за тимчасове користування місцем розміщення рекламних засобів проводити з 01.11.2012 відповідно до Порядку, беручи за основу ріст індексу інфляції за 2007-2011 роки, що становить 82% до грудня 2006 року, збільшуючи плату поетапно: з 01.11.2012 по 28.02.2013; з 01.03.2013 по 31.08.2013; з 01.09.2013.

-Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради №414-1 від 16.07.2014 доповнено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів пунктом 5, згідно якого, рішенням ВК може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50% базового тарифу.

-Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 збільшено на період з 01.03.2018 по 31.12.2018 на 49% величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.

Додатками №13від 18.01.2018, №15 від 02.10.2018 на виконання рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012 сторони визначили плату за тимчасове користування місцями розміщення засобу зовнішньої реклами (а.с. 27-29)

На підставі виставлених третьою особою КП «Луцькреклама» рахунків (а.с. 14-19), актів здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с. 20-25) позивачем здійснено оплату наданих послуг за період з 01.03.2018 по 31.12.2018, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями у сумі 816 430, 73 грн. (а.с. 7-12)

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 №803/433/18, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 27.02.2020, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 скасовано та прийнято нову постанову, якою заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Брендборд» позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».

Позивач звернувся до третьої особи КП «Луцькреклама» з вимогою надати акт звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 19.12.2018 з врахуванням скасованого в судовому порядку рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018, однак остання залишена без належного реагування (а.с. 6).

Оскільки КП «Луцькреклама» розрахунку наданих послуг згідно договору №129/ТК від 11.04.2012 з врахуванням того, що рішення Виконавчого комітету визнано нечинним не надав, позивач ТзОВ "Комтех Аутдор" звернувся до суду із позовом про повернення зайво сплачених коштів за договором за №129/ТК від 11.04.2012, розмір яких визначив за період з 01.03.2018 по 31.12.2018 в сумі 215 888,55 грн. При цьому в процесі підготовчого провадження у даній справі вимогу заявив до відповідачів:

-1 Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради у розмірі 14 624,71 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України

-2 Виконавчого комітету Луцької міської ради в сумі 201 263,84 грн. на підставі ст. 1166, 1175 ЦК України.

Надаючи правову оцінку про стягнення з Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради у розмірі 14 624,71 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно збережених коштів, судом встановлено наступне:

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 №607/5422/16-ц, від 19.05.2021 №922/1830/20.

Разом з тим, відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. вказаного Положення, Департамент фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради є виконавчим органом Луцької міської ради. Департамент перейменовано з департаменту фінансів та бюджету Луцької міської ради та є правонаступником управління фінансів та бюджету Луцької міської ради. Департамент у своїй діяльності підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету та міському голові.

Згідно п. 2.1. Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Тобто Департамент є юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді, водночас, підзвітний і підконтрольний міській раді.

Між тим, у даній справі за умовами договору №129/ТК від 11.04.2012 цивільні права та обов`язки виникли у позивача- ТзОВ «Комтех Аутдор» та третьої особи КП «Луцькреклама».

За аналогічним спором такої правової конструкції дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд у справі №903/358/21 у постанові від 20.09.2021.

Пунктом 3.5 договору сторони визначили, що плата за тимчасове користування місцем сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісяця шляхом перерахування коштів на рахунок КП «Луцькреклама» та зараховується до бюджету міста, згідно з рішення Луцької міської ради від 26.01.2012 №20/89. Допускається авансове перерахування грошових коштів.

Судом досліджено, що за умовами п. 3.5 договору кошти оплачувались ТзОВ «Комтех Аутдор» на рахунок КП «Луцькреклама», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.7-12 ), доказів про зарахування їх до бюджету міста сторони не подали.

Як уже зазначалось вище, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Отже, умова договору про зарахування коштів до бюджету міста без доказів такого зарахування не тягне за собою правових підстав повернення коштів згідно ст. 1212 ЦК України.

З врахуванням встановлених обставин вимога позивача до Департаменту фінансів, бюджету та аудиту Луцької міської ради у розмірі 14 624,71 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України за договором №129/ТК від 11.04.2012 є недоведеною належними та допустимими доказами, а відтак до задоволення не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Виконавчого комітету Луцької міської ради 201 263,84 грн. на підставі ст. 1166, 1175 ЦК України за відшкодування шкоди завданої органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, судом встановлено наступне:

Згідно ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1175 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Як зазначено вище рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 збільшено на період з 01.03.2018 по 31.12.2018 на 49% величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.

11.04.2012 між КП "Луцькреклама" (уповноважена особа) та ТзОВ "Комтех Аутдор" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №129/ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами.

Розмір оплати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами встановлюється Виконавчого комітету Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама" (п. 3.1). Плата складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножуються на базовий тариф та площі місця. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному засобу зовнішньої реклами у додатку до договору, проводиться у порядку, визначеному Виконавчого комітету Луцької міської ради (п. 3.3). Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим органом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та включає податок на додану вартість (п. 3.4).

Як зазначалось вище, Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018по справі №803/433/18 визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.02.2018 №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".

Однак, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-2 Виконавчий комітет Луцької міської ради, подав заяву про пропуск строків позовної давності, яка вмотивована посиланням на положення статті 267 ЦК України.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК України закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Право на позов у ТзОВ "Комтех Аутдор" до Виконавчого комітету Луцької міської ради виникло з моменту набрання чинності постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 по справі №803/433/18 про скасування рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.02.2018 №111-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", тобто з 11.12.2018 та тривало 11.12.2021

Однак, останній звернувся з позовом до відповідача-2 Виконавчого комітету Луцької міської ради 12.03.2022, проте строк позовної давності сплив 11.12.2021.

Заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду позивач до суду не подав, поважних причин пропуску не вказав.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема у постанові від 09.04.2020 у справі №10/Б-743), що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №752/4422/17.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Дана правова позиція викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

Отже, позовна вимога про стягнення з Виконавчого комітету Луцької міської ради 201 263,84 грн. подана з пропуском позовної давності.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

04.01.2023

СуддяВ. М. Дем`як