Рішення № 108465514, 17.01.2023, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3579/22 Провадження № 2/450/1715/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мусієвського В. Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 831/6747019-СК від 02 серпня 2019 року у розмірі 151194 грн. 46 коп., яка складається з 91900 грн. заборгованості по тілу кредиту (в тому числі простроченої), 59294 грн. 46 коп. заборгованості по відсоткам (в тому числі простроченої).

Мотивуючи свої вимоги тим, що 02 серпня 2019 року між сторонами укладено Заяву-договір про приєднання до Публічної пропозиціїАТ «Таскомбанк»на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 831/6747019-СК. Відповідно до умов даного договору відповідачу оформлено платіжну картку із погодженим (наданим) кредитним лімітом у розмірі 100000 грн. на споживчі цілі, з процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 44,70 % річних зі строком користування 12 місяців з автоматичною пролонгацією з моменту встановлення кредитного ліміту на аналогічний строк. Підписавши зазначену заяву відповідач підтвердила факт ознайомленості, обізнаності та розуміння Публічної пропозиціїАТ «Таскомбанк»та надала свою згоду на те, що кредитний ліміт встановляється за рішенням банку згідно внутрішніх нормативних документів банку. Умови вищевказаного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення вищезгаданої заборгованості. Зазначає, що відповідачу направлялася досудова вимога про повернення боргу, проте така була проігнорована. Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити. Не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.

Ухвалою від 28 листопада 2022 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач повідомлялася про судовий розгляд як шляхом направлення поштової кореспонденції, так і шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті суду.

У вказаний строк відповідач не надала суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З письмової згоди представника позивача суд постановляє ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Судом встановлено, що відповідач 02 серпня 2019 року отримав кредит в розмірі 100000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання заяви-договору про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 831/6747019-СК.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався погашати заборгованість по кредиту, проценти за його використання, однак свої зобов`язання не виконав, у встановлений строк кредит не повернув та не сплатив відсотки, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 151194 грн. 46 коп., яка складається з 91900 грн. заборгованості по тілу кредиту (в тому числі простроченої), 59294 грн. 46 коп. заборгованості по відсоткам (в тому числі простроченої).

В заяві-договорі зазначено, що позичальник підтвердив достовірність, повноту та дійсність відомостей, відображених в заяві-договорі та в офіційних документах, наданих позичальником банку та погодилася з тим, шо публічна пропозиціяАТ «Таскомбанк»на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (розмішена на сайті www.tascombank.com.ua), умови підключення до клієнт-банку «ТАС24», Правила обслуговування корпоративних клієнтів та Тарифи банку разом з цією заявою-договором становлять Договір банківського обслуговування та є його невід`ємними частинами.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Позивач з посиланням на положення ч. 1 ст. 634 ЦК України зазначає, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадкуАТ «Таскомбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредитної заборгованості, просив стягнути поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також штраф за несвоєчасну сплату кредиту.

У заяві-договорі позичальника від 02 серпня 2019 року процентна ставка не зазначена, а також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, штрафу, крім самого розрахунку заборгованості за заявою-договором, посилався на Витяг з публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та додатки до протоколів тарифного комітету (розмішені на сайті www.tascombank.com.ua).

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретну запропоновану публічну пропозицію, відсутність у заяві-договорі домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з публічної пропозиції не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин та не містить підпису позичальника про ознайомлення з нею під час укладення кредитного договору.

Наданий позивачем витяг з публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, з огляду на її мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених нею нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вона не підписана та не визнається позичальником, а також, якщо ця пропозиція прямо не передбачена, як у даному випадку - в заяві-договорі позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованої йому публічної пропозиції як другої сторони до запропонованого договору.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03 липня 2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачемАТ «Таскомбанк»дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з публічної пропозиціїАТ «Таскомбанк»на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, тарифи та умови обслуговування, які розміщені на сайті www.tascombank.com.ua, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 серпня 2019 року шляхом підписання заяви-договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Згідно до ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

За таких підстав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 59294 грн. 46 коп. заборгованості по відсоткам (в тому числі простроченої), оскільки такі не передбачені укладеним між сторонами договором.

Але, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядкуАТ «Таскомбанк»не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Таким чином, суд приходить до висновку, що аргументи, якими позивач мотивував свої позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 831/6747019-СК від 02 серпня 2019 року у розмірі 91900 грн. заборгованості по тілу кредиту (в тому числі простроченої).

Згідно ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 279-284, 289 ЦПК України, ст.ст.3, 13, 16, 526, 527, 530, 599, 610-612, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № 831/6747019-СК від 02 серпня 2019 року у розмірі 91900 грн. заборгованості по тілу кредиту (в тому числі простроченої).

У задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 2481 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.