Ухвала суду № 108464657, 17.01.2023, Шполянський районний суд Черкаської області

Справа №710/1553/22

Номер провадження 2/710/38/23

УХВАЛА

про закриття провадження

17.01.2023 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого - судді Побережної Н.П.,

за участі секретаря судового засідання Гадіон К.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Шполянського відділу Шполянського районного відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

06.12.2022 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить зобов`язати відповідача зняти арешт з 2/3 квартири АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження 4987, виданий 20.11.2002, реєстраційний номер обтяження 5008035.

Позивач свій позов мотивує тим, що є власником 2/3 квартири АДРЕСА_1 , з 1996 року, на дане майно накладений арешт в межах виконавчого провадження 4987, виданого 20.11.2002, реєстраційний номер обтяження 5008035, та вказано, що особа, майно якої обтяжується, є позивач.

У судове засідання позивач не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив задовольнити позов та провести справу без його участі та вказав, що позов підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивач визначив, що предметом спору в даній справі є зобов`язання відповідача зняти арешт з 2/3 квартири АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження 4987, виданий 20.11.2002, реєстраційний номер обтяження 5008035.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.01.2022 у справі 577/4541/20 одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Зважаючи на те, що в даному випадку відсутній спір про належність майна, на який накладено арешт, особі, яка звернулася до суду, а також те, що власник майна і є боржником у зазначеному виконавчому провадженні, ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Отже, позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України провадження по справі підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне закрити провадження по справі в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.2ст.133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Відповідно до квитанції КБ «Приватбанк» № 0.0.2764310954.2 від 05.12.2022 ОСОБА_1 при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 992,40 грн. Однак клопотання про повернення судового збору до суду не надходило.

Керуючись ст. 13, ст. 49, ч.2 ст. 133, 247, ч. 1 п. 1 ст. 255, ст. 256 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шполянського відділу Шполянського районного відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна.

Роз`яснити сторонам, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана Черкаському апеляційному суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Н. ППобережна