Ухвала суду № 108462169, 16.01.2023, Вишгородський районний суд Київської області

"16" січня 2023 р. Справа № 363/1233/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Строкань В.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у залі суду в місті Вишгороді заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Коваленка Я.О. про зупинення провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах дітей Димерської селищної ради, Служба у справах дітей Іванківської селищної ради про відібрання дитини і повернення її матері,

ВСТАНОВИВ:

у провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах дітей Димерської селищної ради, Служба у справах дітей Іванківської селищної ради, про відібрання дитини і повернення її матері.

17 жовтня 2022 року до Вишгородського районного суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Коваленка Я.О. про зупинення розгляду справи зазначаючи, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 8 серпня 2022 року було відмовлено в задоволенні заяви представника Відповідача 1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі №363/4769/20, оскільки підставою позовної заяви є саме розпорядження Вишгородської РДА Київської області від 2 грудня 2020 року №618, а предметом спору справи №363/4769/20 є визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, а не оскарження вказаного розпорядження. При цьому, представник відповідача, посилаючись на положення частини четвертої статті 263 ЦПК України, щодо врахування судом висновків про застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, та постанову Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 370/408/19, повторно звернувся до суду з таким клопотанням.

Так, представник відповідача, посилаючись на висновки Верховного Суду, зазначив, що ОСОБА_2 , не погоджуючись із розпорядженням Вишгородської РДА Київської області від 02.12.2020 № 618 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 разом з матір`ю, та обравши один із способів захисту своїх прав, звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Позов було зареєстровано судом 17 грудня 2020 року (справа № 363/4769/20) і ухвалою суду від 1 лютого 2021 року відкрито провадження у справі, остаточного рішення у справі не прийнято. Вважає, що у випадку прийняття рішення у справі №363/4769/20 про задоволення позову щодо визначення місця проживання дитини з батьком, відпаде правова підстава зі сторони ОСОБА_4 вимагати відібрання дитини у батька. У зв`язку з чим просить зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_4 про відібрання дитини (справа №363/1233/22).

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник підтримали клопотання та просили про його задоволення.

Представник позивача заперечувала проти задоволення вказаного клопотання, зазначивши, що таке клопотання розглядалося судом, а повторне його подання, може свідчити про зловживання правами.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, при цьому від Служби у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності їх представника, позовні вимоги ОСОБА_4 підтримують в повному обсязі.

Заслухавши думки присутніх учасників процесу, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатись на об`єктивну неможливість розгляду справи і у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Вищевказана норма передбачає зупинення судом провадження у справі у разі неможливості її розгляду до вирішення іншої справи у взаємопов`язаному спорі, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Згідно пункту п`ятого частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом шостим частини першої статті 251 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 4 пункту 33 своєї постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 зазначив, що, визначаючи наявність передбачених цивільним процесуальним законодавством підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 1957цс16, визнаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Отже, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Так, як убачається із матеріалів справи представник відповідача звертався із клопотанням про зупинення провадження у цій справі на стадії підготовчого провадження, а саме 8 серпня 2022 року, у задоволенні якого ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 8 серпня 2022 року було відмовлено з підстав того, що предметом спору у справі №363/1233/22 є відібрання дитини і повернення її матері і підставою зазначеної позовної заяви є саме розпорядження Вишгородської РДА Київської області від 2 грудня 2020 року №618, тоді як предметом спору справи №363/4769/20 є визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, а не оскарження вказаного розпорядження.

Повторно звертаючись до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі №363/1233/22, представник відповідача зазначає про висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 9 червня 2021 року у справі №370/408/19, у частині способу захисту обраного одним із батьків, який не погоджується із рішенням органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини і при цьому не є обов`язковим окреме оскарження такого рішення. Вказані доводи представника позивача не були предметом розгляду під час вирішення його клопотання ухвалою суду від 8 серпня

2022 року.

Так, як убачається із вказаної постанови Верховний Суд, з урахуванням положень статей 19, 158, 159 та 161 СК України, зазначив, що «законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18). Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, як убачається із змісту позовної заяви ОСОБА_4 про відібрання у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дитини ОСОБА_7 та повернення матері за місцем її проживання, позивач, звертаючись 19 травня 2022 року до суду з вказаним позовом як на підставу своїх вимог посилається на наявність та не виконання відповідачами розпорядження Вишгородської РДА Київської області від

2 грудня 2020 року №618 про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Про існування інших підстав для відібрання дитини у батька, у позові не зазначено.

Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Судом встановлено, що батько дитини ОСОБА_2 (відповідач у справі №363/1233/22 та позивач у справі №363/4769/20), з яким проживає дитина, не погоджуючись із розпорядження Вишгородської РДА Київської області від 2 грудня 2020 року №618 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом про визначення місця проживання дитини, обравши один із спосіб захисту свого права, що узгоджується із позицією Верховного Суду, на яку від посилається повторно звернувшись з клопотанням про зупинення провадження у справі.

Таким чином, за наявності у провадженні Вишгородського районного суду Київської області цивільної справи №363/4769/20, за раніше поданим ОСОБА_2 позовом про визначення місця проживання дитини з батьком, з підстав незгоди з розпорядженням Вишгородської РДА Київської області від 2 грудня 2020 року №618, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю, та у разі його задоволення, виключатиме існування підстави (наявність того самого розпорядження) звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про відібрання у ОСОБА_2 дитини (справа №363/1233/22).

З урахуванням викладеного вище, зважаючи на висновки Верховного Суду у постанові від 9 червня 2021 року у справі №370/408/19, суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача адвоката Коваленка Я.О. та про необхідність зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_4 про відібрання дитини до набрання законної сили судовим рішенням у справі №363/4769/20 за позовом ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, оскільки у справі №363/4769/20 можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Керуючись статтями 252, 353 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Коваленка Ярослава Олександровича про зупинення провадження у справі задовольнити.

Зупинити провадження у цивільній справі ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах дітей Димерської селищної ради, Служба у справах дітей Іванківської селищної ради про відібрання дитини і повернення її матері, до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №363/4769/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особи: Служба у справах дітей Димерської селищної ради, Служба у справах дітей Іванківської селищної ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали суду складено 18 січня 2023 року.

Суддя О.П. Лукач