Рішення № 108454949, 18.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2023Справа № 910/11178/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681)

до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28, літера А, код ЄДРПОУ 19411125)

про стягнення 58 131,53 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 78 131,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 31.10.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

04.11.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

01.12.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, позивач не надав доказів того, що поніс збитки у розмірі ПДВ, та зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, які позивач заявляє до стягнення з відповідача, є неспівмірними з ціною позову, складністю справи та виконання адвокатських робіт. Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача до 3 000,00 грн.

14.12.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що сума у розмірі 78131,53 грн (у т.ч. ПДВ 13021,92 грн.) була сплачена ПрАТ «УПСК» відповідно до заяви страхувальника на рахунок ТОВ «ІЛТА», де здійснювався ремонт пошкодженого транспортного засобу. Позивач зазначає, що наряд-замовлення, підписаний страхувальником та представником ТОВ «ІЛТА», є достатнім доказом здійснення ремонту транспортного засобу на ТОВ «ІЛТА», а тому вимоги ІІрАТ «УПСК» до ПрАТ «Європейський страховий альянс» про сплату суми боргу з урахуванням ПДВ є цілком правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

26.12.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зазначає що відповідач 03.11.2022 перерахував на розрахунковий рахунок позивача 20 000,00 грн, тому сума боргу становить 58 131,53 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

16.01.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано заяву, яка за змістом є аналогічна відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2021 між Приватним акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №177/078/003302, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 .

22.12.2021 року у м. Київ, по вул. Зоологічна, 2 сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу VOLKSWAGEN СС, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у справі № 761/2266/22 ОСОБА_2 було визнано винуватою у ДТП особою та накладено адміністративне стягнення за наслідками зазначеного ДТП.

23.12.2021 страхувальник звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою-повідомленням про настання страхового випадку та із заявою про виплату страхового відшкодування.

23.12.2021 року спеціалістами ПрАТ «УПСК» було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу та зафіксовані наявні пошкодження внаслідок ДТП, що підтверджується протоколом огляду транспортного засобу.

Відповідно до рахунку №К300000784/КС000000701 від 06 січня 2022 ТОВ «ІЛТА» вартість відновлювального ремонту DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 склала 78131,53 грн.

18.01.2022 року позивачем було складено страховий акт № КАСКО 177/214/018539/21/1 та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вищевказаних документів, ПрАТ «УПСК» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 78 131,53 грн, що підтверджується платіжними дорученням № 22692 від 18.01.2022.

01.02.2022 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 0386/17 на суму 78 131,53 грн. Проте відповідачем кошти сплачені не були.

Разом з тим, в процесі розгляду справи позивачем було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зазначив, що відповідач 03.11.2022 перерахував на розрахунковий рахунок позивача 20 000,00 грн, тому сума боргу становить 58 131,53 грн.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнав її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд прийняв до розгляду заяву позивача та визначив ціну позову з її урахуванням.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" зазначає, що у зв`язку із виплатою страхового відшкодування страхувальнику пошкодженого автомобіля DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 , позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов`язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.

За таких обставин, у зв`язку із настанням страхового випадку - пошкодженням автомобіля DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 , у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Разом з тим, як встановлено судом вище, вартість страхового відшкодування автомобіля DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 , сплачено позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №177/078/003302 від 23.11.2021 та страхового акту № № КАСКО 177/214/018539/21/1 від 18.01.2022.

Згідно ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу VOLKSWAGEN СС, д.р.н. НОМЕР_2 , був застрахований у відповідача - ПрАТ «Європейський страховий альянс» згідно з договором, укладеним у формі полісу № ЕР/206519947. Ліміт шкоди (страхова сума) за шкоду, заподіяну майну, складає 130 000,00 грн, франшиза - 0 грн.

Враховуючи наведене вище, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування застрахованого автомобіля DS 7 CROSSBACK, д.р.н. НОМЕР_1 , у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" у розмірі 58 131,53 грн, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти в розмірі 58 131,53 грн відповідачем не сплачені.

За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 58 131,53 грн.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у своєму відзиві зазначає, що у позивача відсутнє право на відшкодування коштів у розмірі ПДВ, оскільки ним не надано доказів понесення таких витрат.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (надалі - "ПДВ"). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17 та від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем була сплачена ПрАТ «УПСК» відповідно до заяви страхувальника на рахунок ТОВ «ІЛТА», де здійснювався ремонт пошкодженого транспортного засобу. На підтвердження здійснення такого ремонту до позовної заяви долучено копію наряду- замовлення №К300000784/КН000000614, на першій сторінці якого перераховані виконані роботи та їх вартість, на другій сторінці містяться підпис менеджера ТОВ «ІЛТА» ОСОБА_3 про те, що він автомобіль після ремонту видав, обсяг та якість виконаних робіт перевірив, автомобіль після обслуговування видав та підпис страхувальника ОСОБА_1 , що він автомобіль після ремонту прийняв, претензій до якості виконаних робіт, комплектності автомобіля та його стану не має, з особливістю експлуатації автомобіля ознайомлений.

Тобто, фактично зазначений документ підтверджує ремонт платником податку на додану вартість ТОВ "ІЛТА" зазначеного автомобіля на суму 78131,53 грн, у т.ч. і ПДВ 13021,92 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає таке.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження понесених ним витрат позивач долучив до матеріалів справи: 1) копію укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Юхименко та Партнери» Договору про надання правової допомоги №1/05 від 21.05.2019, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання здійснювати захист, представництво та/або надавати інші види правової допомоги на умовах та в порядку, що визначені цим договором; 2) копію додаткової угоди №3 до вищевказаного Договору №1/05 від 21.05.2019; 3) ордер серія АІ №1052677; 4) свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю; 5) акт про надання правової допомоги № 153 від 13.10.2022 до Договору №1/05 від 21.05.2019, платіжне доручення №153753474 від 18.10.2022 на суму 7000,00 грн.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20.

Проаналізувавши договір №1/05 про надання правової допомоги, суд встановив, що адвокатське об`єднання надає правову допомогу позивачу в сфері страхового права. Тому для адвокатського об`єднання ця справа є стандартною, а відтак адвокатські витрати є неспівмірними зі складністю справи, зокрема, витрачення адвокатом 4 години для написання, підготовки, копіювання та надсилання позовної заяви з додатками до суду та сторонам. Також, за висновком суду, кількість витрачених годин, зокрема, 3 години, на підготовку відповіді на відзив з додатками також є неспівмірними зі складністю справи.

Отже, на переконання суду, витрати на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн не є співмірними зі складністю справи та виконанням адвокатських робіт та загальним часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Суд зазначає, що за наявності усталеної судової практики та неодноразового здійснення адвокатом представництва саме у цій категорії спорів- такий спір для представника позивача у цій справі не є спором з високим рівнем складності.

Крім того, суд звертає увагу на те, що спір між сторонами не є складним, оскільки, розглядався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідно подана представником позивача позовна заява та надані до неї документи не свідчать про витрачення адвокатом чотирьох годин часу для її написання та подання.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи наявність клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем витрат та наявність заперечень щодо співмірності та розумності розміру останніх, суд дійшов висновку на підставі частини 5 статті 129 ГПК України з огляду на те, що витрати на професійну правничу допомогу позивача є непропорційними до предмету спору з огляду на нескладність та однотипність справи, обмеженість необхідності збору доказів (з огляду на їх надання позивачем), суд дійшов висновку частково відмовити позивачу у стягненні (відшкодуванні) судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача відшкодування останніх в межах суми 5 000, 00 грн, притримуючись принципу справедливості, пропорційності витрат з огляду на ціну позову.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 5 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 5 000,00 грн витрат на послуги адвоката.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28, літера А, код ЄДРПОУ 19411125) на користь Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681) суму страхового відшкодування у розмірі 58 131 (п`ятдесят вісім тисяч сто тридцять одна) грн 53 коп., 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.01.2023

Суддя І.О. Андреїшина