Рішення № 108454424, 12.01.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2023 р. Cправа № 902/1120/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Агро", 21036, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул. Трамвайна, будинок 3, корпус 2, офіс 38, ідентифікаційний код юридичної особи 43905218

до Селянського фермерського господарства "Валентин", 23160, Вінницька обл., Жмеринський р-н, село Станіславчик, вулиця Шевченка, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 20105882

про стягнення 352 452,31 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Пинзар І.В., згідно ордеру;

від відповідача - адвокат Залокоцька В.Д., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 01.11.2022 надійшла позовна заява № б/н від 01.11.2022 (вх. № 112/22 від 01.11.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Агро" до Селянського фермерського господарства "Валентин" про стягнення 471 652,48 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 20 від 10.03.2021 року, у тому числі 157 236,94 гривень основного боргу, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень відсотків річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 07.11.2022 суд постановив позовну заяву № б/н від 01.11.2022 (вх. № 112/22 від 01.11.2022) залишити без руху та встановив позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.

14.11.2022 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Агро" надійшла заява про усунення недоліків з додатками на виконання вимог ухвали суду від 07.11.2022 року.

Ухвалою від 21.11.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №902/1120/22 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.12.2022 року о 10:00 год.

20.12.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 19.12.2022 (вх. № 01-34/10963/22 від 20.12.2022) у якому останній проти позову заперечує з підстав зазначених у ньому, у задоволенні позову просить відмовити. У додатку до відзиву долучено також клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник відповідача клопотав поновити строк на подання відзиву та долучити відзив на позовну заяву до матеріалів справи.

Представник позивача не заперечив проти поновлення строку на подання відзиву та долучення відзиву на позовну заяву до матеріалів справи.

Суд ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву та залучити відзив до матеріалів справи.

Представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог № б/н від 20.12.2022 та клопотання № б/н від 20.12.2022 про долучення додаткових доказів.

У судовому засіданні 20.12.2022 суд постановив ухвалу про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог із вимогами про стягнення 38 036,77 гривень основного боргу, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень відсотків річних та ухвалу про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, які занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 20.12.2022 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 12.01.2023 о 15:00 год.

12.01.2023 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення № б/н від 12.01.2023 (вх. № 01-34/371/23 від 12.01.2023).

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві та письмових поясненнях від 12.01.2023, у задоволенні позову просив відмовити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 12.01.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква Агро" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Селянського фермерського господарства "Валентин" про стягнення 471 652,48 гривень заборгованості, у тому числі 157 236,94 гривень основного боргу, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень відсотків річних.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 20 від 10.03.2021 року в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Відповідач у поданому до суду відзиві підтвердив наявність між сторонами договірних відносин та зазначив, що СФГ «ВАЛЕНТИН» виконало зобов`язання за договором поставки №20 від 10.03.2021 року та сплатило прийнятий товар на суму 166 800,24 (видаткова накладна від 10.03.2021 року); 319 200,17 (видаткова накладна №100 від 11.05.2022 року) у повному обсязі, а саме: 166 800,24 грн (платіжне доручення N2163 від 08.02.2022 року), 200 000,00 (платіжне доручення №196 від 27.07.2022 року), 119 200,17 (платіжне доручення №229 від 08.11.2022 року додається до відзиву).

Також у відзиві на позов відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів направлення відповідачу листа від 31.10.2022 про зміну вартості товару та його отримання відповідачем, що унеможливлює надання юридичної оцінки такому документу та не дає можливості вважати такий документ належним, достатнім та допустимим доказом в розумінні статей 76,77 ГПК України.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якої позивач просив стягнути з відповідача 352 452,31 гривень, у тому числі 38 036,77 гривень основної заборгованості, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень 36% відсотків річних.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

10 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аква Агро" (далі - постачальник, позивач) та Селянським фермерським господарством "Валентин" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 20 (далі - договір), згідно пункту 1.1. якого сторони погодили, що постачальник в порядку і на умовах визначених цим договором зобов`язується передати товар у власність покупця виробничо-технічного призначення (засоби захисту рослин, насіння, мікродобрива, надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти такий товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору за даним договором постачається виключно товар, що дозволений до використання на території України, асортимент, кількість, ціна якого визначаються додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є невід`ємною його частиною.

Положеннями пунктів 2.2., 2.3. договору сторони передбачили, що ціна товару та його вартість, що поставляється за цим договором, вказується у додатках та/або накладних в національній валюті, а також визначається їх еквівалент у іноземній валюті. Загальна ціна (вартість) договору визначається додатками та накладними, що зазначені в п. 2.1. та які є невід`ємною частиною цього договору і складається з суми вартості всіх партій товару, поставлених постача льником протягом строку дії даного договору.

Пунктом 2.4. сторони визначили, що враховуючи те, що товар постачається в Україну виключно по зовнішньоекономічних контрактах, ціна на товар вказується у гривнях та додатково визначається грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, використовуючи середній Міжбанківський валютний курс продажу (АSК) відповідної іноземної валюти за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/archive на дату, що передує даті підписання договору та відповідного додатка до договору (п.2.4. договору).

Згідно пункту 2.5. договору у випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару, в порівнянні з даними у відповідних видаткових накладних, сторони при розрахунках застосовують дані з видаткових накладних. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).

Покупець здійснює оплату кожної партії товарної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника у розмірах і строках, які відображаються у відповідних додатках, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 3.1.договору).

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що постачальник має право в будь-який час змінити ціну (вартість) проданого, але ще не оплаченого покупцем товару, а покупець зобов`язаний прийняти такі змінені ціни (вартість) та належним чином виконувати грошові зобов`язання, що випливають із змінених цін (вартості).

Така зміна відбувається тільки наступним чином:

3.2.1. Змінена вартість товару вираховується за формулою: Вз=Вп*К, де Вз - вартість товару змінена; Вп - вартість товару, визначена в момент здійснення поставки; К - коефіцієнт зміни, * - дія множення.

3.2.2. Коефіцієнт зміни (К) розраховується за формулою: К=Дз/Дп, де Дз - курс гривні до іноземної валюти (згідно міжбанківського курсу долара США до гривні) на день зміни ціни (вартості) товару: Дп - курс гривні до долара США (міжбанківський курс) на день поставки товару.

3.2.3. Змінені ціни на товар набувають чинності негайно, з дати повідомлення постачальника про зміну ціни, якщо у самому повідомлені не буде оговорено інше.

3.2.4. Оплаті по зміненим цінам підлягає та частина загальної кількості товару, що не була оплачена покупцем до дня зміни ціни.

Згідно пункту 3.6. договору товар, що був переданий покупцю в межах цього договору згідно накладних підлягає повній оплаті у строк, визначений умовами додатку до цього договору, також у додатку встановлено найпізніший строк оплати аналогічного виду товару.

За умовами пункту 4.1. договору строк поставки товару визначається у відповідних додатках до даного договору, але термін може бути подовжений на строк отримання Узгодження умов та режиму перевезення небезпечного вантажу з ДАІ (згідно Наказу МВС України від 26.07.2004 № 822) із врахуванням змін та доповнень до цього акті. У цьому випадку покупець не має права нарахувати будь-які штрафні санкції постачальнику.

Згідно пунктів 6.1., 6.2. договору постачальник поставляє товар покупцеві окремими партіями на базових умовах СРТ (поставлено у пункт Покупця), або на базових умовах ЕХW (склад Постачальника), відповідно до міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс-2010», умови поставки зазначаються у додатках до цього договору.

Кількість товару, що поставляються в складі кожної окремої партії, його вартість, визначається відповідно до товаросупроводжувальних документів, що оформляються постачальником на постачання такої партії.

Право власності на товар, купівля-продаж якого є предметом цього договору, тара товару, пакувальний матеріал тощо, а також ризики випадкової втрати або ушкодження переходять від постачальника до покупця в момент отримання ним товару, тари та пакувального матеріалу за датою товаросупровідних документів (видаткова накладна, акт приймання-передачі, товаро-транспортна накладна). (пункт 6.4. договору).

Положеннями пункту 6.6. договору сторони погодили, що приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шля хом підписання відповідних видаткових, накладних на товар. Датою поставки товару вважається дата вказана у видаткових накладних на відпуск товару. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність. цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити поста чальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Відповідно до пункту 12.1. цей договір вважається укладеним, набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. В частині виконання зобов`язань сторін договір діє до моменту повного виконання своїх зобов`язань сторонами.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

10 березня 2021 року сторонами укладено та підписано додаток № 1 до договору поставки № 20 від 10.03.2021, яким погодили умови та строки поставки товару (насіння соняшнику Вінченцо) на загальну суму 166 800, 24 гривень, у тому числі ПДВ (далі - додаток № 1).

Пунктами 4, 5 додатку № 1 передбачено, що продавець здійснює поставку товару до 31.03.2021 року. Поставка здійснюється на умовах доставки товару (DАР) на склад покупця за адресою: Вінницька обл., Жмеринський район, село Станіславчик, вулиця Шевченка, будинок 3.

Згідно пункту 2 цього додатку покупець здійснює оплату загальної вартості на умовах 100 % кредиту до 01.10.2021 року.

На виконання умов договору та додатку № 1 відповідно до видаткової накладної № 3 від 10.03.2021 та товарно-транспортної накладної № 3 від 10.03.2021 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 166 800, 24 гривень.

11 травня 2021 року сторонами укладено та підписано додаток № 2 до договору поставки № 20 від 10.03.2021, яким погодили умови та строки поставки товару (насіння кукурудзи Руділія (ФАО 310)80000 насінин) на загальну суму 319 200,17 гривень, у тому числі ПДВ (далі - додаток № 2).

Пунктами 4, 5 додатку №2 передбачено, що продавець здійснює поставку товару до 31.05.2021 року. Поставка здійснюється на умовах доставки товару (ПАР) на склад покупця за адресою: Вінницька обл., Жмеринський район, село Станіславчик, вулиця Шевченка, будинок 3.

Згідно пункту 2 цього додатку покупець здійснює оплату загальної вартості на умовах 100 % кредиту до 01.10.2021 року.

На виконання умов договору та додатку № 2 відповідно до видаткової накладної № 100 від 11.05.2021 та товарно-транспортної накладної № Р100 від 11.05.2021 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 319 200,17 гривень.

08.02.2022 року відповідач здійснив оплату за поставлений згідно додатку № 1 товар в сумі 166 800,24 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 163 від 08.02.2022 року.

27.07.2022 року відповідач здійснив часткову оплату за поставлений згідно додатку № 2 в сумі 200 000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 196 від 27.07.2022 року.

Зобов`язання відповідача за договором в частині оплати залишку заборгованості за додатком № 2 в сумі 119200,17 гривень на момент звернення позивача з позовом залишились не виконаними.

Доказів сплати вказаної суми заборгованості до подання позову до суду матеріали справи не містять.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за отриманий товар за договором позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 471 652,48 гривень заборгованості, що складається із 157 236,94 гривень основного боргу, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень 36% відсотків річних.

Під час розгляду справи судом встановлено, що після звернення позивача з позовом відповідач здійснив погашення суми основного боргу у розмірі 119 200,17 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 229 від 08.11.2022 року.

20 грудня 2022 року позивачем подана заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач зменшив позовні вимоги на суму 119 200,17 гривень основного боргу та просив суд стягнути з відповідача 38 036,77 гривень основної заборгованості, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень 36% відсотків річних.

У судовому засіданні суд постановив ухвалу про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.10.2022 із вимогами про стягнення 352 452,31 гривень, у тому числі 38 036,77 гривень основної заборгованості, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень 36% відсотків річних.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки № 20 від 10.03.2021 року 352 452,31 гривень заборгованості, що складається з 38 036,77 гривень основного боргу, 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень 36% відсотків річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що виконання зобов`язання позивача щодо поставки товару підтверджується видатковими накладними та товаротранспортними накладними складеними на підставі погоджених сторонами додатків №1, № 2 до договору.

Додатки до договору, видаткові накладні, товаротранспортні накладні містять підписи уповноважених представників сторін, які скріплені печатками сторін. Отримання товару згідно вказаних видаткових накладних на зазначену у них вартість товару відповідачем визнається.

У відзиві на позов та письмових поясненнях відповідач посилався на те, що поставлений позивачем товар був неналежної якості, що підтверджуються актом про несхожість посівів соняшника від 09.06.2021 року.

Суд критично сприймає вказаний доказ, оскільки останній складено без участі представників постачальника.

Доказів повідомлення постачальника про неналежну якість отриманого товару у порядку, передбаченому пунктами 10.4., 10.5 договору, звернення відповідача до позивача щодо складення актів про приховані недоліки товару у порядку пункту 6.8. договору, запрошення постачальника для огляду посівів, тощо матеріали справи не містять.

Судом також враховано, що пунктом 5.3. договору сторони визначили, що гарантія постачальника, щодо якості товару не поширюється на властивості, яких набуває товар після його передачі покупцеві та інші фактори, які знаходяться поза межами контролю постачальника.

Згідно пункту 8.13 договору у випадку, коли товаром є насіння сільськогосподарських культур, виходячи з того факту, що морфологі чні показники сорту обумовлюються не лише генетично, але й погодними та технологічними умовами вирощу вання рослин сільськогосподарських культур, сторони встановлюють, що постачальник не несе відповідально сті за морфологічні показники та врожайність зерна врожаю вирощеного з товару.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо якості поставленого товару, неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Таким чином, доводи відповідача про те, що поставлений позивачем товар був неналежної якості відхиляються судом як такі, що необгрунтовані належними та допустимими доказами та спростовуються умовами договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Додатком № 1 від 10.03.2021 року та додатком № 2 від 11.05.2021 року передбачено, що покупець здійснює оплату до 01.10.2021 року.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

У зв`язку із несвоєчасним та неповним виконанням грошового зобов`язання позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 157 236,94 гривень основного боргу.

Судом встановлено, що залишок заборгованості з оплати товару за додатком № 2 від 11.05.2021 року в сумі 119 200,17 гривень відповідачем сплачено 08.11.2022 року.

З урахуванням здійсненої відповідачем оплати позивачем зменшено позовні вимоги та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог заявлено вимогу про стягнення з відповідача 38 036,77 гривень основної заборгованості.

Надаючи оцінку обгрунтованості заявленої вимоги, суд враховує таке.

На обгрунтування заявленої суми позивач посилається на те, що сума заборгованості за поставлений товар станом на 31.10.2022 становила 119 200,17 гривень.

У позовній заяві позивачем зазначено, що листом від 31.10.2022 постачальник повідомив покупця про чергову зміну вартості поставленого, але неоплаченого товару в сумі 119 200,17 гривень, яка з урахуванням проведеного станом на 31.10.2022 року коригування ціни на підставі середнього Міжбанківського валютного курсу продажу долара США (36,9343 грн. за 1 долар США) та застосованої формули, передбаченої пунктами 3.2.1,3.2.2 договору становить 157 236,94 гривень.

Положеннями частин 1, 2 статті 694 ЦК України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями пункту 2.2. договору сторони визначили, що ціна товару та його вартість, що поставляється за цим договором, вказується у додатках та/або накладних в національній валюті, а також визначається їх еквівалент у іноземній валюті (пункт 2.2. договору).

Згідно пункту 3.2. договору сторони погодили, що постачальник має право в будь-який час змінити ціну (вартість) проданого, але ще не оплаченого покупцем товару, а покупець зобов`язаний прийняти такі змінені ціни (вартість) та належним чином виконувати грошові зобов`язання, що випливають із змінених цін (вартості).

Така зміна відбувається за формулою визначеною у п.п. 3.2.1, 3.2.2 договору.

При цьому, положеннями підпункту 3.2.3. договору сторони передбачили, що змінені ціни на товар набувають чинності негайно, з дати повідомлення постачальника про зміну ціни, якщо у самому повідомлені не буде оговорено інше.

Оплаті по зміненим цінам підлягає та частина загальної кількості товару, що не була оплачена покупцем до дня зміни ціни (підпункт 3.2.4. договору).

Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення заявлених до стягнення 38 036,77 гривень основного боргу, з урахуванням досліджених судом доказів та пояснень сторін, судом враховане таке.

Заборгованість у розмірі 38 036,77 гривень є залишком відкоригованої суми заборгованості із первісно заявлених 157 236,94 гривень основного боргу з урахуванням сплачених відповідачем 119 200,17 гривень.

У позовній заяві та під час розгляду справи позивач стверджував, що постачальник повідомив покупця про чергову зміну вартості поставленого, але неоплаченого товару листом від 31.10.2022, у якому зазначено, що ціна поставленого, але ще не оплаченого товару становить 157 236,94 гривні.

Відповідач проти заявленої суми основного боргу заперечив посилаючись на те, що вказаного листа не отримував.

Перевіряючи дотримання позивачем умов договору щодо повідомлення покупця про зміну ціни, судом враховано, що позивачем на підтвердження обставини повідомлення відповідача про зміну ціни (вартості) проданого, але ще не оплаченого покупцем товару додано до матеріалів справи копію листа від 31.10.2022 року та копію фіскального чека від 01.11.2022 року про відправлення поштового відправлення № 2102802882313 (арк. спр. 24, 68).

Розглянувши вказані обставини та докази, суд критично відноситься до доказів, наданих позивачем на підтвердження повідомлення постачальника про зміну ціни (вартості) проданого, але ще не оплаченого покупцем товару, оскільки надана позивачем копія фіскального чеку не містить інформації щодо змісту та вкладення поштового відправлення.

Водночас опису вкладення до цінного листа, або іншого документу, з якого би вбачалися обставини, на які посилається відповідач до суду позивачем не надано.

Окрім того, судом враховано, що заявлена сума заборгованості у розмірі 38 036,77 гривень, є залишком відкоригованої суми заборгованості із заявлених при поданні позову до суду 157 236,94 гривень.

Вказану суму заборгованості (157 236,94 гривень) позивачем зазначено у позовній заяві у якості основного боргу із посиланням на пункт 3.2. договору з посиланням на обставину повідомлення покупця про змінену вартість товару листом від 31.10.2022.

Судом встановлено, що позовну заяву № б/н від 01.11.2022 подано позивачем до суду 01.11.2022 року. У додатках до позовної заяви міститься лист від 31.10.2022, яким позивач обгрунтовував наявність основного боргу у розмірі 157 236,94 гривень.

На підтвердження надіслання копії позовної заяви з додатками відповідачу до позовної заяви додано список згрупованих відправлень, опис вкладення із номером поштового відправлення 0504511225742 та фіскальний чек від 01.11.2022 сформований о 15:41:57 год.

Водночас, фіскальний чек, на який посилається позивач як на доказ надіслання листа від 31.10.2022 відповідачу та відповідно повідомлення постачальника про зміну ціни (вартості) проданого, але ще не оплаченого покупцем товару сформовано 01.11.2022 о 15:42:01 год.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на дату оформлення та подання позовної заяви відповідач не був повідомлений про здійснене коригування ціни та скоригована ціна не набула чинності у порядку, визначеному пунктом 3.2.3 договору, оскільки лист від 31.10.2022 року, на який посилається позивач ще не був направлений відповідачу та відповідно не міг бути ним отриманим, а тому у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Агро" були відсутні правові підстави для заявлення до стягнення з відповідача 157 236,94 гривень основного боргу, визначеного внаслідок коригування ціни (вартості) проданого, але ще не оплаченого покупцем товару.

Оскільки обставин належного повідомлення позивачем відповідача про зміну вартості товару у відповідності до умов договору судом не встановлено та позивачем не доведено вказаної обставини належними та допустимими доказами, суд не вбачає правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 38 036,77 гривень основного боргу, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 38 036,77 гривень основної заборгованості слід відмовити у зв`язку із необґрунтованістю вимог в цій частині.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 90 408,57 гривень пені, 97 200,08 гривень штрафу та 126 806,89 гривень 36% відсотків річних, нарахованих відповідачу у зв`язку із несвоєчасною оплатою за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 8.5 договору сторони погодили, що у разі прострочення строків оплати товару, відповідно до розділу 3 цього договору, допущеного покупцем при оплаті вартості поставленого товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі по двійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені, від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день допущеного прострочення.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Положеннями пункту 8.10 договору сторони погодили, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше.

Проаналізувавши умову укладеного договору викладену у пункті 8.10, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється до моменту настання однієї з подій, що настане раніше - моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості за кожною видатковою накладною у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від дати платежу зазначеній у додатку до договору до дати погашення боргу (за додатком № 1) та до 31.10.2022 року (за додатком №2).

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 90 408, 57 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором поставки в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку, оскільки останнім включено у періоди часу, за які нараховано пеню і дні фактичної сплати суми заборгованості.

Висновок суду, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється нарахування пені відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 922/449/21, від 10.04.2019 у справі № 910/13064/17, від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 25.02.2020 у справі № 910/2615/18, у яких зазначено, що при здійснені розрахунку річних та пені, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та річних.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені складає 90 083,20 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обгрунтованими в сумі 90 083,20 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 325,37 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 97 200, 08 гривень суд враховує таке.

Пунктом 8.6. договору сторони погодили, що у разі допущення покупцем факту прострочення (або неналежного виконання) оплати вартості поставленого товару на строк понад один місяць, покупець зобов`язаний додатково сплатити постачальнику штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від вартості кожної партії товару, оплату якої було прострочено.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання понад один місяць від дати платежу, вимога про стягнення штрафу у розмірі 20 % від вартості кожної партії товару, оплату якої було прострочено відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Судом взято до уваги, що положеннями частини другої статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 20% від суми боргу по кожній видатковій накладній, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 97 200,08 гривень є арифметично вірною.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обгрунтованими в сумі 97 200,08 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення 36 % річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями пункту 8.7. договору сторони погодили, що у разі, якщо покупець не здійснив розрахунок за поставлений товар в строки передбачені розділом 3 цього договору та/або в додатках, покупець відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, зобов`язується сплатити суму боргу та 36 % річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 36% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку 36% річних здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості за кожною видатковою накладною за кожний день прострочення від дати платежу зазначеній у додатку до договору до дати погашення боргу (за додатком № 1) та до 31.10.2022 року (за додатком №2).

Загальна сума нарахованих позивачем річних складає 126 806,89 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 36 % річних, що нараховані на заборгованість за договором поставки в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 36 % річних позивачем допущено помилку, оскільки останнім включено у періоди часу, за які здійснено нарахування 36 % річних і дні фактичної сплати суми заборгованості.

Висновок суду, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється нарахування річних відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 922/449/21, від 10.04.2019 у справі № 910/13064/17, від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 25.02.2020 у справі № 910/2615/18, у яких зазначено, що при здійснені розрахунку річних та пені, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та річних.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок 36% річних, суд дійшов висновку, що сума нарахованих річних складає 126 445,11 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 36% річних є обгрунтованими в сумі 126 445,11 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 36% річних в сумі 361,78 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

У відзиві на позов та у письмових поясненнях відповідач, посилаючись на приписи статей 551 ЦК України, 233 ГК України зазначив, що суд має право зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій та просить суд, у разі визнання обгрунтованими позовних вимог позивача щодо стягнення штрафних санкцій здійснити їх зменшення за клопотанням відповідача з огляду на те, що сума заявлених штрафних санкцій є значною, свої зобов`язання за договором відповідач виконав повністю, позивачу не заподіяно збитків, покладення на відповідача заявленої суми штрафних санкцій створює несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело невиправданих додаткових прибутків кредитору. Відповідач зазначає, що СФГ «Валентин» наразі не є прибутковим господарством, що підтверджується фінансовою звітністю малого підприємства.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми штрафних санкцій та 36% річних, що підлягають стягненню з урахуванням позиції сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій та 36% річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, штрафу та 36% річних суд враховує ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено основний борг за договором у повному обсязі до відкриття провадження у справі, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що пеня та штраф є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням сплати суми основної заборгованості відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, штрафу та 36% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені у розмірі 90 083,20 гривень, штрафу у розмірі 97 200,08 гривень та 36 % річних у розмірі 126 445,11 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені, штрафу та 36% річних на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 45 041,60 гривень, штраф в сумі 48 600,04 гривень та 36% річних в сумі 63 222, 56 гривень, у стягненні решти пені, штрафу та 36% річних слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено позовних вимог в частині стягнення 38 036,77 гривень основного боргу, відповідачем не спростовано позовних вимог в іншій частині позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі у розмірі 156 864,20 гривень, у тому числі 45 041,60 гривень пені, 48 600,04 гривень штрафу, 63 222,56 гривень 36% відсотків річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, при зверненні з позовною заявою позивачем мав бути сплачений судовий збір у розмірі 7074,79 гривень (471 652,48 гривень х 1,5% = 7074,79).

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7075,39 гривень, що підтверджується платіжними дорученням № 1571 від 21.09.2022 на суму 5922,65 гривень, № 1670 від 01.11.2022 на суму 1151,74 гривень та № 1686 від 08.11.2022 на суму 1,00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, надміру сплачений судовий збір у розмірі 0,60 гривень (7075,39 гривень (судовий збір сплачений при поданні позовної заяви згідно платіжних доручень № 1571 від 21.09.2022, № 1670 від 01.11.2022, № 1686 від 08.11.2022) - 7074,79 гривень (судовий збір сплачений за подання позову з суми основного боргу) підлягає поверненню платнику.

Позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, з урахуванням якої розмір позовних вимог зменшено до вимоги про стягнення з відповідача 352 452,31 гривень.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить - 352 452,31 гривень.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить 5 286,78 гривень (352 452,31 гривень х 1,5% = 5286,78 гривні).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 1788,01 гривень (7074,79 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 5286,78 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 1788,61 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення суми судом неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4 705,76 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 581,02 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського фермерського господарства "Валентин" (23160, Вінницька обл., Жмеринський р-н, село Станіславчик, вулиця Шевченка, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 20105882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Агро" (21036, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул. Трамвайна, будинок 3, корпус 2, офіс 38, ідентифікаційний код юридичної особи 43905218) заборгованість у розмірі 156 864,20 гривень (сто п`ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні 20 копійок), у тому числі 45 041,60 гривень пені, 48 600,04 гривень штрафу, 63 222,56 гривень відсотків річних та 4 705,76 гривень (чотири тисячі сімсот п`ять гривень 76 копійок) витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 38 036,77 гривень основної заборгованості, 45 366,97 гривень пені, 48 600,04 гривень штрафу, 63 584,34 гривень відсотків річних - відмовити.

5. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 581,02 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2, представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Повний текст рішення складено та підписано 17 січня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 21036, Вінницька обл., місто Вінниця(з), вул.Трамвайна, будинок 3, корпус 2, офіс 38; ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

3 - відповідачу, 23160, Вінницька обл., Жмеринський р-н, село Станіславчик, вулиця Шевченка, будинок 3.