Рішення № 108439006, 17.01.2023, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4458/22

17 січня 2023 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), щодо невиплати позивачу всіх сум належних йому у день звільнення (невиплати індексації грошового забезпечення у сумі 67009, 27 грн.)

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на користь позивача середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2019 року по 30 листопада 2022 року у сумі 65120,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі №500/2148/22, позивачу 30.11.2022 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 67009,27 грн.

Позивач вказує, що оскільки на час звільнення з військової служби станом на 14.08.2019 з ним не здійснено повного розрахунку, то з цих підстав Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України зобов`язана виплатити позивачу компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період із 14.08.2019 по 30.11.2022.

Вважає таку бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 протиправною, з огляду на що звернувся із позовною заявою у суд.

Ухвалою суду від 14.12.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій встановлено строк подання відповідачем відзиву на позовну заяву, в тому числі сторонам клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

09.01.2023, на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого слідує, що відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свою позицію тим, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Відповідач вказує, що позивач вже звертався до Тернопільського окружного адміністративного суду щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 500/2513/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 по 21.04.2021 в сумі 20641,20 грн та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 по 21.04.2021 в сумі 20641,20 грн. Відповідач зазначає, що оскільки рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі № 500/2513/21 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Військовою частиною НОМЕР_1 виконано в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 24.01.2022 № 149, то позовні вимоги, заявлені в межах даної судової справи є безпідставними (арк. справи 23-29).

Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів справи, позивач , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

25.02.2016 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_3 , яким позивачу надано право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. справи 13).

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 10.11.2015 ОСОБА_1 отримав статут учасника бойових дій.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 14.08.2019 №162 позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової частини з ним було проведено не повний розрахунок, а саме - не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 14.08.2019 з урахуванням базового місяця січня 2008 року.

Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 14.08.2019 з урахуванням базового місяця січня 2008 року.

За результатами розгляду звернення, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 22.02.2022 №1/66/8/3-321-с-9 повідомила, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснювалися у встановлених розмірах, які діяли на той час. Не погодившись із такими діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №500/2148/22, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №500/2148/22 скасовано та прийнято нове, яким позов задовольнити повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року.

Позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року неодержаного за період проходження військової служби, проте, заява позивача залишена без зад

На виконання даного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України станом на 30.11.2022, здійснено виплату позивачу коштів сумі 67009,27 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку (арк. справи 12).

Водночас, відповідачем при виконанні даного судового рішення, не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач вважає таку бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною, з огляду на що звернувся із даною позовною заявою у суд.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору - фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена приписами статі 117 КЗпП України.

Рішенням суду у справі №500/2148/22 підтверджено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на виплату індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості - роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №813/356/16.

За наведених обставини суд дійшов переконання, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Як наслідок, бездіяльність Військової частини Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

При цьому суд критично оцінює покликання відповідача на те, що позивачу вже виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позаяк, матеріалами справи підтверджено, що такий було виплачено позивачу на підставі судового рішення у справі №500/2513/21, згідно якого встановлено, що при звільненні позивача відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №162 від 14.08.2019 відповідачем було нараховано грошове забезпечення, в яке не було включено грошову компенсацію за невикористані дні відпуски як учаснику бойових дій за період 2016-2019 роки, а тому на користь позивача вирішено стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 по 21.04.2021 в сумі 20641,20 грн, яке розраховано судом виходячи із розміру своєчасно невиплаченої грошової компенсації додаткової відпустки.

Однак, в межах даної судової справи має місце спір щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на користь позивача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2019 року по 30 листопада 2022 року у сумі 65120,87 грн внаслідок порушеного права позивача щодо невиплати йому при звільненні з військової служби індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року.

Суд зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17).

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 30.11.2022, а не при виключенні останнього із списків частини 14.08.2019, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення, виданої відповідачем, яка додана до позовної заяви, грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило : у липні 2019 року 11521,22 грн; у червні 2019 року 11448,97 грн (арк. справи 13).

Число календарних днів у травні 2019 року - 31 днів, у червні 2019 року - 30 день. Середньоденне грошове забезпечення становить 376, 56 грн (22970,19/61).

Враховуючи, що недоплачена позивачу станом на день звільнення індексація грошового забезпечення становить 67009,27 грн, яка виникла за 827 днів, суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності з врахуванням істотність частки складових заробітної плати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 67009,27 грн / 311415,12 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,20. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 376,56 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,20 х 827 (календарних днів затримки розрахунку) = 62283,02 гривень.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника в сумі 62283,02 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2019 року по 30 листопада 2022 року та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2019 року по 30 листопада 2022 року, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 62283,02 грн.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2019 року по 30 листопада 2022 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 серпня 2019 року по 30 листопада 2022 року, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 62283 (шістдесят дві тисячі двісті вісімдесят три) гривні 02 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 січня 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

відповідач: - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження.: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ).

Головуючий суддяМірінович У.А.