Рішення № 108414070, 16.01.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2023м. ХарківСправа № 922/1956/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Шевченко А.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Симбірцева Є.В., адвокат, довіреність від 08.09.22,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ», місто Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСК ХОЛДІНГ», місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСК ХОЛДІНГ», про стягнення заборгованості у розмірі 912 588,74 грн., пені у розмірі 18 251,76 грн., 3% річних у розмірі 1 500,14 грн., а у загальному розмірі 932 340,64 грн. за договором про постачання електричної енергії № 2019/11/1 від 04 листопада 2019 року.

31 жовтня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1956/22, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1956/22 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 19 грудня 2022 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Про відкриття провадження був повідомлений належним чином, а саме ухвала про відкриття провадження по справі була направлена на адресу місцезнаходження відповідача (трек-номер - 6102271373693), що вказана у позовній заяві та співпадає з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, як вбачається з рекомендованого повідомення про вручення поштового відправлення за трек-номером « 6102271373693», ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 07 листопада 2022 року (а.с. 109). Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 31 жовтня 2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

У позовній заяві зазначено, що 04 листопада 2019 року між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (споживач за договором) укладено договір про постачання електричної енергії № 2019/11/1 (надалі «договір»). Згідно умов договору, а саме п. 2.1., постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Керуючись п. 5.5. договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць. Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. Комерційної пропозиції, що є додатком № 2 до договору: «оплата заявлених обсягів споживання електричної енергії здійснюється на наступним графіком: - 40% вартості не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду; - 30% вартості до 5 числа розрахункового періоду; - 30% вартості до 15 числа розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію». Відповідно до п. п. 1 п. 6.2. договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору. Строк оплати товару (електричної енергії) було чітко передбачено відповідним графіком у п. 4.1., 4.2. Комерційної пропозиції, що є додатком № 2 до договору. Так, між позивачем та відповідачем в межах договору було підписано акти прийому-передачі електроенергії на загальну суму 8 589 619,14 грн. Відповідачем в період дії договору було сплачено 7 677 030,40 грн. На думку позивача, сума недоплати складає 912 588,74 грн. При цьому, позивач посилається на п.п. 4.12., 4.13. Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року (надалі «правила»). Позивач вважає, що плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Також зазначається, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку. Позивач, посилаючись на п. 7 додатку № 2 до договору та на те, що кінцевою датою можливої оплати з боку відповідача було 20 вересня 2022 року, здійснює нарахування пені з 21 вересня 2022 року по 10 жовтня 2022 року у розмірі 0,10% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу у загальному розмірі 18 251,76 грн. Також, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач здійснює нарахування з 21 вересня 2022 року по 10 жовтня 2022 року 3% річних на загальну суму 1 500,14 грн. На підтвердження строку настання оплати позивач також вказує, що ним було направлено відповідачу лист вимогу про погашення заборгованості у розмірі 912 588,74 грн. і строк для оплати було встановлено до 12 жовтня 2022 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ЗАБОРГОВАНОСТІ ВІДПОВІДАЧА ЗА ДОГОВОРОМ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вказано позивачем та підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (позивач по справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАСК ХОЛДІНГ» (відповідач по справі, споживач за договором) укладено договір про постачання електричної енергії № 2019/11/1 від 04 листопада 2019 року. Відповідно до п. 1.1. договору цей договір є договором, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом підписання сторонами двох примірників, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у постачальника, другий - у споживача. Відповідно до п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Відповідно до п. 3.1. договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком № 1 до договору. Відповідно до п. 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до договору. Відповідно до п. 5.2. договору спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційний пропозиції постачальника. Відповідно до п. 5.4. договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за договором, у тому числі у разі її зміни. Відповідно до п. 5.5. договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць. Відповідно до п. 5.7. договору споживач зобов`язується здійснити оплату рахунку постачальника в строк, вказаний у рахунку, згідно додатку № 2. Відповідно до п. 4.1. Комерційної пропозиції оплата заявлених обсягів споживання електричної енергії здійснюється за наступним графіком: 4.2. 40% вартості не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду, 30% вартості до 5 числа розрахункового періоду, 30% вартості до 15 числа розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Відповідно до 5.1. Комерційної пропозиції рахунок за фактично відпущену електричну енергію, надається постачальником споживачу не пізніше п`ятого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду. Надалі постачальником рахунки за фактично відпущену електричну енергію підлягають оплаті споживачем, протягом п`яти робочих днів з дати отримання.

Отже, підставою для оплати заборгованості є рахунок, що виставляється позивачем (постачальником). В свою чергу, позивачем долучено до матеріалів справи наступні акти прийому-передачі електроенергії: № 201 від 31 грудня 2019 року на суму 151 029,58 грн.; № 48 від 31 січня 2020 року на суму 132 865,43 грн.; № 119 від 29 лютого 2020 року на суму 158 538,03 грн.; № 167 від 31 березня 2020 року на суму 214 083,32 грн.; № 258 від 30 квітня 2020 року на суму 143 007,61 грн.; № 356 від 31 травня 2020 року на суму 101 180,28 грн.; № 387 від 30 червня 2020 року на суму 188 066,80 грн.; № 485 від 31 липня 2020 року на суму 226 595,41 грн.; № 631 від 31 серпня 2020 року на суму 241 999,07 грн.; № 843 від 30 вересня 2020 року на суму 289 097,68 грн.; № 1057 від 31 жовтня 2020 року на суму 263 260,93 грн.; № 1210 від 30 листопада 2020 року на суму 304 854,66 грн.; № 1487 від 31 грудня 2020 року на суму 251 288,40 грн.; № 112 від 31 січня 2021 року на суму 258 693,06 грн.; № 408 від 28 лютого 2021 року на суму 283 733,81 грн.; № 787 від 31 березня 2021 року на суму 257 967,71 грн.; № 1280 від 30 квітня 2021 року на суму 272 798,95 грн.; № 1537 від 31 травня 2021 року на суму 207 208,96 грн.; № 1933 від 30 червня 2021 року на суму 234 934,81 грн.; № 2385 від 31 липня 2021 року на суму 229 468,76 грн.; № 2839 від 31 серпня 2021 року на суму 377 993,51 грн.; № 3504 від 30 вересня 2021 року на суму 356 730,80 грн.; № 3839 від 31 жовтня 2021 року на суму 448 509,35 грн.; № 4427 від 30 листопада 2021 року на суму 525 475,74 грн.; № 5137 від 31 грудня 2021 року на суму 544 534,86 грн.; від 31 січня 2022 року на суму 457 853,32 грн.; від 28 лютого 2022 року на суму 282 185,72 грн.; від 31 березня 2022 року на суму 229 765,31 грн.; від 30 квітня 2022 року на суму 88 732,46 грн.; від 31 травня 2022 року на суму 207 996,00 грн.; від 30 червня 2022 року на суму 250 744,88 грн.; від 31 липня 2022 року на суму 192 281,70 грн.; від 31 серпня 2022 року на суму 216 141,73 грн.

При цьому, суд звертає увагу позивача на наявну технічну описку під час складання позовної заяви, а саме у позовній заяві визначено суму за актом прийому-передачі № 3839 від 31 жовтня 2021 року 448 509,35 грн., проти суми, що зазначена у самому акті 448 509,85 грн. Судом було здійснено перевірку сум всіх актів, що співпала з сумою, що зазначена у позовній заяві (8 589 619,14 грн.). Загальна сума до оплати згідно актів складає 8 589 619,14 грн.

Також, позивачем додано до матеріалів справи відомості щодо сплати відповідачем за договором, що підтверджується довідкою № 16/2-09/2149 від 03 жовтня 2022 року від АТ «Державний ощадний банк України». Додатком № 1 до довідки є «Інформація про надходження коштів на рахунки ТОВ «ЕНЕРГУМ» за період з 01.01.2019 по 30.09.2022 року» по контрагенту - ТОВ «ХАСК ХОЛДІНГ». Так, згідно цього додатку міститься інформація щодо наступних платіжних доручень: № 842 від 25 листопада 2019 року на суму 73 000,00 грн.; № 877 від 13 грудня 2019 року на суму 54 340,20 грн.; № 878 від 16 грудня 2019 року на суму 54 340,20 грн.; № 918 від 08 січня 2020 року на суму 49 000,00 грн.; № 943 від 16 січня 2020 року на суму 49 000,00 грн.; № 959 від 27 січня 2020 року на суму 62 550,00 грн.; № 999 від 19 лютого 2020 року на суму 40 000,00 грн.; № 1017 від 27 лютого 2020 року на суму 60 000,00 грн.; № 1022 від 03 березня 2020 року на суму 80 000,00 грн.; № 1035 від 12 березня 2020 року на суму 60 000,00 грн.; № 1062 від 25 березня 2020 року на суму 63 000,00 грн.; № 1098 від 10 квітня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1099 від 13 квітня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1106 від 15 квітня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1133 від 17 квітня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1149 від 27 квітня 2020 року на суму 35 000,00 грн.; № 1152 від 28 квітня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1153 від 29 квітня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1191 від 18 травня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1217 від 27 травня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1222 від 28 травня 2020 року на суму 60 000,00 грн.; № 1239 від 10 червня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1241 від 11 червня 2020 року на суму 20 000,00 грн.; № 1284 від 25 червня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1300 від 30 червня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1359 від 21 липня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1377 від 29 липня 2020 року на суму 70 000,00 грн.; № 1382 від 30 липня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1450 від 25 серпня 2020 року на суму 100 000,00 грн.; № 1457 від 27 серпня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1461 від 28 серпня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1489 від 11 вересня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1510 від 21 вересня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1534 від 29 вересня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1538 від 30 вересня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1559 від 08 жовтня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1569 від 16 жовтня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1603 від 27 жовтня 2020 року на суму 100 000,00 грн.; № 1617 від 28 жовтня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1618 від 29 жовтня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1620 від 30 жовтня 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1668 від 13 листопада 2020 року на суму 80 000,00 грн.; № 1712 від 25 листопада 2020 року на суму 200 000,00 грн.; № 1716 від 26 листопада 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1719 від 30 листопада 2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 1728 від 03 грудня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1759 від 15 грудня 2020 року на суму 100 000,00 грн.; № 1784 від 18 грудня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1796 від 22 грудня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1816 від 29 грудня 2020 року на суму 50 000,00 грн.; № 1810 від 29 грудня 2020 року на суму 100 000,00 грн.; № 1841 від 14 січня 2021 року на суму 70 000,00 грн.; № 1859 від 22 січня 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 1871 від 26 січня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 1876 від 27 січня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 1884 від 29 січня 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 1917 від 12 лютого 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 1928 від 15 лютого 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 1945 від 18 лютого 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 1971 від 26 лютого 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 1987 від 04 березня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 1997 від 11 березня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 1999 від 12 березня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2033 від 19 березня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2048 від 23 березня 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 2044 від 23 березня 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 2058 від 26 березня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2089 від 13 квітня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2120 від 21 квітня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2141 від 28 квітня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2139 від 28 квітня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2142 від 29 квітня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2178 від 18 травня 2021 року на суму 40 000,00 грн.; № 2177 від 18 травня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2216 від 28 травня 2021 року на суму 115 000,00 грн.; № 2240 від 10 червня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2256 від 16 червня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2258 від 18 червня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2276 від 24 червня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2318 від 09 липня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2344 від 16 липня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2356 від 26 липня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2360 від 27 липня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2375 від 30 липня 2021 року на суму 5 800,00 грн.; № 2396 від 05 серпня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2401 від 06 серпня 2021 року на суму 75 000,00 грн.; № 2428 від 16 серпня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2457 від 27 серпня 2021 року на суму 65 000,00 грн.; № 2477 від 31 серпня 2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 2498 від 07 вересня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2500 від 07 вересня 2021 року на суму 70 000,00 грн.; № 2529 від 16 вересня 2021 року на суму 28 000,00 грн.; № 2522 від 16 вересня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2558 від 24 вересня 2021 року на суму 176 000,00 грн.; № 2603 від 05 жовтня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2628 від 18 жовтня 2021 року на суму 140 000,00 грн.; № 2659 від 26 жовтня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2657 від 26 жовтня 2021 року на суму 150 000,00 грн.; № 2689 від 08 листопада 2021 року на суму 190 000,00 грн.; № 2720 від 16 листопада 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2722 від 17 листопада 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2749 віл 26 листопада 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2758 від 29 листопада 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2762 від 01 грудня 2021 року на суму 25 000,00 грн.; № 2775 від 06 грудня 2021 року на суму 200 000,00 грн.; № 2812 від 17 грудня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2809 від 17 грудня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2828 від 23 грудня 2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 2834 від 24 грудня 2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 2844 від 28 грудня 2021 року на суму 70 000,00 грн.; № 2851 від 04 січня 2022 року на суму 50 000,00 грн.; № 2860 від 05 січня 2022 року на суму 50 000,00 грн.; № 2863 від 06 січня 2022 року на суму 100 000,00 грн.; № 2887 від 18 січня 2022 року на суму 80 000,00 грн.; № 2893 від 20 січня 2022 року на суму 50 000,00 грн.; № 2907 від 25 січня 2022 року на суму 100 000,00 грн.; № 2920 від 31 січня 2022 року на суму 116 000,00 грн.; № 2936 від 04 лютого 2022 року на суму 55 000,00 грн.; № 2967 від 17 лютого 2022 року на суму 150 000,00 грн.; № 2979 від 21 лютого 2022 року на суму 16 000,00 грн.

Загальна сума оплат згідно вищенаведених платіжних доручень складає 7 677 030,40 грн., що було перевірено судом.

Отже, загальна сума заборгованості відповідача за договором складає 912 588,74 грн. (8 589 619,14 грн. 7 677 030,40 грн.). Позивачем було направлено лист-вимогу № 07/10/22-266 від 07 жовтня 2022 року про сплату зазначеної заборгованості. Однак, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість не була сплачена.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором у розмірі 912 588,74 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ПЕНІ ТА 3% РІЧНИХ.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п. 7 додатку № 2 (Комерційна пропозиція) до договору у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплату пені. Споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,10% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, нарахованої протягом всього періоду.

Позивачем заявлено період до стягнення пені та 3% річних з 21 вересня 2022 року по 10 жовтня 2022 року. Водночас, відповідно до п. 5.7. договору споживач зобов`язується здійснити оплату рахунку постачальника в строк, вказаний у рахунку, згідно додатку № 2. Відповідно до 5.1. Комерційної пропозиції рахунок за фактично відпущену електричну енергію, надається постачальником споживачу не пізніше п`ятого робочого дня з дати завершення розрахункового періоду. Надалі постачальником рахунки за фактично відпущену електричну енергію підлягають оплаті споживачем, протягом п`яти робочих днів з дати отримання.

Тобто, визначальним для розрахунку початкового періоду, з якого можна здійснити нарахування як пені так і 3% річних, є дата отримання рахунку. Однак, позивачем до суду не представлені рахунки на оплату. У зв`язку з цим, суд позбавлений можливості перевірити правильність та точність їх нарахування. При цьому, якщо здійснювати нарахування 3% річних та пені з дати кінцевої оплати - 12 жовтня 2022 року, що визначена позивачем у листі-вимозі № 07/10/22-266 від 07 жовтня 2022 року, то як початковий так і кінцевий період нарахування є невірним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Таким чином, враховуючи відсутність рахунків, а отже неможливість суду перевірити початковий період нарахування пені у розмірі 18 251,76 грн. та 3% річних у розмірі 1 500,14 грн., суд прийшов до висновку про повну відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в означеній частині суд також виходить з того, що суми пені та річних заявлені за період, що передує направленню на адресу відповідача листа-вимоги про сплати впродовж 5-ти днів, але не пізніше 12.10.22 (похідні вимоги нараховано з 21.09.22 по 10.10.22).

Окремо суд вважає за потрібне зазначити, що позивач посилається на п.п. 4.12., 4.13. Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року, як на такий, що визначає строк оплати за електричну енергію, а отже і початковий період для нарахування 3% річних та пені. Відповідно до 4.12. Правил розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Відповідно до п. 4.13. Правил, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Водночас, висновок позивача не відповідає фактичним обставинам, адже ДОГОВОРОМ встановлений інший строк оплати за електричну енергію, а обов`язковість виставлення рахунку передбачена самим договором.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача пропорційно вимогам, що були задоволені.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСК ХОЛДІНГ» (61058, місто Харків, вулиця Культури, будинок 9; код ЄДРПОУ: 32762542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГУМ» (03186, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Антонова, будинок 5-А, офіс 320; код ЄДРПОУ: 39568531) за договором про постачання електричної енергії № 2019/11/1 від 04 листопада 2019 року суму основного боргу у розмірі 912 588,74 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 13 688,83 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" січня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко