Рішення № 108413823, 16.01.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2023 Справа № 917/1345/22

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження», 01015, м. Київ, вул. Московська, буд. 41/8, кв. 92, ЄДРПОУ 21697910

до Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» (АТ «ККУ «КВАРЦ»), 39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, буд. 85, ЄДРПОУ 35328439, Електронна пошта: bux@kky-kvarc.com.ua

про стягнення 111 158,12 грн.,

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» про стягнення 111 158,12 грн. заборгованості в розрізі умов Договору перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1403-1 від 14.03.2017 року, з яких: 64 788,00 грн. (основна сума боргу), 19 942,28 грн. (пеня), 9 824,70 грн. (15 % річних), 15 955,26 грн. (інфляційні втрати), 647,88 грн. (штраф).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.

Суд ухвалою від 31.10.22 постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/1345/22, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановити відповідачу строк для подання суду відзиву на позов - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

01.12.22 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він повідомляє про часткову сплату відповідачем суми основного боргу та просить суд стягнути з відповідача 54 788,00 грн. основної суми боргу, 19 942,28 грн. пені, 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних втрат та 647,88 штрафу, а всього на загальну суму 111 158,12 грн.

Розглядаючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає за формою та змістом вимогам, що встановлені ст. 46 ГПК України, а відтак, вказана заява приймається судом, а розгляд справи відбуватиметься з урахуванням зменшених позовних вимог.

20.12.2022 від відповідача надійшли такі документи:

- клопотання про продовження строку на подання заяв по суті та інших процесуальних заяв та клопотань;

- відзив на позов;

- заява про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до якої відповідач просить суд про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши заяву відповідача про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, про що зазначено в ухвалі 22.12.22.

Розглянувши заяву відповідача про клопотання про продовження строку на подання заяв по суті та інших процесуальних заяв та клопотань, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

В силу приписів ч.1, ч.5 ст.116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Відповідно до ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи вищенаведене, задля дотримання принципів господарського судочинства та з метою повного та всебічного розгляду справи, з огляду на право учасників справи подавати до суду докази, заяви клопотання, суд вважає за необхідне продовжити відповідачу процесуальний строк для подання до суду заяв по суті та інших процесуальних заяв та клопотань до 20.12.2022 року.

22.12.22 від позивача надійшла відповідь на відзив на позов.

28.12.22 від позивача надійшла заява, в якій позивач надає відповідні докази понесених судових витрат.

Інші заяви чи клопотання до суду від сторін не надходили.

Сторони були належним чином та завчасно повідомлені про покладені на них обов`язки, про що свідчать матеріали справи. Факт належного повідомлення сторін про розгляд цієї справи також підтверджується наданими ними суду заявами по суті справи.

Згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки.

Прийняття рішення судом відкладалося.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні суд розглядає дану справу з перевищенням встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України строку.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

14 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання» Промвпровадження» (далі - Позивач) та Акціонерним товариством «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» (далі - Відповідач) було укладено Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1403-1 (далі - Договір перевезення), відповідно до умов якого Позивач (за Договором перевезення - перевізник) зобов`язався приймати і доставляти вантаж, який надається Відповідачем (за Договором перевезення -замовник) до перевезення, а останній у свою чергу, сплачувати провізну плату у розмірі та порядку, визначеному Договором перевезення.

Вартість послуг, які надає перевізник замовнику (провізна плата), є договірною і зазначається в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) (п. 2.1 Договору перевезення).

Замовник сплачує вартість послуг (провізну плату) в строк, зазначений в рахунку-фактурі, в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника шляхом 100 % попередньої оплати (п. 2.3 Договору перевезення).

Згідно п. 2.4 Договору перевезення зараховані на поточний рахунок перевізника кошти незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжних документах замовника, розподіляються у наступній черговості: 1) погашення існуючої заборгованості за поставлений Товар згідно цього Договору; 2) оплата поставленого Товару у звітному періоді; 3) оплата Товару, що поставляється у період зарахування коштів; 4) аванс.

Пунктом 5.6 Договору перевезення встановлено, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим Договором замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється

від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів замовник додатково сплачує перевізнику штраф у розмірі 1 (одного) % від суми заборгованості.

Пунктом 5.7 Договору перевезення сторони погодили, що замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у Договорі.

Відповідно до п. 6.1 та п. 6.2 Договору перевезення договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання сторонами. Після закінчення строку, на який було укладено договір, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається продовженим на невизначений строк.

Позивач вказує, що протягом квітня 2017 року - жовтня 2021 року надав автопослуги Відповідачу у розмірі 547 859,60 грн., що підтверджується відповідними актами виконаних робіт (надання послуг): № 486 від 28.04.2017 року на суму 29 700,00 грн., № 862 від 24.06.2017 року на суму 29 700,00 грн., № 1567 від 30.11.2017 року на суму 35 250,00 грн., № 532 від 31.05.2018 року на суму 38 500,00 грн., № 1164 від 26.09.2018 року на суму 38 500,00 грн., № 235 від 22.02.2019 року на суму 38 520,00 грн., № 793 від 31.05.2019 року на суму 39 000,00 грн., № 1045 від 30.06.2019 року на суму 36 000,00 грн., № 1519 від 31.08.2019 року на суму 39 600,00 грн., № 1866 від 04.10.2019 року на суму 84 000,00 грн., № 2216 від 30.11.2019 року на суму 27 084,00 грн., № 1538 від 20.07.2020 року на суму 5 832,00 грн., № 2148 від 02.09.2020 року на суму 35 553,60 грн., № 3553 від 13.10.2021 року на суму 70 620,00 грн.

Жодних претензій з боку Відповідача щодо невиконання, неналежного виконання чи порушення Позивачем своїх зобов`язань щодо наданих автопослуг на адресу останнього не надходило.

За твердженням позивача, станом на дату подання позову, Відповідач здійснив лише часткову оплату у розмірі 483 071,60 грн. за отримані ним автопослуги, що підтверджується банківськими виписками за період з 22.07.20 по 13.10.21 (надані позивачем до позову).

За даними позивача, різниця між сумою наданих і сумою оплачених автопослуг, станом на дату подання позову, становила: 547 859,60 грн. - 483 071,60 грн. = 64 788,00 грн.

Позивач повідомив суд, що у вересні 2022 року у відповідності до норм чинного законодавства та п. 2.5 Договору перевезення між Позивачем та Відповідачем було проведено звіряння взаємних розрахунків облікових даних, за результатами чого сторонами було складено акт. Даним актом сторони зафіксували, що заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 31.08.2022 року складала 64 788,00 грн.

Крім того, Позивач 26 вересня 2022 року письмово звернувся до Відповідача з вимогою про погашення заборгованості у строк до 30 вересня 2022 року. Вимогу Відповідач отримав 04 жовтня 2022 року, що підтверджується поверненим повідомленням про вручення рекомендованого листа.

Як стверджує позивач, Відповідачем не було здійснено жодних оплат з погашення заборгованості, у зв`язку з чим Позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. При цьому, позивач вказав, що частково неоплаченим залишається акт виконання робіт (надання послуг) № 3553 від 13.10.2021 року.

Після звернення позивача до суду з позовом 20 жовтня 2022 року Відповідачем частково було погашено заборгованість за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1403-1 від 14.03.2017 року у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.), у зв"язку з чим позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог в частині сплаченого боргу.

Враховуючи викладене вище позивач просить суд стягнути з Відповідача 54 788,00 грн. основної суми боргу.

Відповідач у відзиві не заперечує проти взятих на себе зобов`язань за Договором підтверджених актами виконаних робіт (надання послуг) в розмірі основного зобов`язання, натомість заперечує проти розміру нарахованих штрафних санкцій позивачем. Заперечення ґрунтується на наступному:

- умовами Договору №1403-1 від 14.03.2017 сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, пунктами 5.8. та 5.9. Договору збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а пунктом 5.7. Договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 15 відсотків річних від несплаченої загальної вартості наданих послуг з дати, коли послуги повинні бути оплачені та до дня повної оплати.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, відповідач просить суд обмежити розмір штрафних санкцій (штрафу і пені), та відмовити у стягненні відсотків річних за користування коштами і інфляційних нарахувань з підстав справедливості, пропорційності, що буде відповідати обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям.

- 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської [Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Дію воєнного стану продовжено в Україні до 19 лютого 2023 року.

Пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що у випадку виникнення форс- мажорних обставин (дії непереборної сили, що не залежать від волі сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держави, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань, пожежі, повеней, інших стихійних лих, Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин.

З огляду на зазначене відповідач стверджує, що ним доведено законне обґрунтування звільнення Товариства від виконання зобов`язання за Договором №403-1 від 14.03.2017 та відповідальності за прострочення виконання зобов`язання з 24 лютого 2022 року і до часу закінчення воєнного стану.

- Умовами договору сторонами внесено зміни до застосування положень статті 549 ЦК України в частині продовження строку нарахувань до моменту повного розрахунку, та частини другої статті 625 ЦК України лише в частині збільшення розміру відсоткової ставки, а відтак, слід відмовити ТОВ «ПРОМВПРОВАДЖЕННЯ» щодо стягнення нарахованих відсотків річних за користування боржником чужими коштами.

З огляду на зазначене відповідач надав контррозрахунок суми штрафних санкцій по справі, зокрема, щодо пені.

Крім того, з розрахунку інфляційних нарахувань виключено періоди, менші за місяць.

Відсотки річних за користування чужими коштами, на переконання відповідача, не нараховуються, як однорідні санкції з пенею за прострочення виконання зобов`язання.

Позивач у відповіді на відзив навів обгрунтування позовних вимог з врахуванням наданих відповідачем заперечень.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами положень статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1403-1 від 14.03.2017 року.

Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За умовами статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань протягом квітня 2017 року - жовтня 2021 року по договору у розмірі 547 859,60 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами виконаних робіт (надання послуг), а саме: № 486 від 28.04.2017 року на суму 29 700,00 грн., № 862 від 24.06.2017 року на суму 29 700,00 грн., № 1567 від 30.11.2017 року на суму 35 250,00 грн., № 532 від 31.05.2018 року на суму 38 500,00 грн., № 1164 від 26.09.2018 року на суму 38 500,00 грн., № 235 від 22.02.2019 року на суму 38 520,00 грн., № 793 від 31.05.2019 року на суму 39 000,00 грн., № 1045 від 30.06.2019 року на суму 36 000,00 грн., № 1519 від 31.08.2019 року на суму 39 600,00 грн., № 1866 від 04.10.2019 року на суму 84 000,00 грн., № 2216 від 30.11.2019 року на суму 27 084,00 грн., № 1538 від 20.07.2020 року на суму 5 832,00 грн., № 2148 від 02.09.2020 року на суму 35 553,60 грн., № 3553 від 13.10.2021 року на суму 70 620,00 грн.

Жодних претензій з боку Відповідача щодо невиконання, неналежного виконання чи порушення Позивачем своїх зобов`язань щодо наданих автопослуг на адресу останнього не надходило.

Відповідач, щодо наданих позивачем послуг протягом квітня 2017 року - жовтня 2021 року по договору у розмірі 547 859,60 грн. не заперечив.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 193 Господарським кодексом України.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Вартість послуг, які надає перевізник замовнику (провізна плата), є договірною і зазначається в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) (п. 2.1 Договору перевезення).

Замовник сплачує вартість послуг (провізну плату) в строк, зазначений в рахунку-фактурі, в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника шляхом 100 % попередньої оплати (п. 2.3 Договору перевезення).

Матеріалами справи підтверджено, що станом на дату подання позову, Відповідач здійснив лише часткову оплату у розмірі 483 071,60 грн, різниця між сумою наданих і сумою оплачених автопослуг, станом на дату подання позову, становила: 547 859,60 грн. - 483 071,60 грн. = 64 788,00 грн.

Після звернення позивача до суду з позовом 20 жовтня 2022 року Відповідачем частково було погашено заборгованість за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1403-1 від 14.03.2017 року у розмірі 10 000,00 грн.

Разом з цим, жодних доказів оплати наданих послуг на суму 54 788,00 грн. сторонами не подано та матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 54 788,00 грн боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 19 942,28 грн. пені, 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних втрат та 647,88 штрафу.

Судом враховано, що факт невиконання з боку відповідача договірних зобов`язань в частині своєчасного та повного проведення розрахунків встановлений та не підлягає доказуванню.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.6 Договору перевезення встановлено, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим Договором замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється

від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів замовник додатково сплачує перевізнику штраф у розмірі 1 (одного) % від суми заборгованості.

Посилаючись на наведений пункт Договору позивач заявив до стягнення 19 942,28 грн. пені за загальний період з 14.10.2021 по 17.10.2022 та 647,88 штрафу.

Суд враховує, що з огляду на визначений умовами договору порядок розрахунків позивачем правильно визначено початок періоду нарахування пені.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на визначений умовами договору розмір пені (обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку) в даному випадку відсутні підстави для обмеження строку нарахування пені, що визначені ч. 6 ст. 232 ГК України.

Розглянувши розрахунок штрафу та пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення штрафу та пені.

При цьому, суд врахував, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Щодо вимог позивача про стягнення 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Суд враховує, що пунктом 5.7 Договору перевезення сторони погодили, що замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми. У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у Договорі.

У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Отже, сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі.

Таким чином, визначення у договорі 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми не суперечить чинному законодавству.

Як зазначено вище, позивач просить стягнути з відповідача 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних.

При цьому, річні нараховані за загальний період з 14.10.2021 по 17.10.2022, інфляційні - за жовтень 2021 року - березень 2022 року.

Здійснивши перерахунок 15% річних та інфляційних суд встановив, що розмір вимог позивача в цій частині не перевищує розрахований судом, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

При перевірці інфляційних суд врахував, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевірка правильності розрахунку пені, штрафу, річних та втрат від інфляції здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Посилання відповідача на те, що слід відмовити у стягненні відсотків річних за користування коштами і інфляційних нарахувань з підстав справедливості, пропорційності, що буде відповідати обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям не має належного обгрунтування, а тому відхиляється судом як необгрунтовані.

Наданий відповідачем контрозрахунок відхиляється судом як необгрунтований з огляду на встановлені судом обставини виникнення зобов"язань по оплаті та використані алгоритми розрахунку.

Посилання відповідача на те, що слід відмовити ТОВ «ПРОМВПРОВАДЖЕННЯ» щодо стягнення нарахованих відсотків річних за користування боржником чужими коштами, оскільки умовами договору сторонами внесено зміни до застосування положень статті 549 ЦК України в частині продовження строку нарахувань до моменту повного розрахунку, та частини другої статті 625 ЦК України лише в частині збільшення розміру відсоткової ставки, суд відхиляє з огляду на таке:

- розмір процентів за порушення грошового зобов`язання орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів;

- не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК;

- до цих правовідносин застосовується загальний строк позовної давності 3 роки.

Щодо посилань відповідача на наявність підстав для звільнення його від виконання зобов`язання за Договором №403-1 від 14.03.2017 та відповідальності за прострочення виконання зобов`язання з 24 лютого 2022 року і до часу закінчення воєнного стану, суд суд відхиляє їх як необгрунтовані, оскільки відповідач не надає будь-які докази, що підтверджують технічну неможливість виконання договору у зв`язку з веденням воєнних дій, за договором строк виконання зобов`язань відповідача настав до початку війни в Україні. За загальним правилом наявність форс-мажорних обставин не звільняють від обов`язку щодо виконання зобов`язання. Відповідач не зазнав дії форс-мажорних обставин за Договором.

За вказаного, суд дійшов висновку про правомірність заявленого позову в частині вимог про стягнення 19 942,28 грн. пені, 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних втрат та 647,88 штрафу.

Водночас, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення.

Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

З матеріалів справи та з пояснень представників сторін суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень відповідача про те, що наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені та штрафу в заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем частково сплачено заборгованість за Договором на суму 10.000,00 грн; загальний розмір нарахувань за прострочення виконання зобов`язання є неспівмірним з сумою основного боргу; пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані; позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення річних та інфляційних нарахувань, які в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені на 50%, а саме: до 9 971,14 грн.

В цій частині позовні вимоги про стягнення пені задовольняються судом.

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 54 788,00 грн. основної суми боргу, 9 971,14 грн. пені, 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних втрат та 647,88 штрафу підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню, в іншій частині вимог у позові слід відмовити.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому судом враховано п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (чинної на момент винесення рішення) судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

З огляду на вказане, за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню позивачу сума судового збору у розмірі 2481,00 грн. .

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачем заявлено до стягнення 14 450,56 грн. витрат на правову допомогу.

Судом встановлено, що 20 вересня 2022 року між Позивачем та адвокатом Чернишем Максимом Вячеславовичем (далі - адвокат) було укладено договір про надання адвокатських послуг разом з додатком до нього, відповідно до умов якого адвокат зобов`язався надати правову допомогу, адвокатські послуги та виконати роботи в обсязі та на умовах передбачених договором. Також, відповідно до додатку від 17 жовтня 2022 року сторони погодили, що вартість послуг за супровід та ведення господарської справи по стягненню заборгованості з Відповідача, встановлюється у вигляді гонорару у розмірі у розмірі 13 % від ціни позову та становить 14 450,56 грн. Оплата здійснюється після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

Суду надані докази в підтвердження отримання позивачем адвокатських послуг за Договором про надання адвокатських послуг: Договір про надання адвокатських послуг від 20.09.2022 року, Додаток від 17.10.2022 року до договору про надання адвокатських послуг від 20.09.2022 року, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 001241, Акт здачі приймання наданих адвокатських послуг від 28.12.22 на суму 14 450,56 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Кременчуцьке кар`єроуправління «Кварц» (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, буд. 85, ЄДРПОУ 35328439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження» (01015, м. Київ, вул. Московська, буд. 41/8, кв. 92, ЄДРПОУ 21697910) 54 788,00 грн. основної суми боргу, 9 971,14 грн. пені, 9 824,70 грн. 15 % річних, 15 955,26 грн. інфляційних втрат, 647,88 штрафу, 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору; 14 450,56 грн адвокатських витрат.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2023 р.

Суддя Киричук О.А.