Рішення № 108413161, 16.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/3890/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/3890/22

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про стягнення 11729,39 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 11729,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Щусєва, буд. 7, зобов`язань щодо оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року виникла заборгованість у сумі 9615,55 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у сумі 601,86 грн та інфляційні втрати - 1511,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 відкрито провадження у справі № 910/3890/22, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.06.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, обґрунтовуючи це тим, що між сторонами не було підписано договір на постачання теплової енергії; матеріали позовної заяви не містять доказів, що спірне нежитлове приміщення в будинку № 7 по вулиці Академіка Щусєва у місті Києві, площею 54,00 кв.м, передавалося в господарське відання відповідачу, відтак, нарахування заборгованості за спожиту теплову енергію, на думку відповідача, є необґрунтованими, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, відповідач надав до матеріалів справи витяг з Договору № 946/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 25.09.2019, відповідно до якого нежитлове приміщення в будинку № 7 по вулиці Академіка Щусєва у місті Києві, загальною площею 54,00 кв.м, передано в орендне користування фізичній особі-підприємцю Сілкіну Денису Віталійовичу на строк з 25.09.2019 по 23.09.2022.

24.06.2022 від позивача через канцелярію суду отримано відповідь на відзив.

11.07.2022 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.07.2022 від позивача через канцелярію суду отримано додаткові пояснення у справі №910/3890/22.

09.08.2022 до Господарського суду міста Києва звернулися зі спільним клопотанням Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунальне підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев`яносто днів з дня постановлення судом ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 задоволено клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про зупинення провадження у справі №910/3890/22; зупинено провадження у справі №910/3890/22 строком на 90 днів з дня постановлення судом цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 поновлено провадження у справі №910/3890/22. Продовжено розгляд справи №910/3890/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання).

13.12.2022 через канцелярію суду від відповідача отримано додаткові пояснення у справі № 910/3890/22.

29.12.2022 через канцелярію суду від позивача отримано додаткові пояснення у справі №910/3890/22.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Щусєва Академіка, буд. 7.

В свою чергу, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" є балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 54,0 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Щусєва Академіка, буд. 7.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у відповідача виникла заборгованість за поставлену, за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року, теплову енергію в сумі 9615,55 грн.

На підтвердження факту постачання теплової енергії в спірне нежитлове приміщення, а також її обсягу позивач надав суду копії таких документів: Акта №703651 прийняття теплового вузла обліку від 11.04.2016, Акта № 705648 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 18.05.2018, Акта №7096026 перевірки вузла обліку теплової енергії споживача від 16.09.2019, Акта № 7056022 перевірки вузла обліку теплової енергії споживача від 08.05.2020, Акта №1826 перевірки стану вузла обліку теплової енергії споживача від 19.10.2021, «Счет за период с 01.10.2018 до 26.10.2018», відомостей обліку з 01.10.2018 по 25.10.2018, з 01.11.2018 по 19.11.2018, з 20.11.2018 по 26.12.2018, з 01.01.2019 по 20.01.2019; довідок про нарахування за теплову енергію за листопад 2019 на суму 10335,56 грн з ПДВ, за січень 2020 на суму -1265,04 з ПДВ, за квітень 2020 на суму 545,03 з ПДВ; облікових карток за листопад 2019р., за січень 2020р., за квітень 2020р.; Акта № 11/2019-8242078-0101 від 30.11.2019 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2019 року, Акта № 1/2020-8242078-0101 від 31.01.2020 приймання-передавання товарної продукції за січень 2020 року, Акта № 4/2020-8242078-0101 від 30.04.2020 приймання-передавання товарної продукції за квітень 2020 року; Акта звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.12.2021 на суму 9615,55 грн, рахунку-фактури № 8242078-0101/2021-12 від 31.12.2021.

Як встановлено судом, всі вище перелічені документи складені в односторонньому порядку виключно працівниками позивача. Доказів їх вручення або надіслання відповідачу матеріали справи не містять.

Також позивач надав до матеріалів справи корінці нарядів на підключення та відключення житлового будинку по вул. Щусєва Академіка, буд. 7 в м. Києві до системи опалення в опалювальні сезони 2018/2019, 2019/2020, 2020/2021. При цьому, представником відповідача були підписані відповідні наряди за опалювальні сезони 2018/2019, 2019/2020.

Крім того, 17.11.2021 на адресу відповідача було направлено вимогу №30/5/4/17970, в якій Підприємство просило сплатити заборгованість у загальному розмірі 5 159 232,13 грн за надану теплову енергію, до якої було також включено спірний борг. Однак, вказану заборгованість відповідач не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року, внаслідок чого за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" утворилась заборгованість у розмірі 9615,55 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 601,86 грн. - 3 % річних за період з 01.12.2018 по 31.12.2021 та 1511,98 грн. - інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 31.12.2021.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на відсутність належних доказів, які підтверджують надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у заявленому в позовній заяві розмірі у спірний період, а також вказує на те, що починаючи з вересня 2019 року орендарем нежитлового приміщення в будинку № 7 по вулиці Академіка Щусєва у місті Києві, загальною площею 54,00 кв.м, є фізична особа-підприємець Сілкін Денис Віталійович.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступні підстави.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення" № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Як встановлено судом та вбачається з зібраних у справі доказів, сторонами договір на постачання теплової енергії до нежитлового приміщення в будинку № 7 по вулиці Академіка Щусєва у місті Києві, загальною площею 54,00 кв.м, не укладався та жодних пропозицій щодо його укладання позивачем на адресу відповідача не направлялися.

Водночас, судом були досліджені надані позивачем до справи докази та встановлено, що фактично сума заборгованості в розмірі 9615,55 грн виникла внаслідок проведених позивачем перерахунків, у зв`язку зі зміною ціни природного газу відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021, що, зокрема, вбачається з довідок про нарахування за теплову енергію за листопад 2019 на суму 10335,56 грн з ПДВ, за січень 2020 на суму -1265,04 з ПДВ, за квітень 2020 на суму 545,03 з ПДВ; облікових карток за листопад 2019р., за січень 2020р., за квітень 2020р.; Акта № 11/2019-8242078-0101 від 30.11.2019 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2019 року, Акта № 1/2020-8242078-0101 від 31.01.2020 приймання-передавання товарної продукції за січень 2020 року, Акта № 4/2020-8242078-0101 від 30.04.2020 приймання-передавання товарної продукції за квітень 2020 року; Акта звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.12.2021 на суму 9615,55 грн, рахунку-фактури № 8242078-0101/2021-12 від 31.12.2021.

Втім, позивачем не зазначено яким чином постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021 та розпорядження КМДА від 13.10.2021 № 2145, від 19.10.2021 № 2176 та від 29.12.2021 № 2077 розповсюджуються на правовідносини сторін, які виникли у період опалювальних сезонів 2018/2019, 2019/2020, 2020/2021 років.

Також, в матеріалах справи відсутні відомості обліку спожитої теплової енергії споживачами житлового будинку по вул. Щусєва Академіка, буд. 7 в м. Києві у період опалювальних сезонів 2019/2020, 2020/2021 років.

Отже, враховуючи обставини справи та надані докази, а також наявність Договору №946/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 25.09.2019, відповідно до якого нежитлове приміщення в будинку № 7 по вулиці Академіка Щусєва у місті Києві, загальною площею 54,00 кв.м, передано в орендне користування фізичній особі-підприємцю Сілкіну Денису Віталійовичу на строк з 25.09.2019 по 23.09.2022, спірним періодом, за який у відповідача виникла заборгованість за спожиту теплову енергію може вважатися період опалювального сезону 2018/2019 рік.

Проте, з жодного доказу доданого до справи неможливо встановити обсяг спожитої теплової енергії відповідачем у період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, а також вартість цієї теплової енергії та яку суму помісячно мав сплатити відповідач.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Крім того, на переконання суду, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги не надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог переконливих доказів, які б свідчили про виникнення у відповідача за період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року заборгованості саме в сумі 9615,55 грн, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 9615,55 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, відтак, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від суми заборгованості.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з частиною 1 статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов