Рішення № 108413157, 16.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/11610/22за позовом Київського міського центру зайнятості

до Державної податкової служби України

про стягнення 133895,35 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київського міськрайонного центру зайнятості до Державної податкової служби України про стягнення 133895,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з поновленням роботі за рішенням суду громадянина ОСОБА_1 , відповідачем повинно бути відшкодовано позивачу виплачену допомогу по безробіттю у розмірі 133895,35 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов.

24.11.2022 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, є неналежним відповідачем у даній справі. Також відповідач вказує, що здійснення виплат по безробіттю після ухвалення судом рішення про поновлення безробітного на роботі є безпідставними і мали бути за заявою безробітного припинені. Крім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності.

01.12.2022 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримує доводи, вказані у відзиві.

02.12.2022 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги, наполягає, що саме Державна податкова служба є належним відповідачем у справі та заперечує проти застосування строку позовної давності.

02.01.2022 на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він наголошує на вірно визначеному відповідачі та спростовує підстави для застосування строку позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, до Подільського районного центру зайнятості звернувся ОСОБА_1 з заявою про надання (поновлення) статусу безробітного від 17.10.2016 та з заявою про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю від 17.10.2016.

Згідно наказу №НТ161020 від 10.10.2016, відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" ОСОБА_1 надано статусу безробітного з 17.10.2016 (персональна картка № 028516101700019).

Згідно наказу №НТ161024 від 24.10.2016 керуючись ч. ч. 1,3,4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 24.10.2016.

Згідно наказу № НТ171019 від 19.10.2017 у зв`язку з закінченням строку виплати припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 19.10.2017. Наказом № НТ171120 припинено реєстрацію безробітного ОСОБА_1 з 14.11.2017, у зв`язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 14 робочих днів з дня припинення участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру.

До Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості звернувся ОСОБА_1 з заявою про надання (поновлення) статусу безробітного від 11.12.2019 та з заявою про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю від 11.12.2019.

Згідно наказу №НТ191216 від 16.12.2019, відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" ОСОБА_1 надано статусу безробітного з 11.12.2019 (персональна картка № 028519120900010).

Згідно наказу №НТ191218 від 18.12.2019 керуючись ч. ч. 1,3,4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 18.12.2019 та відкладено виплату допомоги по безробіттю з 18.12.2019 по 02.01.2020. Наказом № НИ200103 від 03.01.2020 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 03.01.2020.

Згідно наказу № НТ201228 від 28.12.2020 у зв`язку з закінченням строку виплати припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 28.12.2020. Наказом № НТ210121 припинено реєстрацію безробітного ОСОБА_1 з 21.01.2021, у зв`язку з поданням зареєстрованим безробітним заяви про припинення реєстрації відповідно до абзацу 16 пп. 1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою КМУ від 19.09.2018 № 792 (далі порядок № 792).

За період з 17.10.2016 по 18.10.2017 ОСОБА_1 виплачено як безробітному матеріального забезпечення на суму 54622,71 грн, а в період з 03.01.2020 по 27.12.2020 виплачено 79226,17 грн. Також ОСОБА_1 у жовтні 2017 року виплачено вартість виконаних ним громадських робіт у розмірі 46,47 грн. Отже, загальна сума виплаченого позивачем безробітному ОСОБА_1 матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг становить 133895,35 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2018 № 826/19490/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 19.09.2016 №3182-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України з 20.09.2016; стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 144175,66 грн; допустити негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 з 20.09.2016 на посаді головного державного інспектора відділу взаємодії з органами державної влади управління загальної методології оподаткування та взаємодії з органами державної влади Департаменту методологічної роботи з питань оподаткування Державної фіскальної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 7362,89 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2018 № 826/19490/16 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2018 року - змінено, викладено абзац 4 резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 197239,75 гривень». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2018 року - залишено без змін.

25.05.2021 Державною фіскальною службою України прийнято наказ № 800-о "Про виконання рішення суду та поновлення на роботі ОСОБА_1 ", яким безробітного ОСОБА_1 поновлено на посаді з 20.09.2016 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2018 № 826/19490/16.

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон № 1533-ІІІ) передбачено, що Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону № 1533-ІІІ з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Подільською районною філією Київського міського центру зайнятості прийнято наказ від 08.06.2022 № 21-АГ/285/22 "Про повернення грошових коштів" на підставі акту розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 625 від 06.06.2022.

Голові комісії з припинення Державної фіскальної служби України було направлено лист-повідомлення від 11.08.2022 № 285.5-1196/22 про повернення грошових коштів у сумі 133895,35 грн.

На зазначений лист було надано відповідь 02.09.2022 № 16040-02-10/19598 з відмовою повернути кошти, оскільки, на будь-які видатки на Державну фіскальну службу не передбачені у 2022 році, оскільки припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.

Позивач звернувся до даною позовною заявою до Державної податкової служби України, як правонаступника Державної фіскальної служби.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Встановлено, що ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Питання Державної податкової служби" від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до Наказу ДПС України "Про початок діяльності Державної податкової служби України" від 28 серпня 2019 року №36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.

17 травня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС України як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС України щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації. Проте запис про припинення ДФС України у Реєстрі на момент вирішення судом спору відсутній.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №682-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Даний спір виник з приводу відшкодування позивачу здійснених ним виплат по безробіттю, в зв`язку з поновленням на роботі звільненого працівника на підставі рішення суду.

Тобто даний спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, а тому підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення

Згідно з ч. 2 ст. 107 Цивільного кодексу України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України).

Водночас механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, врегульований Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074.

Суд встановив, що, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент подачі позовної заяви до суду, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Державна фіскальна служба України (ідентифікаційний код 39292197), не внесено, зазначено статус юридичної особи - в стані припинення.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У даному випадку саме Державна фіскальна служба України по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на Державну фіскальну службу України покладено обов`язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Суд також відзначає, що уже після прийняття рішення у 2018 році про припинення ДФС України шляхом поділу, було прийнято наказ саме Державною фіскальною службою України від 25.05.2021 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань щодо можливості правонаступництва суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Інститут правонаступництва органів державної влади різниться від інституту правонаступництва суб`єктів приватного права, оскільки є більш ширшим за змістом, включаючи в себе: правонаступництво в завданнях, функціях та повноваженнях як складових категорії компетенції органу виконавчої влади, а також щодо конкретних управлінських (організаційних) прав та обов`язків, які становлять зміст відповідних правовідносин - тобто публічне правонаступництво, за якого відбувається перехід владних прав та функції органу, що реорганізовується, до органу, що створюється, та правонаступництво в майнових приватних правовідносинах, в яких орган влади виступає як юридична особа приватного права.

Такий правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 916/376/15-г, від 19.03.2021 у справі № 910/4642/20.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 104, 105, 110 Цивільного кодексу України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст.ст. 104- 109 Цивільного кодексу України).

Такої ж правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі № 925/1143/17.

З аналізу положень ст. 104 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і п.п. 7, 12 Порядку № 1074 вбачається, що реорганізація Державної фіскальної служби шляхом її поділу вважатиметься такою, що відбулася, із дати державної реєстрації змін до відомостей, які містяться в ЄДР, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої здійснюється приєднання, натомість перехід майнових прав та обов`язків реорганізованого (приєднаного) органу виконавчої влади до його правонаступника має підтверджуватися розподільчим балансом, затвердженим у встановленому порядку. Подібний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17 та від 21.07.2020 у справі № 910/19256/16.

Суду не було надано доказів в підтвердження припинення Державної фіскальної служби України і набуття Державною податковою службою України, як правонаступником, зобов`язань, що є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, наразі роботодавцем, в розумінні Законів України "Про зайнятість населення та "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", є Державна фіскальна служба України і саме вона є зобов`язаною особою перед позивачем.

За таких обставин позовні вимоги до Державної податкової служби України не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Суд також відзначає, що позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 № 910/5953/17 не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки, прийнята щодо державного підприємства, а не органу державної влади.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Решта доводів сторін не впливають на вирішення даного спору, а тому судом не приймаються до уваги. Оскільки, судовим визнано необгрунтованими вимоги до відповідача, строк позовної давності до даних вимог не підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити Київському міському центру зайнятості (01033, м. Київ, вулиця Жилянська, 47-б, ідентифікаційний код 03491091) у позові до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, вулиця Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код 43005393) про стягнення 133895,35 грн.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко