Рішення № 108413140, 16.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/9460/22

справу №910/9460/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Шилака Богдана Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ІМК ТРЕЙД"

про стягнення 40965,55 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шилак Богдан Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ІМК ТРЕЙД" про стягнення 40965,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 100222/1 про надання транспортних послуг по Україні від 10.02.2022, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги по перевезенню вантажу в сумі 40000,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати 723,08 грн та 3% річних - 242,47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 відкрито провадження у справі №910/9460/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

24.10.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечив, посилаючись на невиконання позивачем умов п.6.3. Договору № 100222/1 про надання транспортних послуг по Україні від 10.02.2022 щодо надання оригіналів документів, зокрема, вказаного договору, що відповідно свідчить про не виникнення у позивача обов`язку з оплати наданих послуг. Також відповідач зазначив про неправильне визначення позивачем періоду з нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

16.11.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

10.02.2022 між Фізичною особою-підприємцем Шилаком Богданом Олександровичем (за договором - Виконавець) та ТОВ «Торговий дім «ІМК Трейд» (за договором - Замовник), було укладено Договір про надання транспортних послуг по Україні № 100222/1.

Предметом Договору є регламентування взаємовідносин між Замовником та Виконавцем, які виникають при плануванні та виконанні перевезень вантажів по Україні автомобільним транспортом та розрахункам по них (п.1.1.).

Відповідно до п.1.2. Договору, Виконавець зобов`язується доставити ввірений йому згідно замовлення вантаж до пункту розвантаження та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов`язується сплатити за це перевезення встановлену плату.

Виконавець виконує (організовує виконання) перевезення згідно заявок Замовника. Заявки передаються за допомогою електронної пошти, реквізити яких вказано у цьому Договорі та обов`язково завіряються підписами уповноважених осіб та печатками обох сторін (п. 2.1. договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання пункту 2.1. Договору Замовником (відповідачем) була сформована підписана та скріплена печаткою Заявка №1 від 10 лютого 2022 року до Договору про надання послуг № 100222/1 від 10.02.2022, на підставі якої Виконавець (позивач) здійснив перевезення, що підтверджується Актом надання послуг № 58 від 11.02.2022 на загальну суму із ПДВ 10 000,00 грн, належним чином засвідчена копія акта наявна у матеріалах справи.

Також, 25 травня 2022 року сторонами була сформована підписана та скріплена печаткою Заявка №1 від 25.05.2022 р. до Договору про надання послуг № 100222/1 від 10.02.2022, на підставі якої Виконавець (позивач) здійснив перевезення, що підтверджується Актом надання послуг № 138 від 26.05.2022 на загальну суму із ПДВ 41 940,00 грн, належним чином засвідчена копія акта наявна у матеріалах справи.

Відповідно до п 6.3. даного Договору, Замовник повинен сплатити Виконавцю плату за надані послуги протягом 5 (п`ять) банківських днів після виконання Виконавцем всіх наступних умов:(і) наявність оригіналу підписаного обома Сторонами цього Договору та підписання обома Сторонами Акту виконаних робіт; (і) вчинення Виконавцем усіх дій, передбачених чинним законодавством України, щодо оформлення та реєстрації податкових накладних впродовж 2 (двох) робочих днів від дати здійснення операції (дати первинних документів).

Судом встановлено, що позивач виконав умови вищезазначеного пункту 6.3. Договору в повному обсязі (надання перевізних послуг), що підтверджується підписаними обома Сторонами цього Договору, Актами надання послуг № 58 від 11.02.2022, № 138 від 26.05.2022 та оформлення-реєстрації податкових накладних.

Отже, загальна вартість робіт (послуг) за Договором про надання послуг № 100222/1 від 10.02.2022 та двома заявками становить із ПДВ 51 940,00 грн.

При цьому, суд акцентує увагу, що в зазначених вище актах про надання послуг вказано, що Замовник (відповідач) претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг) не має.

Згідно п. 6.4. Договору встановлено, що підтвердженням факту надання послуг є печатка та підпис вантажоодержувача у оригіналах товарно-транспортних накладних.

Матеріали справи підтверджують факт надання послуг позивачем відповідачу, а саме наступні товарно-транспортні накладні: ТТН № 002403 від 10.02.2022; ТТН № 20522/42505 від 25.05.2022.

Також, матеріали справи підтверджують, що позивачем були складені та зареєстровані податкові накладні № 15 від 11.02.2022 (зареєстрована в ЄРПН 02.06.2022) № 17 від 26.05.2022 (зареєстрована в ЄРПН 21.06.2022).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виставлено для оплати відповідачем рахунки на оплату № 58 від 11 лютого 2022 р. на суму 10000,00 грн та № 138 від 26 травня 2022 р. на суму 41 940,00 грн.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, відповідач рахунок № 138 від 26 травня 2022 р. на суму 41 940,00 грн оплатив частково в сумі 11 940,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 322 від 01.07.2022.

З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором послуги по перевезенню вантажу в сумі 400,00 грн, а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення платежу інфляційних втрат у сумі 723,08 грн, розрахованих за період з липня по серпень 2022 року, та 3% річних у сумі 242,47 грн, нарахованих з 16.06.2022 по 13.09.2022.

Відповідач проти наявності заборгованості заперечує, посилаючись на невиконання позивачем умов п.6.3. Договору № 100222/1 про надання транспортних послуг по Україні від 10.02.2022 щодо надання оригіналів документів, зокрема, вказаного договору, що відповідно свідчить про не виникнення у позивача обов`язку з оплати наданих послуг. Також відповідач зазначив про неправильно визначення позивачем періоду з нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд визнає Договір № 100222/1 про надання транспортних послуг по Україні від 10.02.2022 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України, яка узгоджується із положеннями статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни (ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363) (надалі - Правила).

Приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення. (ст. 1. Правил).

Здавання вантажу - подання вантажоодержувачу перевізником вантажу, згідно з товарно-транспортним документом, з наступним розвантаженням і оформленням документів про його передачу вантажоодержувачу. (ст. 1. Правил).

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. (ст. 1. Правил).

При перевезеннях вантажів контроль за своєчасним прибуттям транспорту протягом дня, регулювання його розстановки, подачі під завантаження, використання транспорту, що звільнився, у зворотному напрямку, облік завантаження, часу прибуття та відправлення рухомого складу виконується Перевізником або Замовником залежно від прийнятої ними схеми перевезень. (п. 8.3. Правил).

Як встановлено вище, на підставі Договору відповідачу було надано послуги на загальну суму в розмірі 51940,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи належними чином засвідченими копіями первинних документів.

Відповідачем, в свою чергу, оплату вказаних послуг здійснено частково в сумі 11940,00 грн.

Як передбачено ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що позивач, зокрема, не надав належних доказів надіслання у визначений договором строк оригіналів документів, які є підставою для оплати наданих послуг.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодних листів або претензій відповідача, направлених позивачу, щодо виконання транспортних заявок № 1 від 10.02.2022 та № 1 від 25.05.2022 матеріали справи не містять,

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, оскільки відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 40 000,00 грн заборгованості.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення за прострочення платежу інфляційних втрат у сумі 723,08 грн, розрахованих за період з липня по серпень 2022 року, та 3% річних у сумі 242,47 грн, нарахованих з 16.06.2022 по 13.09.2022.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у розумінні частини 1 статті 612, частини 2 статті 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, після спливу строку, визначеного з урахуванням п.6.3 договору.

За змістом ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).

Отже, приймаючи до уваги п. 6.3. договору та дати реєстрацій податкових накладних в ЄРПН, відповідач відповідно повинен був оплати послуги за Актами надання послуг №58 від 11.02.2022 до 16.06.2022 (включно) та № 138 від 26.05.2022 до 05.07.2022 (включно).

Таким чином, на суму заборгованості в розмірі 10000,00 грн, яка виникла на підставі Акта надання послуг №58 від 11.02.2022 підлягають нарахуванню 3% за період з 17.06.2022 по 13.09.2022 (кінцева дата визначена позивачем) за формулою: 10000,00 грн:100:365х3х84 дн = 69,04 грн.

На суму заборгованості в розмірі 30000,00 грн, яка виникла на підставі Акта надання послуг №138 від 26.05.2022 підлягають нарахуванню 3% за період з 06.07.2022 по 13.09.2022 (кінцева дата визначена позивачем): 30000,00 грн :100 : 365 х 3 х 70 дн = 172,60 грн. Всього: 69,04 грн+172,60 грн=241,64 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 241,64 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд відзначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевказані рекомендації, судом встановлено, позивачем правомірно нараховані інфляційні втрати за повні місяці липень та серпень 2022 року на суму заборгованості 40000,00 грн.

Суд, перевіривши розрахунок позивача в частині інфляційних втрат, дійшов висновку, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою надано належним чином засвідчені копії: Договору №13/09/22-1 про надання правничої допомоги від 13.09.2022, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Шилаком Богданом Олександровичем та Адвокатським об`єднанням «Преміум Сервіс»; Акта від 14.09.2022 приймання-передачі наданих послуг згідно договору № 13/09/22-1 про надання правничої допомоги від 13.09.2022; рахунку-фактури № 14/09/22-1 від 14.09.2022 на суму 5000,00 грн; платіжного доручення № 39 від 15.09.2022, відповідно до якого ФОП Шилак Б.О. перерахував за надання правничої допомоги 5000,00 грн на рахунок АО «Преміум Сервіс».

Таким чином, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. є підтвердженими.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти розміру, понесених позивачем витрат на правничу допомогу, належними засобами доказування не довів неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ІМК Трейд» (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2 прим. 43, код ЄДРПОУ: 43880204) на користь Фізичної особи-підприємця Шилака Богдана Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість у сумі 40000,00 грн, 3% річних - 241 грн 64 коп., інфляційні втрати - 723 грн 08 коп., судовий збір у розмірі 2480 грн 95 коп. та 4999 грн 90 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов