Рішення № 108413088, 16.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/10782/22

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/10782/22

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до проТовариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" стягнення 145 697,36 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" про стягнення 145 697,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути штраф у розмірі 145 697,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 року відкрито провадження у справі №910/10782/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

29.11.2022 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, яке мотивоване положеннями п. 7 ст. 252 ГПК України. Також, до відзиву відповідачем додані клопотання про визнання доказів неналежними та недопустимими і клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2022 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" про витребування доказів, відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" про визнання доказів неналежними та недостовірними.

28.12.2022 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

10.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БОМБА" (Постачальник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) було укладено договір про закупівлю №ЦБРК-22-71, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується у 2022 році поставити товар (далі - Товар) у власність структурним підрозділам Замовника (далі - Кінцевий отримувач Товару), де Кінцевий отримувач Товару приймає Товар та оформлює відповідні документи, а Замовник зобов`язується здійснити оплату в строки та на умовах, визначених цим Договором. Код Товару відповідно до ДК021:2015 34350000-5 (Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності).

Згідно з п.4.1 Договору, товар згідно цього Договору постачається партіями. Кількість Товару в кожній партії визначається Замовником в межах загальної кількості Товару та вказується у письмових рознарядках Замовника, складених за формою, встановленою у Додатку №2 до цього Договору. Постачальник здійснює поставку тільки на підставі письмової рознарядки Замовника, наданої в порядку, передбаченому цим розділом Договору. Рознарядка вважається дозволом на поставку та підтвердженням готовності Замовника до прийому Товару.

Відповідно до п.4.2 договору, кожна партія Товару має бути поставлена протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання рознарядки Постачальником, якщо інше не зазначено у рознарядці.

Рознарядка направляється на електронну пошту 05081984@gmail.com. (п.4.7 договору)

Крім способу направлення рознарядки, передбаченого пунктом 4.7. цього Договору, рознарядка може направлятися Замовником Постачальнику у вигляді електронного документу за допомогою сервісів електронного документообігу (надалі - «Сервіс»), при цьому такий документ вважається отриманим Постачальником з моменту присвоєння Сервісом статусу документу «відправлений» або аналогічного за змістом та значенням повідомлення. Сторони погоджуються, що довідкові дані Сервісу, щодо наявності та/або руху електронних документів (внесення в Сервіс, передача, отримання, тощо) вважатимуться остаточним підтвердженням відповідного факту. Доказами належного отримання документів за допомогою Сервісу, серед іншого, можуть бути відповідна роздруківка повідомлення з Сервісу з поміткою зазначеного статусу документа або лист представника компанії, що надає послуги Сервісу, з відповідним підтвердженням надсилання Рознарядки Постачальнику. Рознарядка підписується уповноваженими особами Замовника з використанням кваліфікованого електронного підпису. (п.4.8 договору)

Згідно з п.5.5 договору, датою поставки (передачі) кожної партії товару є дата підписання уповноваженими представниками замовника видаткової накладної або акту приймання-передачі на відповідну партію товару.

Сума цього договору на момент його підписання становить 582789,45 грн. з ПДВ. (п.6.2 договору)

Відповідно до п. 9.3 договору, у разі порушення строку поставки товару, зазначеного в п.4.2 договору, постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором, включаючи день виконання такого зобов`язання. За порушення строку поставки товару понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від вартості товару, не поставленого в строк.

Пунктом 9.6 договору визначено, що за відмову від поставки товару частково або повністю постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 25% від загальної ціни договору з ПДВ, зазначеної в п.6.2 договору.

Також, сторони погодили специфікацію до договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 позивач надіслав відповідачу на електронну пошту рознарядку №ЦБРК-08/177 від 10.05.2022 на поставку товару для потреб структурних підрозділів на суму 582789,45 грн. з ПДВ.

Листом №19/5 від 19.05.2022 відповідач зазначив, що згідно з наданою рознарядкою, у зв`язку з підвищенням цін на ринку України на шини й відсутності шин за кодом товару 34197, просив укласти додаткову угоду №1 до договору з доповненням специфікації №2.

Листом №ЦБРК-08/216 від 26.05.2022 позивач повідомив відповідача про необхідність виконання умов договору, що підтверджується копією фіскального чеку від 26.05.2022.

21.07.2022 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити штраф, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної, рекомендованого повідомлення про вручення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк. Враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 25 % від суми непоставленої в строк продукції у розмірі 145 697,36 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що не отримував рознарядку, вона не відповідає формі додатку №2 до договору, лист №19/5 від 19.05.2022 не був надісланий відповідачем на адресу позивача. Крім того, відповідачем було поставлено товар на суму 103200,05 грн., що підтверджується видатковою накладною №115 від 31.05.2022, а позивачем в свою чергу здійснена оплата за отриманий товар. Також відповідачем здійснена реєстрація податкової накладної.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, них також підлягають застосовування положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 позивач надіслав відповідачу на електронну пошту рознарядку №ЦБРК-08/177 від 10.05.2022 на поставку товару для потреб структурних підрозділів на суму 582789,45 грн. з ПДВ, що також підтверджується скріншотом з електронної пошти позивача.

Рознарядка направляється на електронну пошту 05081984@gmail.com. (п.4.7 договору)

Крім способу направлення рознарядки, передбаченого пунктом 4.7. цього Договору рознарядка може направлятися Замовником Постачальнику у вигляді електронного документу за допомогою сервісів електронного документообігу (надалі - «Сервіс»), при цьому такий документ вважається отриманим Постачальником з моменту присвоєння Сервісом статусу документу «відправлений» або аналогічного за змістом та значенням повідомлення. Сторони погоджуються, що довідкові дані Сервісу, щодо наявності та/або руху електронних документів (внесення в Сервіс, передача, отримання, тощо) вважатимуться остаточним підтвердженням відповідного факту. Доказами належного отримання документів за допомогою Сервісу, серед іншого, можуть бути відповідна роздруківка повідомлення з Сервісу з поміткою зазначеного статусу документа або лист представника компанії, що надає послуги Сервісу, з відповідним підтвердженням надсилання Рознарядки Постачальнику. Рознарядка підписується уповноваженими особами Замовника з використанням кваліфікованого електронного підпису. (п.4.8 договору)

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що не отримував рознарядку, вона не відповідає формі додатку №2 до договору, лист №19/5 від 19.05.2022 не був надісланий відповідачем на адресу позивача.

Судом розглянуті та відхилені вказані заперечення відповідача, оскільки умовами договору визначено порядок надсилання рознарядки на адресу відповідача відповідно до п.4.7 договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022, а умовами п.4.8 договору визначено право позивача щодо додаткового надсилання рознарядки Постачальнику у вигляді електронного документу за допомогою сервісів електронного документообігу, однак таке право не є обов`язковим.

Крім того, листом №19/5 від 19.05.2022 відповідач зазначив, що згідно з наданою рознарядкою, у зв`язку з підвищенням цін на ринку України на шини й відсутності шин за кодом товару 34197, просив укласти додаткову угоду №1 до договору з доповненням специфікації №2. Вказаний лист підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" й скріплений печаткою підприємства відповідача, а тому суд приймає його до уваги на підтвердження факту надіслання позивачем й отримання постачальником рознарядки №ЦБРК-08/177 від 10.05.2022 на поставку товару для потреб структурних підрозділів на суму 582789,45 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.4.2 договору, кожна партія Товару має бути поставлена протягом 5 (п?яти) календарних днів з дати отримання рознарядки Постачальником, якщо інше не зазначено у рознарядці.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Таким чином, враховуючи умови договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022, граничний строк поставки товару Товариством з обмеженою відповідальністю "БОМБА" - 16.05.2022 року.

Проте, в порушення умов договору, відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що відповідачем було поставлено товар на суму 103200,05 грн., що підтверджується видатковою накладною №115 від 31.05.2022, а позивачем в свою чергу здійснена оплата за отриманий товар. Також відповідачем здійснена реєстрація податкової накладної.

Згідно з п.5.5 договору, датою поставки (передачі) кожної партії товару є дата підписання уповноваженими представниками замовника видаткової накладної або акту приймання - передачі на відповідну партію товару.

Проте, матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення поставки відповідачем на виконання умов договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 шляхом підписання уповноваженими представниками замовника видаткової накладної або акту приймання-передачі на відповідну партію товару.

На підтвердження факту здійснення поставки відповідач подав податкову накладну №8 від 31.05.2022 на суму 103200,05 грн, квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 15.06.2022.

Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що з господарської операції відповідачем виписано позивачу податкову накладну та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а позивачем сформовано податковий кредит. При цьому, Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваною накладною.

Крім того, як вбачається з виписки по рахунку відповідача від 31.05.2022, Акціонерним товариством "Українська залізниця" було перераховано на користь відповідача грошові кошти у розмірі 103200,05 грн. із зазначенням призначення платежу: «оплата згідно рахунку №154 від 10.05.2022 договір №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022».

Враховуючи викладене, суд зазначає, що на виконання умов договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 відповідач поставив на адресу позивача товар на загальну суму в розмірі 103200,05 грн, а позивач в свою чергу здійснив часткову оплату за отриманий товар.

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відтак, здійснивши оцінку зібраних у справі доказів на предмет їх вірогідності та належності, суд приходить до висновку, що Відповідачем в порушення умов Договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 не був поставлений Позивачу товар на загальну суму в розмірі 582789,45 грн. у строк до 16.05.2022.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 25% штрафу у розмірі 145 697 грн. 36 коп.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Пунктом 9.6 договору визначено, що за відмову від поставки товару частково або повністю постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 25% від загальної ціни договору з ПДВ, зазначеної в п.6.2 договору.

Як встановлено судом, станом на момент розгляду даної справи Відповідач всупереч умов договору про закупівлю №ЦБРК-22-71 від 10.05.2022 не поставив Позивачу товар на загальну суму в розмірі 582789,45 грн. у строк до 16.05.2022. Натомість, у листі №19/5 від 19.05.2022 Відповідач, зокрема, зазначив про відсутність шин 9R20, виробник товару ТОВ «Преміорі» Україна у кількості 12 шт та пропонував внести зміни до договору, що суд оцінює як неможливість Відповідача виконати умови укладеного договору у встановлений строк.

Суд, перевіривши розрахунок 25% штрафу на підставі п.9.6 договору, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем умов Договору, у розмірі 145 697,36 грн, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на встановлені вище обставини та зібрані у справі докази, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОМБА" (вул. Будіндустрії, буд.6, м. Київ, 01013, Ідентифікаційний код юридичної особи 43689450) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Є.Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, Ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) в особі філії "Центр з будівництва та ремонту колії" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Залізничне шосе, буд. 5-Б, м. Київ, 01103, Ідентифікаційний код юридичної особи 43112236) штраф у розмірі 145 697 грн. 36 коп. та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов