Рішення № 108413041, 16.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/10650/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУПП» (01013, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 4-А) до Соборук Анастасії Юріївни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості у розмірі 204 703,66 грн.,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУПП» до Соборук Анастасії Юріївни про стягнення заборгованості у розмірі 204 703,66 грн. та передана 13.10.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Соборук Анастасії Юріївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУПП» заборгованість у розмірі 204 703,66 грн з яких: сума основного боргу 112455,54 грн, пеню у розмірі - 45415,15 грн, 5% штрафу - 5622,70 грн, інфляційні витрати - 35207,45 грн, 3% річних - 6002,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізичною особою - підприємцем Соборук Анастасією Юріївною не виконано умови договору поставки №33340 від 11.11.2019 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУПП» та фізичною особою - підприємцем Соборук Анастасією Юріївною в частині оплати за поставлений товар.

У зв`язку з припиненням підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Соборук Анастасією Юріївною, судом для встановлення зареєстрованого місця проживання Соборук Анастасією Юріївною до Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації було направлено запит з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб до органу державної влади, підприємства, установи, організації, закладу щодо доступу до персональних даних.

До суду через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації надійшла інформація щодо місця реєстрації Соборук Анастасії Юріївни.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/10650/22 від 27.10.2022 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

11.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУПП» (постачальник, позивач) та фізичною особою - підприємцем Соборук Анастасією Юріївною (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки продукції № 33340 (далі - Договір), відповідно до п. 1 Розділу І якого постачальник зобов`язався поставляти продукцію покупцю згідно замовлення покупця, а покупець зобов`язався своєчасно приймати цю продукцію та оплачувати її вартість на умовах даного Договору та повернути зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним Договором. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонам формі (електронною поштою, через торгового представника, факсимільним, телефонним зв`язком, усно тощо).

Продукція доставляється централізовано транспортом постачальника або, за бажанням покупця, шляхом самовивозу зі складу постачальника. Місце доставки продукції узгоджується сторонами при прийнятті замовлення. Прийняття покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна. Після підписання сторонами накладної, претензії щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) продукції постачальником не розглядаються (п. 3 Розділу І Договору).

Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2021 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна зі сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей Договір або між сторонами не буде укладений новий Договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах (п. 6 Розділу І Договору).

Згідно п. 3 Розділу ІІ Договору відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів, протягом яких покупець зобов`язаний оплатити партії поставленого товару, складає 14 (чотирнадцять) календарних днів. Сторони можуть домовитись про інші умови відтермінування оплати партій товару окремих торгових марок. У такому випадку кількість днів відтермінування та перелік торгових марок для яких застосовуються особливі умови зазначаються у Додатку № 4 до даного Договору.

Звертаючись з даним позовом до Господарського суду міста Києва, позивач зазначив, що у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 204 703,66 грн з яких: сума основного боргу 112455,54 грн, пеня у розмірі - 45415,15 грн, 5% штрафу - 5622,70 грн, інфляційні витрати - 35207,45 грн, 3% річних - 6002,82 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд зазначає, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 05.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини сторін у даній справі виникли під час здійснення Соборук Анастасією Юріївною підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, то спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2021 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна зі сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей Договір або між сторонами не буде укладений новий Договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах (п. 6 Розділу І Договору).

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що договір був розірваний або припинив свою діяльність, суд доходить до висновку, що останній є продовжений відповідно до п. 6 Розділу І Договору.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ договору продукція відпускається постачальником за вільновідпускними цінами, які зазначаються в накладній.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 112455,54 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: Т0315732_51 від 05.11.2020 на суму 3504,72 грн, Т0355949_51 від 26.11.2020 на суму 381,00 грн, Т0355948_51 від 26.11.2020 на суму 273,54 грн, Т0367448_51 від 03.12.2020 на суму 530,94 грн, Т0431387_51 від 13.01.2021 на суму 8 493,84 грн, Т0000262945 від 29.10.2020 на суму 725,68 грн, Т0321868_51 від 07.11.2020 на суму 1758,30 грн, Т0332318_51 від 13.11.2020 на суму 1658,10 грн, Т0356077_51 від 26.11.2020 на суму 228,60 грн, Т0355744_51 від 26.11.2020 на суму 531,48 грн, Т0430696_51 від 13.01.2021 на суму 3045,90 грн, Т0000262791 від 29.10.2020 на суму 885,96 грн, Т0315945_51 від 05.11.2020 на суму 931,32 грн, Т0315946_51 від 05.11.2020 на суму 746,16 грн, Т0330026_51 від 12.11.2020 на суму 765,48 грн, Т0355748_51 від 26.11.2020 на суму 228,60 грн, Т0355747_51 від 26.11.2020 на суму 944,22 грн, Т0366472_51 від 03.12.2020 на суму 393,30 грн, Т0430695_51 від 13.01.2021 на суму 1451,10 грн, Т0000256303 від 26.10.2020 на суму 1123,14 грн, Т0000256343 від 26.10.2020 на суму 607,40 грн, Т0315743_51 від 05.11.2020 на суму 4444,92 грн, Т0328087_51 від 11.11.2020 на суму 1188,72 грн, Т0355833_51 від 26.11.2020 на суму 649,14 грн, Т0355836_51 від 26.11.2020 на суму 1042,56 грн, Т0365998_51 від 03.12.2020 на суму 1101,54 грн, Т0431251_51 від 13.01.2021 на суму 9255,12 грн, Т0431252_51 від 13.01.2021 на суму 609,60 грн, Т0315565_51 від 04.11.2020 на суму 381,00 грн, Т0315566_51 від 04.11.2020 на суму 5584,14 грн, Т0327748_51 від 11.11.2020 на суму 152,40 грн, Т0327747_51 від 11.11.2020 на суму 2600,64 грн, Т0355735_51 від 26.11.2020 на суму 2850,00 грн, Т0365505_51 від 02.12.2020 на суму 3408,42 грн, Т0430493_51 від 13.01.2021 на суму 609,60 грн, Т0430492_51 від 13.01.2021 на суму 10 959,72 грн, КТ000006645 від 30.11.2019 на суму 3013,00 грн, Т0387209_51 від 15.12.2020 на суму 3372,42 грн, Т0430907_51 від 13.01.2021 на суму 6 466,44 грн, Т0447530_51 від 22.01.2021 на суму 2543,74 грн, Т0387210_51 від 15.12.2020 на суму 3139,36 грн, Т0430908_11 від 13.01.2021 на суму 2692,20 грн, Т0387213_51 від 15.12.2020 на суму 2414,04 грн, Т0430909_51 від 13.01.2021 на суму 3255,54 грн, Т0387214_51 від 15.12.2020 на суму 1202,40 грн, Т0387215_51 від 15.12.2020 на суму 2146,64 грн, Т0447532_51 від 22.01.2021 на суму 2105,40 грн, Т0447531_51 від 22.01.2021 на суму 2211,15 грн, Т0387212_51 від 15.12.2020 на суму 3847,91 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3 розділу ІІ договору визначено, що відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів протягом яких покупець зобов`язаний оплатити партії поставленого товару складає 14 календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість продукції у визначений строк не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 112455,54 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленої продукції за договором в повному обсязі не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленої продукції в розмірі 112455,54 грн.

Окрім того позивач просив стягнути з відповідача 45415,15 грн - пені за період з 30.09.2019 по 30.09.2022 та 5622,70 грн - штрафу у розмірі 5 % від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі, а саме у п. 1 розділу V погоджено, що у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за вивантажену продукцію та штраф у розмірі 5 % від вартості невчасно оплаченої продукції. За прострочення оплати за неповернену зворотну тару, яка продана Покупцю на умовах цього договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від заставної ціни неповерненці зворотної тари за кожен календарний день прострочення платежу та штраф у розмірі 5 % від заставної ціни невчасно оплаченої зворотної тари. При подальшому надходженні коштів від Покупця в першу чергу погашається пеня та штрафи.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства в частині нарахування пені, а саме не дотримано вимог ст. 232 Господарського кодексу України.

Суд здійснивши власний розрахунок дійшов висновку що розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 7792,88 грн в іншій частині слід відмовити.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 1 розділу V договору та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 5622,77 грн - у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати - 35207,45 грн та 3% річних - 6002,82 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% та інфляційних втрат, за розрахунком суду становить більше ніж заявлено позивачем, однак керуючись імперативними приписами ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених позивачем вимог, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог 3% та інфляційних втрат в межах заявлених позивачем та підлягають стягненню з відповідача інфляційні витрати у розмірі - 35207,45 грн та 3% річних у розмірі - 6002,82 грн.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за отриманий товар.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Соборук Анастасії Юріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-ГРУПП» (01013, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 4-А, код ЄДРПОУ 42921807) основну заборгованість у розмірі 112 455 (сто дванадцять тисяч чотириста п`ятдесят п`ять) грн 54 коп. пеню у розмірі 7792 (сім тисяч сімсот дев`яносто дві) грн. 88 коп., 5% штрафу у розмірі 5 622 (п`ять тисяч шістсот двадцять дві) грн. 70 коп., інфляційні втрати у розмірі 35 207 (тридцять п`ять тисяч двісті сім) грн. 45 коп., 3% річних у розмірі 6002 (шість тисяч дві) грн. 82 коп. та судовий збір у розмірі 2506 (дві тисячі п`ятсот шість) грн 22 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ