Рішення № 108407405, 10.01.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2023 року № 320/9587/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Марича Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до Пристоличної сільської ради (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №1063-7-VІІІ від 07.09.2021р. Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,13 га в с. Щасливе;

- зобов`язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,13 га в с. Щасливе Бориспільського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою реалізації свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у межах села Щасливого, Бориспільського району, Київської області. Однак, рішенням №1063-7-VІІІ від 07.09.2021р. відповідач відмовив у наданні запитуваного дозволу ОСОБА_2 . Оскільки, на думку позивача, наведене рішення не ґрунтується на положеннях земельного законодавства України, позивач просить суд визнати його протиправним та скасувати.

В позові позивач також просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом та про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування чого зазначив, що з поважних причин пропустив строк звернення до суду, так як про оскаржуване рішення йому стало відомо 02.06.2022р., що підтверджується листом відповідача від 26.05.2022р. разом із конвертом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання. При цьому, задоволено клопотання позивача, тим самим визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення №1063-7-VІІІ від 07.09.2021р. Пристоличної сільської ради, зобов`язання вчинити дії.

10.11.2022р. до суду надійшли пояснення та документи від відповідача, в якому представник зазначив про те, що спірне рішення, саме відмова була прийнята згідно положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, зазначив, що вказана в викопіюванні з публічної кадастрової карти земельна ділянка відповідно до діючого Генерального плану с. Щасливе знаходиться в санітарно-захисній зоні від кладовища, що підтверджує викопіюванням з Генерального плану с. Щасливе.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами по справі, судом встановлено наступне.

23.07.2021р. позивач звернувся до Пристоличної сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у межах села Щасливого, Бориспільського району, Київської області.

До клопотання позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта та ідентифікаційного коду заявника.

Згідно рішення Пристоличної сільської ради від 07.09.2021р. №1063-7-VIІI Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,13 га в с. Щасливе, відповідачем вирішено відмовити позивачеві у наданні запитуваного дозволу на підставі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою мотивоване знаходженням запитуваної земельної ділянки в охоронній зоні кладовища.

Оскільки, на думку позивача, спірне рішення прийнято не у порядок та спосіб, передбачені Земельним кодексом України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд враховує наступне.

Так, судом установлено, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слугувало те, що земельна ділянка, яку він має намір отримати у власність, знаходиться в охоронній зоні кладовища.

Відповідно до статті 114 ЗК України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Отже, санітарно-захисна зона - це земельна ділянка, яка оточує об`єкти, що є джерелами виділення шкідливих речовин та щодо якої існують законодавчо встановлені обмеження на розташування на ній інших об`єктів та провадження в ній певної діяльності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996р. №173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.1996р. за №379/1404 затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила №173).

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення.

Відповідно до пункту 1.2 цих Правил, вони є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав.

Абзацом 8 пункту 5.4 Правил №173 визначено, що територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів підприємства та розширення сельбищної території.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та ін.).

Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати відповідно до законодавства (пункт 5.10 Правил №173).

Додатком №4 до Правил №173 встановлено, що для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення санітарно-захисні зони слід встановлювати в залежності від їх санітарної класифікації та потужності. Так, для об`єктів 1 класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 1000 м, II - 500 м, III - 300 м, IV - 100 м, V - 50 м.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.1999р. №28 затверджені "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99.

Державні санітарні правила та норми поширюються на органи та установи житлово-комунального господарства виконавчих комітетів місцевих (селищних) рад народних депутатів, сільвиконкоми, підприємства і організації, що надають ритуальні послуги чи реалізують предмети похоронного призначення на території України.

Згідно з пунктом 3.2 ДСанПіН 2.2.2.028-99, місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

За правилами пункту 3.5 розділу 3 ДСанПіН 2.2.2.028-99, кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 метрів (Державні санітарні правила №379/1404), а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об`єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 метрів.

Згідно з приміткою до цього пункту у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі.

Відповідно до пункту 3.12 ДСанПіН 2.2.2.028-99, санітарно-захисна зона закритих кладовищ (по закінченню кладовищного періоду) до житлових, громадських будівель, установ і зон відпочинку та об`єктів, які прирівняні до них, може бути зменшена: в міських поселеннях до 50 м, у сільських поселеннях до 100 м.

Водночас, у рішенні, що оскаржується, органом місцевого самоврядування не зазначено, на якій відстані від місцевого кладовища розташована ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, що унеможливлює визначити чи знаходиться така в межах санітарно-захисної зони.

Разом із тим, визначення відстані, на якій знаходиться бажана заявником земельна ділянка від кладовища, є обов`язковою умовою для розгляду клопотання про надання відповідного дозволу, адже надання такого дозволу у цьому випадку пов`язується із встановленням відстані, на якій така ділянка знаходиться від кладовища.

Посилання у рішенні на те, що ділянка знаходиться у захисній зоні кладовища (без вказання відстані земельної ділянки до кладовища) не свідчить про те, що така ділянка повністю або її частина знаходиться в межах санітарно-захисної зони.

Встановлення такої відстані надасть можливість визначити чи дійсно така ділянка чи її частина входить до санітарно-захисної зони.

Відтак, такі обставини не можуть слугувати перешкодою щодо надання відповідачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки відповідно до ЗК України, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є лише першим етапом процесу оформлення земельної ділянки у власність.

При цьому, варто врахувати положення статті 50 Закону України "Про землеустрій", якою визначено склад проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, в тому числі й перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Отже, на думку суду, саме під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначаються наявні обмеження у використанні земельної ділянки, зокрема, й з урахуванням наближеності до санітарно-захисної зони.

За наведених обставин рішення відповідача є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, слід виходити з такого.

Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010р. №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018р. у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18.

У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить усього обсягу необхідної інформації, визначеної вище по тексту, що в свою чергу позбавляє суд можливості з`ясувати і ретельно перевіряти наявність усіх обставин та умов, за яких суб`єкт владних повноважень-відповідач може прийняти те рішення, до якого суд його зобов`язує.

Не встановивши цих обставин, суд не має підстав для реалізації повноважень, визначених пункту 4 частини другої статті 245 КАС України.

Крім цього суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Згідно приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч цьому, відповідач не надав суду докази що спростовують твердження позивача, а тому, з урахуванням наявних матеріалів справи, суд вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем за дані позовні вимоги сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн. Враховуючи часткове задоволення позову, слід присудити судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Пристоличної сільської ради, у розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 72, 77, 94, 241-246 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Пристоличної сільської ради (місце знаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 39; код ЄДРПОУ 04527520) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської ради (місце знаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 39; код ЄДРПОУ 04527520) від 07.09.2021р. №1063-7-VІІІ про відмову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у межах села Щасливого, Бориспільського району, Київської області.

3. Зобов`язати Пристоличну сільську раду (місце знаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 39; код ЄДРПОУ 04527520) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) від 23.07.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у межах села Щасливого, Бориспільського району, Київської області та у місячний строк, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, прийняти мотивоване рішення за наслідками розгляду.

4. Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Пристоличної сільської ради (місце знаходження: 08325, Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Фестивальна, 39; код ЄДРПОУ 04527520) судові витрати в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.).

7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

9. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 06 січня 2023 р.