Рішення № 108407288, 16.01.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р. справа № 300/3806/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Либовка Анна Володимирівна, до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік та 2021 рік, та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткові доплати передбачені постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020, а також стягнення з 26.08.2022 середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також ОСОБА_1 , позивач), в інтересах якого діє адвокат Либовка Анна Володимирівна (надалі по тексту також представник позивача, адвокат), 27.09.2022 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (надалі по тексту також відповідач, ГУНП в Івано-Франківській області) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік та 2021 рік, та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткові доплати передбачені постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.10.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.34-36).

24.10.2022 позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, подавши адміністративний позов у новій редакції від 20.10.2022 (а.с.39-67). ОСОБА_1 уточнив значення грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік 10 діб у розмірі 2 667,04 гривень та 2021 рік 30 діб у розмірі 14 712,40 гривень, а також визначив дату, з якої слід здійснити стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - 26.08.2022.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 24.08.2022, згідно наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області №355 о/с на підставі частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Надвірнянського районного відділу поліції з 25.08.2022 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), з виплатою компенсації за 17 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році. Проте при звільненні зі служби в поліції відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не нарахував і не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік 10 діб у розмірі 2 667,04 гривень та 2021 рік 30 діб у розмірі 14 712,40 гривень.

Позивач вказує, що відповідно до частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України, Кодекс) і частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за №580-VIII (надалі по тексту також - Закон №580-VIII) і Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 за №260 (надалі по тексту також - Порядок №260), питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки регулюється приписами КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Отже, за переконанням позивача, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Разом з тим, розрахунок сум компенсації, проведений позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100, що застосовується у випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи.

А тому, у зв`язку із невиплатою при звільненні компенсації за невикористані відпустки за 2017 та 2021 роки, на переконання позивача, в його користь підлягає стягнення середній заробіток, починаючи з 26.08.2022 по день фактичного розрахунку.

З приводу неправомірної бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення, останній посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 за №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" (надалі по тексту також Постанова №375).

За доводами позивача Постановою №375 встановлено додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення) поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (надалі по тексту також - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Втім відповідачем, як вважає позивач, протиправно не нараховано і не виплачено додаткові доплати, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 за період з 01.01.2021 по 01.07.2021 та з 01.08.2021 по 31.01.2021.

На думку ОСОБА_1 обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку щодо виплати позивачу нарахованої доплати до грошового забезпечення, передбаченої Постановою №375. А тому посилання на відсутність бюджетних асигнувань для виплати доплати до грошового забезпечення є безпідставними.

Вважає, що ГУНП в Івано-Франківській області порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном; доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України", заява №63134/00).

На підставі вказаного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 03.10.2022 (а.с.34-36, 39-67), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 28.10.2022 (а.с.74-75) відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву №26/384 від 11.11.2022, який надійшов на адресу суду 14.11.2022 із відповідними письмовими доказами (а.с.79-94, 96-109). Свої заперечення обґрунтовує тим, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами пункту 8 розділу III Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. А саме, відповідач вважає, що на підставі пункту 8 розділу III Порядку № 260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Обґрунтовуючи такі доводи відповідач посилається на висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №820/5122/17, постанові Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі №818/1276/17, постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №808/2122/18, постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №850/1038/16.

Водночас, як пояснив відповідач, в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки, за які повинна бути виплачена компенсація (17 діб за 2022 рік) і відомостей про виплату компенсації за 2017 та 2021 роки наказ не містить. Позивач, в свою чергу, з таким наказом погодився та його не оскаржив. ОСОБА_1 не виявив бажання скористатися такою відпусткою, про що свідчить відсутність рапорту щодо її надання. В той же час із заявами, рапортами, клопотаннями про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік у кількості 10 діб та за 2021 рік у кількості 30 діб останній не звертався.

Таким чином, відповідач вважає вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання стягнути з ГУНП в Івано-Франківській області грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, такими, які суперечать законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з положеннями Порядку №260, а тому не підлягають задоволенню.

Додатково, звернув увагу на те, що розрахунок грошової компенсації за невикористану відпустку є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.

З приводу доплати до грошового забезпечення, відповідач стверджує, що відповідно до пункту 5 Постанови №375 доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. В межах виділених бюджетних асигнувань на вказані цілі, нараховано та виплачено ОСОБА_1 додаткову доплату на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2, зокрема, за період січень-лютий 2021 року в розмірі 9 916,65 гривень. Докази виділення додаткових бюджетних асигнувань на встановлення поліцейським Національної поліції України, в тому числі й ГУНП в Івано-Франківській області додаткової доплати до грошового забезпечення за відповідними бюджетними програмами у 2021 році відсутні. Зміни до паспорту бюджетної програми КПКВ 1007070 щодо збільшення обсягу бюджетних призначень на 2021 рік не вносились. А бюджетна програма на 2022 рік КПКВ 1007070 взагалі відсутня.

Тобто, без виділення коштів Кабінету Міністрів України із Фонду та не виділення їх МВС, Національна поліція України не має права та не може (в зв`язку з відсутністю коштів) самостійно виплачувати цю доплату будь-якому поліцейському. Таким чином, відсутність реальних асигнувань унеможливлює проведення доплати.

Також відповідач вважає передчасною вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, оскільки ОСОБА_1 із заявами, рапортами, клопотаннями про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік у кількості 10 діб та за 2021 рік у кількості 30 діб не звертався та не виявив бажання скористатися такою відпусткою.

З урахуванням вказаного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

На виконання вимог ухвали суду від 28.10.2022, представник відповідача подав суду додаткові пояснення від 11.11.2022 за №№385, 387, 388, і відповідні докази, які зареєстровані в суді 14.11.2022 (а.с.111-173). Виходячи із змісту коментованих пояснень відповідач більш детально розкрив обґрунтування щодо причин не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік та 2021 рік та додаткової доплати передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020.

Позивач, в свою чергу, направив поштовим зв`язком на адресу суду письмові пояснення щодо обставин справи, реєстрацію яких здійснено в суді 19.12.2022 (а.с.176-183). Згідно пояснень позивача, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Крім того, за доводами ОСОБА_1 , ГУНП в Івано-Франківській області мало всі підстави для прийняття наказів про встановлення доплат до грошового забезпечення позивача за спірний період. Однак накази про встановлення доплат до грошового забезпечення відповідач приймав на власний розсуд та при наявності фінансування, що було здійснено всупереч вимогам законодавства та порушило право позивача на мирне володіння своїм майном у контексті статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

19.12.2022 у канцелярії суду зареєстровано заяву про уточнення позовних вимог, де позивач вказав на допущену помилку у кінцевій даті нарахування і виплати додаткової доплати, та відповідно просив зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача додаткові доплати за період з 01.01.2021 по 01.07.2021 та з 01.08.2021 по 31.01.2022 (а.с.184-185).

Від відповідача, 13.01.2023, надійшли чергове письмове пояснення за №184/108/50/01, де останній додатково обґрунтував правомірність своїх дій щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 за спірний період (а.с.190-199).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву і додаткові пояснення, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 15.08.2017 проходив службу на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Надвірнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, а з 19.02.2021 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Надвірнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Дана обставина підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15.08.2017, поясненнями позивача і не заперечується відповідачем (а.с.17-18).

Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області №355 о/с на підставі частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Надвірнянського районного відділу поліції з 25.08.2022 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), з виплатою компенсації за 17 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році (а.с.137).

На день звільнення позивач мав такі види невикористаних відпусток: частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 10 діб; частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 30 діб; частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 17 діб, що підтверджується довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 14.08.2022 за №441, та не заперечується сторонами (а.с.22).

При проведенні розрахунку позивачу виплачена грошова компенсація за частину невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік у кількості 17 діб в розмірі 2 997,00 гривень, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка від 11.11.2022, видана Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (а.с.104).

Втім, за аргументами ОСОБА_1 , при його звільненні зі служби в поліції, відповідач безпідставно не виплатив компенсацію за невикористані 10 діб щорічної основної відпустки за 2017 рік і 30 діб за 2021 рік.

Окрім вказаного, згідно пояснень позивача, які засвідчуються довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про розмір грошового забезпечення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 від 31.08.2022 за №10аз/108/05/29-2022, останньому нараховано і виплачено додаткову доплату за забезпечення життєдіяльності населення в умовах карантинних обмежень, відповідно до Постанови №375 за липень 2020 року в розмірі 21 244,13 гривень, за серпень 2020 року 5 972,03 гривень, за грудень 2020 року 24 845,14 гривень і за липень 2021 року 10 067,66 гривень (а.с.26-27).

При цьому, за твердженням ОСОБА_1 , що не заперечується відповідачем, останнім не нараховано і не виплачено позивачу додаткові доплати, передбачені Постановою №375 за період з 01.01.2021 по 01.07.2021 та з 01.08.2021 по 31.01.2022, з підстав ненадходження коштів від головного розпорядника.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ГУНП в Івано-Франківській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік і 2021 рік та додаткової доплати, передбаченої Постановою №375 за період з 01.01.2021 по 01.07.2021 та з 01.08.2021 по 31.01.2022, звернувся до суду за захистом свого порушеного права, ставлячи вимогу про зобов`язання здійснити виплату такої грошової компенсації і додаткових доплат, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за №580-VIII (надалі по тексту також Закон №580-VIII).

Відповідно до частин 1 і 3 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами 1 і 2 статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до частин 10-11 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.

За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 за №260 (надалі по тексту також - Порядок №260).

Так, порядок надання відпусток регламентований пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260.

Поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Водночас, Закон України "Про відпустки" установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Нормами статті 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.01.2021 за результатом розгляду справи №160/10875/19 зазначив:

"56. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже розглядав справи з подібними правовідносинами, зокрема, №826/8185/18 за позовом ОСОБА_2 до Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії; №818/1276/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про стягнення грошової компенсації, середнього заробітку, матеріальної допомоги та моральної шкоди.

57. Предметом спору у цих справах були дії відповідачів щодо невиплати позивачам (поліцейським) грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення. Проте під час їхнього розгляду суди дійшли різних правових висновків.

57.1. Так, у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 (провадження №К/9901/19707/19) Верховний Суд виходив з того, що питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульоване положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, а тому при вирішенні цього питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

57.2. Проте у постанові від 06.02.2020 в справі №818/1276/17 (провадження №К/9901/48853/18) Верховний Суд зазначив, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, урегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Позиція аналогічного змісту також наведена Верховний Судом у постановах від 07.08.2019 в справі №820/5122/17 (провадження №К/9901/16897/19), від 31.03.2020 в справі №808/2122/18 (провадження №К/9901/68185/18, №К/9901/68414/18), від 02.07.2020 в справі №825/1038/16 (провадження №К/9901/9235/18, №К/9901/9238/18).

58. Суд убачає за необхідне відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і вважає правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 з таких підстав.

59. Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

60. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

57. Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

58. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

59. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

60. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

61. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

62. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.".

Відтак, з огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної щорічної відпустки за попередні роки у Законі №580-VIII та Порядку №260, при вирішенні спору щодо компенсації ОСОБА_1 невикористаної частини щорічної відпустки за 2017 і щорічної відпустки за 2021 роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Матеріалами справи, зокрема довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 14.08.2022 за №441, підтверджено, що залишок не використаної позивачем щорічної оплачуваної відпустки поліцейського складає: за 2017 рік 10 діб, за 2021 рік 30 діб і за 2022 рік 17 діб (а.с.22).

Зміст наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 24.08.2022 за №355 о/с, яким звільнено зі служби позивача, свідчить про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 17 діб невикористаної відпустки у 2022 році. При цьому такий наказ не містить жодних даних щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2017 рік у кількості 10 діб і за 2021 рік у кількості 30 діб (а.с.16).

Отже, на час прийняття наказу від 24.08.2022, відповідач протиправно не здійснив з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористану ним частину щорічної чергових відпусток за 2017 рік у кількості 10 діб і за 2021 рік - 30 діб.

Безпідставним є посилання відповідача на те, що відсутність поданого позивачем під час проходження служби в поліції відповідного рапорту про надання щорічні чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік і 2021 рік, що унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, оскільки право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване чинним законодавством України.

Відсутність рапорту поліцейського не звільняє Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області як орган призначення/звільнення від виконання обов`язку, визначеного статтею 24 Закону №504/96-ВР і статтею 83 КЗпП України.

Норми матеріального права не ставлять в залежність зміст обов`язку роботодавця при звільненні з роботи від обставини подання чи не подання рапорту/заяви на використання чи не використання відпустки, право на отримання якої набуте до звільнення. Відсутність такого рапорту/заяви свідчить, що працівник, який звільняється, не бажає використовувати таку відпустку, а відтак у роботодавця залишається єдина правомірна поведінка нарахувати і виплатити компенсацію.

В частині обрахунку позивачем грошової компенсації за невикористану відпустку, яка, на переконання позивача, підлягає виплаті за 2017 рік в розмірі 2 667,04 гривень і за 2021 рік в розмірі 14 712,40 гривень, то суд вказує на наступне.

Виходячи зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, відповідно до положень частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України питання з нарахування та виплати компенсації невикористаної відпустки, у тому числі визначення її розміру, належить до компетенції відповідача.

Врахуванню підлягає й те, що дискреційні повноваження це законодавчо установлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження відповідача щодо порядку обчислення компенсації за невикористані дні відпусток, оскільки розрахунок розміру такої компенсації належить до дискреційних повноважень відповідача.

У зв`язку із чим, вимоги позивача у позові щодо покладення на відповідача обов`язку провести обчислення і виплату компенсації невикористаної відпустки у розмірі 17 379,44 гривень фактично призводять у цьому спорі до втручання в дискрецію суб`єкта владних повноважень, що позбавляють адміністративний суд задовольнити позов у відповідній частині.

Попри вказане, в матеріалах справи міститься довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Івано-Франківській області від 12.01.2023 за №20 про розрахунок компенсації за невикористану відпустку старшого лейтенанта поліції Загайкевича А.А. (а.с.189).

За змістом коментованої довідки, відповідачем здійснено розрахунок компенсації за невикористану відпустку позивача згідно Постанови №100 в загальному розмірі 16 513,83 гривень (за 2017 рік 4 128,46 гривень і за 2021 рік 12 385,37 гривень), та відповідно до Закону №580-VIII в загальному розмірі 7 053,33 гривень (за 2017 рік 1 763,33 гривень і за 2021 рік 5 290,00 гривень).

Таким чином, з наведеного слідує, що відповідач здійснив розрахунок компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 . Позивач, в свою чергу, жодним чином не заперечив щодо вірного визначення відповідачем такого розміру розрахунок компенсації за невикористану відпустку.

Враховуючи те, що відповідачем самостійно здійснено розрахунок компенсації за невикористану відпустку, а також висновок суду про необхідність застосування у спірних правовідносинах положень частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України, підлягає виплаті ОСОБА_1 компенсація за невикористану відпустку, обчислену відповідно до Порядку №100 за 2017 рік в розмірі 4 128,46 гривень і за 2021 рік в розмірі 12 385,37 гривень.

Суд не бере до уваги інший розрахунок такої компенсації в загальному розмірі 7 053,33 гривень (за 2017 рік 1 763,33 гривень і за 2021 рік 5 290,00 гривень), так як останній складений відповідачем за нормами Закону №580-VIII і Порядку №260, які врегульовують формулу обчислення компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, яку у спірний правовідносинах за 2022 рік виплачено.

В свою чергу, приписи Закону №580-VIII і Порядку №260 не передбачають у правовідносинах публічної служби в Національній поліції України порядок нарахування і виплату, в тому числі формулу обчислення компенсації за невикористану відпустку за інший період ніж рік звільнення. А тому, суд керується в даному випадку положеннями Постанови №100.

Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, варто зазначити наступне.

Роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абзаци 1 і 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";

"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";

"…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла наступного висновку:

"Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.".

У даній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, чи припиняється в роботодавця обов`язок щодо виконання вимог статті 117 КЗпП України, за умови несвоєчасної виплати заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за період невиконання рішення, яким присуджувалася така виплата.

Аналогічна правова позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Беручи до уваги коментований висновок Великої Палати Верховного Суду, не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме у ОСОБА_1 гарантовано право на отримання відшкодування за затримку виплати (грошової компенсації за невикористану відпустку) у вигляді середнього заробітку за весь час затримки, починаючи з 26.08.2022 по день фактичного розрахунку.

З приводу правових підстав для стягнення з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2022 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Як уже було визначено вище по тексту рішення ОСОБА_1 проходив службу у Національній поліції України, який наказом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області №355о/с на підставі частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 25.08.2022 звільнений зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) (а.с.137).

Отож, останньою датою проходження публічної служби є 25.08.2022, про що зазначено в наказі від 24.08.2022 за №355/о/с, тобто 25.08.2022 є останнім робочим днем.

Згідно довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Івано-Франківській області від 12.01.2023 за №20 розмір компенсації за невикористану відпустку позивача, розрахований згідно Постанови №100, становить в загальному 16 513,83 гривень, який не виплачений позивачу станом на день розгляду справи.

З огляду на вказане відповідачем не виконано обов`язку в частині повного розрахунку з позивачем при звільненні, а розмір грошової компенсації за невикористану відпустку, який слід враховувати при обчисленні середнього заробітку є сума коштів, яка розрахована відповідачем у довідці від 12.01.2023 за №20 16 513,83 гривень.

Таким чином, станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції 25.08.2022 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум відповідачем не проведена, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України.

А тому, період затримки розрахунку з позивачем при звільненні розпочинається з 26.08.2022 (наступний перший день після звільнення), оскільки 25.08.2022 є останнім робочим днем позивача.

При цьому, досліджуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, суд дійшов наступних висновків.

Так, за наслідками судового розгляду суд ухвалює відповідне рішення, відновлюючи порушене право позивача на конкретну календарну дату, тобто публічно-правовий спір вирішується у ретроспективі спірних правовідносин, а його процесуальне завершення оформляється судовим рішенням.

Суд не вирішує своїм рішенням спірні правовідносини на майбутнє, в тому числі на врегулювання правовідносин після ухвалення рішення.

В силу правого регулювання частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частина 1 статті 1291 Конституції України).

Будь-яка зміна обставин чи правового регулювання правовідносин, які до звернення в суд, порушення провадження у справі і ухвалення судового рішення, були спірними матиме наслідком нової перевірки такого питання на предмет їх правомірності.

Рішення суду у даній справі, після набрання ним законної сили, незалежно від дня реального вчинення дій/прийняття рішень щодо спірного перерахунку, - повинно бути виконано відповідачем за змістом його резолютивної частини.

Тобто, суд у даній справі, розглядаючи спір з дотриманням строків, встановлених частиною 2 статті 117 КЗпП України, вправі його вирішити станом на дату ухвалення судового рішення, - 16.01.2023.

Суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати публічно правовий спір після ухвалення рішення у справі. Відтак, решта періоду в межах строку, встановленого частиною 2 статті 117 КЗпП України, якщо відповідач добровільно не виконає вимоги статті 116 і 117 КЗпП України, може бути підставою для окремого і самостійного судового захисту.

Відтак, дана частина позовних вимог ("по день фактичного розрахунку") є такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, судом встановлено слідуюче.

Позивач у позовній заяві вказує на розмір одноденного заробітку 1 216,99 гривень, визначеного із суми грошового забезпечення за два місяці перед звільненням, а саме червень-липень 2022 року в загальному розмірі 74 236,46 гривень.

Разом з цим, відповідачем подано довідку №720 від 11.11.2022, яка засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень і липень 2022 року в розмірі 15 195,02 гривень та 12 241,44 гривень відповідно, що в загальному становить 27 436,46 гривень. Сума грошового забезпечення, яке враховане при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення становить 22 990,58 гривень (тобто без врахування індексації 2 170,88 гривень і 2 275,00 гривень). Сума середньоденного забезпечення при ділення 22 990,58 гривень на 61 календарний день складає 376,89 гривень, а сума середньомісячного забезпечення при ділення 22 990,58 гривень на 2 календарні місяці дорівнює 11 495,15 гривень (а.с.119).

У розглядуваному випадку, суд вважає довідку від №720 від 11.11.2022 належним доказом, яку слід взяти до уваги на підтвердження розміру середньоденного забезпечення позивача так як така довідка складена за правилами Постанови №100.

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до ухвалення судом рішення у даній справі (26.08.2022 до 16.01.2023) становить 144 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 54 272,16 гривень, за формулою 376,89 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * (помножено на) 144 (календарні дні періоду затримки виплати компенсації за невикористану відпустку).

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 26.08.2022 до 16.01.2023 в розмірі 54 272,16 гривень.

Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на такі аргументи.

З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:

"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817 і від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні 16 513,83 гривень був не тривалим (до шести місяців).

- з дня звільнення позивача зі служби в поліції позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право. ОСОБА_1 тільки 27.09.2022 звернувся до суду з позовом про бездіяльність ГУНП в Івано-Франківській області щодо такої невиплати.

- відповідач з дня звільнення позивача зі служби не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачем, ГУНП в Івано-Франківській області заперечувала право ОСОБА_1 на грошову компенсацію за невикористану відпустку;

- сума простроченої заборгованості в розмірі 16 513,83 гривень більш ніж в 3 рази перевищує розраховану згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення 54 272,16 гривень.

У спірному випадку аналіз правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Івано-Франківській області від 11.11.2022 за №723 ОСОБА_1 у серпні 2022 року нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 34 331,21 гривень (а.с.103).

Таким чином, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 50 845,04 гривень, з яких: грошове забезпечення 34 331,21 гривень (67,52%) та компенсація за невикористану відпустку (яка не виплачена відповідачем) 16 513,83 гривень (32,48%).

Сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку, становить 54 272,16 гривень (376,89 х 144, з яких 376,89 гривень, середньоденне грошове забезпечення, 144 календарних днів період затримки розрахунку при звільненні).

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 17 627,60 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (32,48% від 54 272,16).

Такий висновок суду щодо пропорційності відшкодування та порядку розрахунку сум, які підлягають присудженню працівнику за затримку розрахунку при звільненні відповідає застосуванню норм статей 116-117 КЗпП України, викладеній в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Також, суд зауважує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Надаючи правову оцінку доводам ОСОБА_1 в частині не нарахування і не виплати Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області додаткової доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 за період з 01.01.2021 по 01.07.2021 та з 01.08.2021 по 31.01.2022, суд керується наступними мотивами.

Згідно зі статтею 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Статтею 2 коментованого Закону №580-VIII визначено завдання поліції, до яких віднесено надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

В силу вимог частини 1 і 2 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 за №342 "Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (надалі по тексту також Постанова №342) установлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Відповідно до пункту 2 Постанови №342 визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.

Персональний перелік працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, визначається керівником (керівником державної служби) відповідної установи, організації, органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування (пункт 3 Постанови №342).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.04.2020 за №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни".

Так, пунктом 1 Постанови №375 визначено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (надалі по тексту також - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) (пункт 2 Постанови №375).

Згідно з пунктом 4 Постанови №375 перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику. Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

Поряд з цим, пунктом 5 Постанови №375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Відповідно до частин 1-3 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 за №485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я" затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я (надалі по тексту також Порядок № 485).

У пункті 1 Порядку № 485 вказано, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: "Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками" (бюджетні кошти).

В силу вимог пункту 2 Порядку №485 головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (органи системи МВС).

Абзацами 1 і 2 пункту 4 Порядку № 485 визначено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На виконання пункту 4 Постанови №375 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 03.06.2020 за №431 "Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину", яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).

Виходячи з наведених норм, можна дійти висновку про те, що додаткова доплата, передбачена Постановою №375, у розглядуваному випадку виплачується на підставі наказу начальника ГУНП в Івано-Франківській області (керівника державної служби) та здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів (пункт 5 Постанови №375).

У матеріалах справи наявний лист Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Івано-Франківській області №15аз/108/29/01-2022 від 17.10.2022, наданий на адвокатський запит від 04.10.2022 за №312-22 (а.с.141-142). Із змісту коментованого листа слідує, що видатки на виплату доплати передбаченої Постановою №375 здійснювались за окремою бюджетною програмою КПКВК-1007070 "Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками".

Як встановлено судом під час з`ясування офіційних обставин справи начальником ГУНП в Івано-Франківській області видано наказ №255 о/с від 28.07.2021, яким визначено персональний перелік поліцейських ГУНП в Івано-Франківській області, що забезпечували правопорядок і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов`язків мали безпосередній контакт з населенням (а.с.138-140). До вказаного переліку включено, зокрема, і ОСОБА_1 , та встановлено додаткову доплату до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення пропорційно до відпрацьованого часу в особливих умовах за період з січня 2021 року по 17 лютого 2021 року.

За вищевказаною бюджетною програмою у липні 2021 року для ГУНП в Івано-Франківській області затверджено і виділено бюджетні асигнування, які забезпечили виплату цієї доплати поліцейським, в тому числі ОСОБА_1 за січень 2021 року та 17 днів лютого 2021 року в загальному розмірі 9 916,65 гривень.

Дана обставина підтверджується витягом із Відомості №16 на виплату доплати поліцейським згідно Постановою №375 у липні 2021 року та не заперечується позивачем (а.с.143).

Згідно пояснень відповідача, виділені у 2021 році асигнування були використані ГУНП в Івано-Франківській області у повному обсязі. У подальшому у 2021 та 2022 роках такі асигнування для ГУНП в Івано-Франківській області не виділялись, тому накази про встановлення доплати поліцейським ГУНП в Івано-Франківській області не затверджувались, нарахування та виплата такої доплати не здійснювалось.

Таким чином саме керівники органів поліції мають право встановлювати відсотковий розмір доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення та які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, виключно у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.

За аргументами відповідача, після видачі наказу №255 о/с від 28.07.2021 (доплата за січень і частину лютого 2021 року), додаткова доплата за визначений позивачем у позовній заяві період, не встановлювалась іншими наказами. В тому числі у відповідача відсутні будь-які списки з інформацією про кількість днів/діб/змін про виконання службових обов`язків ОСОБА_1 , як таким, який забезпечував правопорядок і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов`язків мав безпосередній контакт із населенням.

У спірному випадку суд вважає, що ключовим для вирішення даного публічно-правого спору є те, що держава у зв`язку із певними подіями впровадила окремий вид доплати, який не відносить до основного складу грошового забезпечення співробітника Національної поліції України. Разом з тим, здійснення виплати такої допомоги в силу імперативних приписів пункту 5 Постанови №375 можливо виключно за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Тобто, ключовими і першочерговим у даному випадку є "не виконання особою своїх обов`язків, що має безпосередній контакт з населенням в умовах дії карантину", а саме "наявність у роботодавця (органу призначення) коштів, виділених із бюджету та в межах видатків за відповідними бюджетними програмами".

Судом не встановлено, що окрім коштів, які виплачені за січень і частину лютого 2021 року, мало місце виділення Національної поліції України, в тому числі ГУНП в Івано-Франківській області, в 2021 і 2022 роках відповідних бюджетних видатків на нарахування і виплату спірної додаткової доплати, визначеної Постановою 375.

Враховуючи викладене та те, що ГУНП в Івано-Франківській області здійснює нарахування та виплату додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу у відповідності до положень Постанови №375 за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та бюджетні асигнування на вказані цілі у спірний період не виділялись, накази про встановлення додаткової доплати не видавались, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічних висновків дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалюючи численні постанови, зокрема, від 10.08.2021 у справі №140/1129/21, від 14.12.2021 у справі №380/2361/21, від 11.05.2022 у справі №140/9952/21, від 08.11.2022 у справі №380/10008/22, від 10.11.2022 у справі №140/4502/22 і від 22.11.2022 у справі №380/9768/22.

У вказаних постановах суд апеляційної інстанції керувався наступними аргументами:

"За таких обставин, колегія суддів вважає, що Департамент патрульної поліції здійснює нарахування та виплату додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу у відповідності до положень Постанови № 375 за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та бюджетні асигнування на вказані цілі у спірний період не виділялись, накази про встановлення додаткової доплати не видавались.

Посилання апелянта (позивача) на те, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиплати йому додаткової доплати до грошового забезпечення, визначеного Постановою № 375, суд вважає безпідставними, позаяк пунктом 5 вказаної Постанови було визначено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 Постанови № 375, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Отже, в даному випадку не може йти мова про наявність у позивача "правомірних очікувань" ("законних сподівань") на отримання додаткової доплати до грошового забезпечення, визначеного Постановою № 375 поза межами видатків бюджетних асигнувань, виділених Департаменту патрульної поліції за бюджетною програмою - КПКВ 1007070 „Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками."

Водночас, заява позивача про уточнення позовних вимог від 16.12.2022 в частині виплати доплати по "31.12.2022" є безпідставною і такою, що не може братися судом до уваги, оскільки позивач звільнений зі служби в поліції з 25.08.2022, а отже період з 25.08.2022 по 31.12.2022 не є предметом дослідження у спірних правовідносинах.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні .

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову не майнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція від 21.10.2022 за №2789-0980-5123-2606 (а.с.41).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 496,20 гривень, що пропорційно становить 50 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору кожним.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

У позовній заяві позивач зазначив про орієнтовний розмір попередній судових витрат на правничу допомогу 10 000,00 гривень, які просив стягнути з відповідача на його користь.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 10 000,00 гривень ОСОБА_1 долучив ордер серії АТ №1027523 від 25.09.2022, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 25.08.2022 за №20-2022, укладений між адвокатом Либовкою Анною Володимирівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001681 від 06.12.2019 (а.с.28, 29).

Водночас в адміністративному позові, позивач зазначив про те, що акт про надання правничої допомоги буде надано в ході розгляду справи, оскільки перелік послуг, наданих АО «Індекс» на день подання позовної заяви не є остаточним.

Таким чином, як відзначив позивач, повний пакет документів, які стосуються понесення судових витрат по справі, буде подано до суду у строк, встановлений частиною 7 статті 139 КАС України.

Згідно приписів частини 3 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З урахуванням вказаного, та відсутності в матеріалах справи належних документів щодо понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення станом на 16.01.2023 питання про їх відшкодування на користь ОСОБА_1 .

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік у кількості 10 діб і за 2021 рік у кількості 30 діб.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 40108798) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік у розмірі 4128,46 гривень (чотири тисячі сто двадцять вісім гривень сорок шість копійок) і за 2021 рік у розмірі 12385,37 гривень (дванадцять тисяч триста вісімдесят п`ять гривень тридцять сім копійок).

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 40108798) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2022 по 16.01.2023 в розмірі 17627,60 гривень (сімнадцять тисяч шістсот двадцять сім гривень шістдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 40108798) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 496,20 гривень (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;

представник позивача адвокат Либовка Анна Володимирівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001681 від 06.12.2019; ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1027523 від 25.09.2022), вул. Незалежності, 4, офіс 420, м. Івано-Франківськ, 76018; адреса для листування: а/с 226, ВПЗ №18, м. Івано-Франківськ, 76018;

відповідач Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 40108798), вул. Української Перемоги (попередня назва Академіка Сахорова), 15, м. Івано-Франківськ, 76000.

Суддя Чуприна О.В.