Рішення № 108388297, 12.01.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2023 року м.Київ № 320/9159/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Бучанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Бучанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати підпункт 2.179 пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №2 відповідно до якого зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та призначено солдата ОСОБА_1 на посаду: майстер - номером обслуги 1 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , ВОС 713244А, шпк «солдат» та зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 08.02.2002 комісією при Ірпінському міському військовому комісаріаті він визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатний у військовий час за графою 1 статті 30 в розкладі хвороб наказу МОУ від 1994 року №2. Під час мобілізації позивача та призову його на військову службу, призовна комісія І відділу Бучанського РТЦК та СП не забезпечила проведення обов`язкового медичного огляду позивача на предмет придатності до військової служби за станом здоров`я у військовий час. В результаті протиправної бездіяльності призовної комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято незаконне рішення про призов позивача на військову службу в особливий період та зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду майстер-номером обслуги 1 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу мінометної батареї ВЧ НОМЕР_1 , шпк солдат та зараховано на всі види забезпечення відповідно до оскаржуваного наказу. Позивач не погоджується із вказаним наказом та зазначає, що позивач попередньо не проходив військової служби та в Збройних Силах України не служив, відповідно прийняття відносно нього вказаного наказу як військовозобов`язаного порушує пункт 4 Указу №69/2022. Позивач не є колишнім військовослужбовцем та/або ветераном АТО та ООС; особою, яка проходила строкову службу до 2014 року або служив за контрактом; офіцером запасу та/або військовозобов`язаним, який закінчив військову кафедру вузу. Зазначає, що зі змісту спірного наказу можна дійти висновку про те, що позивача мобілізовано як особу, що проходила військову службу та має відповідну спеціальність та навички, про що у військовому квитку проставлена відмітка. Звертає увагу, що він не складав Військової присяги , а тому присвоєння йому звання "солдат" всупереч вимог п. 42 Указу Президента України «Про положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» є грубим порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, позивач стверджує, що командир військової не наділений повноваженнями на прийняття рішень про призов на військову службу громадян, оскільки військова частина НОМЕР_1 не входить до складу ЗСУ та не відноситься до суб`єктів, яким надано право призову громадян на військову службу під час мобілізації.

Ухвалою суду від 25.10.2022 відкрито у справі спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 25.11.2022 витребувано від Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки засвідчені належним чином копії: висновку військово-медичної комісії про придатність позивача до військової служби від 24.02.2022 (інша дата), на підставі якого ОСОБА_1 був призваний у Збройні сили України, наказ Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 24.02.2022 (інша дата), яким ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період.

Ухвалою суду від 22.12.2022 витребувано від Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки засвідчені належним чином копії: витягу з наказу про мобілізацію ОСОБА_1 ; витягу з поіменного списку відносно ОСОБА_1 щодо направлення його військової частини НОМЕР_1 ; особової картки ОСОБА_1 ; висновку військово-лікарської комісії, на підставі якого ОСОБА_1 був призваний до Збройних Сил України. Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 засвідчені належним чином копії: витягу з поіменного списку відносно ОСОБА_1 щодо направлення його військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач, військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просить поновити строк подачі відзиву.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для поновлення процесуального строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку (частина друга статті 120 КАС України).

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку (частина третя статті 120 КАС України).

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця (частина четверта статті 120 КАС України).

Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день (частина п`ята статті 120 КАС України).

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина шоста статті 120 КАС України).

Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події (частина сьома статті 120 КАС України).

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу (частина восьма статті 120 КАС України).

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку (частина дев`ята статті 120 КАС України).

Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження (частина десята статті 120 КАС України).

Відповідно до пункту 8 частини дев`ятої статті 171 КАС України, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються строк для подання відповідачем відзиву на позов.

За правилами частини п`ятої статті 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Так, ухвалою суду від 25.10.2022 про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу установлено п`ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву з дня вручення (отримання) копії даної ухвали.

Дана ухвала суду отримана відповідачем 27.12.2022.

З урахуванням приписів статті 120 КАС України та норм Європейської конвенції про обчислення строків №ETS N 76 від 16.05.1972, строк для подання відповідачем до суду відзиву на позовну заяву спливає 11.01.2023 включно.

За правилами частини першої статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина четверта статті 121 КАС України).

Заява про поновлення процесуального строку для подання до суду відзиву на позовну заяву обґрунтована необхідністю підготовки великої кількості документів та перебуванням значної кількості працівників відділу на лікуванні (Covid-19).

Суд зазначає, що підстави пропуску процесуального строку можуть бути визнані поважними, а строк продовжено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання такої заяви по суті справи.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі №420/1813/19.

Відтак, з огляду на те, що відповідачем отримано копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками до неї лише 27.12.2022 та з метою дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про можливість поновлення відповідачеві процесуального строку для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Відзив обґрунтований тим, що 24.02.2022 ОСОБА_1 прибув до військової частини добровільно, без вручення йому повістки, через бажання долучитися до руху спротиву збройної агресії рф та на підставі власного волевиявлення був зарахований до списків ВЧ НОМЕР_1 . Зазначає, що Главою 3 Розділу II Положення №402 врегульовано особливості медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період. Так, відповідно до п. 3.1 Глави 3 Розділу II Положення №402, медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. А призов громадян на військову службу під час мобілізації, здійснюють ТЦК та СП або командири військових частин. Звернув увагу, що згідно Довідки від 19.08.2004 №41/0804 Ірпінського МВК Київської області ОСОБА_1 перебував у запасі за категорією обліку II, група обліку НПО, військове звання "рядовий". До цієї категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили її. З довідки також вбачається, що позивач є непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатний у воєнний час згідно статті 30в (короткозорість або далекозорість будь-якого ока в одному із меридіанів більше 6,0 дптр і до 0,8 дптр або астигматизм будь-якого виду з різницею рефракції у двох головних меридіанах більше 3,0 дптр і до 6,0 дптр). За такого діагнозу придатність до військової служби або обмежена придатність визначається індивідуально. 01.09.2022 після звернення позивача до медичної служби ВЧ НОМЕР_1 , останньому було надано направлення на консультацію до НВМКС "ГВКГ". Згідно Довідки від 09.11.2022 №8891 солдат ОСОБА_1 обмежено придатний до військової служби - непридатний до служби у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах. Разом з тим, ВЧ НОМЕР_1 не відноситься до таких. А тому, мобілізація позивача відбулась на підставі його власного волевиявлення, носила добровільний характер та жодним чином не суперечить вимогам діючого законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа, Бучанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подав до суду пояснення, в яких зазначає, що позивача не викликали повісткою чи розпорядженням, останній добровільно прибув до військової частини . Станом на 24.02.2022 ВЧ НОМЕР_1 Бучанським РТЦК та СП не комплектувалася військовозобов`язаними. Щодо порушеного права позивача на медичний огляд, стверджує, що позивач міг самостійно з`явитися до Бучанського РТЦК та СП та пройти ВЛК. Щодо розбіжностей відомостей у військово-облікових документах та призовом, зазначив, що такі твердження є безпідставними, оскільки відповідно до вимог п.1 ст. 5 Закону України №2232-XII військовослужбовці та військовозобов`язані поділяються на рядовий, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків, мічманів, офіцерський склад та кожному присвоюється військове звання. Військові армійські звання рядового складу: рядовий, старший солдат. Пункт 1 ст. 5 цього Закону в редакції на 19.02.2022 визначає армійські звання рядового складу: рекрут, солдат, старший солдат. А тому військове звання рядовий відповідає військовому званню солдат. Первинна військово-облікова спеціальність присвоюється начальником центру на підставі Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 №154. Вважає, що призов позивача на військову службу під час мобілізації здійснений правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а твердження позивача про порушення відповідачем його прав є безпідставними і необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що згідно із Довідкою від 14.08.2004 №41/0804, 08.02.2002 комісією при Ірпінському міському військовому комісаріаті ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатний у військовий час за графою 1 статті 30 в розкладі хвороб наказу МОУ від 1994 року №2. Присвоєно військове звання рядовий.

Як убачається з листа Бучанського РТЦК та СП від 08.09.2022 №5/2718, призовник ОСОБА_1 переданий 08.02.2002 на облік військовозобов`язаних відповідно до Протоколу засідань призовної комісії та медичного огляду громадян 2002 року №13.

Військово-лікарською комісією Бучанського РТЦК та СП в 2022 році не оглядався.

24.02.2022 ОСОБА_2 взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_2 та у той же день знятий з обліку.

Згідно поіменного списку ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_2 направлений у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 .

На підставі Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.02.2022 №2 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента в Україні від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , постановлено на всі види забезпечення, та вважати таким, що посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою майстер-номером обслуги 1 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу мінометної батареї ВЧ НОМЕР_1 , шпк солдат.

Як убачається з військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого Бучанським РТЦК та СП 22.09.2022, 24.02.2022 позивач на підставі Указу Президента в Україні від 24.02.2022 №69/2022 призваний у Збройні Сили України по мобілізації. Присвоєно звання рядовий.

Військовий квиток не містить відомостей щодо прийняття присяги позивачем, проходження медогляду.

Проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_3 майстер номер обслуги №1.

Вважаючи дії щодо зарахування позивача до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 протиправними, позивач просить скасувати оскаржуваний наказ та зобов`язати командира ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення з військової служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до частин першої, другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ (далі Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно із частинами першою третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

За змістом статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підвимогам діючого законодавства. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 2022 року (далі Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За приписами частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

За змістом частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом (частина дванадцята статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Згідно із частиною п`ятою статті 5 Закону №2232-ХІІ присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Військові звання присвоюються довічно.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами частин першої п`ятої статті 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Запас військовозобов`язаних поділяється на першу і другу категорії. До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби. Військовозобов`язані, зараховані до запасу другої категорії, у разі здобуття під час перебування в запасі або служби у військовому резерві військово-облікової спеціальності переводяться до запасу першої категорії.

За змістом частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Згідно із пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 грудня 2008 року №1153 (далі Положення № 1153) цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Пунктом 4 Положення №1153 передбачено, що громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.

За приписами пункту 42 Положення №1153 первинне військове звання рядового складу присвоюється громадянам, які вступили на військову службу за контрактом осіб рядового складу і не мають військових звань, до складання ними Військової присяги. Первинне військове звання рядового складу присвоюється військовослужбовцям наказом командира військової частини, який призначає таких військовослужбовців на відповідні посади. Після складання Військової присяги таким військовослужбовцям присвоюється військове звання солдата (матроса).

Згідно із підпунктом 1 пункту 252 Положення №1153 у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до пункту 253 Положення №1153 призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пунктами 1-4 Указу Президента України №69/2022, у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти таких висновків.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. У разі збройної агресії проти України Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Військова служба за призовом під час мобілізації є видом військової служби, початком проходження якої вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.. Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.

Відповідно до п.8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 виконання завдання з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Як убачається з військового квитка позивача, рішення щодо призову на військову службу за мобілізацією приймалося ІНФОРМАЦІЯ_3 , на який законом покладений обов`язок визначити придатність особи до військової служби та наявність або відсутність юридичних і фактичних перешкод для такого призову, визначених законом.

Позивач стверджує, що при мобілізації в порушення норм Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 p. за № 1109/15800, з метою встановлення придатності до військової служби, ІНФОРМАЦІЯ_3 не забезпечено обов`язкового медичного огляду ВЛК.

При цьому посилається на наявність Довідки від 14.02.2002, згідно якої 08.02.2002 комісією при Ірпінському міському військовому комісаріаті він визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатний у військовий час за графою 1 статті 30 в розкладі хвороб наказу МОУ від 1994 року №2.

А відтак, на думку позивача, відповідач не мав права видавати спірний наказ про зарахування його до військової частини.

Однак, суд зазначає, що видаючи оспорюваний наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідач виходив з того, що направляючи особу до військової частини НОМЕР_1 Бучанським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки здійснені всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, звільняючих позивача від призову на військову службу. Відповідач не мав права не зарахувати позивача до особового складу військової частини НОМЕР_1 , адже мав беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.

Крім того, згідно абзацу 2 пункту 2.8 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в Збройних силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333, зареєстровано ним в Міністерстві юстиції України 12 червня 2022 року за № 611/25388 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу є іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

У свою чергу пунктом 9 зазначеного Положення на Бучанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки покладено здійснення призову громадянами на військову службу. У розумінні п.п.97-98 Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року за № 100 формування зазначених команд і їх списків покладено районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, командування Військової частини НОМЕР_1 не могло відмовити в зарахуванні позивача до особового складу даної військової частини.

Щодо посилань позивача на те, що він попередньо не проходив військової служби та в Збройних Силах України не служив, а тому відповідно прийняття відносно нього вказаного наказу як військовозобов`язаного порушує пункт 4 Указу №69/2022, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач перебував на військовому обліку військовозобов`язаних та був зарахований у запас, що підтверджується обліковою карткою; позивач не заброньований в установленому порядку на період мобілізації та не належить до категорії осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації; а тому спірний наказ видано відповідачем у межах повноважень, наданих частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-ХІІ, пунктом 253 Положення №1153.

Суд також звертає увагу, що згідно із Довідкою від 14.08.2004 №41/0804, 08.02.2002 комісією при Ірпінському міському військовому комісаріаті ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатний у військовий час за графою 1 статті 30 в розкладі хвороб наказу МОУ від 1994 року №2. Присвоєно військове звання рядовий, військово-облікова спеціальність 957032. Як убачається з довідки, наданої позивачем, він підлягає повторному медогляду 04.2007 року, проте відомості щодо проведення такого огляду відсутні.

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я. При цьому, якщо позивач на цей час не може проходити військову службу за станом здоров`я, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, що і було зроблено позивачем.

Зазначене підтверджується наданим позивачем направленням на консультацію до НВМКЦ «ГВКГ» від 01.09.2022 та Довідкою ВЛК від 09.11.2023 №8891, виданої ВМКЦ "ГВКГ", згідно якої позивач обмежено придатний до військової служби.

Суд відхиляє доводи представника позивача про протиправність оскаржуваного наказу з огляду на те, що позивач не є колишнім військовослужбовцем та/або ветераном АТО та ООС, особою, яка проходила строкову службу до 2014 року або служила за контрактом, офіцером запасу та/або здобув ВОС, оскільки такі доводи правового значення не мають, адже позивач перебував на військовому обліку військовозобов`язаних, не заброньований в установленому порядку на період мобілізації та не належить до категорії осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Фактично представник позивача вказує про те, що позивач не належить до тієї категорії осіб, які призиваються під час першої та другої «хвиль (черг) мобілізації». Проте такі «хвилі мобілізації» пояснюють лише категорії осіб, яких призивають пріоритетно, та це не означає, що мобілізації підлягають тільки такі особи; хоча пріоритет й надається людям з бойовим досвідом, мобілізації можуть підлягати усі військовозобов`язані.

Доводи представника позивача про те, що в оскаржуваному наказі позивач рахується як солдат, тоді як йому можливо було присвоювати військове звання «солдат» тільки після складення ним присяги, яку він не приймав, що суперечить приписам пункту 42 Положення №1153, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки норми абзаців першого, другого пункту 42 Положення №1153, на які покликається представник позивача, регулюють питання присвоєння військового звання солдата громадянам, які вступили на військову службу саме за контрактом.

Крім того, 26.02.2022 набрало чинності Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, за приписами пункту 13 якого керівник районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки: визначає функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу; присвоює військове звання «солдат (матрос) запасу» одночасно з прийняттям на військовий облік особам, які не проходили військової служби або були позбавлені військових звань під час проходження військової служби та служби у військовому резерві чи за вироком суду.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуваний Наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.02.2022 №2 в частині призову позивача ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації є правомірним та таким, що прийнятий відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, доводи представника позивача про незаконність наказу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного наказу з підстав, викладених у позовній заяві, належить відмовити.

Також не підлягає задоволенню і позовна вимога, у якій позивач просить суд зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення його з військової служби з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено вичерпний перелік підстав, коли військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану звільняються з військової служби. Підстави, які б надавали позивачу можливість звільнення з військової служби в зазначеному переліку наразі відсутні.

Також, слід звернути увагу, що військово-адміністративні процедури проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентовано декількома нормативними документами:

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018 № і 153/2008 (далі - Положення № 1153); Інструкцією про організацію виконання Положення № 1153, затверджену наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170); Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затверджену наказом Міністра Оборони України від 26.05.2014 № 333 (далі - Інструкція № 333)

Водночас, такий вид військової адміністративної процедури як «виключення зі списків особового складу військової частини» можливий лише у окремих випадках, а саме: направлення військовослужбовця для проходження військової служби до інших військових формувань у тому числі за кордон (п. 10 Положення № 1153, абз.8 пп. 1 п.1.5 розділу І Інструкції № 170, абз. 2 п. 2.9. розділу 2 Інструкції № 333); звільнення з військової служби (п.34-37 Положення № 1153, п. 14.10 Інструкції № 170, абз.2 п.2.9 Інструкції № 333 ); на підставі вироку суду у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання (п.77 Положення № 1153, абз,2 п. 3.22 Інструкції № 170, абз.7,8 п.2.9 Інструкції № 333); зарахування військовослужбовця на навчання до військового навчального закладу (абз.6 п. 144 Положення № 1153, абз.9 п. 4.8 Інструкції № 170, абз.5 п.2.9 Інструкції № 333); смерті (загибелі) військовослужбовця або визнання безвісти відсутнім на підставі рішення суду про таке визнання (п.230, 247 Положення № 1153, абз.10,11 п. 2.9 Інструкції № 333).

Означені вище випадки застосування процедури «виключення зі списків особового складу» показовим чином вказують на те, що виключити військовослужбовця зі списків військової частини можливо здійснити на підставі рішення суду лише: 1) про визнання безвісти відсутнім та 2) визнання винним у вчиненні кримінального правопорушення та засудження до позбавлення / обмеження волі та/або позбавлення військового звання. Інших підстав, де б рішення суду було підставою для виключення зі списків військової частини законодавство у сфері регулювання правовідносин проходження військової служби не містить.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 р., серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.02.2022 №2 про зарахування його до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , тобто шляхом визнання протиправними та скасування індивідуального акту.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Суд звертає увагу на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Серед таких підстав відсутнє скасування наказу щодо проходження військової служби.

У той же час, як убачається з матеріалів справи, позивач із рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 про його звільнення із зазначенням підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення, не звертався.

Суд вважає, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до ВЧ НОМЕР_1 .

Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про зарахування до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

За змістом зазначених юридичних принципів процесуальної економії та стадійності захисту права застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, а оскаржуваний наказ№2 і так вичерпав свою дію та втратив юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі і, як зазначалося вище, скасування даного наказу не тягне за собою припинення відносин військової служби позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний наказ про зарахування до військової частини як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права.

Враховуючи вище викладені обґрунтування, суд вважає, що підстави для скасування оскаржуваного наказу відповідача відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. Згідно статей 73-75 КАС України докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Пункти 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України вимагають від позивача навести виклад обставин, на яких він ґрунтує свої вимоги до відповідача. Однак, позивач не обґрунтував із посиланням на належні, допустимі, достовірні та достатні докази у чому конкретно полягає порушення охоронюваних законом прав, свобод та інтересів з боку відповідача.

А відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.