Рішення № 108375542, 06.01.2023, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/4369/22

Провадження №2/751/127/23

Рішення

Іменем України

06 січня 2023 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.

при секретарі Савчук М. О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

25.10.2022 року представник позивача - адвокат Кравченко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (далі - АТ «Облтеплокомуненерго») в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 166/к від 26 вересня 2022 року, поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді рівнозначній посаді фахівця з супроводу звернень споживачів департаменту обслуговування споживачів АТ «Облтеплокомуненерго», поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на відповідача, середній заробіток за час вимушеного прогулу та усі понесені документально підтверджені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ «Про звільнення» ОСОБА_1 , з посади фахівця з супроводу звернень споживачів департаменту обслуговування споживачів від 26.09.2022 року за № 166/к на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, є протиправним, незаконним та не обґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права, таким, що суперечить вимогам статтей 40, 42, 49-2, 51, 235 КЗпП України, що в свою чергу на підставі 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року за № 100 є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26.10.2022 року, позовна заява ОСОБА_1 , залишена без руху, оскільки була подана з порушенням ч. 4 ст. 177 ЦПК України. У встановлений строк позивачем виправлені недоліки.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.11.2022 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Сторони в судове засідання не викликалися. Розгляд справи здійснювався за наявними у справі матеріалами.

22.11.2022 року представником позивача - адвокатом Кравченко В.В., який діє в ОСОБА_1 в порядку ст. ст. 83, 84 ЦПК України до суду було надано клопотання (з додатками) про доручення до матеріалів справи додаткових доказів сторони позивача. (а.с. 73 - 101)

25.11.2022 року від АТ «Облтеплокомуненерго» надійшов на адресу суду відзив на позовну заяву (з додатками), в якому просять відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві. (а.с. 103 - 137)

07.12.2022 року від АТ «Облтеплокомуненерго» в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України до суду було надано письмові пояснення. (а.с. 147 - 150)

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 , 1964 року народження з 22.05.1996 року працювала у Відкритому акціонерному товаристві «Облтеплокомуненерго». 20.04.2012 року Відкрите акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» та в подальшому 21.03.2019 року було перейменовано з Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго». (а.с. 20 - 21)

Відповідно до копії наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » АТ «Облтеплокомуненерго» (АТ «ОТКЕ») від 26.09.2022 року за № 166/к, ОСОБА_1 , фахівця з супроводу звернень споживачів департаменту обслуговування споживачів, звільнити з роботи 26 вересня 2022 року у зв`язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України, табельний № 4109. Виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України. Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки із розрахунку 28-ми календарних днів на рік за періоди роботи: з 17.05.2020 року по 16.05.2021 року - 04 (чотири) календарних дні (залишок); з 17.05.2021 року по 16.05.2022 року - 24 (двадцять чотири) календарних дні; з 17.05.2022 року по 26.09.2022 року - 0 (нуль) календарних днів. Підстава: наказ по підприємству від 12.07.2022 за № 172 «Про зміни у штатному розписі адміністративно-керівного апарату, департаменту обслуговування споживачів», від 14.07.2022 за № 119/к «Про попередження працівників про заплановане вивільнення», повідомлення про заплановане вивільнення від 14.07.2022 за № 980/14, пропозиція щодо переведення від 22.09.2022 за № 1444/14. (а.с. 48)

Стаття 40 КЗпАП України передбачає розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як зазначено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2018 року в справі № 501/2482/15-ц (провадження № 61-757св17) зазначено, що «за правилами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 36, пунктом першим статті 40 КЗпП, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП, допускається, якщо не можливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення». Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20 (провадження № 61-15621св21).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» від 27.07.2022 року № 2465-ІX, який набрав чинності 01.01.2022 року та тотожній ч. 1 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 року, № 514-VI, акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно з пунктом 16-2 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року, № 514-VI, (в редакції, яка діяла на час прийняття рішень АТ «Облтеплокомуненерго» та на підставі Закону України № 2465-IX від 27.07.2022 року, втратив чинність з 01.01.2022 року) вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства є виключно компетенцією наглядової ради.

Відповідно до копії протоколу засідання Наглядової Ради АТ «Облтеплокомуненерго» (АТ «ОТКЕ») № 10 від 29.06.2022 року, за результатами якого відповідно до підпункту 15 пункту 7.3.2 Статуту АТ «ОТКЕ», пункту 16-2 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства», частини 3 статті 64 ГК України визначено організаційну структуру товариства, в якій відсутній, департамент обслуговування споживачів, де рахувалася посада позивача - фахівець з супроводу звернень споживачів. (а.с. 113 - 114)

Згідно рішення Наглядової ради АТ «ОТКЕ» відповідно до протоколу № 10 від 29.06.2022 року, з огляду на копію витягу з наказу АТ «Облтеплокомуненерго» (АТ «ОТКЕ») за № 172 від 12.07.2022 року «Про зміни у штатному розписі адміністративно-керівного апарату, департаменту обслуговування споживачів», вбачається, що з метою оптимізації структури управління товариством, мінімізації рівнів управління і дотримання норм керованості, побудови функціональних вертикалей і чіткого розмежування відповідальності між рівнями управління, упорядкування функцій з управління фінансами, діяльності із ціноутворення та інвестицій, відповідно до статті 64 Господарського кодексу України, пункту 16-2 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства», підпункту 15 пункту 7.3.2 статуту АТ «ОТКЕ» та службової записки заступника голови правління зі збуту, відповідно до якого з 27.09.2022 виведено зі штатного розпису департаменту обслуговування споживачів посаду позивача - фахівець з супроводу звернень споживачів (код КП - 3439, ВД - плата за абонентське обслуговування) - 1 одиницю. Та в резолютивній частини якого відповідно до номерів 7, 8 наказано начальнику відділу кадрів попередити працівників про наступне звільнення згідно штатного розпису та чинного законодавства, керівнику департаменту привести посадові інструкції працівників у відповідність до змін у штатному розписі. ( а.с. 28)

Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

14.07.2022 року відповідно до копії витягу з наказу АТ «Облтеплокомуненерго» (АТ «ОТКЕ») № 119/к «Про попередження працівників про заплановане вивільнення» на виконання наказу від 12.07.2022 за № 172 «Про зміни у штатному розписі адміністративно-керівного апарату, департаменту обслуговування споживачів» та, враховуючи пропозиції заступника голови правління зі збуту, а також відповідно до статті 49-2 Кодексу Законів про працю України наказано відділу кадрів підготувати персональні письмові повідомлення про наступне вивільнення з пропозицією про переведення на іншу посаду (за наявності) працівникам підприємства, посади яких виводяться зі штатного розпису з 27.09.2022 року по департаменту обслуговування споживачів, ОСОБА_1 , фахівцю з супроводу звернень споживачів, з повідомленням працівників у п. 1.1, про наступне вивільнення у будь-який доступний спосіб до 26.07.2022 року. Контроль за виконанням залишено за головою правління. (а.с. 29)

За приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

15.07.2022 року відповідно до копії повідомлення за вих. № 980/14 АТ «Облтеплокомуненерго» (АТ «ОТКЕ») про заплановане вивільнення, вбачається, що фахівцю з супроводу звернень споживачів департаменту обслуговування споживачів ОСОБА_1 , у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, з метою оптимізації структури управління товариством та відповідно до наказу від 12.07.2022 за № 172, наказу від 14.07.2022 за № 119/к і вимог статті 49-2 КЗпП України, попереджено про її наступне звільнення з фахівця з супроводу звернень споживачів департаменту обслуговування споживачів на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 26 вересня 2022, з виплатою зихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (стаття 44 КЗпП України). Також повідомлено, що вона має право на звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у будь - який день до визначеної дати звільнення. У разі прийняття рішення про звільнення просять надати до відділу кадрів відповідну заяву, та те, що на дату підготовки цього повідомлення на підприємстві відсутня робота за відповідною спеціальністю, яка може бути їй запропонована, але упродовж усього строку попередження, як у разі появи іншої роботи, їй може бути запропоновано переведення на іншу посаду. 17.07.2022 року, відповідно до підпису ОСОБА_1 , остання дане повідомлення отримала. (а.с. 120)

З огляду на копію пропозиції за вих. № 1444/14 від 22.09.2022 року фахівцю з супроводу звернень споживачів ОСОБА_1 було оформлено пропозицію щодо переведення в якій зазначено, що на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України та, враховуючи відомості про освіту та кваліфікацію на підприємстві нажаль відсутні вакантні посади, але є інша робота з переліченням вакансій на дільницях м. Чернігова і на районних дільницях. У разі прийняття останньою рішення щодо переведення, просять до 26.09.2022 року подати відповідну заяву до відділу кадрів, у разі відмови від переведення - в той же самий термін письмово повідомити відділу кадрів про прийняте рішення. 26.09.2022 року, відповідно до підпису ОСОБА_1 , остання дану пропозицію отримала. (а.с. 126)

Більш того, відповідно до статті 7 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136 IX у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Так, 22.09.2022 року о 17 годині 25 хв. керуючись статтею 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136 IX на тел. НОМЕР_1 , який зазначений ОСОБА_1 в особовій картці працівника АТ «ОТКЕ», форма №П-2 (а.с. 126) за допомогою месенджеру viber (а.с. 128) було направлено «Пропозицію щодо переведення» за вих. № 1444/14 від 22.09.2022 року. З проханням повідомити у будь-який спосіб за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку про рішення після ознайомлення з пропозиціями, а у разі звільнення та при неможливості отримати трудову книжку 26.09.2022 з проханням вказати адресу чи особу якій довіряє для отримання документів, з складанням протоколу про факт доведення інформації ОСОБА_1 (а.с 127)

23.09.2022 року пропозицію щодо переведення за вих. № 1444/14 від 22.09.2022 року було надіслано АТ «ОТКЕ» листом з оголошеною цінністю за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 . (а.с. 129 - 130)

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про інформацію" не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 4 Закону України "Про захист персональних даних", володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону. Розпорядником персональних даних, володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про захист персональних даних", передбачено, що володілець персональних даних зобов`язаний повідомляти Уповноваженого про кожну зміну відомостей, що підлягають повідомленню, упродовж десяти робочих днів з дня настання такої зміни.

Відповідно до відзиву до позовної заяви відповідач зауважує, що на АТ «ОТКЕ» працівниками у відповідності до Закону України «Про захист персональних даних» надавалися письмові згоди про обробку персональних даних в якій зобов`язувалися при зміні персональних даних надавати у найкоротший термін до відділу кадрів уточнену інформацію та подавати відповідні документи для внесення нових особистих даних до бази персональних даних підприємства, в тому числі і позивачкою, жодних заяв про зміни персональних даних зазначених у особові картці ОСОБА_1 не подавалися. (а.с. 103 - 109)

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 р. у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Також, узгоджується правовою позицією у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020, № 10/249-10/19, від 15.06.2020, № 24/260-23/52-6).

Окрім того, в тотожних за змістом відносинах, законодавством України передбачено алгоритм доведення до працівників документів та інформації засобами електронного зв`язку. Так, Порядок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. N 1042, зокрема, визначає процедуру фіксації доведення інформації або документів до відома працівника шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, зокрема, на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі.

На підставі вказаного, суд зазначає, що надісланий лист з пропозиціями про переведення був до дати звільнення, той факт, що позивачка отримала вказану кореспонденцію лише 03.10.2022 року знаходиться поза межами контролю відповідача та не може свідчити про неправомірність дій останнього.

При цьому, з представлених відповідачем скриншотів видно, що позивачка під час надсилання їй повідомлень через месенджер viber на тел. НОМЕР_1 по телефону, який був узгоджений з нею для зв`язку, знаходилася в онлайні та ознайомлювалася з повідомленнями.

Верховний Суд в своїй правовій позиції, що викладена у Постанові від 29.01.2020 у справі № 761/41149/16-ц, зазначив, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Також зазначив, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

В свою чергу, Верховний Суд розтлумачив поняття «всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник» - ті посади, які відповідають кваліфікації працівника (Постанова від 17.03.2021 у справі № 335/6370/15-ц)

Таким чином, відповідач виконав свій обов`язок, запропонувавши іншу роботу (з урахуванням того на підприємстві відсутні вакантні посади з урахуванням освіти, кваліфікації), на що вказує вищеперелічена переписка через месенджер viber, яку позивачка отримувала і ознайомлювалася, а також надсилання пропозицій поштовим відправленням на дійсну поштову адресу. Заяви про переведення на запропоновану роботу чи про відмову до підприємства не надходило.

У справі № 199/1144/15-ц, Постановою Верховного Суду від 19.10.2022, визначена правова позиція, якою встановлено, що застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

У разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі №824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15. Водночас поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту її порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення.

Поняття рівнозначної посади визначено виключно в п. 6 ст. 2 Законі України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

При цьому, АТ «Облтеплокомуненерго» (ОТКЕ) є акціонерним товариством і на нього не розповсюджуються дія Закону України «Про державну службу». Також згідно з пунктом 16-2 частини 2 статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року, № 514-VI, (в редакції, яка діяла на час прийняття рішень АТ «Облтеплокомуненерго» та на підставі Закону України № 2465-IX від 27.07.2022 року, втратила чинність з 01.01.2022 року) вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства є виключно компетенцією наглядової ради. А за ст. 51 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Посилання позивача на порушення норми ст. 42 КЗпП України щодо кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду, оскільки займана позивачем посада на підприємстві була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з`ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України. (Дана позиція узгоджується Постановою Верховного Суду, справа № 359/2467/20, від 29 вересня 2022 року)

Суд враховує, що в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку зі скороченням штату, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишення на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України, а відтак не заслуговують на увагу суду доводи позивача про те, що вона має переваги при прийнятті на роботу через наявність високої кваліфікації, оскільки ніяких переваг на працевлаштування, на переведення на іншу роботу в разі звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України у такому випадку не встановлено, тобто переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) здійснюється розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Погодження профспілковим комітетом наказу про зміни у штатному розписі законодавством не передбачено. Відповідно до ст. 5 ч. 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Матеріали справи не містять інформацію, що позивач по справі обиралася до профспілкових органів, натомість з огляду на відзив відповідача вбачається, що ОСОБА_1 не обиралася до профспілкових органів, а являлася тільки членом профспілки, що у відповідності до абз. 5 ст.1 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески, що не заперечується позивачем, а профспілковий орган - це орган, створений згідно із статутом (положенням) профспілки, об`єднання профспілок, через який профспілка здійснює свої повноваження, що спростовує посилання позивача на те, що наказ АТ «ОТКЕ» № 172 від 12 липня 2022 року «Про зміни у штатному розписі адміністративно-керівного апарату, департаменту обслуговування споживачів», у відповідно до якого було виведено з 27 вересня 2022 року із штатного розпису відповідача ряд посад, у тому числі і посаду позивача, було прийнято без погодження із профспілковим комітетом первинної профспілкової організації AT «ОТКЕ».

Не зазначення в наказі АТ «Облтеплокомуненерго» (АТ «ОТКЕ») від 26.09.2022 року за № 166/к, «Про звільнення ОСОБА_1 » частини статті 40 КЗпП України, яка містить пункт перший, не впливає на наявність чи відсутність підстави звільнення. Зокрема, стаття 40 містить лише один пункт перший, який розміщений в частині першій цієї статті, що у повній мірі дає можливість визначитися з правовою підставою звільнення. Окрім того, зміст підстави звільнення, наведений у наказі, у повній мірі відповідає пункту першому частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, визначена в наказі, передбачена КЗпП України. При цьому, формулювання, наведене в наказі, не дає підстав для юридичної невизначеності.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

На переконання суду, належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог стороною позивача суду надано не було, а стороною відповідача, в свою чергу, надано суду достатні докази, які поза розумним сумнівом доводять правомірність дій відповідача при вивільненні позивача в зв`язку зі скороченням штату.

Більш того, на думку суду, вимога про поновлення на рівнозначній посаді є некоректною, оскільки суперечить ст. 235 КЗпП України, а сама по собі вимога про скасування відповідного наказу, суперечить принципу ефективного судового захисту, оскільки являється тільки передумовою для застосування іншого способу захисту порушеного права і в жодному випадку не призведе до його повного відновлення.

При цьому, суд не може вийти за межі позовних вимог та усупереч принципу диспозитивності самостійно обрати правову підставу та предмет позову.

Суд також відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що процедуру звільнення позивача із роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено відповідно до вимог закону, порушень трудових прав позивача з боку відповідача не доведено, судом не встановлено, а тому підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 26.09.2022 року № 166/к «Про звільнення ОСОБА_1 », та поновлення позивача на роботі, суд не вбачає, а тому відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 11, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 274-279, 354 ЦПК України, ст.ст. 40, 41, 42, 49-2 КЗпП України, ст.ст. 11, 12, 15, 16 ЦК України, суд, -

Вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 06.01.2023 року.

Суддя О. Г. Деркач