Рішення № 108360023, 11.01.2023, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

11 січня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/980/22 Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Акціонерного товариства "Хімтекстильмаш",

вул. І. Мазепи, 110, м. Чернігів, 14001; e-mail: chimtextilmash@gmail.com;

до відповідача: Мозгової Людмили Володимирівни ,

АДРЕСА_1 ;

предмет спору: про стягнення 19518,24грн

без виклику (повідомлення) сторін

07.11.2022, надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Хімтекстильмаш" (надалі - АТ "Хімтекстильмаш") до фізичної особи - підприємця Мозгової Людмили Володимирівни про стягнення 19518,24грн, з них: 12391,69грн основного боргу за договором оренди об`єкта нерухомості №41А-20 від 15.10.2020 (надалі-Договір) за період з 01.07.2021 по 15.10.2021; 3097,86грн інфляційних витрат за період з вересня 2021 року по вересень 2022 року та 4028,69грн штрафних санкцій (пені), нарахованої на підставі п.8.2.1. Договору за період з 06.09.2021 по 25.10.2022. Позов мотивовано порушенням відповідачем зобов`язань по оплаті орендної плати за Договором.

Ухвалою суду від 10.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження в справі; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; сторонам установлено процесуальні строки для подачі заяв по суті спору, зокрема відповідачу 15 календарних днів з дня отримання ухвали суду для подачі відзиву на позов.

Судом установлено, що позов пред`явлено до фізичної особи - підприємця Мозгової Людмили Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка згідно з відомостями внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30.10.2020 припинила підприємницьку діяльність як ФОП.

На виконання вимог частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у зв`язку з необхідністю отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи Мозгової Людмили Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) (відповідача), суд звернувся до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з запитом про отримання інформації щодо місця проживання (перебування) фізичної особи Мозгової Людмили Володимирівни (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

На запит суду, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, листом від 10.11.2022 №09-05/2089 повідомило, що місце проживання Мозгової Людмили Володимирівни зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Будь-яких клопотань від сторін про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, в порядку визначеному статтею 252 ГПК України, на адресу суду не надходило. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз`яснено при відкритті провадження в справі в ухвалі суду від 10.11.2022, яку направлено сторонам за адресами їх реєстрації згідно з даними ЄДРПОУ щодо позивача (виписка з якого наявна в матеріалах справи) та листа Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 10.11.2022 №09-05/2089 щодо відповідача (наданого на запит суду).

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1400055568270, ухвала суду про відкриття провадження в справі від 10.11.2022 одержана позивачем - 15.11.2022.

Ухвала суду від 10.11.2022 направлена відповідачу за адресою її реєстрації, а саме: вул. Дмитра Дорошенка, буд. 25, м. Чернігів, 14010, повернута відділенням поштового зв`язку на адресу суду 15.12.2022 без вручення адресату з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З наведеного слідує, що відповідач за адресою реєстрації була належним чином повідомлена про розгляд справи, однак своїми процесуальними правами не скористалась.

За частиною 2 статті 178 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

30.10.2020, до Єдиного державного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб - підприємців, громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності Мозгової Людмили Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття "суд, установлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи в визначених законом випадках, зокрема: справи в спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду в господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом установлено, що договір оренди об`єкта нерухомості №41А-20 від 15.10.2020, умовами якого обґрунтований заявлений позов, укладено сторонами як суб`єктами господарювання (відповідач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності - 30.10.2020). Виходячи з аналізу змісту та підстав цього позову, суд установив, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем господарського договору, в частині обов`язку по своєчасному внесенню орендних платежів.

Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України). Згідно з частинами 1 та 2 статті 128 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

За частиною 1 статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статей 51, 52 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 9 статті 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою нею статусу ФОП не припинились.

За частиною 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з частиною 6 вказаної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

15.10.2020, між АТ "Хімтекстильмаш" (надалі - Орендодавець, позивач) та фізичною особою - підприємцем Мозговою Людмилою Володимирівною (надалі - Орендар, відповідач) укладений договір оренди об`єкта нерухомості №41А-20 (надалі - Договір), за умовами якого (пункти 1.1. та 1.2.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування, за умовами цього Договору, нежитлове приміщення, розташоване в будівлі під назвою «Дослідний завод» за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 110 (надалі - об`єкт оренди), загальною площею 195,00 кв.м. Об`єкт оренди передається Орендареві для виробничої діяльності і знаходиться в придатному до цього стані. (п.2.1. Договору).

За умовами пунктів 3.1. - 3.3., 4.1. Договору, Орендодавець зобов`язався передати, а Орендар - прийняти об`єкт оренди протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня підписання Договору. Передача приміщення, що орендується, здійснюється за актом приймання-передачі (додаток №1 до Договору), який є невід`ємною частиною Договору. Орендар вступає в строкове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди. Об`єкт оренди передається Орендареві в користування строком на 1 (один) рік і починає обчислюватись з дня підписання сторонами акту приймання-передачі (по 15.10.2021).

Сторони, в пунктах 3.8. - 3.9 Договору погодили, що в випадку припинення дії цього договору, Орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) календарних днів повернути Орендодавцю приміщення, що орендується в первинному стані (відповідно до базового ремонту приміщення), з урахуванням нормального фізичного зносу, а Орендодавець, у свою чергу, повинен прийняти вказане приміщення по акту приймання-передачі. Приміщення, що орендується вважається поверненим Орендодавцю з часу фактичної передачі та підписання сторонами акта приймання-передачі і повернення ключів Орендодавцю. Орендна плата та плата за надані Орендодавцем та отримані Орендарем послуги, передбачені цим Договором, нараховуються до дати фактичного повернення орендованого приміщення (включаючи день підписання акту приймання-передачі).

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. Договору (в редакції Додаткової угоди від 01.07.2021 до нього) за користування об`єктом оренди Орендар, незалежно від наслідків господарської діяльності, сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі, визначеному в п.5.2. цього Договору. Розмір місячної орендної плати становить 4875,00грн (25,00грн, з ПДВ, за 1 (один) кв.м об`єкта оренди). Крім того, компенсація земельного податку, з ПДВ, 69грн.

За пунктами 5.4., 5.5, 5.9. Договору плата за користування майном починає здійснюватися Орендарем з дня підписання сторонами акту приймання-передачі та проводиться щомісячними платежами, до 5 (п`ятого) числа наступного за звітним місяцем на умовах 100% оплати. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на офіційний індекс інфляції, який визначається Державною службою статистики України, але не нижче розміру орендної плати за базовий місяць.

Орендодавець щомісяця, не пізніше останнього дня поточного місяця, надає Орендарю для підписання два примірники акту виконаних орендних послуг за поточний місяць з розрахунком їх місячної вартості, а також виставляє рахунок-фактуру на оплату, за умовами Договору. Орендар, протягом 5 (п`яти) календарних днів, із дня отримання акту повертає один підписаний примірник акту Орендодавцю. Якщо протягом зазначеного строку Орендар не поверне підписаний акт або не направить мотивованої претензії щодо якості послуг, послуги вважаються наданими належним чином. Якщо з будь-яких причин акт виконаних орендних послуг та рахунок-фактуру не вручено, орендна плата сплачується Орендарем до 5 (п`ятого) числа наступного за звітним місяцем на умовах 100% оплати, в розмірі орендної плати за попередній місяць.

Рахунки-фактури, що виставляє за цим Договором Орендодавець, Орендар повинен самостійно отримати в приміщенні Орендодавця, з відміткою про їх отримання (підписи уповноважених осіб). У разі фактичного неотримання уповноваженою особою Орендаря рахунків-фактур, передбачених цим Договором, Орендар не звільняється від відповідальності за несплату платежів за цим Договором (пункти 5.15., 5.16. Договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 15.10.2021 включно (за умови дотримання Орендарем п.3.1. даного Договору), а в частині обов`язків по розрахунках у разі невиконання їх Орендарем та нанесенні збитків Орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків (п.11.1.).

Факт приймання-передачі об`єкту оренди в строкове оплатне користування відповідача підтверджується двостороннім актом приймання-передавання орендованого майна від 15.10.2020, що підписаний обома сторонами.

За доводами позивача, протягом дії Договору, в період з липня 2021 по жовтень 2021 року (15.10.), в відповідача утворилась прострочена заборгованість по орендним платежам, що не погашена останнім, що стало підставою для пред`явлення цього позову до суду.

За п.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено частинами 1 та 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

За частиною 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Виходячи із змісту наведених норм та положень Договору в Орендаря, в спірний період (з липня по жовтень 2021 року (15.10.) наявний обов`язок сплачувати оренду плату та за весь час фактичного користування нежитловим приміщенням у погодженому сторонами розмірі.

Протягом дії Договору, в період з 01.07.2021 по 15.10.2021, позивачем, в односторонньому порядку, складено наступні акти надання послуг:

- №43 від 31.07.2021 (за липень 2021 року) на суму 4944грн, з урахуванням компенсації земельного податку;

- №115 від 31.08.2021 (за серпень 2021 року) на суму 4948,87грн, з урахуванням компенсації земельного податку;

- №179 від 30.09.2021 (за вересень 2021 року) на суму 4939,12грн, з урахуванням компенсації земельного податку;

- № 264 від 15.10.2021 (за 15 календарних днів жовтня 2021 року) на суму 2503,70грн, з урахуванням земельного податку.

Розмір орендної плати в перелічених актах надання послуг проіндексовано позивачем у порядку, визначеному п.5.5. Договору.

На оплату вказаних вище актів відповідачу виставлено наступні рахунки: №38 від 31.07.2021; №115 від 31.08.2021; №АТ27 від 30.09.2021; №262 від 15.10.2021.

У рахунок виконання грошових зобов`язань за Договором, відповідачем, у спірному періоді сплачено кошти в загальній сумі 4944,00грн за прибутковими касовими ордерами №43 від 03.09.2021 на суму 3500,00грн та №109 від 14.09.2021 на суму 1444,00грн, які зараховано позивачем у рахунок оплати орендних платежів за липень 2021 року.

Матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.08.2021 по 15.10.2021 в тимчасовому оплатному користуванні відповідача знаходилось нежитлове приміщення, розташоване в будівлі під назвою «Дослідний завод» за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 110, загальною площею 195кв.м., відтак останній має розрахуватись за отримані послуги з оренди указаного приміщення.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Виходячи з умов пунктів 5.4., 5.5. Договору відповідач мав розрахуватися за послуги з оренди приміщення, в наступні строки:

- за серпень 2021 року в строк по 06.09.2021 (оплату прострочено з 07.09.2021, з урахуванням приписів частини 5 статті 254 ЦК України, за правилами якої в разі якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, 05.09.2021 припадає на неділю, а тому перший робочий день, в який спливає граничний строк оплати, понеділок 06.09.2021);

- за вересень 2021 року в строк по 05.10.2021 (оплату прострочено з 06.10.2021);

- за жовтень 2021 року - по 15.10.2021 (оплату прострочено з 16.10.2021, на наступний день після закінчення строку дії Договору).

Судом установлено, що відповідач в установлений строк не розрахувався за послуги з оренди приміщення в спірному періоді в загальній сумі 12306,53грн, з яких: 4948,87грн (з ПДВ) за серпень 2021 року; 4939,12грн (з ПДВ) за вересень 2021 року; 2418,54грн (з ПДВ) за 15 календарних днів жовтня 2021 року. Доказів оплати на момент ухвалення судового рішення по справі до суду не надав правомірність вимог позивача не спростував.

За висновком суду, позов у цій частині вимог є обґрунтованим, правомірним та підтверджується матеріалами справи, відтак підлягає задоволенню.

Судом відмовлено в частині стягнення 85,16грн основного боргу за послуги з оренди, нараховані в жовтні 2021 року, з огляду на допущену позивачем арифметичну помилку при визначенні остаточного розміру орендної плати за останній місяць оренди.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За статтею 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, стаття 3 вказаного Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2.1. Договору сторони передбачили, що в випадку прострочення оплати орендних платежів та оплати за комунальні послуги та інші понесені Орендодавцем експлуатаційні витрати на утримання орендованого приміщення Орендар сплачує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, включаючи день фактичної оплати.

Керуючись умовами п.8.2.1. Договору, позивач, у межах даного позову також просить стягнути з відповідача 4028,69грн пені за прострочення грошових зобов`язань по оплаті орендних платежів, нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період з 06.09.2021 по 25.10.2022.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, суд, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок неустойки (в формі пені), дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 4000,29грн за заявлений період.

Судом відмовлено в частині стягнення 28,40грн пені, з огляду на допущену позивачем помилку при визначені розміру орендного платежу за останній місяць оренди.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, керуючись наведеною нормою, в межах даної справи заявив до стягнення з відповідача 3097,86грн інфляційних нарахувань за період з вересня 2021 року по жовтень 2022 року.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, суд, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань інфляційних втрат, у межах визначеного позивачем періоду стягнення, дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в сумі 3077,84грн.

Судом відмовлено в частині стягнення 20,02грн інфляційних втрат, з огляду на допущену позивачем помилку при визначенні розміру орендного платежу за останній місяць оренди.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України, кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Враховуючи, що відповідач у порушення статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України договірні зобов`язання не виконав, за послуги з оренди приміщення своєчасно не розрахувався, вимоги позивача не спростував, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково в частині основного боргу в сумі 12306,53грн, в частині пені в сумі 4000,29грн та в частині інфляційних нарахувань в сумі 3077,84грн.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Беручи до уваги, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, за рахунок відповідача позивачу мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2464,13грн, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 122, 123, 129, частиною 2 статті 178, статтями 233, 236, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Акціонерного товариства "Хімтекстильмаш" (вул. І. Мазепи, 110, м. Чернігів, 14001; код ЄДРПОУ 14314311) до Мозгової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 19518,24грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з Мозгової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Хімтекстильмаш" (вул. І. Мазепи, 110, м. Чернігів, 14001; код ЄДРПОУ 14314311) 12306,53грн боргу, 4000,29грн пені, 3077,84грн інфляційних нарахувань та 2464,13грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко